Рішення

від 16.04.2024 по справі 144/1116/23

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1116/23

Провадження № 2/144/27/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р. смт Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі :

головуючої судді Довгалюк Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Дудник С.Р.,

прокурорів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Клінчикова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області Гирби Володимира Михайловича в інтересах Теплицької селищної ради до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

14.08.2023 керівник Гайсинської окружної прокуратури Гирба В.М. звернувся до суду з указаним позовом в інтересах Теплицької селищної ради, в обґрунтування якого зазначив, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №12020020280000102 від 03.04.2020 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої залишилась спадщина у виді земельної ділянки (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області.

23.11.2016 відповідач подала до Теплицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, до якої додала заповіт, посвідчений 04.03.1996 секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 16, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все належне своє майно ОСОБА_3 , а також довідку, видану сільським головою Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 185 від 18.08.2015, про те, що ОСОБА_3 на день смерті ОСОБА_4 проживала з нею у с. Мишарівка Теплицького району Вінницької області та після смерті останньої прийняла спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном.

На підставі вказаних документів 23.11.2016 державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 . Спадщина складається з права на земельну ділянку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області.

26.12.2016 державним реєстратором КП «Архітектурне планувально-проектне бюро» на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області.

Відповідно до журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської Ради народних депутатів Теплицького району Вінницької області за період із 21.01.1993 по 08.12.1996, секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької 04.03.1996 не посвідчувався заповіт ОСОБА_4 , зареєстрований у книзі реєстрації нотаріальних дій за № 16, а під цим номером зазначено про вчинення іншої нотаріальної дії.

Згідно з книгою обліку виданих довідок виконкомом Маломочульської сільської ради за 2015 рік, сільська рада не видавала ОСОБА_5 довідку №185 від 18.08.2015.

Наведені обставини підтверджують, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане ОСОБА_3 на підставі підроблених документів, тому земельна ділянка з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га передана відповідачу у власність у спосіб не передбачений законом.

Ухвалою судді від 21.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 68-70).

12.09.2023 від ОСОБА_3 надійшов відзив, у якому зазначено, що позовні вимоги вона не визнає, посилаючись на те, що недійсність заповіту ОСОБА_4 від 04.03.1996 позивачем не доведено. До відзиву додано заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, а також клопотання про призначення судової технічної експертизи (а.с. 76-81).

22.09.2023 від керівника Гайсинської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор вважає відзив на позов необґрунтованим та просить відмовити у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності та клопотання про призначення експертизи за необгрунтованістю їх вимог (а.с. 98-101).

03.10.2023 до суду від ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що виділення кримінального провадження № 12020020280000102 із провадження № 12019020280000060 від 22.02.2019 жодним чином не впливає на початок перебігу строку позовної давності. Також указано, що факт запровадження карантину та воєнного стану в Україні не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку.

Водночас відповідач у своєму запереченні вказала, що невнесення посадовою особою місцевого самоврядування запису про посвідчення заповіту до журналу перших примірників нотаріально засвідчених заповітів не є підставою для визнання його недійсним (а.с. 125-126).

Ухвалою судді від 16.11.2023 за клопотанням представника відповідача призначено судово технічну експертизу та зупинено провадження у справі (а.с. 149-153).

Ухвалою судді від 22.02.2024 поновлено провадження по справі, оскільки кошти на оплату судової технічної експертизи від відповідача не надійшли, тому ухвалу суду від 16.11.2023 експертом залишено без виконання (а.с. 167-168).

Ухвалою суду від 07.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 171-173).

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просила позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Представник Теплицької селищної ради у судове засідання не з`явився, у наданій до суду заяві просив розглядати справу у їх відсутності, при винесенні рішення покладається на розсуд суду (а.с. 73).

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та правовідносини, які врегульовані нормами права, що їм відповідають, та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1, 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України).

За змістом статей13,14 Конституції Україниземля є об`єктом права власності Українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантованеКонституцією Україниправо власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закону) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншим законами.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.ч. 3, 5 ст. 16 Закону).

