Постанова

від 25.04.2024 по справі 592/9686/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року м.Суми

Справа №592/9686/22

Номер провадження 22-ц/816/47/24, 22-ц/816/918/24

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.

з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

у присутності :

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» адвоката Сивенка Валерія Миколайовича

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районногосуду м.Суми від 07серпня 2023року у складі судді Бичкова І.Г., ухваленого в м. Суми,

та на ухвалу Ковпаківського районногосуду м.Суми від 11 січня 2024 року, у складі судді Бичкова І.Г., постановлену в м. Суми,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, свої вимоги мотивував тим, що рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 30 вересня 2022 року наказ КП СОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору із ОСОБА_1 » визнано незаконним та скасовано. Трудові відносини між ним та відповідачем не були припинені, а тому роботодавець зобов`язаний виплатити йому заборгованість по заробітній платі за період з 19 квітня 2022 року до 30 листопада 2022 року у сумі 153207 грн 16 коп.

Уточнивши свої позовні вимоги (а.с.58), просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з КП СОР «Паливокомуненерго» заборгованість із заробітної плати, яка виникла станом на 31 березня 2023 року у розмірі 200616 грн 13 коп.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2023 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою цього суду від 07 серпня 2023 року, стягнуто з КП СОР «Паливкомунерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 23625 грн 00 коп. з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Будучи незгодним із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції помилково застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року, адже спір виник з приводу неправильним застосування ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказує на те, що звертаючись до суду з позовом, він просив стягнути з відповідача саме заробітну плату, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вважає, що оскільки трудові відносини з ним не припинялися, тому підстав для стягнення на його користь середньої заробітної плати не вбачається, а він, відповідно, має право на отримання втраченого заробітку, який він повинен був отримати у випадку, якби роботодавець не порушив норми трудового законодавства.

У доповненні до апеляційної скарги, позивач вказує на те, що судом першої інстанції не була врахована подана ним заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути заборгованість по заробітній платі станом на березень 2023 рік. Загальна кількість робочих днів у спірний період становить 251, а не 44 робочих дні, як помилково вказував суд першої інстанції. Наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у спірному періоді підприємство працювало на умовах неповного робочого тижня.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року знято з апеляційного розгляду дану цивільну справі та направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КП СОР «Паливкомуненерго» про стягнення заробітної плати, відмовлено.

Відмовлено ОСОБА_1 в ухваленні (прийнятті) додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КП СОР «Паливкомуненерго» про стягнення заробітної плати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати. При цьому вказував на те, що судом першої інстанції розглянута неіснуюча заява про постановлення додаткового рішення щодо вимог, що були предметом розгляду і щодо яких прийнято судове рішення. На думку заявника апеляційної скарги, відзив відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення безпідставно врахований судом першої інстанції, адже він був поданий з порушенням визначених процесуальними нормами строків.

Вказує на те, що він не був належним чином про час та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Судом допущено до процесуального представництва адвоката Сивенка В.М, який не був наділений відповідними повноваженнями.

Зазначає про те, що на момент постановлення ухвали суду, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 2022 року не було виконано.

Вважає, що надані довідки ОК 5 та ОК 7, є належними доказами розміру заборгованості розміру заробітної плати, яку отримував працівник за певний період роботи.

Відзиву на апеляційні скарги відповідачем в установлений апеляційним судом строк подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення позивача,який підтримавдоводи апеляційноїскарги,заперечення протиапеляційної скаргипредставника відповідача,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем КП СОР «Паливокомуненерго», працює на посаді головного юрисконсульта.

Наказом № 91-Л від 18 квітня 2022 року КП СОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 » призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 19 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 2022 року, яке постановою Сумського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін, визнано незаконним та скасовано наказ № 91-Л від 18 квітня 2022 року КП СОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 », яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 головним юрисконсультом (а.с. 41-45).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати бухгалтерією підприємства була розрахована середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 та був здійснений розрахунок, аналогічний розрахунку при стягненні середньої заробітної плати за вимушений прогул, а саме: заробітна плата за лютий-березень 2022 року становить 22950,00 грн. (лютий 13850,00 грн., березень 9100,00 грн.). Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, що становить 675,00 грн та кількості робочих днів, відповідно до графіку роботи підприємства за період з 19 квітня 2022 року до 30 листопада 2022 року, - 44 робочих дні (квітень 9 робочих днів, травень-листопад по 5 робочих днів на місяць), середня заробітна плати за вимушений прогул позивачу за цей період становить 23625,00 грн.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості заяви про збільшення позовних вимог від 12 квітня 2023 року, розрахунок заборгованості по заробітній платі за цей період ґрунтується на припущеннях, а зазначений позивачем період виходить за часові рамки дії оскаржуваного наказу від 18 квітня 2022 року.

Проте з таким висновками повністю погодитися не може, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст.3та ст. 4КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпПУкраїнита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене устатті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначенаст. 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини IЄвропейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленимстаттею 12Закону№108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Частиною другоюстатті 235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним участині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина першастатті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що з відповідача підлягає стягненню заробітна плата у розмірі, що йому була виплачена у попередньому році, адже встановлено, що в період з 19 квітня 2022 року і до 31 січня 2023 року (дата набрання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 2022 року законної сили) позивач не працював та перебував у вимушеному прогулі, що, відповідно, є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за вказаний період, який обраховується відповідно до Порядку №100.

Визначаючи період стягнення з відповідача середнього заробітку, суд першої інстанції не врахував, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 2022 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ комунального підприємства від 18 квітня 2022 року про призупинення трудового договору, набрало законної сили 31 січня 2023 року, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивача допущено до виконання посадових обов`язків з 01 грудня 2022 року.

Натомість, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку, починаючи з 01 лютого 2023 року, оскільки з огляду на положення ст.236 КЗпП України не допуск позивача до виконання посадових обов`язків, є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, однак з таким вимогами до суду ОСОБА_1 не звертався.

Висновки суду першої інстанції про те, що у період з 19 квітня 2022 року до 31 листопада 2022 року підприємство працювало на умовах неповного робочого тижня і становило 44 робочих дні, ґрунтується виключно на доводах відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому суду не було надано доказів на підтвердження цих обставин.

Таким чином, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача, що становить 675 грн 00 коп. та кількість робочих днів у період з 19 квітня 2022 року до 31 січня 2023 року 206 робочих дні, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача становить 139050 грн 00 коп., з послідуючим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції та ухвала суду на підставі п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з КП СОР «Паливокомуненерго» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 квітня 2022 року до 31 січня 2023 року в сумі 139050грн 00коп.,з послідуючимвідрахуванням зцієї сумиподатків таінших обов`язковихплатежів.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, пропорційно до частки задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 1390 грн 50 коп. (139050 грн 00 коп. * 1%) за розгляд справи в суді першої інстанції та 1731 грн 38 коп. ((139050 грн 23625 грн) *150%) за апеляційний перегляд рішення суду.

Відповідно до ч. 6 ст.19, п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК Українисудове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районногосуду м.Суми від 07серпня 2023року та ухвалу Ковпаківського районногосуду м.Суми від 11 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 квітня 2022 року до 31 січня 2023 року в сумі 139050гривень 00копійок,з послідуючимвідрахуванням зцієї сумиподатків таінших обов`язковихплатежів.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» на користь держави 1390 гривень 50 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» на користь держави 1731 гривню 38 копійок судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

Ю. О. Філонова