Рішення

від 24.04.2024 по справі 420/898/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/898/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області Кравчука Олександра Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Іванівський районний суд Одеської області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до голови комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області Кравчука Олександра Олександровича, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність голови комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_2 при управлінні справами Іванівського районного суду Одеської області, що полягає у відсутності у нього кошторису на поточний фінансовий рік, затвердженого відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України а також, порушенні, визначеного ч. 1 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу та абз. 1 п. 3 Порядку складання кошторисів, порядку фінансування Іванівського районного суду Одеської області, що обумовило втрату ним в очах ОСОБА_1 правового статус) суду "встановленого законом", у розумінні п. 24 рішення Європейський суд з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України";

зобов`язати голову комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_2 забезпечити Іванівський районний суд Одеської області кошторисом на поточний фінансовий рік, затвердженим відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, на виконання імперативних вимог ч. 1 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із наданням ОСОБА_1 його копії, засвідченої у встановленому Законом порядку, для відновлення в її очах довіри до правового статусу Іванівського районного суду Одеської області, як суду "встановленого законом", у розумінні п. 24 рішення Європейський суд з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.10.2023 року третя особа (Іванівський суд) листом вих.№05-02/11/2023 повідомила позивача ( ОСОБА_1 ) про неможливість надати їй запитувані кошториси, оскільки третя особа (Іванівський суд) не є належним розпорядником запитуваної інформації щодо кошторисів Іванівського районного суду Одеської області на 2022 та 2023 роки, що свідчить про позбавлення бюджетної установи, якою третя особа (Іванівський суд), можливості самостійно розпоряджатися бюджетними коштами, та існування реальної загрози самостійності і незалежності його суддів при здійсненні правосуддя внаслідок негативного впливу на них, через непередбачений ч.1 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» спосіб його фінансування, та втрату третьою особою (Іванівський суд) в очах позивача ( ОСОБА_3 ) правового статусу суду "встановленого законом", у розумінні п. 24 рішення Європейський суд з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

Позивач у позовній заяві вказує, що 01.11.2023 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача ( ОСОБА_2 ), як голови комісії з реорганізації (злиття) третьої особи (Іванівський суд) із заявою від 28.11.2023р. вих. №1128/23/3 про досудове врегулювання спору для унеможливлення негативного впливу на третю особу (Іванівський суд) і його суддів через не передбачений законом механізми виділення та розподілення належних їм коштів бюджетного бюджету, у розумінні абз. 3 п. 3.3. Рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 року у справі № 1-3/2010 (№ 7-рп/2010), а також, відновлення третьою особою (Іванівський суд) в очах позивача ( ОСОБА_1 ) правового статусу суду "встановленого законом", у розумінні п. 24 рішення Європейський суд з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

При цьому, зазначає позивач, вказана заява обґрунтована не забезпеченням відповідачем ( ОСОБА_2 ), на адміністративній посаді Голови комісії з реорганізації (злиття) третьої особи (Іванівський суд), третьої особи (Іванівський суд) кошторисом на поточний фінансовий рік, відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач також вказує у позовній заяві, що 25.12.2023 року відповідач як суб`єкт публічно-владних повноважень на адміністративній посаді голови комісії з реорганізації (злиття) третьої особи (Іванівський суд) листом вих.№05-04/2/2023 повідомив позивача про те, що до компетенції відповідача начебто не належить вирішення поставленого позивачем питання фінансування третьої особи у порядку визначеному ч.1 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. При цьому, ухилення відповідача як суб`єкта публічно-владних повноважень на адміністративній посаді голови комісії з реорганізації (злиття) третьої особи від реалізації, покладених на нього ч. 4 ст. 105 ЦК України, владних повноважень щодо управління справами юридичної особи (Іванівський суд) обґрунтовано тим, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не унормував повноваження голови ліквідаційної комісії й відповідно не розмежував повноваження між головою суду, апарату суду та головою комісії з реорганізації (злиття) (див. додаток 8).

Позивач зазначає, що ознайомившись із змістом вище вказаного листа вих. №05-04/2/2023 від 25.12.2023 вона дійшла висновків, що відповідачем, як суб`єктом публічно-владних повноважень, допущено протиправну бездіяльність у формі свідомого не вжиття заходів для забезпечення третьої особи, кошторисом на поточний фінансовий рік, затвердженим відповідно до вимог Закону, що призвело до втрати третьою особою в очах позивача правового статусу суду "встановленого законом", у розумінні п. 24 рішення Європейський суд з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

23.01.2024 року до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що третя особа категорично заперечує стосовно відомостей зазначених в позовній заяві та повною мірою не визнає вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, пов`язаною з недоведеністю та неналежним дослідженням обставин справи та викладено прохання врахувати встановлені Одеським окружним адміністративним судом факти та обставини, викладені в судовому рішенні по справі № 420/32003/23 за позовом ОСОБА_1 до Іванівського районного суду Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

До суду від відповідача 26.01.2024 року надійшов відзив на позов, в якому вказано, що наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві зазначає, що до повноважень ТУ ДСА України в Одеській області відноситься організаційне та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Одеської області (крім господарських та адміністративних), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування, в тому числі Іванівського районного суду Одеської області та що законодавство не встановлює вимогу про затвердження окремого кошторису Іванівського районного суду Одеської області.

Відповідач також вказує, що доводи позивача, що відповідач, нібито не здійснив належних дій щодо складення та затвердження кошторису Іванівського районного суду Одеської області на 2022 2023 роки, не підтверджуються жодними доказами, тому і вимоги про протиправну бездіяльність відповідача задоволенню не підлягають. До повноважень відповідача не входить підготовка кошторису Іванівського районного суду Одеської області, оскільки такі повноваження здійснюються ТУ ДСАУ в Одеській області.

Позивачем до суду 02.02.2024 року подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відповідача зводяться фактично до узагальнених припущень.

Ухвалою суду від 15.01.2024 року відкрито провадження та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

08.02.2024 року ухвалою суду в задоволенні клопотання відповідача про залучення Територіального управління ДСА в Одеській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовити.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 звернулась до Іванівського районного суду Одеської області із запитом (від 16.10.2023 №1061/23/1) про надання публічної інформації, в якому просила надати їй копію складеного і затвердженого кошторису Іванівського районного суду Одеської області (код ЄДРПОУ 02897721) на 2022 та 2023 роки, у відповідь на який Іванівським районним судом Одеської області 26 жовтня 2023 року надано письмову відповідь у вигляді листа від 26.10.2023 року №05-02/11/2023, в якій останню повідомлено, що Іванівський районний суд Одеської області не є належним розпорядником запитуваної інформації, та відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» направлено даний запит за належністю до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

28.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Іванівського районного суду Одеської області із заявою, в якій просила скористатись виключним правом застосування інституту досудового врегулювання спорів для врегулювання спору який виник через відсутність у бюджетної установи: Іванівський районний суд Одеської області (код ЄДРПОУ 02897721) кошторису доходів і видатків на підставі яких протягом 2022-2023 років здійснювалось його фінансування, обов`язкове складання якого передбачене: ч.1 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 30 ч. 1 ст.2 Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ.

У відповідь на вказану заяву Іванівський районний суд Одеської області позивачу надано лист від 25.12.2023 року №05-04/2/2023, в якому зазначено: «…Положеннями статей 22, 24, 152, 154, 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначені повноваження місцевого суду, голови місцевого суду, Державної судової адміністрації України, територіальних органів Державної судової адміністрації України, апарату суду відповідно.

Натомість Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не унормував повноваження голови ліквідаційної комісії й відповідно не розмежував повноваження між головою суду, апарату суду та головою комісії з реорганізації (злиття).

Тож, вирішення поставленого Вами питання не належить до компетенції голови комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області.

Натепер, до фактичних повноважень територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області належить організаційне та фінансове забезпечення тридцяти трьох місцевих загальних судів Одеської області (крім господарських та адміністративних), зокрема й Іванівського районного суду Одеської області.

Тому, з питання кошторису доходів і видатків за 2022-2023 роки Ви можете звернутися до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області та (або) інших уповноважених органів, щоб забезпечити розв`язання висунутих Вами питань».

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1, 3, 4 та 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також Закон) в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади судів, органів суддівського самоврядування, інших державних органів та установ системи правосуддя.

Згідно з ч. 1 ст. 148 Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 ст. 148 Закону функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Отже, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності зокрема місцевих загальних судів.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

За п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Відповідно до п.4 ч.5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів зокрема затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Пунктом 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.

На підставі ч. 1 ст. 47 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За ч. 3 цієї ж статті розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відтак, саме територіальні управління Державної судової адміністрації України є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, які зокрема затверджують кошториси місцевих загальних судів.

Наказом Державної судової адміністрації України від 15.07.2015 року № 104 було затверджено Типове положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до якого Основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування (п.3). Повноваження територіальних управлінь зокрема здійснюють функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіальних управлінь та місцевих загальних судів (пп. 4.3 п.4).

Відповідно до п.3 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 року №229, основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Відповідно до підпунктів 3 та 4 пункт 4 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні; забезпечує дотримання фінансово-бюджетної дисципліни, ефективне, результативне і цільове використання коштів державного бюджету, законність використання ресурсів та майна, запобігання порушенням та зловживанням, а також своєчасність вжиття відповідних заходів реагування, зокрема в частині відшкодування заподіяної шкоди (втрат) та притягнення до відповідальності винних посадових осіб.

Відтак, до повноважень ТУ ДСА України в Одеській області відносилось та відноситься і на даний час організаційне та фінансове забезпечення 33-х місцевих загальних судів Одеської області (крім господарських та адміністративних), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування в тому числі Іванівського районного суду Одеської області.

При цьому, чинним законодавством не передбачено вимог щодо затвердження окремого кошторису Іванівського районного суду Одеської області так само як і не передбачено віднесення до повноважень голови місцевого суду складання, розгляд, затвердження кошторису суду.

Крім того, як встановлено у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 року у справі №420/32003/23, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024 року: «…Розглянувши запит позивача Іванівським районним судом Одеської області 26 жовтня 2023 року ОСОБА_3 надано письмову відповідь, в якій останню повідомлено, що Іванівський районний суд Одеської області не є належним розпорядником запитуваної інформації, та відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» направлено даний запит за належністю до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Відповідно до листа ТУ ДСА України в Одеській області відповідачу надано копію відповіді ОСОБА_3 з якої вбачається, що 06.11.2023 року за №5-2599/23-Вих запитувачу інформації надано копію кошторисів на 2022-2023 роки повідомлено, що ТУ ДСА України в Одеській області діє відповідно до статі 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 року №229. До повноважень ТУ ДСА України в Одеській області відноситься організаційне та фінансове забезпечення 33-х місцевих загальних судів Одеської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування, в тому числі Іванівського районного суду Одеської області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 від 29.10.2023 року № 1029/23/4 Іванівський районний суд Одеської області надав письмову відповідь та повідомив ОСОБА_3 , що відповідно до листа територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області від 09 листопада 2023 року вбачається, що територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області направлено на її адресу витребувану нею інформацію, а саме копії складеного та затвердженого кошторису Іванівського районного суду Одеської області на 2022 та 2023 роки».

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, з викладеного вбачається відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо відсутності у нього кошторису на поточний фінансовий рік (на 2022 та 2023 роки як вбачається з тексту позовної заяви), оскільки територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області такі кошториси були складені та відповідно «забезпечено» ними Іванівський районний суд Одеської області, тоді як чинним законодавством не передбачено повноважень голови комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_2 на вчинення таких дій.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до голови комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області Кравчука Олександра Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Іванівський районний суд Одеської області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: голова комісії з реорганізації (злиття) Іванівського районного суду Одеської області Кравчук Олександр Олександрович (вул. Центральна, 81а, смт Іванівка, Березівський район, Одеська область, 67200).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Іванівський районний суд Одеської області (код ЄДРПОУ 02897721, адреса: вул. Центральна, 81а, смт Іванівка, Березівський район, Одеська область, 67200).

Суддя П.П.Марин

.