Рішення

від 24.04.2024 по справі 280/1535/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року Справа № 280/1535/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плескач В`ячеслава Юрійовича ( АДРЕСА_2 ), до Господарського суду Запорізької області (вул. Гетьманська, буд. 4, м. Запоріжжя, 69001) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Плескач В`ячеслава Юрійовича, до Господарського суду Запорізької області (далі - відповідач, ГС Запорізької області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною відмову відповідача у наданні позивачу оновленого розрахунку стажу судді згідно запиту від 25.12.2023 року і зобов`язати відповідача повторно розглянути запит від 25.12.2023 року з урахуванням висновків суду та надати позивачу оновлений розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, зарахувавши до наявного стажу роботи, який дає йому право на відставку та отримання довічного грошового утримання - 23 роки 08 місяців 2 дні, додатково 3 (три) роки роботи у сфері права у відповідності до частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: частину стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) адвокатом з 24 жовтня 1996 року по 11 грудня 2002 року.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн та витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 і з наданням у ньому нового (додаткового) тлумачення статті 126 Конституції України в контексті гарантій незалежності суддів фактично було змінено законодавче регулювання у цій сфері, яке більше не є таким, яке було актуально станом на дату подання позивачем позову у справі №280/715/19. З дня ухвалення цього рішення КСУ відповідні законодавчі положення слід інтерпретувати у спосіб, який відповідає цьому рішенню КСУ - зокрема в контексті єдиного статусу судді і неможливості обрахунку довічного грошового утримання суддів у відставці неоднаково в залежності від дати виходу ними у відставку. Тому з дати ухвалення рішення КСУ від 18.02.2020 року інтерпретація ч.2 ст.137 Закону як такої, що поширюється лише на суддів, які вийшли у відставку після 05.08.2018 року, суперечить статті 126 Конституції України з міркувань аналогічних тим, які наведені у пунктах 16-17 цього рішення КСУ. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 21.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

06.03.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що у разі здійснення перерахунку стажу обов`язково необхідно враховувати порядок призначення (обрання) кожного окремого судді на посаду вперше, оскільки при призначенні (обранні) суддів вперше застосовувалися різні вимоги до стажу, необхідного для зайняття посади судді, які діяли на момент такого призначення (обрання). Стаж судді ОСОБА_1 обраховано та встановлено рішенням Вищої ради юстиції від 03.12.2015 №933/0/15-15. Підстав для здійснення іншого оновленого розрахунку стажу судді немає. Адвокатська діяльність відповідно до законодавства, чинного на день призначення позивача на посаду судді, здійснювана позивачем до призначення на посаду судді, згідно із Законом №2862-XII не зараховувалася до стажу роботи, що дає право на відставку. Крім того, постановою Верховного Суду від 06.10.2022 у справі у справі №280/715/19 адміністративне провадження №К/9901/26824/19 підтверджено правомірність відмови відповідача включити до стажу роботи позивача суддею три з шести років, коли позивач займався індивідуальною адвокатською діяльністю. Наявність Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення відповідачем помилки у відмові надання ОСОБА_1 оновленого розрахунку стажу судді. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

08.03.2024 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді представник позивача зазначив, що у зв`язку із визнанням єдиного статусу судді ті судді, які вийшли у відставку до 05.08.2018 року, мають так само право на зарахування додаткових років до стажу відповідно до ч.2 ст.137 Закону. А тому враховуючи in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права) принцип в умовах неоднозначності тлумачення законодавства, на що фактично посилається відповідач, рішення має прийматися на користь позивача як суб`єкта приватного права.

13.03.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях відповідач зазначив, що питання стажу судді у відставці ОСОБА_1 вирішено у судовому порядку та встановлено судовим рішенням у адміністративній справі №280/715/19 за позовом позивача до відповідача про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Верховного Суду від 06.10.2022 у справі у справі №280/715/19 адміністративне провадження №К/9901/26824/19 підтверджено правомірність відмови відповідача включити до стажу роботи позивача суддею три з шести років, коли позивач займався індивідуальною адвокатською діяльністю.

28.03.2024 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№15111 від 29.03.2024), в яких він просить суд взяти до уваги рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року №3-р(ІІ)/2024. Вважає, що вказане рішення свідчить на користь доводів, наведених у позовній заяві, адже додатково підтверджує, що є неможливим встановлення неоднакових гарантій незалежності для суддів без конституційно-виправданих підстав. У ситуації у справі позивача він, після звільнення у відставку, вже не може змінити цю дату - а тому було б невиправдано ділити суддів на дві категорії (які вийшли у відставку до і після 05.08.2018) і наділяти їх неоднаковим рівнем гарантій незалежності і матеріального забезпечення.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Запорізької області вперше строком на п`ять років, відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 №1419/2004.

