Рішення

від 19.04.2024 по справі 552/8680/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"19" квітня 2024 р.

Справа № 552/8680/22

Номер провадження 2/642/375/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 рокуЛенінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Крамарової Н.В.,

представників позивача - Буч Р., ОСОБА_1 ,

представників відповідачів- ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Харкова цивільну справу за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) до Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки, повернення земельної ділянки,

встановив:

15 листопада 2022 року керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) звернувся до Київського районного суду м. Полтави з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням 42 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.09.2015 за № 2002/15 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» (п. 9 Додатку 1 до рішення 42 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.09.2015 за № 2002/15 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам») вирішено продати із земель запасу комунальної власності ОСОБА_4 земельну ділянку житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 03.07) площею 0,0118 з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 60 241 грн. для обслуговування нежитлової будівлі літ, «Г-1», На підставі зазначеного вище рішення Харківською міською радою укладено з ОСОБА_4 , договір купівлі продажу земельної ділянки№ 66/15 від 03.12.2015, яким передано у власність покупця - ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки від 27.09.2019. На підставі зазначеного вище договору приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ільїною I.M., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48909393 від 27.09.2019 та за № 33434578 здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 за ОСОБА_5 . Відповідно до історико-архітектурного опорного плану, який розроблено у складі Генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 за № 89/04, територія АДРЕСА_1 розташована в межах історичного ареалу м. Харкова в межах археології місцевого значення. Згідно з інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 16.03.2021 за № 05-25/700 та відповідно до наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України», облікової картки та паспорту об?єкту історико-культурної спадщини «Поселення Харків», науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам?яток та історичного ареалу м. Харків, розробленої Украінським державним науково-дослідним та проектним інститутом, зазначена вище земельна ділянка розташована в межах об?єкту історико-культурної спадщини «Поселення Харків». Наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України» до Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення занесено «Поселення Харків» XVII ст., охоронний номер 8828-Ха. Перебування земельної ділянки в межах пам?ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності в розумінні ст.. 83 Земельного Кодексу України. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об?єкта, визначеного ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам?ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Не приведення Харківською міською радою цільового призначення зазначеної вище земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов?язаний з фактом знаходження на ній пам?ятки, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Крім того, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Не погодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Як вбачається із зазначеної вище інформації Департаменту, відведення земельної ділянки в приватну власність не погоджувалось з органами охорони культурної спадщини, на момент розгляду органу охорони культурної спадщини землевпорядної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі «Поселення Харків» мало юридичний статус щойно виявленого об?єкта. Таким чином, на момент відведенні в приватну власність спірної земельної ділянки сторонами спірного договору не одержано висновок з цих питань компетентного органу. До того ж, земельна ділянка передана Харківською міською радою другому відповідачу ( ОСОБА_4 ) за кодом КВЦПЗ - 03.07 «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадського забудови, які використовуються для здійснення підприємницької ті іншої діяльності, пов?язаної з отриманням прибутку)», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548). Також, Харківською міською радою при відведенні спірної земельної ділянки не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України). Згідно з інформацією секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 за № 24638/0/2-21 Кабінетом Міністрів України не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення зазначеної вище земельної ділянки. Таким чином, пункт 9 Додатку 1 до рішення 42 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.09.2015 за № 2002/15 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам», згідно з яким ОСОБА_4 передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам ст.ст. 19, 20, 53, 54. 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, ст.ст. 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини». Оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, то рішення органу місцевого самоврядування щодо її продажу, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 66/15 від 03.12.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1776), договір дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки від 27.09.2019, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ільіною I.М. (номер у реєстрі нотаріальних дій 4537), суперечать інтересам держави та порушують вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, 4ч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України.

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначеного вище запису щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за ОСОБА_5 , вчиненого на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки завдає шкоди інтересам держави, оскільки чинить перешкоди при реєстрації правовстановлюючих документів за державою на земельну ділянку, а також позбавляє належний орган розпорядитися нею на власний розсуд. Крім того, припинення речових прав ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 із зазначених вище підстав сприятиме забезпеченню достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Державному реєстрі, які згідно з вимогами ст. 3 Закону № 1952 гарантує держава. З огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у силу ст. 122 ЗК України відповідне право останніми набуто незаконно. Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, як законного власника, не з її волі, за відсутності згоди позивачів та прийнятого компетентним органом виконавчої влади рішення про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність. Факт протиправної передачі земель історико-культурного призначення державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися ними через уповноважений орган виконавчої влади.

Київським районним судом м. Полтави ухвалою від 16.11.2022 відкрито провадження по вказаній справі, розгляд справи проводиться у порядку загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання.

Київським районним судом м. Полтави ухвалою від 10.01.2023 відкладено підготовче судове засідання.

Київським районним судом м. Полтави ухвалою судді Миронець О.К. від 08 лютого 2023 року задоволено клопотання представника відповідача та направлено цивільну справу за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

15.02.2023 та 20.02.2023 представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Загорулько Є.О. поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що земельна ділянка не перебуває у власності позивача, він не володіє нею, як наслідок неможливо вести мову про існування перешкод у користуванні, а тому підстави для задоволення негаторного позову відсутні, просив застосувати до вимог позивача строки позовної давності. Також вказав, що позивачем належними, допустимими, достовірним та достатніми доказами не доведено, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням належить до земель історико-культурного призначення, є об`єктом права державної власності і не може бути об`єктом права приватної власності, в даному випадку захід втручання у право на мирне володіння майном є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки таке втручання не ґрунтується на національному законі, не переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, він не є пропорційним легітимній меті втручання у право. Відповідач є добросовісним набувачем майна, не знав і не міг знати про те, що майно, на думку позивача, відчужене поза межами повноважень відповідного органу. У відповідача відсутні технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 30.07.2015, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 за адресою: АДРЕСА_1 та проект землеустрою на неї, матеріали яких можуть містити дані, що свідчать про безпідставність вимог прокурора.

Ленінським районним судом м. Харкова ухвалою від 13.03.2023 справа прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання.

05.04.2023 представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Міліруд Є.О. поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що при прийнятті рушення щодо передачі у праватну власність (продажу) спірної земельної ділянки Харківська міська рада діяла на підстаі, в межах та у спосіб, визначений законодавством та конституцією України, відповідно до наданих їй повноважень. Харківська обласна військова адміністрація фактично підміняє орган місцевого самоврядування, при чому виключно у військовий час та буде здійснювати свої повноваження також лише на певний час, до закінчення військового стану та будь-яких рішень з приводу формування та відчуження земельної ділянки Харківська обласна військова адміністрація не приймала ні раніше і не приймає наразі, але свої функції виконує всупереч Конституції України, підриваючи авторитет державної влади в цілому та створюючи умови для позбавлення права власності зокрема. Право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 набув ОСОБА_4 на підставі рішення Харківської міської ради, а в подальшому ОСОБА_5 за договором дарування. На час звернення позивача з позовом ця земельна ділянка зареєстрована як власність ОСОБА_5 . Таким чином право власності відповідача ОСОБА_4 належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку, а спірне майно - земельна ділянка, є індивідуально визначеною і виділеною в натурі. Водночас ОСОБА_4 і ОСОБА_5 набули право власності на спірну земельну ділянку добросовісно і іх поведінка не має ознак правопорушення або протиправності. Якщо ж виходити з фактичного формулювання позовних вимог, позов у даній справі взагалі не подається власником, а отже взагалі такий позов не можна відносити ані до віндикаційного, ані до негаторного позовів, які подаються лише власниками майна, що є об?єктом спору. Але, якщо все ж таки виходити з ознаки права володіння, саме Харківська обласна військова адміністрація є правонаступником Харківської міської ради та начебто потенційним власником, тому єдиним способом захисту свого права власності є застосування віндикації, наслідком якої є скасування рішення Харківської міської ради про продаж ОСОБА_4 спірної земельної ділянки. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності, тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 23.09.2015 за № 2002/15 було оприлюднено та наявне в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради, як Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, що виступає на стороні позивача, так і позивач безпосередньо, як це зазначено в ст. 261 ЦК України, могли довідатись про передачу у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037, а саме з моменту оприлюднення рішення Харківської міської ради N? 2002/15 від 23.09.2015. Крім того, згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України): для звернення до адміністративного суду суб?єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб?єкту владних повноважень право на пред?явлення визначених законом вимог. Таким чином, прокуратура як суб?єкт владних повноважень не скористалася ще однією можливістю у визначений законом строк оскаржити рішення Харківської міської ради. Також інформація про формування земельної ділянки, її межі та про її статус як ділянки, що перебуває у приватній власності, була доступна на сайті Публічної кадастрової карти України. Позивач не лише міг бути обізнаний про порушення свого права, але й бува зобов`язаний знати про стан власності земельних ділянок, на яких, відповідно до наявної у нього інформації, знаходились пам`ятки місцевого значення, таким чином строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду за оскарженням рішення Харківської міської ради від 23.09.2015 за № 2002/15, становив 3 року та сплив у 2018 році.

