Окрема думка

від 15.04.2024 по справі 335/2582/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

ОСОБА_1

справа № 335/2582/22

провадження № 51-6431 км 23

15 квітня 2024 року колегією суддів Верховного Суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було розглянуто касаційну скаргу прокурора старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080000000133, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просила скасувати оскаржену ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вона вважала, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України не перевірив усіх доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення та не надав на них відповіді. Вказувала, що прокурор в апеляційній скарзі звертав увагу на те, що потерпілий ОСОБА_6 у своїх показаннях зазначав, що саме ОСОБА_5 після невдалих спроб отримати Витяг повідомив йому, що це можливо лише за умови надання неправомірної вигоди і назвав суму неправомірної вигоди. Крім того, прокурор зазначав, що в досліджених місцевим судом відеозаписах НСРД саме ОСОБА_5 говорить, що необхідно заплатити суму, оголошену ним раніше, і у розмовах з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 знову називає суму.

Проте, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції не перевірив ці доводи та не надав відповіді на них, а також залишив поза увагою, щосаме ОСОБА_5 познайомив ОСОБА_6 зі своїм співучасником ОСОБА_8 . У подальшому усі зустрічі та спілкування ОСОБА_6 з вказаного питання відбувалися з ОСОБА_5 . Більш того, саме ОСОБА_5 наголосив на необхідності передачі коштів однією сумою. Вказане свідчить про те, що дії ОСОБА_5 мали характер підбурення ОСОБА_6 до вчинення дій, пов`язаних з наданням неправомірної вигоди службовим особам Геокадастру за вирішення необхідного йому питання.

Також прокурор вважав помилковим твердження судів попередніх інстанцій, що для кваліфікації дій особи інкримінованим ОСОБА_5 злочином необхідно обов`язково встановити службову особу, якій поступила пропозиція, обіцянка або неправомірна вигода. На його думку, в даному випадку вчинення ОСОБА_5 вказаного кримінального правопорушення полягає у тому, що він своїми діями, словами сформував у потерпілого ОСОБА_6 намір надати неправомірну вигоди службовим особам Геокадастру.

Прокурор також вказував, що з метою обґрунтування доводів апеляційної скарги та спростування висновків суду першої інстанції було заявлено клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , а також про безпосереднє дослідження апеляційним судом матеріалів за результатами НСРД, оскільки суд першої інстанції упереджено підійшов до оцінки вказаних доказів. Однак, в порушення принципу змагальності сторін, викладеному у ст. 22 КПК України, апеляційним судом у задоволенні клопотання прокурора у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України відмовлено.

Прокурор стверджував, що суд апеляційної інстанції не провів належного апеляційного розгляду, внаслідок чого ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

За результатами розгляду вказану касаційну скаргу більшістю голосів колегії суддів залишено без задоволення, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 - без задоволення.

Я не погоджуюся з цим рішенням, а тому висловлюю свою позицію у цій окремій думці.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов`язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За результатами перевірки ухвали суду апеляційної інстанції вважаю, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення на вирок, ухвалений щодо ОСОБА_5 , і, залишаючи її без задоволення, всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

Так, прокурор в апеляційній скарзі звертав увагу на те, що потерпілий ОСОБА_6 у своїх показаннях вказував на те, що саме ОСОБА_5 після невдалих спроб отримати витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки повідомив йому, що це можливо лише за умови надання неправомірної вигоди, при цьому саме ОСОБА_5 оголошував суму, яку необхідно передати службовим особам за вирішення вказаного питання. Зазначав про те, що на дослідженому місцевим судом відеозаписі саме ОСОБА_5 говорить, що необхідно заплатити суму, оголошену ним раніше, і тоді будуть необхідні ОСОБА_6 документи. Також у ході розмов з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . ОСОБА_5 знову називає суму, що підтверджено матеріалами НСРД, які досліджені у ході судового розгляду. Проте вказаних доказів апеляційним судом не перевірено та в ухвалі не надано жодних мотивованих обґрунтувань помилковості тверджень прокурора.

Також прокурор в апеляційній скарзі зазначала, що ОСОБА_5 після оголошення суми неправомірної вигоди ОСОБА_6 познайомив останнього зі своїм співучасником ОСОБА_8 під приводом, що останній буде займатися цим питанням. У подальшому, усі зустрічі та спілкування ОСОБА_6 з вказаного питання відбувалися з ОСОБА_5 . Більш того, саме ОСОБА_5 наголосив ОСОБА_6 про необхідність передачі коштів однією сумою. Вказане свідчить про те, що дії ОСОБА_5 за змістом мали характер підбурення ОСОБА_6 до вчинення дій, пов`язаних з необхідністю надання неправомірної вигоди службовим особам ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області за вирішення необхідного йому питання, оскільки іншим шляхом, саме за словами і діями ОСОБА_5 , це неможливо було вирішити. Проте такі доводи сторони обвинувачення залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, їх не спростовано, та їм не надано оцінку.

Крім того, на мою думку, апеляційний суд не навів переконливих відповідей на спростування аргументів, викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, а свої висновки обґрунтував тими ж доводами, на які посилався суд першої інстанції в оскарженому вироку, при цьому залишив поза увагою, що саме вони і ставилися під сумнів прокурором.

З урахуванням того, що прокурор, оскаржуючи вирок, посилався в апеляційній скарзі на помилкову оцінку ним доказів і просив апеляційний суд ухвалити свій обвинувальний вирок, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України мав створити необхідні для цього умови, у тому числі шляхом повторного дослідження доказів.

При цьому прокурор з метою обґрунтування доводів апеляційної скарги та спростування висновків суду першої інстанції заявляв клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , а також про безпосереднє дослідження апеляційним судом матеріалів за результатами НСРД, оскільки суд першої інстанції упереджено підійшов до оцінки вказаних доказів. Однак, в порушення принципу змагальності сторін, викладеному у ст. 22 КПК України, суд апеляційної інстанції обмежив сторону обвинувачення у засобах доведення своєї правової позиції та переконливості своїх доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального закону, оскільки без наведення достатніх мотивів відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, які, на думку останнього, підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України, безпосередньо не дослідив доказів та не дав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на статті 22, 23, 94, 95 КПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, хоча й зазначив в ухвалі суть доводів прокурора, проте не перевірив їх з достатньою повнотою, не навів переконливих мотивів на їх спростування і не дав на них відповіді, не проаналізував та не оцінив доказів, на які він посилався, а на деякі доводи не дав відповідей взагалі, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку. При цьому, погоджуючись з висновками, викладеними у вироку суду першої інстанції, апеляційний суд аргументованих відповідей на доводи апеляційної скарги не дав, власних висновків не сформулював, належним чином своє рішення не вмотивував та не зазначив в ухвалі обґрунтованих підстав, через які апеляційну скаргу сторони обвинувачення залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_5 - без змін.

З урахуванням наведеного, на моє переконання, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, наведені порушення є такими, що могли перешкодити апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Суддя ОСОБА_1