Позивач приступив до виконання обов`язків судді цього суду відповідно до наказу від 22.11.2004 №137-к.

04.02.2016 Верховна Рада України прийняла постанову №997-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Запорізької області та на підставі наказу голови суду від 17.02.2016 №4к його було відраховано зі складу суду.

На момент звільнення з посади судді позивач мав стаж роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років 23 роки 8 місяців 1 день, з яких: служба в Збройних силах - 3 роки 27 днів; стажист, слідчий прокуратури Новомиколаївського району, слідчий прокуратури, помічник прокурора Чернігівського району Запорізької області - 7 років 5 місяців 4 дні; Спеціаліст, помічник першого заступника голови суду - 1 рік 10 місяців 29 днів; суддя Господарського суду Запорізької області - 11 років 3 місяці 1 день.

20.02.2019 позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ГС Запорізької області, в якій просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування з 05 серпня 2018 року до набутого позивачем стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років (23 роки 8 місяців 1 день), додатково стаж роботи: старшим юристом Лозівського відділення Українського акціонерного комерційного Промінвестбанку у період з 21 лютого 1996 року по 11 червня 1996 року (0 років 3 місяці 20 днів); адвокатом у період з 24 жовтня 1996 року по 11 грудня 2002 року (6 років 1 місяць 18 днів);

- зобов`язати відповідача до набутого позивачем стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років (23 роки 8 місяців 1 день), з 05 серпня 2018 року додатково зарахувати стаж роботи: старшим юристом Лозівського відділення Українського акціонерного комерційного Промінвестбанку у період з 21 лютого 1996 року по 11 червня 1996 року (0 років 3 місяці 20 днів); адвокатом у період з 24 жовтня 1996 року по 11 грудня 2002 року (6 років 1 місяць 18 днів);

- зобов`язати відповідача видати позивачу довідку «Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці» (Додаток 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України (пункт 1 розділу ІІІ)), в якій при визначенні доплати за вислугу років урахувати приписи частини 2 статті 137 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у її взаємозв`язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону та зазначити, що станом на 05 серпня 2018 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 29954,00 грн., у тому числі:- посадовий оклад - 17620,00 грн.; - доплата за вислугу років - 12334 грн. (70%).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2019 по справі №280/715/19 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.08.2019 по справі №280/715/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2022 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі №280/715/19 змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі №280/715/19 залишено без змін.

Тобто фактично відмовлено ОСОБА_1 , в тому числі, і у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років додатково стаж роботи адвокатом у період з 24 жовтня 1996 року по 11 грудня 2002 року.

25.12.2023 представник позивача звернувся до відповідача з заявою в якій просив на виконання рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 та ухвалених Конституційним Судом України у вказаному рішенні висновків, у межах наявного (нового) правового регулювання, надати ОСОБА_1 оновлений розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, зарахувавши до наявного стажу роботи, який дає йому право на відставку та отримання довічного грошового утримання - 23 роки 08 місяців 2 дні, додатково 3 (три) роки роботи у сфері права у відповідності до частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: частину стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) адвокатом з 24 жовтня 1996 року по 11 грудня 2002 року.

Листом від 22.01.2024 №01/40/24 ГС Запорізької області відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його заяви та видачі оновленої довідки, а також повідомив, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення). Стаж судді ОСОБА_1 обраховано та встановлено рішенням Вищої ради юстиції від 03.12.2015 №933/0/15-15. (….). Постановою Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №280/715/19 підтверджено правомірність стажу ОСОБА_1 23 роки 8 місяців 1 день.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Законом України від 12.07.2018 №2509-VІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку із прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон №2509-VІІІ) статтю 137 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».

Водночас, абзацом 4 пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.

При обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII, положення частини другої цієї статті як стаж, який зараховується додатково.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

З аналізу наведених норм слідує, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19).

Верховний Суд, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України висловили свою думку, враховуючи внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у спільному листі від 05.11.2018 №41783/0/9-18/2664/0/2-18/01-6757/18/9рс-1112/18/1-22433/18/02/3878 «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді».

Вимоги, визначені Законом №2862-ХІІ, діяли з 05.07.2001 до 03.08.2010 при обранні на посаду судді вперше. Тобто, право на зарахування стажу роботи за спеціальністю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом №2862-ХІІ на день їх призначення.

У разі здійснення перерахунку стажу обов`язково необхідно враховувати порядок призначення (обрання) кожного окремого судді на посаду вперше, оскільки при призначенні (обранні) суддів вперше застосовувалися різні вимоги до стажу, необхідного для зайняття посади судді, які діяли на момент такого призначення (обрання).

