Постанова

від 17.04.2024 по справі 753/22315/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/22315/18 Головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.

Провадження № 22-ц/824/6655/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Наталії Леонідівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарової Світлани Володимирівни, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, Обслуговуючий кооператив «Озерний-1», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку, договору дарування земельної ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Київської міської державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку та договору дарування земельної ділянки недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначила, що на підставі договорів купівлі-продажу від 13 червня 2002 року нею було придбано земельну ділянку АДРЕСА_1 (СТ «Озерний-1») площею 0,0692 га для ведення садівництва, а також садовий будинок розташований на цій земельній ділянці.

03 вересня 2002 року вона отримала державний акт на право приватної власності на землю серії І-КВ № 153592, відповідно до якого від точки «Д» до «Е» до її земельної ділянки прилягає земельна ділянка СТ «Озерний-1», що не надана у власність чи у користування, через яку здійснювався доступ до земельної ділянки та садового будинку з АДРЕСА_2 .

Однак, починаючи з літа 2017 року доступ до земельної ділянки та садового будинку було заблоковано за допомогою облаштованих воріт із запираючим пристроєм та огорожі, що перешкоджає позивачці у повній мірі здійснювати право власності на її майно, оскільки унеможливлює доступ до земельної ділянки та садового будинку.

Актом обстеження території біля ділянки АДРЕСА_1 від 15 квітня 2018 року підтверджено встановлення огорожі та воріт, однак зазначено, що на воротах відсутній замок, що надає можливий прохід та проїзд з АДРЕСА_2 до земельної ділянки № НОМЕР_1 по цій вулиці.

Позивачці із витягу бази даних міського земельного кадастру від 18 квітня 2018 року стало відомо, що земельна ділянка, яка належала СТ «Озерний-1», через яку здійснювався доступ до її земельної ділянки, була виокремлена в окрему земельну ділянку площею 102,25 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_8 .

Підставами для приватизації вказаної земельної ділянки відповідачем стало рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745, при цьому підписи в акті про погодження меж у власників сусідніх земельних ділянок не отримувалося, а приватизація відбулась без їх повідомлення.

Позивачка вважала, що Київська міська рада, приймаючи рішення щодо затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_8 та передачу земельної ділянки у його власність, не звернула увагу, що така технічна документація складена з порушеннями, в тому числі в частині розміру виділеної земельної ділянки, який мав становити 100,00 кв. м, однак аж ніяк не площею 102,25 кв. м. Тобто, збільшення площі земельної ділянки відповідача фактично відбулось за рахунок включення до її складу частини земельної ділянки, якою вона користується як проходом та проїздом для користування своїм майном, відтак відповідачем було безпідставно оформлено право власності на земельну ділянку площею 102,25 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі договору дарування від 31 травня 2018 року ОСОБА_8 відчужив земельну ділянку № НОМЕР_2 за вказаною адресою ОСОБА_4 , яка в подальшому продала її ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року.

Таким чином, безпідставне заволодіння земельною ділянкою та її подальше дарування і продаж призвели до унеможливлення позивачці у повній мірі здійснювати право власності на її майно, оскільки відсутня можливість проходу та проїзду до земельної ділянки та садового будинку зі сторони вулиці, на якій земельна ділянка розташована. При цьому, договори дарування та купівлі-продажу мають на меті не здійснення реального відчуження майна, а вчиненні з метою приховати допущені порушення під час приватизації землі, здійснення забудови земельної ділянки, яка є проїздом з метою її подальшого фактичного утримання незалежно від рішення суду.

З огляду на викладене та з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_6 просила суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745«Про приватизацію земельних ділянок у Дарницькому районі м. Києва для ведення колективного садівництва» в частині передачі ОСОБА_8 , як члену обслуговуючого кооперативу «Озерний-1», у приватну власність земельної ділянки для ведення колективного садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 , площею 0,01 га, відповідно до списку за додатком до рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0102 га з цільовим призначенням для садівництва, серії ЯЖ № 018626, виданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради згідно рішення від 15 липня 2010 року № 1307/4745на ім`я ОСОБА_8 ;

скасувати державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0102 га з цільовим призначенням для садівництва, проведену на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018626, виданого Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради згідно рішення від 15 липня 2010 року № 1307/4745на ім`я ОСОБА_8 ;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 31 травня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л. за реєстровим № 384;

визнати незаконним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , проведений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41371739 від 31 травня 2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 06 листопада 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бочаровою С.В. за реєстровим № 1564;

визнати незаконним та скасувати запис № 39053960 від 06 листопада 2020 рокупро державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бочаровою С.В. на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 рокузареєстрованого в реєстрі за № 1564;

усунути перешкоди з метою надання їй вільного проходу та проїзду зі сторони АДРЕСА_2 до земельної ділянки № НОМЕР_1 шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за їх рахунок та їхніми силами здійснити демонтаж воріт та частини огорожі між земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0015) та за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0014), утворивши проїзд шириною не менше 3 метра 40 сантиметрів від меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0015) та не перешкоджати проходу й проїзду транспортним засобам через вказаний проїзд шляхом паркування транспортних засобів чи у будь-який інший спосіб;

стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 солідарно на її користь суму судового збору та інші судові витрати, які виникнуть під час розгляду справи.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_5 в якості правонаступника відповідача ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарову С.В. в якості співвідповідачів.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якості правонаступників позивачки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в рівних частках з кожного, а в задоволенні стягнення решти суми відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в рівних частках з кожного, а в задоволенні стягнення решти суми відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивачка ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войчука В.А. звернулась з апеляційними скаргами, в яких просить їх скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та відмовити в задоволенні вимог заяви відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційні скарги представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвокат Гарницький П.П. просить у задоволенні вказаних апеляційних скарг відмовити, проте вказаний відзив не приймається до апеляційного розгляду, оскільки не відповідає вимогам статті 360 ЦПК України, а саме до нього не додано доказів надсилання (надання) копії відзиву всім учасникам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу на основне рішення представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарової С.В. - адвокат Олексієнко З.О. просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзиви на апеляційні скарги інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшли.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачів - адвокат Войчук В.А. підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Представник приватного нотаріуса Бочарової С.В. - адвокат Олексієнко З.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідачів - адвокат Гарницький П.П. надіслав заяву про розгляд справи без його участі та участі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , інші учасники справи причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на одну з них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 червня 2002 року ОСОБА_6 на підставідоговору купівлі-продажу земельної ділянки було придбано земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0692 гапо АДРЕСА_2 (СТ «Озерний-1») з цільовим призначенням для ведення садівництва, а також за договором купівлі-продажу садового будинку від 13 червня 2002 року придбано садовий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці.

03 вересня 2002 року ОСОБА_6 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії І-КВ № 153592, з якого вбачається, що від точки «Д» до «Е» із земельною ділянкою ОСОБА_6 межує земельна ділянка СТ «Озерний-1» (АДРЕСА_2 ), що не надана у власність чи у користування, через яку здійснювався доступ до земельної ділянки та садового будинку ОСОБА_6 з АДРЕСА_2 .

Як вказували позивачі, починаючи з літа 2017 року доступ до земельної ділянки та садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , було заблоковано за допомогою облаштованих воріт із запираючим пристроєм та огорожі з АДРЕСА_2 , що перешкоджає у повній мірі здійснювати право власності на майно, оскільки унеможливлює доступ до земельної ділянки та садового будинку.

Актом обстеження території біля ділянки АДРЕСА_1 від 15 квітня 2018 року підтверджено встановлення огорожі та воріт, однак зазначено, що на воротах відсутній замок, що надає можливий прохід та проїзд з АДРЕСА_2 до земельної ділянки № НОМЕР_1 по цій вулиці.

Як вбачається із витягу бази даних міського земельного кадастру від 18 квітня 2018 року, земельна ділянка, яка належала СТ «Озерний-1», через яку здійснювався доступ до земельної ділянки позивачів, була виокремлена в окрему земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_8 .

Підставою для приватизації вказаної земельної ділянки ОСОБА_8 стало рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745 «Про приватизацію земельних ділянок у Дарницькому районі м. Києва для введення колективного садівництва», відповідно до якого було передано громадянам - членам садівничих товариств, зокрема, обслуговуючого кооперативу «Озерний-1» у приватну власність земельні ділянки в Дарницькому районі для ведення колективного садівництва, а саме ОСОБА_8 земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,01 га.

19 травня 2011 року ОСОБА_8 на підставі цього рішення видано державний акт серії ЯЖ № 018626 на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,0102 га по АДРЕСА_2 (СТ «Озерний-1») з цільовим призначенням для ведення колективного садівництва.

ОСОБА_8 був членом СТ «Озерний-1» з 1980 року.

Відповідно до договорів дарування земельної ділянки та садового будинку від 31 травня 2018 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку АДРЕСА_5 та садовий будинок, що розташований на даній земельній ділянці.

06 листопада 2020 року ОСОБА_4 здійснила відчуження вказаної земельної ділянки № НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бочаровою С.В. за реєстровим № 1564.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_10 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 листопада 2020 року на підставі зазначеного правочину, а приватним нотаріусом перед посвідченням договору купівлі-продажу між відповідачами було перевірено відсутність заборони відчуження, арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановлено, що на час прийняття рішень, якими зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку в Державному реєстр речових прав на нерухоме майно були відсутні зареєстровані заборони щодо відчуження вказаної земельної ділянки площею 0,0102 га, кадастровий номер 8000000000:90:847:0021 за адресою: АДРЕСА_3 , та роздруковано відповідні інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів порушення їх права на користування земельною ділянкою внаслідок ліквідації проходу та проїзду до належної їм земельної ділянки, а саме не доведено, що єдиний проїзд до їх земельної ділянки відбувався з ділянки НОМЕР_4, так як відповідно до витягів з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 липня 2019 року позивачі мають у власності земельні ділянки НОМЕР_5 АДРЕСА_6 , які розташовані поруч із ділянкою НОМЕР_6.

Крім того, районний суд виходив з того, що позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки ОСОБА_6 звернулась до суду лише 14 листопада 2018 року, а наведені нею обставини про те, що їй стало відомо про порушення її прав влітку 2017 року суд не взяв до уваги, оскільки доказів неможливості проходу та проїзду до належної їй земельної та садового будинку зі сторони АДРЕСА_2 шляхом встановлення воріт із запираючим пристроєм та огорожі саме літом 2017 року не надано.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб`єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 35, пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельної ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частиною четвертою статті 35 ЗК України передбачено, що до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

Згідно зі статтями 316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частини першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок повинні дотримуватися правил добросусідства та не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно з частинами першою, другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц зазначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 467/1496/16-ц (провадження № 61-12820св19) вказано, що «позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача».

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 308/13730/15 (провадження № 61-1897св20) зазначено, що «підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка позивачів АДРЕСА_1 (СТ «Озерний-1») межувала від точки «Д» до точки «Е» відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, наведеному в державному акті на право приватної власності на землю серії І-КВ № 153592, із землями СТ «Озерний-1» (вул. Садова 136). З інших сторін земельна ділянка позивачів межує із землями приватних осіб. Тобто вихід із земельної ділянки позивачів можливий лише на АДРЕСА_2 .

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до витягу бази даних міського земельного кадастру від 18 квітня 2018 року земельна ділянка, яка належала СТ «Озерний-1» і через яку здійснювався доступ до земельної ділянки позивачів, виокремлена в окрему земельну ділянку № НОМЕР_2 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_8 на підставі державного акту серії ЯЖ № 018626, виданого 19 травня 2011 року згідно рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745.

Відповідно до копії зведеного плану ділянок СТ «Озерний-1», складеного в 1998 році, до земельної ділянки АДРЕСА_1 прилягає земельна ділянка СТ «Озерний-1», яка є проїздом та через яку здійснюється доступ до земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Згідно із актом обстеження території біля ділянки АДРЕСА_1 від 15 квітня 2018 року членами правління ОК «Озерний-1» виявлено встановлення огорожі та воріт, однак зазначено, що на воротах відсутній замок, що надає можливий прохід та проїзд до ділянки позивачів.

Відповідно до матеріалів справи, на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення на спірній земельній ділянці під час дії ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року про забезпечення позову відповідачем ОСОБА_3 збудований об`єкт нерухомості.

Отже, внаслідок виділення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_8 з подальшим її відчуженням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позивачам створюються перешкоди у користуванні належною їм земельною ділянкою, оскільки у них відсутній вихід на землі загального користування садівницького товариства.

Колегія суддів не може погодитися із підставами для відмови у задоволенні позову, зазначеними судом першої інстанції, які зводились до того, що ОСОБА_6 належали інші земельні ділянки, які розташовані поряд із земельною ділянкою НОМЕР_6, отже вона має можливість користуватись виходом із цієї земельної ділянки через інші ділянки.

Земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0692 га по АДРЕСА_2 (СТ «Озерний-1») з цільовим призначенням для ведення садівництва є окремо сформованим об`єктом нерухомості, не об`єднана з іншими земельними ділянками, отже для належного користування нею власник повинен мати можливість доступу до неї із земель загального користування.

Суд першої інстанції не врахував, що внаслідок передачі у приватну власність ОСОБА_8 , правонаступником якого є відповідачОСОБА_5 , земельної ділянки АДРЕСА_5 , було спричинено порушення права власності позивачів, що пов`язано з позбавленням права вільного користування їх земельною ділянкою, що є недопустимо.

За наведених обставин суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що оспорюванерішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745, а також виданий на його підставі державний акт серії ЯЖ № 018626 від 19 травня 2011 року на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,0102 га по АДРЕСА_2 (СТ «Озерний-1») єзаконними та не підлягають скасуванню з огляду на недоведеність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушення їх права на користування суміжною земельною ділянкою НОМЕР_6 внаслідок ліквідації проходу та проїзду до неї, а також наявної можливості користуватись виходом із цієї земельної ділянки через інші ділянки, що їм належать.

Висновок щодо захисту порушених прав позивача, як власника земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19).

Враховуючи вимоги статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, судову практику та обставини справи, колегія суддів, врахувавши, що ОСОБА_8 набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог чинного законодавства та прав ОСОБА_6 , як суміжного землевласника, дійшла висновку про те, що укладений 31 травня 2018 рокуміж ОСОБА_8 та ОСОБА_4 договір дарування земельної ділянки та укладений 06 листопада 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (СТ «Озерний-1»), є недійсними відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України.

Також підлягають задоволенню як похідні і позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на земельну ділянку, проведеної на підставі недійсних правочинів.

При цьому слід зазначити, що вирішуючи спір в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд безпідставно визнав, що відповідачка ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки добросовісність набуття як один із доводів заперечень щодо предмету позову є однією із обставин, що підлягає доказуванню, зокрема, під час розгляду справи про витребування майна, тобто добросовісним набувачем особа може бути визнана відповідно до вимог статті 388 ЦК України.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №755/15989/15-ц (провадження №61-13510св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 755/15989/15-ц (провадження № 61-13510св18), від 11 грудня 2019 року у справі №523/11051/17 (провадження №61-13925св19).

Відповідно до положень статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, пункту 1 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства, та статті 41 Конституції України кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та/або розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З огляду на викладене, оскільки позивачі не мають вільного доступу до своєї власності через неправомірні дії відповідачів, колегія суддів дійшла висновку про наявність всіх правових підстав дляусунення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перешкод з метою надання їм вільного проходу та проїзду зі сторони АДРЕСА_2 до їх земельної ділянки шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за їх рахунок та їхніми силами здійснити демонтаж воріт та частини огорожі між земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0015) та за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0014), утворивши проїзд шириною не менше 3 метра 40 сантиметрів від меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0015) та не перешкоджати проходу й проїзду транспортним засобам через вказаний проїзд шляхом паркування транспортних засобів чи у будь-який інший спосіб.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, про що представники відповідачів заявляли відповідні клопотання.

По-перше, районний суд відмовив в задоволенні позову по суті спору, а також з підстав спливу трирічного (загального) строку позовної давності, що є помилковим, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц та у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц.

По-друге, суд встановив, що ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка і домоволодіння, які є суміжними із земельною ділянкою, яка в різний час належала відповідачам ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .. Підставою позову було те, що єдиний проїзд (прохід) до земельної ділянки позивачки наразі є частиною земельної ділянки відповідачів та вони створювали перешкоди у користуванні цим проїздом.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

З огляду на те, що позивачі обрали ефективний спосіб захисту прав, а саме усунення перешкод у користуванні проїздом в тому числі шляхом скасування рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки загального користування у приватну власність та державного акта про право власності на неї, на такі вимоги не поширюється позовна давність.

Тобто, зайняття земельної ділянки загального користування, яка є єдиним проходом/проїздом до земельної ділянки позивачів, з порушенням ЗК України, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника володіння цієї ділянкою. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання звільнити частину земельної ділянки у спосіб демонтажу огорож слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інших.

Суд першої інстанції зазначене не врахував та безпідставно відмовив у задоволенні позову з посиланням на положення статей 256, 267 ЦК України, тобто з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності, внаслідок чого ухвалив у справі судове рішення, яке не відповідає вимогам законності і обґрунтованості.

Щодо позовних вимог ОСОБА_6 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарової С.В., то колегія суддів вважає, що ці нотаріуси не є належними відповідачами у справі і в цій частині вимог слід відмовити саме з наведеної підстави.

Так, велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо суміжної земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь нотаріуса, який є державним реєстратором, як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору.

Крім того, оскаржуваній реєстраційній дії передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право власності конкретної земельної ділянки.

Такий висновок щодо застосування норм процесуального права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 та 28 листопада 2018 року (справи № 530/212/17 та № 823/1508/16 відповідно), від 05 грудня 2018 року (справа № 815/2072/17), від 20 березня 2019 року (справа № 587/2110/16-ц), від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) також зроблено висновок, що «позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між сторонами, встановлені судом першої інстанції обставини справи підтверджують, що спір виник між ОСОБА_6 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , як особами, за якими було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку на підставі укладених правочинів.

Крім того, належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування ( ОСОБА_8 , правонаступником якого є ОСОБА_5 ), а також цей орган (Київська міська рада (КМДА)).

Відповідно позовні вимоги про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до приватних нотаріусів, яких первісна позивачка визначила співвідповідачами. Зазначені нотаріуси зобов`язані виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Колегія суддів відзначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Вирішуючи спір між сторонами в цій частині, суд першої інстанції не звернув уваги, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно пред`явлена до неналежних відповідачів - приватного нотаріуса Кондрат Н.Л. та приватного нотаріуса Бочарової С.В., в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону, а саме нормам процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарової С.В. не підлягають задоволенню внаслідок їх пред`явлення до неналежних відповідачів.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Н.Л., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарової С.В. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку, договору дарування земельної ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що за заявою представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвоката Гарницького П.П. 13 грудня 2023 року Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в рівних частках з кожного, а в задоволенні стягнення решти суми відмовлено. Також судом стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в рівних частках з кожного, а в задоволенні стягнення решти суми відмовлено.

Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Отже, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року по суті спору у даній справі, то додаткове рішення цього ж суду від 13 грудня 2023 року також слід скасувати.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

На підставі викладеного пропорційно до задоволених позовних з належних відповідачів стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачами у межах даної справи, а саме: на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 6 213,60 грн сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та на користь ОСОБА_1 9 320,40 грн сплаченого судового збору за перегляд справи в апеляційному суді.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку, договору дарування земельної ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745«Про приватизацію земельних ділянок у Дарницькому районі м. Києва для ведення колективного садівництва» в частині передачі ОСОБА_8 , як члену обслуговуючого кооперативу «Озерний-1», у приватну власність земельної ділянки для ведення колективного садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 , площею 0,01 га, відповідно до списку за додатком до рішення Київської міської ради від 15 липня 2010 року № 1307/4745.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0102 га з цільовим призначенням для садівництва, серії ЯЖ № 018626, виданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради згідно рішення від 15 липня 2010 року № 1307/4745на ім`я ОСОБА_8 .

Скасувати державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0102 га з цільовим призначенням для садівництва, проведену на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018626, виданого Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради згідно рішення від 15 липня 2010 року № 1307/4745на ім`я ОСОБА_8 .

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 31 травня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрат Наталією Леонідівною за реєстровим № 384.

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , проведений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41371739 від 31 травня 2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Наталії Леонідівни.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 06 листопада 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бочаровою Світланою Володимирівною за реєстровим № 1564.

Скасувати запис № 39053960 від 06 листопада 2020 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:847:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бочаровою Світланою Володимирівною на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 рокузареєстрованого в реєстрі за № 1564.

Усунути ОСОБА_2 , ОСОБА_1 перешкоди з метою надання їм вільного проходу та проїзду зі сторони АДРЕСА_2 до земельної ділянки № НОМЕР_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за їх рахунок та їхніми силами здійснити демонтаж воріт та частини огорожі між земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0015) та за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0014), утворивши проїзд шириною не менше 3 метра 40 сантиметрів від меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:847:0015) та не перешкоджати проходу й проїзду транспортним засобам через вказаний проїзд шляхом паркування транспортних засобів чи у будь-який інший спосіб.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондрат Наталії Леонідівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочарової Світлани Володимирівни відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської державної адміністрації в рівних частинах на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 6 213,60 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської державної адміністрації в рівних частинах на користь ОСОБА_1 9 320,40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 квітня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній