Постанова

від 15.04.2024 по справі 755/10538/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/3614/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/10538/23

15 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Рейнарт І.М.

- Левенця Б.Б.

при секретарях - Колесник А.В., Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері,-

в с т а н о в и в:

27 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її сином.

Як стверджує позивач, відповідач є достатньо забезпеченою особою: має транспортний засіб SKODA RAPID, номер кузова НОМЕР_1 ; у 2020 році купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та працює керівником департаменту у ТОВ «Теніс Україна».

Проте, незважаючи на своє благополучне матеріальне становище, відповідач не надає матеріальної допомоги позивачу, як своїй матері. В силу того, що позивачка є пенсіонеркою, літньою людиною, вона не може забезпечити себе сама. Крім того, відповідач не платить за квартиру, у якій зареєстровані двоє його дітей. Зазначає, що коли позивач хворіла та лежала у лікарнях, відповідач ніколи до неї не приходив, не приносив поїсти.

Також вказувала на те, що 14 вересня 1989 року уклала шлюб з ОСОБА_3 , але разом з чоловіком не проживає, допомоги чоловік їй також не надає. Незважаючи на те, що має дорослого та здорового сина, здорового чоловіка, єдиним доходом позивача є пенсія в розмірі 2000грн, розмір якої є недостатнім для прожиття.

У звязку з чим, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на своє утримання у розмірі 17% від усіх видів заробітку (доходів), визначити негайний порядок виконання рішення тастягнути судові витрати в сумі 1 073,60 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на її утримання аліменти у розмірі 1/12 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 21 липня 2023 року та довічно.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 536 грн. 80 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 30 жовтня 2023 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовані обставини справи.

Зазначає, що в день ухвалення оскаржуваного рішення 16.10.2023 року Дніпровським районним судом м. Києва було постановлено ухвалу, якою залишено без задоволення клопотання відповідача про виклик свідків від 04.09.2023 року та про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від 25.09.2023 року.

Вказує на те, що суд першої інстанції проводив розгляд зазначених клопотань не за порядком їх надходження, а за зручністю надання відмови, що в свою чергу спричинило саме ухвалення відмови в задоволенні клопотань та такого результату за підсумком розгляду справи, так як в ухвалі наявні відсилання такого роду «При цьому, суд також бере до уваги, що суд дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання відповідача про допит свідків. Ураховуючи положення ст. 203 СК України при вирішенні такої категорії справ встановленню підлягають факт непрацездатності позивача, факт потреби у матеріальній допомозі, і належними, достовірними та допустимими доказами таких обставин мають бути відповідні письмові докази, а не пояснення учасників справи чи покази свідків».

Стверджує, що відповідач спочатку ініціював розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, а вже потім, розраховуючи на приписи ч. 3 ст. 91 ЦПК України, ініціював виклик свідків. Вважає, що суд першої інстанції повинен був задовільнити клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та клопотання про виклик свідків у зв`язку із не доведенням стороною позивача саме факту потреби у матеріальній допомозі від відповідача та наявності у цивільній справі третіх осіб (чоловіка, дочки та матері позивача), яких саме хотів допитати відповідач в судовому засіданні з метою вірного встановлення значущих фактів для справи. Вказав на те, що ЦПК України передбачає, що показання свідка можна отримати лише шляхом безпосереднього виклику його до суду без подання заяви свідка. Виклик свідка до суду здійснюється за заявою учасника справи, у якій викладаються обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка подається до або під час підготовчого судового засідання, а у разі спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання.

Окремо звертає увагу на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень саме рішення по справі, як результат розгляду справи, винесено раніше за ухвалу від 16.10.2023року, тобто, це свідчить про порушення логічності ухвалення суддею рішення та ухвали та про те, що розгляд клопотань відповідача проводився поза межами справи, оскільки рішення по справі має єдиний унікальний номер в системі № 114173495, а ухвала має № 114173496.

Зазначає, що при ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції використовує приписи частини 5 СК України та посилається на норму ч. 1 ст. 202 СК України, а саме, на обов`язок утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, повнолітніми дітьми, Проте, з аналізу оскаржуваного рішення вбачається, що у ньому відсутні твердження та докази порушення та невиконання відповідачем зазначених норм законодавства.

Також, звертає увагу на те, що суд першої інстанції посилається на норму ст. 204 СК України та вважає, що зазначена норма є єдиною підставою для звільнення від обов`язку утримувати матір, батька. Проте, на думку апелянта, норми ст. 204 СК України є спеціальними, а не загальними та регулюють вузьке коло відносини в сімейному праві та можуть бути застосовані лише в цивільних справах про стягнення аліментів з дітей на користь батьків коли такі батьки самі виступали платниками аліментів на користь дітей за рішенням суду або нотаріальним договором, та/або ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Зазначає, що судом частково проігноровано приписи ч. 2 ст. 205 СК України. У всіх заявах по суті справи та клопотаннях, користуючись наданими йому процесуальними правами,відповідач наголошував на тому, що крім відповідача, у позивачки ще є дочка, чоловік, мати, спільні корпоративні права, котрими володіє позивачка та її чоловік, інше спільне і спільнесумісне майно та права інтелектуальної власності. Проте, суд першої інстанції взяв до уваги лише те, що підтвердила письмово сторона позивача.

Посилається, що в рішенні суду наявне твердження про те, та обстаина, що «позивач та її чоловік є засновниками юридичної особи не підтверджується матеріалами справи», однак, одним із додатків у відзиві на позов виступає Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.08.2023 року, який підтверджує саме наявність корпоративних прав на засновану спільно юридичну особу ТОВ «МІЛК ФЕМІЛІ». Під час ознайомлення з матеріалами судової справи 26 жовтня 2023 року відповідачем виявлено, що даний додаток дійсно відсутній в матеріалах справи, але наявний в переліку додатків до відзиву на позовну заяву. Проте, з невідомих для відповідача причин, в справі відсутній відповідний Акт про відсутність такого додатку, що свідчить про втрату цьогододатку саме в суді.

Враховуючи вищезазначене, вказує на необхість під-час розгляду справи судом апеляційної інстанції дослідити те, що не було взято до уваги судом першої інстанції, а саме: законне обгрунтування та доведення потреби позивача отримувати з відповідача матеріальну допомогу; встановлення факту виконання або невиконання відповідачем своїх обов`язків перед позивачем, передбачених ст.ст. 172, 202 СК України; встановлення в справі кола прямих родичів (дочка, чоловік та мати позивача), що є обов`язковим відповідно до ч. 2 ст. 205 СК України; встановлення можливості отримання іншого доходу від інших фізичних та юридичних осіб позивачем; встановлення майнового стану позивача та її чоловіка; встановлення наявності доходу від діяльності спільно заснованої позивачем та її чоловіком юридичної особи ТОВ «МІЛК ФЕМІЛІ»; встановлення наявності доходу від реалізації корпоративних та інтелектуальних прав.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задвольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Денисенко Ірина Іванівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу, актовий запис № 1080, місце реєстрації: м. Київ, відділ ЗАГС Московського району, 10 червня 1978 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_7 .

Відповідно до свідоцтва про народження, актовий запис № 3534 від 17 вересня 1980 року, місце реєстрації: м. Київ, міський Палац новонароджених, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , які є батьками відповідача, розірвано 23 серпня 1984 року, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, актовий запис № 871, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 1989 році ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_3 , актовий запис № 2903 від 14 вересня 1989 року, місце реєстрації: м. Київ, Палац одруження «Дарницький». Прізвище ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу змінила на ОСОБА_9 .

ОСОБА_2 є пенсіонеркоюта перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровський район), отримує пенсію за віком, розмір пенсії станом на березень 2023 року становить 2 760,00 грн.

Відповідно до довідки про доходи № 1481854352443413 розмір отриманої позивачем пенсії за період з березня 2022 року по березень 2023 року складає 30 448,56 грн.

ОСОБА_2 на праві часткової власності належить квартира АДРЕСА_2 .

Позивачем надано суду виписки із медичної амбулаторної карти щодо стану її здоров`я, за медичними показниками остання потребує лікування.

Судом також встановлено, що згідно довідки про доходи № 23-ЗП від 01 вересня 2023 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за червень, липень 2023 року у сумі 106 719,90 грн.

ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей: доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 від 09 грудня 2011 року; доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження Серії НОМЕР_3 від 18 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 має зобов`язання щодо сплати за кредитом, що вбачається з наданого кредитного договору № іро15463 від 01 квітня 2020 року, укладеним відповідачем з АТ «КредоБанк», термін погашення кредитних зобов`язань - 31 березня 2025 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/12 частини від усіх видів його заробітку доходу щомісячно, починаючи з 21 липня 2023 року та довічно, суд першої інстанції посилався на те, що позивачка є пенсіонеркою за віком, хворіє та потребує медичного догляду, отримує пенсію у розмірі 2 760,00 грн, що є недостатнім для нормального життєзабезпечення, а тому позивач потребує утримання від свого сина.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року не відповідає.

Відповідно до статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі.

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 року у справі № 643/6735/20 (провадження № 61-1510св21) висловив правову позицію про те, що непрацездатними є особи, визнані установленим законом порядком інвалідами, що встановлюється медико-соціальними експертними комісіями МСЕК. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, як на підставу позову про стягнення аліментів на її утримання з повнолітнього сина ОСОБА_2 посилається на те, що є пенсіонером, літньою людиною, єдиним доходом позивача є пенсія в розмірі 2000грн, розмір якої є недостатнім для прожиття.

Отже, враховуючи приписи СК України, колегія суддів вважає, що згідно зі статтею 205 СК України, вирішуючи данийспір, суд має враховувати матеріальний стан сторін.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_2 на праві часткової власності належить квартира АДРЕСА_2 .

З довідки Сервісного центру МВС України вбачається, що згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 13.03.2024 року на ім`я ОСОБА_2 и ОСОБА_11 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , обліковуєть зареєстрованим транспортний засіб CITROEN BERLINGО, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1360 см. куб, номер кузоза VF7GЈ НОМЕР_5 , дата реєстрації 19.11.2009, підстава - біржова угода серія ВІ №52357 від 19.11.2009 року.

З наявної в матеріалах справи довідки про доходи, виданої Національним університетом біоресурсів і природокористування України вбачається, що ОСОБА_2 працює у вказаному університеті на посаді інженера 1 категорії та за період з січня 2022 року по лютий 2024 року позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 220 504,30 грн. Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача у вказаний період орієнтовно складала 8 480,95 грн.

Також, ОСОБА_2 є пенсіонеркою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровський район), отримує пенсію за віком, розмір пенсії станом на березень 2023 року становить 2 760,00 грн.

Крім того, ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованих шлюбних відносинах з ОСОБА_3 .

У ст. 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 55 СК України визначено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік зобов`язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім`ї.

Згідно положеньст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

З наявної в матеріалах справи довідки про доходи, виданої Національним університетом біоресурсів і природокористування України вбачається, що ОСОБА_3 ( чоловік позивачки) працює у вказаному університеті на посаді доцента та за період з січня 2022 року по лютий 2024 року йому було нараховано заробітну плату в розмірі 878 363,11 грн. Таким чином, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 у вказаний період орієнтовно складала 33 783,20 грн.

Також, з відкритих ресурсів всесвітньої мережі Інтернет вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є засновниками ТОВ «МІЛК ФЕМІЛІ», код ЄДРПОУ 36471183, зі Статутним капіталом 62 500,00 грн.

Зокрема, але не виключно, на вказані обставини ОСОБА_1 покликався у відзиві на позовну заяву, проте, суд першої інстанції залишив вказані твердження відповідача без належної правової оцінки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не надаладоказів наявності виключних обставин, які є підставою для стягнення додаткових витрат на її утримання повнолітнім сином.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції,не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у розмірі 1/12 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 21 липня 2023 року та довічно.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивачем надано суду виписки із медичної амбулаторної карти щодо стану її здоров`я, що за медичними показниками остання потребує лікування, не свідчать про доведеність позовних вимог, оскільки з наданих позивачкою виписок із медичної амбулаторної карти колегією суддів не встановлено, що ОСОБА_2 понесла значні витрати на лікування.

Відтак, формальний підхід суду першої інстанціїдо вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішення, а також на захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_2 на не довела свою потребу у матеріальній допомозі, то її позов про стягнення з відповідача у справі аліментів на її утримання не підлягає задоволенню.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

За результатами апеляційного перегляду даної справи апеляційну скаргу відповідача було задоволено частково, рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері, а відтак колегія суддів приходить до висновку про компенсацію ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скаргиу розмірі 1 610,40 грнза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Керуючись ст.ст. 7, 55, 61, 75, 202, 203, 205 СК України, ст.ст. 2, 4, 13, 81, 89, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері залишити без задоволення.

Компенсувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) судовий збір за подання апеляційної скаргиу розмірі 1 610,40 грнза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2024 року.

Головуючий Судді: