Ухвала

від 04.06.2024 по справі 481/1752/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 481/1752/23

провадження № 61-7804ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Тищук Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Новобузької міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2008 року ОСОБА_5 склала заповіт на його ім`я, згідно якого, на випадок її смерті, було зроблене розпорядження на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,96 га, яка їй належала на праві приватної власності та розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 020919, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2002 року № 833.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла та після її смерті відкрилась спадщина на все належне майно, у тому числі на право власності та вказану земельну ділянку.

Однак, у встановлений законом строк до нотаріуса за оформленням спадкових прав після смерті він не звернувся, оскільки через нетривалий час, а саме 24 лютого 2022 року на території України був введений воєнний стан, розпочались бойові дії на території України та безпосередньо в Миколаївській області.

Він разом зі своєю сім`єю залишив своє постійне місце проживання та тимчасово переїхав проживати на більш безпечну територію України, а саме, у Львівську область, Дрогобицький район, смт Східниця.

У цей період нотаріальна контора не працювала, всі державні реєстри були закриті, що перешкоджало йому вчасно звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

У вересні 2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В., який йому роз`яснив, що ним пропущено встановлений законодавством шестимісячний строк, що унеможливлює оформлення спадкових прав.

ОСОБА_1 просив:

визначити йому додатковий строку у два місяці, для подання до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В. заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2023 року до участі у справі як співвідповідачів залучено: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2024 року у складі судді Вжещ С. І., позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк два місяці, після вступу рішення суду у законну силу, для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

ОСОБА_1 своєчасно заяви до нотаріальної контори не подав. Як на поважність причин позивач вказує на воєнний стан в Україні, який був введений 24 лютого 2022 року, тобто, через нетривалий час після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишення ним свого постійного місця проживання та закриття всіх державних реєстрів. Зазначені обставини свідчать про поважність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини. Строк подання позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавиці сплив 23 червня 2022 року, 18 вересня 2023 року позивач звернувся до нотаріальної контори, 18 вересня 2023 року отримав відмову та 03.10.2023 року пред`явив позов до суду, тобто пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним;

оцінюючи пропуск строку позивачем, суд врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також загальні засади цивільного законодавства: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 611 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

шестимісячний строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплинув 23 червня 2022 року. До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини позивач не звертався, а звернувся за відповідними роз`яснення спадкового законодавства тільки 18 вересня 2023 року. 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Таким чином, період пропуску строку склав з 23 червня 2022 року до 18 вересня 2023 року, коли ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21;

долучений до матеріалів справи акт, складений працівниками відділу житлово-комунального господарства Новобузької міськради від 22 вересня 2023 року про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , але з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України виїхав зі своєю сім`єю ІНФОРМАЦІЯ_2 у Львівську область, Дрогобицький район м. Східниця, не є належним та достатнім доказом для висновку, що ці обставини об`єктивно позбавили позивача можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій;

у матеріалах справи відсутні належні докази про те, що обставини виїзду позивача під час дії воєнного стану в іншу область України, об`єктивно перешкодили йому своєчасно подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори. У судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_1 пояснював, що повернувшись у травні 2023 року до свого постійного місця проживання він намагався улагодити питання щодо спадкового майна за заповітом з іншими спадкодавцями, оскільки земельна ділянка, зазначена у заповіті від 19 серпня 2008 року, перебуває у нього в оренді вже тривалий час. Проте порозуміння між ним та відповідачами з приводу спадкового майна досягнуто не було. За таких обставин, висновок місцевого суду про наявність у позивача об`єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини є помилковим;

апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для виклику відповідача ОСОБА_4 до суду першої інстанції для участі у судовому засіданні, призначеному на 06 лютого 2024 року, через оголошення на веб-порталі судової влади України, відповідно до приписів частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач викликається через оголошення у разу коли місце проживання (перебування), місце знаходження його невідомо. У справі, що переглядається, місце реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_4 відомо з документів, що містяться в матеріалах справи. Між тим, відповідно пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку. Отже наявність на зворотному почтовому повідомленні відмітки «Адресат відсутній за вказаною адресою», що має місце у цій справі відносно відповідача ОСОБА_4 , вважається належним повідомленням останньої.

25 травня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою, на якій подається касаційна скарга у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що спадкодавець не є родичем позивача та про наявність заповіту позивачу не було відомо. Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема, необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що згідно державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІ-МК № 020919 виданого Новобузькою районною державною адміністрацією 12 листопада 2002 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2002 року № 833, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4803420382017 від 18 травня 2017 року, вбачається, що громадянці ОСОБА_5 належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,96 га, що розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, кадастровий номер 4824581200:06:000:0405.

19 серпня 2008 року ОСОБА_5 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі № 2-275 та посвідчений державним нотаріусом Новобузької державної нотаріальної контори Миколаївської області Гоцуляк С. С. 19 серпня 2008 року, згідно якого належну їй, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,96 га, що розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області заповідала ОСОБА_1

06 листопада 2014 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким належну їй земельну ділянку площею 4.9567 га кадастровий номер 4824581200:06:000:0331 заповіла ОСОБА_6 , яка є її онукою.

Також 06 листопада 2014 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким земельну ділянку площею 6,9700 га кадастровий номер 4824581200:06:000:0216 заповіла своєму онуку ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла у м. Новий Буг Баштанського району Миколаївської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого Новобузьким ВДРАЦС у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

03 червня 2022 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В. заведена спадкова справа № 32/2022 щодо майна померлої ОСОБА_5 .

З матеріалів спадкової справи встановлено, що спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 є її донька - ОСОБА_4 , 1962 року народження, яка відмовилась від отримання обов`язкової частки у спадщині після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 щодо заповітів на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що свідчить її заява № 60 від 03 червня 2022 року.

Крім того, із заяви ОСОБА_4 № 61 від 03 червня 2022 року, яка міститься у спадковій справі № 32/2022, заведеній 03 червня 2022 року після смерті ОСОБА_5 , вбачається, що вона приймає всю спадщину за законом, яка залишилась після смерті спадкодавця, яка не охоплена заповітами на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 травня 2023 року отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

З повідомлення міського голови Новобузької міської ради Миколаївської області встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Знята з реєстрації місця проживання 09 лютого 2022 року. Зареєстрованих осіб за вказаною адресою на день смерті громадянки ОСОБА_5 не значиться.

З інформації, зазначеної у листі приватного нотаріуса Савченко А. Б. на адресу ОСОБА_1 від 18 вересня 2023 року, встановлено, що позивач в усній формі звертався до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В. щодо роз`яснення законодавства з питань отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але йому було роз`яснено, що це є неможливим, оскільки відсутній факт прийняття ним спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 зроблено висновок, що:

«право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20) вказано, що:

«як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що:

«поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Встановивши, що позивач не довів об`єктивних та непереборних обставин, які позбавили його можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, колегія суддів відхиляє, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. У справі № 565/1145/17 підставою позову є необізнаність позивача про існування заповіту. Натомість у цій справі при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався не, що у встановлений законом строк до нотаріуса за оформленням спадкових прав після смерті він не звернувся, оскільки через нетривалий час, а саме 24 лютого 2022 року на території України був введений воєнний стан, розпочались бойові дії на території України та безпосередньо в Миколаївській області. Він разом зі своєю сім`єю залишив своє постійне місце проживання та тимчасово переїхав проживати на більш безпечну територію України, а саме, у Львівську область, Дрогобицький район, смт Східниця. У цей період нотаріальна контора не працювала, всі державні реєстри були закриті, що перешкоджало йому вчасно звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Натомість лише у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що спадкодавець не є родичем позивача та про наявність заповіту позивачу не було відомо.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков