Рішення

від 25.04.2024 по справі 520/35205/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2024 р. № 520/35205/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області, треті особи: Дергачівський районний суд Харківської області, Олевський районний суд Житомирської області, Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та з 1 січня 2021 року по 30 березня 2023 року;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на суму 221691,69 грн та за період з 1 січня 2021 року по 30 березня 2023 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та за період із 1 січня 2021 року по 11 травня 2022 року із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;

- стягнути із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у сумі 221691,69 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року по 11 травня 2022 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12 травня 2022 року по 30 березня 2023 року із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12 травня 2022 року по 30 березня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що вона у спірний період працювала суддею Дергачівського районного суду Харківської області, а у період з 04.05.2022 по 20.12.2022 була відряджена до Олевського районного суду Житомирської області. Так, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена їй з урахуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет»; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 20.12.2022 відповідачі нарахували суддівську винагороду з урахуванням величини «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в розмірі 2102 гривні. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідачі, на думку позивача, повинні були нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 гривень, та на 01.01.2022 - 2481 гривень. Внаслідок цього розмір її суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 20.12.2022 не відповідав розміру, установленому спеціальним законом, у зв`язку з чим вважає, що порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 заяву позивача про уточнення позоних вимог в адміністративній справі №520/35205/23 - задоволено. Залучено в якості співвідповідачів Державну судову адміністрацію України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області. Ухвалено розглядати справу в редакції уточнених позовних вимог.

Відповідачі - Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області надали до суду відзиви на уточнену позовну заяву, в яких зазначили, що суддівська винагорода нараховувалася та виплачувалася відповідно до ст. 135 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII), ст. 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет на 2022 рік» (далі Закон № 1928-IX), виходячи із розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн. Також зазначили, що норма ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідно для цього. Станом на час розгляду справи, норма ст. 7 Закону № 1928-IX не визнана неконституційною, тому підстави для її незастосування відсутні.

Треті особи правом на надання письмових пояснень щодо предмету спору не скористались.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Рішенням Донецької обласної ради народних депутатів від 19 травня 1994 року ОСОБА_1 обрана суддею Червоногвардійського районного суду міста Макіївки.

Постановою Верховної Ради України від 19 травня 1999 року № 673-ХІV позивача обрано на посаду судді Червоногвардійського районного суду міста Макіївки Донецької області безстроково.

Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 82/2015 позивача переведено на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області. Наказом Дергачівського районного суду Харківської області від 10 березня 2015 року № 02- 02/09 позивача зараховано до штату Дергачівського районного суду Харківської області на посаду судді з 10 березня 2015 року.

Рішенням Голови Верховного Суду від 4 травня 2022 року № 115/0/149-22 позивача відряджено до Олевського районного суду Житомирської області для здійснення правосуддя з 5 травня 2022 року. Наказом Олевського районного суду Житомирської області від 11 травня 2022 року №13-к позивач тимчасово зараховано до штату Олевського районного суду Житомирської області на посаду судді у зв`язку із переведенням шляхом відрядження з 12 травня 2022 року.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 23 березня 2023 року № 246/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Дергачівського районного суду Харківської області у зв`язку із поданням заяви про відставку. Наказом Олевського районного суду Житомирської області від 29 березня 2023 року № 11-к позивача відраховано зі штату Олевського районного суду Житомирської області з 30 березня 2023 року у зв`язку із відставкою. Наказом Дергачівського районного суду Харківської області від 30 березня 2023 року № 02-03/30 відраховано зі штату Дергачівського районного суду Харківської області з 30 березня 2023 року у зв`язку із звільненням у відставку.

За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що розрахунковим листом позивача за 2020 рік (а.с.110) та не заперечується сторонами.

Таокж, із відомостей штатного розпису на 2021 рік та 2022 рік Дергачівського районного суду Харківської області (а.с. 180,181) вбачається, що оклад судді визначено у сумі 63060 грн, тобто суддівську винагороду за вказаний період обчислено з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо зменшення розміру суддівської винагороди за періоди з 18.04.2020 по 28.08.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 20.12.2022, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та стягнення із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у сумі 221691,69 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів, суд зазначає наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі-Закон №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - № 68.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст.126).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII, Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII у п. 4.1. рішення в чергове зазначив, що: Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:

- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,

- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005,

- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008,

- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018,

- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.(абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); словосполучення "держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою дiяльнiсть на виконання певного, визначеного Конституцiєю України завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет", "збалансований" свiдчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов`язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).

Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

Однак, відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду позивачу у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року без застосування обмеження, передбаченого ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нараховану та невиплачену суддівську винагороду в розмірі 221691,69 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

На час розгляду цієї справи відповідач 1 заперечує право позивача на нарахування та виплату суддівської винагороди судді без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", однак питання щодо конкретних розмірів суддівської винагороди у межах цієї справи відповідачем не досліджувалось, а тому вимоги позивача в цій частині є передчасними. Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд дійшов висновку про відмову у позові у частині вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по 11 травня 2022 року із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»; зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року по 11 травня 2022 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12 травня 2022 року по 30 березня 2023 року із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»; зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12 травня 2022 року по 30 березня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, суд зазначає наступне.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон № 1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зі змісту означеної норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX (далі по тексту - Закон України № 1082-IX) встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX (далі по тексту - Закон України № 1928-IX) встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX (далі по тексту - Закон України № 2710-IX) встановити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Законами України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Проте, означені Закони України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX, не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.), 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.), на підставі Законів України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX, була неправомірною.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Житомирській області нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Така обставина не заперечується сторонами по справі.

При цьому, як зазначено вище, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.), 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.), на підставі Законів України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX, була неправомірною.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА у Харківській області щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2022 по 11.05.2022, та дій ТУ ДСА у Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди за період з 12.05.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 30.05.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 гривень та похідні від них вимоги про зобов`язання ТУ ДСА у Харківській області та ТУ ДСА у Житомирській області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та з 1 січня 2021 року по 30 березня 2023 року та зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на суму 221691,69 грн та за період з 1 січня 2021 року по 30 березня 2023 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, суд зазначає наступне.

Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону № 1402-VIII.

Частинами 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України . Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, , інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (п. 1 ч. 2 ст. 22 БК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною 1 ст. 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про ДСА України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік.

Відтак, невиплата позивачеві суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено права позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення ТУДС в Харківської області та ТУДС в Житомирській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн та за період з 01.01.2023 по 30.03.2023, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання ДСА України вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання забезпечити ТУ ДСА в Житомирській області та ТУ ДСА в Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачеві.

Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 року у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 року у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 року у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 року у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі № 240/3795/22, від 20.11.2023 року у справі № 120/709/22-а.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат підлягає відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області (вул. Бориса Лятошинського, буд. 5, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 26278626), треті особи: Дергачівський районний суд Харківської області, Олевський районний суд Житомирської області, Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 28.08.2020 та з 01.01.2021 по 30.03.2023.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн та за період з 01.01.2023 по 30.03.2023, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою, згідно вимог частини 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 15 квітня 2020 року).

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням податків та зборів (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір) за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у загальному розмірі 221691,69 грн (двісті двадцять одна тисяча шістсот дев`яносто одна грн 69 коп.) без застосування обмеження, передбаченого ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період із 1 січня 2021 року по 11 травня 2022 року із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 11.05.2022 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12.05.2022 по 30.03.2023 із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12.05.2022 по 30.03.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА