Постанова

від 17.04.2024 по справі 185/6886/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4236/24 Справа № 185/6886/23 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Лопатіної М.Ю.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро"

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки, площею 8,4765 га, кадастровий номер 122358400:01:001:09100, цільове призначення якої - для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

02 квітня 2015 року між нею та ТОВ АФ «Старт-Плюс» був укладений договір оренди землі строком на 20 років.

З державного реєстру речових прав на майно та реєстру прав власності, їй стало відомо про те, що земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Максимал-Агро» на підставі договору оренди землі від №117-06/21 від 01 листопада 2021 року. Разом з цим, жодного відношення до укладання договору оренди із відповідачем не має.

Отже, відповідач без її згоди зареєстрував договір, який вона не підписувала, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду із даним позовом та просити суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ТОВ «Максимал-Агро» повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 8,4765га кадастровий номер 1223584000:01:001:0910, яка розташована на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №117-06/21 від 01 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Максимал-Агро», який був зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Єрьоміною С.М. від 17 листопада 2021 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 61634591.

Стягнуто з ТОВ «Максимал-Агро» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 17147,20 грн., які складаються з 2147,20 грн - сплачений судовий збір, 15000,00 - витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки позивач будучи власником спірної земельної ділянки, договір оренди не укладав й не підписував, в оренду відповідачу землю не передавав, отже, судом було встановлено факт неукладення спірного договору оренди, відомості про який були внесені до державного реєстру.

Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ "Максимал-Агро" звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив дійсність обставин справи та не звернув уваги на те, що оспорюваний договір оренди №117-06/21 від 01 листопада 2021 року дійсно укладався, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 у акті приймання - передачі земельної ділянки. Разом з цим, позивач отримувала орендну плату за вищевказаним договором оренди за період 2021-2022 роки.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 8,4765 га, розташована на території Вербківської (Кочережківської) сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223584000:01:001:0910 на підставі свідоцтва про власності, виданого 08 серпня 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про право власності та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

02 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ «Старт-плюс» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки, зі строком дії на 20 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою - 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується копією зазначеного договору від 02 квітня 2015 року.

Згідно копії договору оренди земельної ділянки №117-06/21 від 01 листопада 2021 року, ОСОБА_1 передала вказану вище земельну ділянку ТОВ «Максимал-Агро» строком на 12 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 14000 грн на рік, але не менше 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, у розділі орендодавець значаться дані ОСОБА_1 , її підпис та підтверджується також і копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 грудня 2022 року.

Також із зазначеного вище витягу вбачається, що 03 листопада 2021 року було зареєстровано договір від 01 жовтня 2021 року про дострокове розірвання договору оренди №9 від 02 квітня 2015 року. Оригінал договору суду не надано.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на укладення договорів оренди землі та оспорених договорів, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач зазначила, що жодного повідомлення від ТОВ АФ «Старт-Плюс» про розірвання договору оренди від 02 квітня 2015 року не надходило, договір оренди від 01 листопада 2021 року не підписувала, орендну плату отримувала за місцезнаходженням ТОВ АФ «Старт-Плюс», як до розірвання договору так і після, на підтвердження своїх доводів просила призначити почеркознавчу експертизу підпису у вказаному договорі.

На вимогу суду надати оригінал спірного договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2021 року, відповідачем не був наданий.

Згідно із ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За таких обставин, суд до дійшов до висновку про те, що доказів про укладення спірного договору оренди земельної ділянки №117-06/21 від 01 листопада 2021 року відповідач не надав.

З наданої відповідачем копії цивільно-правового договору (щодо надання послуг) від 01 грудня 2020 між відповідачем та ОСОБА_2 не вбачається, що він стосується спірного договору оренди, також не вбачається й того, що спірний договір оренди перебуває у ОСОБА_2 , відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що спірний договір оренди знаходиться саме у ОСОБА_2 та доказів того, що такий взагалі існує.

За таких обставин, відповідачем не доведено суду сам факт існування спірного договору оренди та його умов.

Під час розгляду справи, позивач заперечуючи проти існування спірного договору оренди, просив призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, проте, враховуючи те, що відповідачем не було надано предмет дослідження, судом не було задоволено таке клопотання.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Отже, враховуючи зазначене вище, суд вважає за необхідне визнати факт відсутності укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1223584000:01:001:0910.

Великою Палатою Верховного Суду від 16 червня 2020 року ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду висловила думку про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду убачається, що залежно від фактичних обставин справи, належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, або про повернення такого майна як безпідставно набутого.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано, факт неукладення спірного договору оренди, відомості про який були внесені до державного реєстру, а тому суд дійшов до вірного висновку, що вимоги про скасування реєстрації такого договору є обґрнутованими та підлягають задоволенню.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови договору оренди земельної ділянки були узгоджені між сторонами та підписано самим позивачем, а тому суд першої інстанції на вказане не звернув уваги та дійшов до помилкового висновку про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять оспорюваного договору і відповідачем на вимогу суду першої інстанції такий договір не надавався.

Аргументи скаржника про те, що у даній справі відсутній висновок почеркознавчої експертизи, а тому не можливо встановити факт щодо непідписання позивачем договору оренди земельної ділянки, є безпідставними, оскільки відмова відповідача у надані оригіналу договору оренди земельної ділянки перешкоджає проведенню судової почеркознавчої експертизи та позбавляє суд можливості встановити достовірність підпису позивача на договорі оренди земельної ділянки, оскільки саме відповідачем не було надано оригіналу договору оренди земельної ділянки на вимогу суду й матеріалаи справи, як такового не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані відповідачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із статею 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро" - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.Ю. Лопатіна