Велика Палата Верховного Суду у справі №9901/15/21 зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.

Абзацом третім пункту 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 встановлено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади, у зв`язку з поданням заяви про відставку, стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату його звернення до Ради із заявою.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №9901/302/19, від 24.10.2019 у справі №9901/2/19, від 08.10.2020 у справі №9901/537/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.11.2021 у справі №9901/15/21 за позовом судді до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, до Вищої ради правосуддя про зарахування до стажу судді стажу професійної діяльності у сфері права п`ять років з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону №1402-VIII зі змінами, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, зазначила у п.71 про те, що «…адвокатська діяльність, здійснювана суддею до призначення на посаду судді, згідно із законом №2862-XII не зараховувалася до стажу роботи, що дає право на відставку».

Крім того, відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Питання стажу судді у відставці ОСОБА_1 вирішено у судовому порядку та встановлено судовим рішенням у адміністративній справі №280/715/19 за позовом ОСОБА_1 до відповідача про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №280/715/19 адміністративне провадження №К/9901/26824/19 підтверджено правомірність відмови відповідача включити до стажу роботи позивача суддею три з шести років, коли позивач займався індивідуальною адвокатською діяльністю.

Так, Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі №280/715/19 зазначив:

«31. Особливістю цієї справи є те, що позивач до набрання чинності вказаними змінами до Закону №1402-VIII звільнений у відставку. З урахуванням позиції суду першої інстанції, у цій справі необхідно з`ясувати, чи має позивач право на зарахування до стажу роботи на посаді судді додаткових трьох років роботи у сфері права, якщо право на відставку він реалізував до набрання чинності частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, у редакції Закону №2509-VIII.

32. Суд зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновок щодо застосування частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, у редакції Закону №2509-VIII у цьому контексті. Так, у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі 200/6296/19-а зазначено, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання, а також визначення його розміру. З урахуванням викладеного Верховний Суд у вказаній постанові зазначив про неможливість обчислення стажу роботи на посаді судді з урахуванням вимог частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, у редакції Закону №2509-VIII, суддям, звільненим у відставку до набрання чинності вказаною нормою, тобто до 05 серпня 2018 року.

33. Цей же висновок Верховний Суд послідовно викладав також у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №520/11431/18, від 12 червня 2020 року у справі №200/779/19-а, від 20 квітня 2021 року у справі №620/536/19, від 17 вересня 2021 року у справі №824/301/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №243/6450/17, від 23 листопада 2021 року у справі №280/5617/18, від 23 червня 2022 року у справі №560/937/19.

34. Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що з аналізу наведених норм і виходячи з приписів статті 58 Конституції України, до позивача не може бути застосована частина друга статті 137 Закону №1402-VIII, у редакції Закону №2509-VIII, щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після звільнення його у відставку».

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладена Верховним Судом у постановах від 23 червня 2022 року у справі №560/937/19, від 19 липня 2023 року у справі №560/9495/22, від 07 листопада 2023 року у справі №520/475/19.

При цьому суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №280/715/19, як і інші вищевказані постанови, була винесена вже після рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, а отже зазначене рішення враховувалось (повинні враховуватися) при винесенні постанов Верховним Судом.

Наявність рішень Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 та від 26 березня 2024 №3-р(ІІ)/2024 щодо принципу єдиного статусу судді, з якого випливає неможливість регулювання неоднаково порядку обрахунку довічного грошового утримання судді у відставці в залежності від дати виходу судді у відставку, якщо суддя не може впливати на відповідні обставини, що випливають на порядок такого обрахунку, не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення відповідачем помилки у відмові надання ОСОБА_1 оновленого розрахунку стажу судді.

Щодо доводів представника позивача, зазначених в додаткових поясненнях, про застосування до позивача дискримінаційного підходу «за ознакою дати звільнення у відставку», то суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI) дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №5207-VI не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Отже, дискримінацією є поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях, а також в однаковий спосіб до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються. У спірних правовідносинах позивач не довів наявності ознаки дискримінації, у тому значенні, яке використовується у Законі №5207-VI.

Інші доводи позивача (представника позивача) не впливають на правильність вирішення спору по суті.

При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява №30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява №20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, пункт 54).

Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20 (адміністративне провадження №К/9901/15171/21).

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плескач В`ячеслава Юрійовича ( АДРЕСА_2 ), до Господарського суду Запорізької області (вул. Гетьманська, буд. 4, м. Запоріжжя, 69001) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.04.2024.

Суддя Р.В. Кисіль