05.04.2023 представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Міліруд Є.О. подана заява про застосування строку позовної давності.

06.04.2023 представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Загорулько Є.О. подана заява про застосування строку позовної давності, а також клопотання про закритя провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ленінським районним судом м. Харкова ухвалою від 06.04.2023 клопотання представника відповідача ОСОБА_4 -адвоката МілірудаЄвгена Олександровичапро залученнядо участіу справітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

02.05.2023 представником третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області подані пояснення до суду, в якіх зазначено, що за інформацією, наявною у відділі № 9 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, станом на 29.12.2012 згідно з Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, у відділі № ?9 Управління надання адміністративних послуг обліковується договір оренди землі № 7274/04 від 12.11.2004 р. укладений між гр. ОСОБА_6 та Харківською міською радою Харківської області строком до 01.05.2029 року на земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:01:018:0020) площею 0.0128 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно відомостей Державного земельного кадастру, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0020 скасована шляхом її поділу на земельні ділянки з кадастровими номерами: 6310137200:01:018:0037, 6310137200:01:018:0038, підставою для здійснення державної реєстрації земельних ділянок стала технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації 09.09.2015). Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037, згідно з відомостями Державного земельного кадастру, 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Г-1»). Відомості про межі пам?ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» не внесені до Державного земельного кадастру.

22.05.2023 представником відповідача Харківської міської ради поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 15.06.2015 на адресу Харківської міської ради надійшло клопотання ОСОБА_7 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою шодо поділу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 63 10137200:01:018:0020, код цільового призначения 03.07) загальною площею 0,0128 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «П-1»: ділянка 1 - площею 0,0118 га, ділянка 2 - 0,0010 га. А також надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки 1, 3 проханням перевести земельну ділянку 2 площею 0,0010 га до земель запасу міста. Пунктом 10 рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 № 1918/15 ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Змінено вид використання земельної ділянки, яка утворюється після поділу, із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови. Надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови, а також визначено, що розмір авансового внеску складає 3 % вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки. На підставі рішення Харківської міської ради № 1918/15 ОСОБА_4 замовлена та була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , якою земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:018:0020 загальною площею 0,0128 поділена на земельну ділянку 1 площею 0,0118 га (кадастровий номер 6310137200:01:018:0037) та на земельну ділянку 2 загальною площею 0,0010 га (кадастровий номер 6310137200:01:018:0038) Крім того, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.09.2015 № HB-6302048152015, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 загальною площею 0,0118 га зареєстрована 09.09.2015 у Державному земельному кадастрі на підставі вищевказаної технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. На вказаній земельній ділянці немає вільного від забудови місця, а сама земельна ділянка не має особливої історико-культурної цінності, оскільки будівля «Г-1» побудована до 1917 року відповідно до технічного паспорту.

Пунктом 9 рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про продаж земельних ділянок кориличним та фізичним особам України» від 23.09.2015 № 2002/15 ухвалено ОСОБА_4 продати земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови за ціною 60 241 (шістдесят тисяч двісті сорок одна) грн. 00 коп. Земельну ділянку комунальної власності 0,0010 ra (кадастровий номер 6310137200:01:018:0038) за адресою: АДРЕСА_1 віднесено до земель запасу міста. На підставі вищезазначеного рішення укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 66/15 від 03.12,2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. На момент формування спірної земельної ділянки в державному земельному кадастрі була відсутня інформація про те, що ця ділянка належить до земель історико-культурного призначення. Позивачем не надано доказів, що державним кадастровим реєстратором при реєстрації земельної ділянки не перевірено технічну документацію на відповідність вимогам законодавства, також не надано доказів, що у технічній документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки виявлена недостовірна інформація і те, що відповідальні особи притягувалися до відповідальності. Харківською міською радою не здійснювалась зміна цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037, а було погоджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства, а цільове призначення було визначене у матеріалах технічної документації, в межах вже існуючої категорії земель та згідно чинної містобудівної документації. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і мала кадастровий номер 6310137200:01:018:0037. Доводи прокурора та позивачів щодо застосування статті 186-1 Земельного кодексу України є помилковими, оскільки зазначені правила не застосовуються щодо технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, правила зазначеної статті застосовуються щодо проектів відведення земельних ділянок. Рішенням Харківської міської ради № 1918/15 змінено лише вид використання земельної ділянки 6310137200:01:018:0037 (земельна ділянка площею 0,0118 га), а саме: з «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі» на «для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Г-1», в межах певної категорії земель, яка вже існувала та була визначена при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0020 (до поділу), а саме» «Землі житлової та громадської забудови». У зв`язку з фактом розташування на спірній земельній ділянці нежитлової будівлі, що належить ОСОБА_4 , земельна ділянка не підлягала продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Харківська міська рада, діючі на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, прийняла оскаржуване рішення привідсутності підстав для відмови в цьому. Рішення Харківської міської ради № 186/03, № 54/04, № 1750/14, № 1918/15, 20215 офіційно оприлюднені в мережі Інтернет на сайті «Єдиний міський реєстр актів Харківської міської ради міського голови та виконавчих органів влади», де з ними можна ознайомитись за посиланням htps://doc.city. kharkov.ua/k/profile.

Проект землеустрою з організації та встановлення меж пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» на час ухвалення спірного рішення Харківської міської ради, а також на цей час позивачами не розроблявся. Відповідно до п. 3 додатку 6 наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 до Переліку об?єктів культурної спадщини в Харківській області, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення внесений об?єкт «Поселення Харків» за адресою: Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків як Пам?ятка археології з охоронним номером 8828-Ха. Відповідно до паспорту пам?ятки «Поселення Харків» власник та користувач даного об?єкта культурної спадщини - не визначені, зони охорони пам?ятки - не визначені, науково-проектна документація - не розроблялась. Паспорт об?єкта культурної спадщини «Поселення Харків» містить лише «опис меж території об?єкта», а не встановлю межі пам?ятки археології. Таким чином, органи охорони культурної спадщини, зокрема позивачі, не є відповідно до закону органами, які володіють інформацією про місце розташування, опис меж, площу, координати поворотних точок меж, дані про прив?язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, категорію земель, вид використання земельної ділянки пам?ятки архітектури місцевого значення «Поселення Харків» або будь-якої іншої земельної ділянки, тобто про розташування пам?ятки «Поселення Харків» на місцевості або будь-якої іншої земельної ділянки в межах України. Єдиним офіційним джерелом вказаної інформації та доказом є відомості Державного земельного кадастру, докази отримання позивачами таких відомостей у державного кадастрового реєстратора на час ухвалення спірного рішення, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 12.08.2022 № 01-04/739-2/1079В межі та режими використання зон охорони пам?яток та історичного ареалу визначені науково-проектною документацією «Історико-архітектурний опорний план м. Харкова. Визначення меж історичного ареалу та науково-проектною документацією з визначення меж і режимів використання зон охорони пам?яток та історичного ареалу м. Харкова, які затверджені наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 27.02.2020 № 1199, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення Харківської міської ради та укладення спірного договору купівлі-продажу, тому не може братись до уваги судом як доказ. Крім того, у вище вказаному листі мова йде про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0037, яка не має відношення до спірної земельної ділянки. А також чинним законодавством не встановлено обмежень на продаж земельних ділянок в межах історичних ареалів міст, лише містяться деякі обмеження під час будівництва в цих межах. Таким чином, на час ухвалення спірного рішення та укладання спірного договору купівлі-продажу науково-проектна документація «Історико-архітектурний опорний план м. Харкова», у складі якого визначені території, які мають статус земель історико-культурного призначення та їх охоронні зони, не була виготовлена та не була затверджена, тобто її не існувало. Позивачами не надано доказів про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 23.09.2015 № 2002/15 знаходилась в межах території пам?ятки археології місцевого значенням «Поселення Харків», в межах зон охорони пам?ятки, і, відповідно, що на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 поширювався правовий режим земель історико-культурного призначення. А це, в свою чергу, означає, що до даної справи не можна застосувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 в справі № 813/4701/16, від 15.01.2019 у справі №522/1444/15-а, від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17 на які посилаються прокурор і позивачі.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу землі та повернення спірної земельної ділянки. Відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 25.12.2004 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Г-1» загальною площею 101,5 кв.м по АДРЕСА_1 , який з 2004 року відкрито користувався спірною земельною ділянкою без будь-яких обмежень та є добросовісним набувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, жодних фактів зловживань з його боку, спрямованих на протиправне заволодіння земельною ділянкою, прокурор не довів. Земельна ділянка нерухомої пам?ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» до цього часу не сформована, З 22.05.2003 (дата набуття чинності Законом України «Про землеустрій») та по цей час позивачі мали достатньо часу для опорядкування відповідного статусу спірної земельної ділянки, проте, належних заходів не вжили. ОСОБА_4 , а потім ОСОБА_5 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, в чиїх діях відсутні ознаки правопорушення або протиправності. Задоволення позову буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права ОСОБА_5 , який законним шляхом добросовісно набув своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Таким чином інтереси держави можуть бути захищені у менше обтяжливий для ОСОБА_5 спосіб, а саме шляхом укладення охоронного договору. При цьому відсутність такого договору не впливає на обов?язок ОСОБА_5 дотримуватися законодавства про охорону культурної спадщини.

22.05.2023 представником відповідача Харківської міської ради подана також заява про застосування строків позовної давності.

22.05.2023 представником позивача Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація) подані пояснення у справі, в яких зазначено, що рішенням 42 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.09.2015 № 2002/15 (п. 9 Додатку до рішення 42 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.09.2015 № 2002/15) вирішено продати із земель запасу комунальної власності ОСОБА_4 земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0118 гa з кадастровим номером 0310137200:01:018:0037 за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Г-1». На підставі зазначеного рішення між Харківською міською радою та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2015. У подальшому, договором дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки 27.09.2019 ОСОБА_4 передано у власність обдарованого ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 63 10137200:01:018:0037 за адресою АДРЕСА_1 . Разом з тим, спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам?ятки археології місцевого значення «Поселення Харків». Згідно з п. 12 порядку обліку ОКС до прийняття рішення про визначення меж території пам?ятки її межі визначаються, зокрема, відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж. Згідно з додатком 6 до наказу Міністерства культури України «Про занесення об?єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України» від 28.11.2013 № 1224, пам?ятка археології місцевого значення - «Поселення Харків» (охор. № 8828-Ха) була взята на облік, а її межі визначені картографічним матеріалом облікової документації та змінено правовий режим території, на якій розташована зазначена пам?ятка.. Таким чином, до затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон межі території пам?ятки визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж. Тобто, межі території пам?ятки було визначено зазначеним вище наказом Міністерства культури України у 2013 році.

Спірна земельна ділянка розташована в межах пам?ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам?яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Під час продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 у приватну власність відповідачами було порушено вимоги земельного законодавства та законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Продаж земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 було здійснено за відсутності погодження з органами охорони культурної спадщини. Департамент не погоджував відчуження у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037, яка розташована на території пам?ятки археології місцевого значення. Земельна ділянка з кадастровом номером 6310137200:01:018:0037 була продана всупереч вимогам чинного законодавства без розроблення та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ураховуючи зміну правового режиму земельної ділянки та віднесення її у 2013 році до земель історико-культурного призначення, на час прийняття оскаржуваного рішення, земельна ділянка кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 не належала до земель житлової та громадської забудови, а отже продаж зазначеної земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Г-1». передбачає зміну її цільового призначення на землі житлової та громадської забудови та відповідно необхідність розроблення та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В свою чергу, Департамент не погоджував проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037. Кабінетом Міністрів У країни не приймалось рішень стосовно погодження зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки. з огляду на положення Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» спірна земельна ділянка взагалі не може бути відчужена у приватну власність.

Ленінський районний суд м. Харкова ухвалою від 01.06.2023 клопотання представника відповідача ( ОСОБА_5 ) ОСОБА_9 про витребування доказів - задоволено.

21.11.2023 представником відповідача Харківської міської ради подані письмові пояснення у справі, в яких зазначено, що з урахуванням наявних доказів у справи можна зробити таки висновки: 1) пам?ятка площею 1094,543 га повністю не досліджена (досліджена земельна ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031), пам?ятка має в Реєстрі об?єктів культурної спадщини абстрактну (неконкретну) адресу, також у вказаному Реєстрі відсутня площа пам?ятки; межі пам?ятки у вказаному Реєстрі не визначені; 2) межі пам?ятки археології місцевого значення Поселення Харків визначені Паспортом об?єкта культурної спадщини Поселення Харків від 10.01.2014 з додатками та обліковою карткою об?єкта культурної спадщини Поселення Харків від 10.01.2014 з додатками, які складені органом охорони культурної спадщини Харківської обласної державної адміністрації; 3) межі пам?ятки вже змінювались без вилучення пам?ятки із вказаного Реєстру доказом є площа пам?ятки, що зазначена у Паспорті (1200 га - пункт 13 «Територія об`єкта) більша ніж та, що зазначена у науково-проектній документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова (1094,543 га пункт 2.3.1. «Межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків»), різниця складає 105,457 га. На замовлення ОСОБА_5 Державним підприємств «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інститу Археології Національної академії наук України проведено наукове археологічне дослідження частини пам?ятки археології місцевого значення Поселення Харків (охор. N? 8828-Ха), яка обмежена земельною ділянкою площею 0,0118 га кадастровий номер 6310137200:01:018:0037, що розташована по АДРЕСА_1 (землі житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Г-1»), за результатом якого складено Висновок від 28.08.2023 № 28-в/19-23. Відповідно до вищевказаного Висновку, в результаті наукових робіт досліджено частину пам?ятки археології місцевого значення поселення «Харків» (охор. N? 8828-Ха) в межах ділянки площею 0,0118 га (кадастровий номер 6310137200:01:018:0037), що розташована по вул. Полтавский Шлях, 44 акції у м. Харкові. В результаті археологічних досліджень, ділянка досліджена в наземних і обсягових формах, на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об?єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню. Отже, використання ділянки для вказаних цілей не суперечитиме вимогам охорони культурної спадщини. Крім того, у висновку зазначено, що виконавець дослідження має кваліфікаційний документ № 126/23 від 27.07.2023 та дозвіл № 135/23 від 04.08.2023. На підставі висновку за результатами наукового археологічного дослідження Департаментом культури і туризму Харківської обласної адміністрації додатком до облікової картки об?єкта культурної спадщини Поселення Харків № 82 від 03.10.2023 та додатком до Паспорту об?єкта культурної спадщини Поселення Харків № 37 від 03.10.2023 визначено межі території пам?ятки археології місцевого значення Поселення Харків, в які не потрапила земельна ділянка площею 0,0118 га кадастровий номер 6310137200:01:018:0037. На спірній земельній ділянці об?єкти археологічной спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони не виявлені, а органом охорони культурної спадщини 03.10.2023 визначені межі території пам?ятки місцевого значення Поселення Харків, до яких не потрапила спірна земельна ділянка, тому земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 не належить до земель історико-культурного призначення, що не змінює суті оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування та угод купівлі-продажу, дарування вказаної земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням відсутності більшої кількості відомостей про Пам?ятку я археології Поселення Харків в Реєстрі, орган охорони культурної спадщини за своєю суттю прийняв рішення про визначення меж території пам?ятки археології місцевого значення Поселення Харків на підставі Висновку про результати наукового та археологічного дослідження від 28.08.2023 № 28-в/19-23 згідно повноважень, передбачених частиною 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в редакції на 03.10.2023. Про вказане рішення орган охорони культурної спадщини повідомив ОСОБА_5 листом від 14.11.2023 № 05-25/1879.

Є беззаперечний факт відсутності на спірній земельній ділянці об?єкта культурної спадщини Поселення Харків, отже оскільки це пам?ятка археології, яка скрита в землі, то вона була відсутня і на час прийняти оскаржуваного рішення, і взагалі її не будо на дослідженій земельній ділянці, тому спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст. 53 3К України, ст 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не відноситься до земель історико-культурної спадщини. Прокурором не надано до суду іншого дослідження з протилежним висновком. Таким чином, пам?ятка археології місцевого значення «Поселення Харків» розташовувалась на спірній земельній ділянці на час надання Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації листа від 16.03.2021 № 05-25/700. Також у листі Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ! від 31.08.2022 № 60/А зазначено, що межі пам?ятки археології місцевого значення Поселення Харків у графічній частині науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам?яток та історичного ареалу м. Харкова відображені згідно вихідних даних станом на грудень 2018, наданих замовником - органами охорони культурної спадщини Харківської обласної державної адміністрацій. Неприведення органами охорони культурної спадщини відомостей Державного реєстру нерухомих пам?яток України про пам?ятку Поселення «Харків» відповідно до пунктів 1, 6 розділу V Порядку № 158, науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам?яток та історичного ареалу м. Харкова у відповідність до прийнятих рішень та актуальних меж пам?ятки археології Поселення «Харків» не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вказані обставини не залежать від волі та повноважень відповідачів.

Ленінський районний суд м. Харкова ухвалою від 23.11.2023 закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представникі позивачів позовін вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представникі відповідачів Харківської міської ради та ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити в їх задоволенні на підставі доводів, зазначених у відзивах та поясненнях.

Представник ОСОБА_10 надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області просив розглядати справу без участі представника управління.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 3 додатку 6 наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 до Переліку об`єктів культурної спадщини в Харківській області, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення внесений об`єкт «Поселення Харків» за адресою: Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків як Пам`ятка археології з охоронним номером 8828-Ха це всі дані про пам`ятку, які містяться в Реєстрі об`єктів культурної спадщини.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.09.2015 № НВ-6302048152015 Управлінням Держземагенства у м. Харкові Харківської області 09.09.2015 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок: місце розташування АДРЕСА_1 ; цільове призначення: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Г-1»; форма власності: Комунальна власність; площа земельної ділянки: 0,0118 га.

23.09.2015 Харківською міською радою було прийнято рішення «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» №2002/15, відповідно до п.п. 9.1 Додатку 1 якого, вирішено продати громадянину ОСОБА_5 вищезазначену земельну ділянку.

23.11.2015 рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Гвоздович А.І. «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» № 26392994 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 за Харківською міською радою.

В подальшому між Харківською міською радою та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2015 № 66/16, відповідно до якого останній набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037.

Згідно з договором дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки від 27.09.2019, зареєстрованого у рестрі приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області за № 4537, ОСОБА_4 передав безоплатно, а ОСОБА_5 прийняв у власність дарунок: нежитлову будівлю літ. «Г-1», загальною площею 101,5 кв.м. та земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме приватним нотаріусом Ільїною І.М. «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 27.09.2019 № 48909393 проведено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю літ. «Г-1», загальною площею 101,5 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037, та земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 за ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у проданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що підстави для відмови в продажу земельної ділянки визначені в імперативному порядку.

Згідно з п. д ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

Положеннями статті 53 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно приписів ст. 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Водночас, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно положень ч. 7 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» визначено, що пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 наведеного Закону).

Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 2 статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» режими використання пам`яток встановлює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам`яток національного значення; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам`яток місцевого значення.

Положеннями пункту 12 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.

Водночас, на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037, її реєстрації, в державному земельному кадастрі була відсутня інформація про те, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, а згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 у використанні земельної ділянки не визначені обмеження, пов`язані з її належністю до земель історико-культурного призначення, та земель, що мають особливу цінність.

Право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «Г-1», загальною площею 101,5 кв.м. по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі Договору дарування, посвідченого 10.12.2004 Чепигою Т.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2016, і відповідно земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 не підлягала продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Наведене свідчить про те, що Харківська міська рада діяла на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень прийняла оскаржуване рішення про відчуження земельної ділянки другому відповідачеві та не володіла будь-якою інформацією, що могла бути підставою для відмови в продажі земельної ділянки.

Суд зазначає те, що умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 до категорії земель історико-культурного призначення є саме розташування на ній об`єкта, визначеного статтями 53, 54 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

Натомість проект землеустрою з організації та встановлення меж пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» на час ухвалення спірного рішення Харківської міської ради та на час розгляду справи судом позивачами не розроблявся.

Обставинами справи встановлено, що за замовленням ОСОБА_5 державним підприємством «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України за результатами наукового археологічного дослідження було складено висновок від 28.08.2023 № 28-в/19-23, з якого вбачається, що в результаті проведених наукових робіт досліджено частину пам`ятки археології місцевого значення Поселення «Харків» (охор. № 8828-Ха) в межах ділянки площею 0,0118 га (кадастровий № 6310137200:01:018:0037), що розташована по АДРЕСА_1 . Ділянка досліджена в наземних обсягових формах, на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню. Отже, використання ділянки для вказаних цілей не суперечитиме вимогам охорони культурної спадщини.

На підставі частини 1 ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», Інститут археології Національної академії наук України є державною науковою установою у сфері дослідження археологічної спадщини, що відповідно до законодавства, зокрема, організує і здійснює наукові та науково-рятувальні дослідження археологічних об`єктів.

Зазначений висновок державним підприємством «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України було надіслано на адресу Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації разом з листом від 31 08.2023 № 263-19-01.

У відповідь на адвокатський запит від 09.11.2023 б/н Департаментом культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації надано відповідь листом від 14.11.2023 № 05-25/1879.

З п. 2 додатку 37 до паспорта об`єкта культурної спадщини Поселення Харків, охоронний номер 8828-Ха вбачається, що археологічний шар у межах дослідженої ділянки перевідкладено/зруйновано попередніми будівництвами і земляними роботами.

В результаті археологічних досліджень ґрунтового шару на території земельної ділянки об`єктів археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони не виявлені.

Ділянка досліджена в наземних обсягових формах, на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню. Отже, використання ділянки для вказаних цілей не суперечитиме вимогам охорони культурної спадщини.

Аналогічне вбачається і з п. 2 додатку 82 до облікової картки об`єкта культурної спадщини Поселення Харків, охоронний номер 8828-Ха, а саме за результатами наукового археологічного дослідження площу земельної ділянки вилучено із складу пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків.

У відповідності до відомостей листа Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «Укрндіпроекстреставрація» від 31.08.2022 № 60/А зазначено, що межі пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» у графічній частині науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова відображені згідно вихідних даних станом на грудень 2018, наданих замовником - органами охорони культурної спадщини Харківської обласної державної адміністрацій.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновків про те, що не приведення органами охорони культурної спадщини науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова, а також іншої документації та інформації у відповідність до актуальних меж пам`ятки археології «Поселення Харків» не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вказані обставини не залежать від волі відповідачів.

Таким чином, на спірній земельній ділянці об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони не виявлені, а органом охорони культурної спадщини за результатами наукового археологічного дослідження площу земельної ділянки вилучено із складу пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, тому земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:018:0037 не належить до земель історико-культурного призначення.

При встановленні підстав для віднесення конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення суди мають враховувати, у тому числі, паспорт пам`ятки (у т.ч. пам`ятки археології) (висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.09.2020р. у справі №734/535/15-ц).

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 31.07.2019р. у справі № 813/4701/16, не приведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від6 липня 2022 рокуу справі№ 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).

Звернення особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначенихзакономперешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а, отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

З наведеного слідує, що встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання в право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на даний час є власником нежитлової будівлі літ. «Г-1», загальною площею 101,5 кв.м. по АДРЕСА_1 , та є добросовісним набувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно. Доказів зловживань з його боку, спрямованих на протиправне заволодіння земельною ділянкою, прокурором суду не надано.

З наведеного слідує, що в будь-якому випадку позбавлення правомірно набутого ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, не ґрунтується на законі та суперечить приписам статті 9 Конституції України, статей 17, 18 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори» та положенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини, та є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном.

В якості обґрунтування дотримання строків позовної давності при зверненні до суду, прокурор зазначив, що позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_5 повернути у власність держави земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна пред`явити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Проте суд, не погоджується з даним твердженням прокурора з огляду на таке.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріпленізакономматеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядкустатей 387 - 388 ЦК України(віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зістаттею 391 ЦК України(негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно доЦПК України,в межах заявлених ними вимог(частина першастатті 11 цього кодексуу редакції, чинній на час звернення до суду; аналогічний припис є у частині першійстатті 13 ЦПКУкраїну у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку призначення прокурор заявив вимогу про зобов`язання відповідача ОСОБА_5 повернути у власність держави земельну ділянку.

По-перше, витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевої набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставістатей 387-388 ЦК Українивласником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленомузакономпорядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цейфактичний стан володінняслід відрізняти відправа володіння, яке належить власникові (частина першастатті 317 ЦК України)незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачаєправо володіннянерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стаєфактичним володільцемостаннього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 65-67)).

Інакше кажучи,заволодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набувправо власності (права володіння, користування та розпорядження)на це майно. Власник, якого незаконно позбавиливолодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачаєправо володіннянерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає йогофактичним володільцем(бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Алене набуває право володінняна відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 64)).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статейЦК Україницю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставоюдля внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем(у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевим набувачем) (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав(пункт «б» частини третьоїстатті 152 ЗК України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою.У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див.,зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина першастатті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача.

Що стосується заяв представників відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисплачений позивачем судовий збір у разі відмови в задоволенні позову не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись Земельним Кодексом України, Законом України«Про охоронукультурної спадщини», ст.ст.12,13,80,81,89,141,259,263-265,268 ЦПК України,суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) до Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі та земельної ділянки, повернення земельної ділянки залишити без задоволення.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.04.2024.

Головуючий суддя: