Рішення

від 26.04.2024 по справі 184/22/23

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/22/23

Провадження № 2/0182/1275/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26.04.2024 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коммунального закладу «База спеціального медичного постачання «Дніпропетровської обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального закладу «База спеціального медичного постачання «Дніпропетровської обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимогиобґрунтовані тим, що починаючи з 01.08.2001 року вона працювала в комунальному закладі «База спеціального медичного постачання «Дніпропетровської обласної ради» на складі №1052 в м. Нікополь. Наказ про її прийняття був виданий 23.07.2001 року, на той момент вона була прийнята на посаду охоронника. 10.11.2008 року посада «охоронника» була перейменована на «сторож», про що у її трудовій книжці зроблений запис за номером 25 на підставі наказу від 10.11.2008 року 17Б.

01.11.2022 року вона захворіла, в неї загострився артрит суглобів. З лікарняного вона вийшла 11.11.2022 року і згідно графіку змін 14.11.2022 року вона вийшла на зміну і приступила до виконання своїх посадових обов`язків. 18.11.2022 року вона надала керівництву довідку за номером 691 рішення лікарсько-консультативної комісії, згідно якої на період з 12.11.2022 року по 03.12.2022 року, тобто на 20 днів, їй рекомендували легку працю без переохолодження та без підняття важких предметів. Разом з довідкою вона подала заяву з проханням перевести її на легку працю на термін, вказаний в довідці.

22.11.2022 року зранку, коли вона вийшла на зміну, їй надали роздруковану фотокопію листа від директора КП, в якій було зазначено, що в штатному розписі закладу та згідно посадових інструкцій працівників складу, посади з легкою працею не передбачені, тому переведення на легкий труд є неможливим, і на цій підставі з нею буде розірвано трудовий договір за ініціативою роботодавця за ст.40 п.2 КЗпП України.

23.11.2022 року наказом №373 від 22.11.2022 року її звільнено із займаної посади у зв`язку з виявленою невідповідністю обіймайній посаді за станом здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України.

Копію наказу про звільнення їй не вручили, та під розпис з наказом не ознайомлювали, а просто в усній формі повідомили про звільнення. Вказані дії відповідача є порушенням ст.47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Трудову книжку їй відправили з Дніпра новою поштою 28.11.2022 року, відправлення з документами в м. Нікополь вона отримала 30.11.2022 року.

Вважає її звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства.

У зв`язку з вказаними обставинами вона вимушена звернутись до суду з цим позовом за захистом своїх трудових прав та інтересів.

Ухвалою судді від 14.03.2023 відкрито провадження по даній справі. Вказаною ухвалою відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

15.05.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

16.05.2023року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно рішення Вищої Ради правосуддя №527/0/15-23 від 25.05.2023 року, суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Багрова Анжеліка Геннадіївна звільнена з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Ухвалою судді від 12.01.2024 року позовну заяву прийнято до свого провадження.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2ст. 247 ЦПК України.

Суд вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно з ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1ст.2КЗпП України право громадян України на працю тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Статтею 43Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що 01.08.2001 року згідно наказу №61 позивача було прийнято на посаду охоронника складу №1052 тимчасово (а.с.61).

11.10.2001 року згідно наказу №81 ОСОБА_1 тимчасовому охоронцю складу №1052 дозволено займати посаду охоронця постійно з 18 жовтня 2001 року (а.с.38).

Наказом від 20.11.2022 року № 373 ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа складу №1052 Комунального закладу «База спеціального медичного постачання» у зв`язку з виявленою невідповідністю обійманій посаді та за станом здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України(а.с.39).

Згідно довідки ЛКК №691, без дати реєстрації у КП «Нікопольська міська лікарня №4» НМР ОСОБА_1 по стану здоров`я підлягає переведенню на легку працю без переохолодження, підняття важких предметів, строком з 12.11.2022 року по 03.12.2022 року (а.с.6).

18.11.2022 року завідуюча складом №1052 ОСОБА_2 на адресу директора закладу направила доповідну про порушення сторожем складу №1052 ОСОБА_1 своїх функціональних обов`язків (а.с.52).

Також, 18.11.2022 року завідуюча складом №1052 ОСОБА_2 в присутності вантажника складу № НОМЕР_1 ОСОБА_3 та сторожа складу №1052 ОСОБА_4 склала акт про відмову ОСОБА_1 в наданні пояснення щодо невиконання її функціональних обов`язків (а.с.53).

18.11.2022 року ОСОБА_1 надала заяву директору КЗ «БСМП ДОР» ОСОБА_5 про надання їй легкої праці без переохолодження, підняття важких предметів спираючись на довідку №691 рішення лікарсько-консультативної комісії №691 (а.с.56).

Згідно відповіді №290 від 21.11.2022 року КЗ «БСМП ДОР» на заяву ОСОБА_5 від 18.12.2022 року, в якій вказано, що у штатному розписі закладу та згідно посадових інструкцій працівників складу, посади з легкою працею не передбачені, тому переведення на легкий труд неможливе. Згідно висновку ЛКК (довідка №691, без дати реєстрації у КП «Нікопольська міська лікарня №4» НМР», ОСОБА_1 , як сторож не може належно виконувати покладені на неї посадові обов`язки, згідно посадової інструкції, виконання яких протипоказано за станом її здоров`я. З цих підстав з нею буде розірвано трудовий договір за ініціативою роботодавця (а.с.58).

ОСОБА_1 з відповіддю №290 від 21.11.2022 року КЗ «БСМП ДОР» на її заяву від 18.11.2022 року ознайомлена 22.11.2022 року, про що свідчить її підпис на листі відповіді (а.с.58). Також, 23.11.2022 року ОСОБА_1 ознайомлена з наказом №373 від 22.11.2022 року, про що свідчить її підпис (а.с.50).

Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а наказ про звільнення таким, що винесений з урахуванням усіх вимог чинного законодавства, у зв`язку з наступним.

Пунктом 2 частини 1статті 40 КЗпП Українивизначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Підставою для звільнення за пунктом 2 частини 1статті 40 КЗпП Україниє або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді справ про звільнення за п. 2ст. 40 КЗпП Українисуд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

За приписамистатті 170 КЗпП Українипрацівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, лише якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Аналізуючи правові норми пункту другого частини першоїстатті 40 КЗпП Українита частини першоїстатті 170 КЗпП України, роботодавець може звільнити працівника у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, лише у випадку відмови працівника від переведення на іншу легшу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку відповідно до вимогстатті 170 КЗпП Україниабо якщо неможливо його перевести на іншу роботу, оскільки такої нема.

Суд звертає увагу сторін, що п. 2ст. 40 КЗпП, який дає право звільнити працівника у разі неможливості перевести його на іншу роботу, частково суперечитьст. 170 КЗпП України, яка передбачає, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. Ця стаття (ст. 170 КЗпП України) нічого не говорить про звільнення. Однак логічно, що якщо у власника підприємства немає можливості перевести працівника на легшу роботу відповідно до медичного висновку, він підлягає звільненню за п. 2ст. 40 КЗпП Українист. 170 КЗпП України.

Судом встановлено, що робота, яку за своїми посадовими обов`язками має виконувати позивач, протипоказана їй за станом здоров`я, а виконання трудових обов`язків є небезпечним та загрожує погіршенню здоров`я позивача. Отже, суд приходить до висновку, що роботодавець мав підстави для звільнення позивача з роботи на підставі п. 2 ч. 1ст. 40 КЗпП України, оскільки в матеріалах справи наявні докази на підтвердження невідповідності працівника займаній посаді у зв`язку зі станом здоров`я, що і визнає сама ОСОБА_1 .

Частина шостастатті 24 КЗпП Українипрямо забороняє укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я, а отже, забороняє і продовження такої роботи. Відповідно до положеньст. 153 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Відповідно достатті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифікованоПостановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII(далі - Конвенція).

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Виявлена невідповідність займаній посаді за станом здоров`я полягає в тому що: працівник за станом здоров`я не може впоратися з трудовими обов`язками (при цьому відсутня провина працівника в неналежному виконанні обов`язків); продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоров`я (відповідно до карти умов праці на робочому місці) та створює загрозу його життю й здоров`ю; через стан здоров`я подальше виконання працівником трудових обов`язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян, яких обслуговує працівник, і це перешкоджає подальшому продовженню роботи.

Щодо посилання позивача про неотримання відповідачем згоди профспілки на її звільнення суд зазначає наступне. ОСОБА_1 не надано доказів перебування її у будь - якій профспілці, у позовній заяві про залучення в якості третьої особи профспілкової організації позивачем не зазначено, відповідно до довідки про доходи, яка надана до суду за ухвалою суду відповідачем, жодних відрахувань не має (а.с.40), а тому суд до твердження про неотримання згоди профспілки при звільненні відноситься критично.

Таким чином, вимоги трудового законодавства відповідачем дотримані у повному обсязі.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позову про поновлення позивача на роботі.

У зв`язку з відсутністю підстав для поновлення позивача на роботі відсутні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі ст.141ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.2,5,10-13,18,81,141,258-259,263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Коммунального закладу «База спеціального медичного постачання «Дніпропетровської обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О. В. Рунчева