Головуючий І інстанції: Горшкова О.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2024 р. Справа № 520/35205/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024, по справі № 520/35205/23
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України , Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області
треті особи Дергачівський районний суд Харківської області , Олевський районний суд Житомирської області , Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області , Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 28.08.2020 та з 01.01.2021 по 30.03.2023;
- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на суму 221691,69 грн та за період з 01.01.2021 по 30.03.2023, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та за період із .01.01.2021 по 11.05.2022 із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;
- стягнути із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 221691,69 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 11.05.2022 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12.05.2022 по 30.03.2023 із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12.05.2022 по 30.03.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 28.08.2020 та з 01.01.2021 по 30.03.2023.
Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн та за період з 01.01.2023 по 30.03.2023, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою, згідно вимог частини 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 15 квітня 2020 року).
Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням податків та зборів (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір) за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у загальному розмірі 221691,69 грн (двісті двадцять одна тисяча шістсот дев`яносто одна грн 69 коп.) без застосування обмеження, передбаченого ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період із 01.01.2021 по 11.05.2022 із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 11.05.2022 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12.05.2022 по 30.03.2023 із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 12.05.2022 по 30.03.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-ІІІ, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що виходячи із приписів Закону № 1402-VIII оклад судді складається з розрахункової величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», розмір якого встановлюється на 01 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. Закон № 1402-VIII не визначає поняття «прожиткового мінімуму для працездатних осіб» та не вказує нормативно-правового акту, яких необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини. Натомість поняття прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді визначений Законами України «Про державний бюджет» на відповідний рік, та у спірний період складав 2102 грн. Таким чином, застосування при здійсненні обрахунку посадового окладу судді - 2102 грн. є правомірним, оскільки саме у такому розмірі в Державному бюджеті України на 2021-2023 були передбачені відповідні асигнування.
Також апелянт зазначав, що відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. При цьому головним розпорядником коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів є саме ДСА України.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 рішенням Донецької обласної ради народних депутатів від 19.05.1994 обрана суддею Червоногвардійського районного суду міста Макіївки.
Постановою Верховної Ради України від 19.05.1999 № 673-ХІV позивачку обрано на посаду судді Червоногвардійського районного суду міста Макіївки Донецької області безстроково.
Указом Президента України від 14.02.2015 № 82/2015 позивачку переведено на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області.
Рішенням Голови Верховного Суду від 04.05.2022 № 115/0/149-22 позивачку відряджено до Олевського районного суду Житомирської області для здійснення правосуддя з 05.05.2022.
Наказом Олевського районного суду Житомирської області від 11.05.2022 № 13-к позивачку тимчасово зараховано до штату Олевського районного суду Житомирської області на посаду судді у зв`язку із переведенням шляхом відрядження з 12.05.2022.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 23.03.2023 № 246/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Дергачівського районного суду Харківської області у зв`язку із поданням заяви про відставку. Наказом Олевського районного суду Житомирської області від 29.03.2023 № 11-к позивачку відраховано зі штату Олевського районного суду Житомирської області з 30.03.2023 у зв`язку із відставкою. Наказом Дергачівського районного суду Харківської області від 30.03.2023 № 02-03/30 відраховано зі штату Дергачівського районного суду Харківської області з 30.03.2023 у зв`язку із звільненням у відставку.
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, та обчислення суддівської винагороди з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 із застосуванням обмеження, та розраховуючи суддівську винагороду з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., відповідачі діяли не в спосіб та не в межах, встановлених Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Так, організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, здійснюється у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Відповідно до частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Колегія суддів, з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачки, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивачки.
При цьому, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч.2 ст.130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить.
Колегія суддів звертає увагу, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивачки на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.
Із матеріалів справи встановлено, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачки із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" здійснювалася у період з квітня 2020 по серпень 2020, тобто нараховуючи та виплачуючи позивачці суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивачки та гарантій незалежності судді.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Слід зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що у свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Факт обмеження виплати суддівської винагороди у період з квітня 2020 по серпень 2020 на загальну суму 221691,69 грн. визнається сторонами по справі та підтверджується довідкою Територіального управління ДСА в Харківській області згідно якої: у квітні 2020 обмеження склало 20444,19 грн., у травні 2020 - 53666 грн.; у червні 2020 - 53666 грн.; у липні 2020 53666 грн.; у серпні 2020 40249,5 грн. (а.с. 24).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду на підставі ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020 без застосування обмеження, передбаченого ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями.
Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 на рівні 2270,00 грн., на 01.01.2022 - 2481,00 грн., на 01.01.2023 - 2684,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 3, п. 1 ч. 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX (далі по тексту - Закон України № 1082-IX) встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX (далі по тексту - Закон України № 1928-IX) встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX (далі по тексту - Закон України № 2710-IX) встановити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, з огляду на що підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, відсутні.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», натомість норми інших законодавчих актів до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди не підлягають застосовуванню.
Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Аналогічні правові висновки були сформовані Верховним Судом у постановах від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.
Отже, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач повинен керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів.
Натомість, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 на рівні 2270,00 грн., на 01.01.2022 - 2481,00 грн., на 01.01.2023 - 2684,00 грн., на іншу розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., що суперечить положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною.
Враховуючи викладене, не знайшли підтвердження доводи відповідача щодо необхідності застосування положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Стосовно посилань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на те, що всі нарахування та виплати здійснюються лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, у зв`язку з чим причиною можливої невиплати судді суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених коштів, що пов`язано з діяльністю Державної судової адміністрації України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною 2 ст. 148 вказаного Закону передбачено, що видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Згідно з ч. 3 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх Державної судової адміністрації України.
У свою чергу ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ст. 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України є територіальним органом Державної судової адміністрації України, на який у свою чергу покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Положеннями п. 2, 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Згідно з ч. 1 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Частиною 2 ст. 23 БК України передбачено, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п. 10 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів на плановий бюджетний період та складання таких документів за бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.
Пунктом 11 Порядку № 228 головні розпорядники керуються відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів, термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету.
Згідно з п. 12 Порядку № 228 розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів забезпечують дотримання принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, а також дотримання вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису, розподілу видатків бюджету та надання кредитів з бюджету відповідно до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, визначення показників надходжень бюджету в частині доходів, фінансування або повернення кредитів, додержання тарифних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства.
Положеннями п. 28 Порядку № 228 передбачено, що відповідальні виконавці подають головному розпоряднику зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, зведені плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведені помісячні плани використання бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають.
Відповідальні виконавці, розпорядники нижчого рівня складають кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів, засвідчують підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби і подають їх відповідальним виконавцям або головним розпорядникам для складання зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.
Таким чином, повноваженнями щодо складання проекту кошторису наділені розпорядники бюджетних коштів, які зобов`язані дотримуватись вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису.
Отже, із урахуванням приписів ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Територіальне управління Державної судової адміністрації України уповноважено складати проект кошторису щодо фінансування місцевих судів.
На підставі викладеного слід дійти висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, має складати та подавати на затвердження до Державної судової адміністрації України кошториси, у тому числі на 2021-2023, із розрахунком суддівської винагороди відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Так, відповідач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, посилається на недостатність фінансування та відсутність збільшення кошторисних призначень та зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що судовим розглядом не встановлено та відповідачем не надано доказів складання та подання до Державної судової адміністрації України для затвердження кошторису на 2021-2023 із урахуванням видатків на виплату суддівської винагороди у розмірі, встановленому ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Також, колегія суддів зазначає, що повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділене саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України.
Втім, як встановлено судовим розглядом, у спірний період суддівська винагорода позивачу Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України не нараховувалась у розмірах, встановлених ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 11.05.2022, та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 12.05.2022 по 30.03.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, належним способом захисту прав позивача на отримання суддівської винагороди у повному розмірі є зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за спірні періоди у відповідності до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2021 складає 2270 грн., з 1 січня 2022 року - 2481 грн, з 1 січня 2023 року - 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Також при вирішенні даного спору з`ясуванню підлягає участь ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів у фінансовому забезпеченні діяльності судів, зокрема Дергачівського районного суду Харківської області, Олевського районного суду Житомирської області, у спірний період, оскільки причиною виплати суддівської винагороди у меншому розмірі може бути недостатність виділених коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Згідно зі ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Положеннями п. 2, 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Згідно з ч. 1 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення № 141/0/15-19 визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно з п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 22, 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
При цьому, територіальне управління ДСА України як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Таким чином, невиплата позивачу суддівської винагороди пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, з огляду на що колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог до ДСА України щодо визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди у спірний період, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн., на 01.01.2022 року - 2481 грн., на 01.01.2023 2023 - 2684 грн., та у 2020 без застосування обмеження, передбаченого ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо зобов`язання ДСА України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн.; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та за період з 01.01.2023 по 30.03.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 по справі № 520/35205/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 01.08.2024 |
Оприлюднено | 05.08.2024 |
Номер документу | 120754821 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження служби, з них |
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Ральченко І.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні