Постанова

від 25.04.2024 по справі 481/1752/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.04.24

22-ц/812/565/24

Провадження № 22-ц/812/565/24 Суддя першої інстанції Вжещ С.І.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2024 року м. Миколаїв Справа № 481/1752/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Тищук Н.О.,

при секретарі судового засідання Травкіній В.Р.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Вжещ С.І., в залі судового засідання в м. Новий Буг, повний текст якого складено 09 лютого 2024 року, за позовом ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новобузької міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2023 року до участі у справі у якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивував тим, що 19 серпня 2008 року ОСОБА_5 склала заповіт на його ім`я, згідно якого, на випадок її смерті, було зроблене розпорядження на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,96 га, яка їй належала на праві приватної власності та розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 020919, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2002 року № 833.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина на все належне їй майно, в тому числі на зазначену вище земельну ділянку.

Однак, у встановлений законом строк до нотаріуса за оформленням спадкових прав після смерті він не звернувся, оскільки через нетривалий час, а саме 24 лютого 2022 року на території України був введений воєнний стан, розпочались бойові дії на території України та безпосередньо в Миколаївській області.

Він разом зі своєю сім`єю залишив своє постійне місце проживання та тимчасово переїхав проживати на більш безпечну територію України, а саме, у Львівську область, Дрогобицький район, смт Східниця.

В цей період нотаріальна контора не працювала, всі державні реєстри були закриті, що перешкоджало йому вчасно звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

У вересні 2023 року він звернувся до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В., який йому роз`яснив, що ним пропущено встановлений законодавством шестимісячний строк, що унеможливлює оформлення спадкових прав.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строку у два місяці, для подання до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В. заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5 .

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2024 року позов задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці, після вступу рішення суду у законну силу, для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5 .

Рішення суду мотивовано тим, що зазначені позивачем обставини свідчать про поважність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини, а пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вона не отримували від суду першої інстанції копії позовної заяви, ухвалу суду про відкриття провадження у справі та жодного повідомлення про розгляд справи.

Зазначене позбавило її можливості скористатися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначав, що вона повідомлялась про день, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Проте, оголошення через веб-сайт судової влади України вважається належним повідомленням відповідача про дату, час і місце судового розгляду справи тільки в тому випадку, якщо не можливо встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи.

Враховуючи, що її фактичне та зареєстроване місце проживання є АДРЕСА_1 , яке зазначене у матеріалах справи, у суду не було підстав для виклику її через розміщення оголошення на сайті Судової влади України.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 223 ЦПК України.

Крім того, відомості вказані на конвертах, що повернулись до суду першої інстанції, не відповідають дійсності.

Також висновок суду першої інстанції, що скаржник відмовилась від отримання обов`язкової частки у спадщині, не зовсім відповідає фактичним обставинам справи.

Всю іншу спадщину за законом, яка залишилась після смерті її матері, яка не охоплена вищевказаними заповітами, вона прийняла.

Про існування заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_1 скаржник не знала. При зверненні до нотаріальної контори, нотаріус про це не повідомила, а тому не могла відмовитися від того, що не було їй відомо.

Спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач звернувся до нотаріуса лише у вересні 2023 року, тобто позивач тривалий час не звертався до нотаріуса і після спливу відповідного шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Для подання заяви про прийняття спадщини не є обов`язковим особисте подання документів безпосередньо в приміщенні нотаріальної контори, оскільки закон не позбавляє спадкоємця права направити цю заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування.

В період перебування у Львівській області позивач мав можливість вчинити дії щодо прийняття спадщини шляхом надіслання заяви поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Позивач у своєму позові не зазначив, коли саме наведені ним обставини для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, які, на його думку унеможливили вчасне звернення до суду із цим позовом, відпали, враховуючи, що воєнний стан на сьогоднішній день продовжено.

Разом з тим, запровадження в Україні воєнного стану не позбавило можливості відповідачів звернутись до нотаріуса, у передбачений законом строк, із заявами про прийняття спадщини та отримати спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_6 .

Крім того, ані у Львівській області, а ні у м. Новий Буг Миколаївської області активних бойових дій не проводилось. Спадкові реєстри були закриті лише деякий час.

Нотаріуси розпочали вчиняти нотаріальні дії в Баштанському районі Миколаївської області з 03 червня 2022 року (в межах строку для подачі заяви про прийняття спадщини).

Обставини, які створили об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання заяви були відсутні. Позивач не довів поважність причин пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, а тому підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було.

На день слухання справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІ-МК № 020919 виданого Новобузькою районною державною адміністрацією 12 листопада 2002 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2002 року № 833, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4803420382017 від 18 травня 2017 року, вбачається, що громадянці ОСОБА_5 належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,96 га, що розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, кадастровий номер 4824581200:06:000:0405.

19 серпня 2008 року, ОСОБА_5 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі № 2-275 та посвідчений державним нотаріусом Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївської області Гоцуляк С.С. 19 серпня 2008 року, згідно якого належну їй, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,96 га, що розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області заповідала ОСОБА_1 .

Крім того, також 06 листопада 2014 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким належну їй земельну ділянку площею 4.9567 га кадастровий номер 4824581200:06:000:0331 заповіла ОСОБА_7 , яка є її онукою, а також в той же день склала заповіт, за яким земельну ділянку площею 6,9700 га кадастровий номер 4824581200:06:000:0216 заповіла своєму онуку ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла у м. Новий Буг Баштанського району Миколаївської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого Новобузьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

03 червня 2022 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В. заведена спадкова справа № 32/2022 щодо майна померлої ОСОБА_5 .

З матеріалів спадкової справи встановлено, що спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 є її донька ОСОБА_2 , 1962 року народження, яка відмовилась від отримання обов`язкової частки у спадщині після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 щодо заповітів на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що свідчить її заява № 60 від 03 червня 2022 року.

Крім того, із заяви ОСОБА_2 № 61 від 03 червня 2022 року, яка міститься у спадковій справі № 32/2022, заведеній 03 червня 2022 року після смерті ОСОБА_5 , вбачається, що вона приймає всю спадщину за законом, яка залишилась після смерті спадкодавця, яка не охоплена заповітами на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 19 травня 2023 року отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

З повідомлення міського голови Новобузької міської ради Миколаївської області встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Знята з реєстрації місця проживання 09 лютого 2022 року. Зареєстрованих осіб за вказаною адресою на день смерті громадянки ОСОБА_5 не значиться.

З інформації, зазначеної у листі приватного нотаріуса Савченко А.Б. на адресу ОСОБА_1 від 18 вересня 2023 року, встановлено, що позивач в усній формі звертався до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В. щодо роз`яснення законодавства з питань отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але йому було роз`яснено, що це є неможливим, оскільки відсутній факт прийняття ним спадщини.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Норми частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, шестимісячний строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплинув 23 червня 2022 року.

До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини позивач не звертався, а звернувся за відповідними роз`яснення спадкового законодавства тільки 18 вересня 2023 року.

03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Таким чином, період пропуску строку склав з 23 червня 2022 року по 18 вересня 2023 року, коли ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (статті 12, 81, 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Апеляційний суд вважає, що долучений до матеріалів справи акт, складений працівниками відділу житлово-комунального господарства Новобузької міскради від 22 вересня 2023 року про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 , але з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України виїхав зі своєю сім`єю ІНФОРМАЦІЯ_2 у Львівську область, Дрогобицький район м. Східниця, не є належним та достатнім доказом для висновку, що ці обставини об`єктивно позбавили позивача можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Також, в матеріалах справи відсутні належні докази про те, що обставини виїзду позивача під час дії воєнного стану в іншу область України, об`єктивно перешкодили йому своєчасно подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

В судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_1 пояснював, що повернувшись у травні 2023 року до свого постійного місця проживання він намагався улагодити питання щодо спадкового майна за заповітом з іншими спадкодавцями, оскільки земельна ділянка, зазначена у заповіті від 19 серпня 2008 року, перебуває у нього в оренді вже тривалий час. Проте порозуміння між ним та відповідачами з приводу спадкового майна досягнуто не було.

За таких обставин, висновок місцевого суду про наявність у позивача об`єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини є помилковим.

Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині знайшли своє підтвердження.

Крім того, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для виклику відповідача ОСОБА_2 до суду першої інстанції для участі у судовому засіданні, призначеному на 06 лютого 2024 року, через оголошення на веб-порталі судової влади України, відповідно до приписів частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач викликається через оголошення у разу коли місце проживання (перебування), місце знаходження його невідомо. У справі, що переглядається, місце реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_2 відомо з документів, що містяться в матеріалах справи. Між тим, відповідно пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку. Отже наявність на зворотному почтовому повідомленні відмітки «Адресат відсутній за вказаною адресою», що має місце у цій справі відносно відповідача ОСОБА_2 , вважається належним повідомленням останньої.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку доказам, наданих позивачем, на підтвердження обґрунтованості позовних вимог щодо поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 611 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визначення додаткового строку у два місяці для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 611 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.