Відповідно до ст. 18 Закону орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. При цьому, відповідно до положень ст. 4 Закону, одним із принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

На час виникнення права держави на отримання спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , відповідно до статтей 31, 32 Закону України «Про власність» (який діяв на той час), до державної власності в Україні належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, які також виступають суб`єктами права державної власності на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

За ч. 4 та ч. 5ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV, у разі якщо до 01.01.2025 власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Згідно з пунктом 21Перехідних положень ЗК України(який є чинним із 01.01.2019), землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеногоЗаконупереходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01.01.2019 є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 530/467/19, від 06.06.2023 у справі № 371/153/22.

Згідно з Законом Українивід 28.04.2021№ 1423-IX«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо вдосконаленнясистеми управліннята дерегуляціїу сферіземельних відносин» розділ10Перехідних положень ЗК Українидоповнений пунктом 24, за змістом якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (з дня набрання чинності цим пунктом - 27.05.2021). Тобто на даний час, відповідно до вказаного закону, спірна земельна ділянка мала б перейти у комунальну власність територіальної громади.

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН номер 0170883, ОСОБА_4 , на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08.04.1997 № 92, надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розміром 2,79 в умовних кадастрових гектарах.

Розпорядженням Теплицькоїрайонної державноїадміністрації від 23.12.2004 затверджено акт про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вирішено видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради. Крім того, в розпорядженні зазначено, що на земельні частки (паї) померлих громадян, власників сертифікатів, державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини (а.с. 20-21).

Отже, саме Маломочульська сільська рада була органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, тому Маломочульська сільська рада, як уповноважений орган, мала б вчинити дії для переходу земельної ділянки у власність територіальної громади, а враховуючи те, що з 11.12.2020 розпочато процедуру реорганізації Маломочульської сільської ради шляхом приєднання до Теплицької селищної ради та Теплицька селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Маломочульської сільської ради, відтак на даний час саме Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області є уповноваженим органом, що має вчиняти дії для переходу, земельної ділянки у власність територіальної громади.

Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, виступає Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, до якої має перейти спірна земельна ділянка.

Порушення інтересів держави в особі Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (на час виникнення права на отримання спадкового майна), а на даний час Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, оскільки саме остання являється правонаступником всього майна, прав та обов`язків Маломочульської сільської ради, полягають в тому, що незаконний перехід права власності на вищезазначену земельну ділянку до ОСОБА_3 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши його можливості ініціювати питання передачі ділянки у власність територіальної громади.

За відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_4 спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Мишарівське» села Мишарівка на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розміром 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, належна спадкодавцю згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), а на даний час це земельна ділянка з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, мала б перейти до комунальної власності територіальної громади, на території якої вона розташована, а до моменту переходу права власності територіальній громаді - Маломочульська сільська рада (на даний час Теплицька селищна рада) в особі уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування, відповідно до ст. 1283 ЦК України, зобов`язана вживати заходів до охорони спадкового майна та відповідно до ст. 1285 ЦК України має право на вчинення будь-яких дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

У тому числі позивач має право надавати дану земельну ділянку в оренду та отримувати за неї орендну плату, оскільки у ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», передбачено, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а отже, неотримання орендної плати негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків територіальної громади, що відповідно також порушує інтереси держави.

Аналізуючи наведене вище, позов правомірно пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, відповідно до положень статтей 121 та 131-1 Конституції України, ч. 4ст.56ЦПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Законність представництва прокурором інтересів держави обґрунтована в позові та підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у Постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Незаконне виділення, надання в користування, передача у власність, відчуження земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Підставою представництва прокурором інтересів держави у даному спорі є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, що підтверджується відповідним листуванням (а.с. 59-61).

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений також у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Судом встановлено, що 26.08.2002 у селі Мишарівка Теплицького району Вінницької області померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16.11.2016 (а.с. 29).

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН номер 170883 ОСОБА_4 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08.04.1997 № 92 надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське» село Мишарівка Теплицького району Вінницької області, розміром 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення на місцевості меж цієї частки в натурі (а.с. 35).

23.11.2016 року ОСОБА_3 звернулась до державного нотаріуса Теплицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до якої, зокрема, додала зокрема заповіт, посвідчений 04.03.1996, секретарем виконкому Маломочульської сільської ради за реєстровим номером 16, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все належне майно ОСОБА_3 та довідку, видану головою Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 185 від 18.08.2015, про те, що ОСОБА_3 на день смерті ОСОБА_4 проживала разом із нею у с. Мишарівка Теплицького району Вінницької області, після смерті останньої останньої прийняла спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (а.с. 28, 30).

За змістом заповіту від 04.03.1996 ОСОБА_4 заповідала все своє майно ОСОБА_3 (а.с. 28).

Державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 2272 від 23.11.2016 (спадкова справа № 363/2016) ОСОБА_3 , згідно з яким спадщина складається з права на земельну ділянку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області (а.с. 38).

На підставі даного свідоцтва про право на спадщину за заповітом 26.12.2016 державним реєстратором КП «Архітектурне планувально проектне бюро» Шаблевським В.І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 17-18).

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 163 від 18.06.2020 зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *УКРАЇНА* у заповіті від 04.03.1996 спадкової справи № 363/2016 та зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *Україна*» та зображення відбитку штампу «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 04330705 23834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд. 10 № __ від ____ 20 __ року у довідці № 185 від 18.08.2015, нанесені безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень (а.с. 41-46).

Крім того, з журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради, вбачається, що заповіт ОСОБА_4 від 04.03.1996 у реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради не зареєстрований, а за № 16 зазначено про вчинення іншої нотаріальної дії у виді посвідчення заповіту ОСОБА_6 від 08.08.1995 (а.с. 53-56).

Згідно з книгою обліку виданих довідок виконкомом Маломочульської сільської ради за 2015 рік, сільська рада не видавала ОСОБА_3 довідку №185 від 18.08.2015, натомість у книзі міститься запис про видачу довідки за № 185 від 24.02.2015 іншій особі - ОСОБА_7 (а.с. 51-52).

Наведені обставини свідчать про те, що заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 04.03.1996, а також довідка Маломочульської сільської ради № 185 від 18.08.2015 є підробленими.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч. 1ст. 5 ЦК України).

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, за заповітом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 4 і 5Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України,ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК Українизастосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, правила книгишостої ЦК Україниможуть бути застосовані лише до спадщини, яка відкрилась після 01.07.2003 та не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно достатей 529-530 ЦК УРСР(1963 року).

Враховуючи, що заповіт, на підставі якого видане свідоцтво про право на спадщину, посвідчений 04.03.1996, тому питання його законності має вирішуватися відповідно до норм, що діяли на момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (1963 року).

Згідно з частинами 1 та 2статті 524 ЦК УРСР, у редакції, яка була чинною на момент смерті ОСОБА_4 , спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до частини першоїстатті 534 ЦК УРСРкожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

За змістом статтей 549, 525 ЦК УРСРна той час строк для прийняття спадщини становив шість місяців із дня відкриття спадщини, часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства (ч. 5 ЗК України 1990 року).

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат»(далі Закону) передбачено, що до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.

Відповідно до статті 37 Закону визначено, що у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють визначені нотаріальні дії, у тому числі, посвідчують заповіти (крім секретних).

Пунктом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 № 22/5(у редакції, що діяла на момент вчинення заповіту) передбачено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких рішенням виконкому відповідної ради покладено вчинення цих дій.

За змістом до пунктів 33 даної Інструкції посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей541,543 Цивільного кодексуі особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа виконавчого комітету перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2ст. 48 ЦК УРСР.

Згідно зі ст.48ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону,в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є часом відкриття спадщини, з якого почався шестимісячний строк на прийняття спадщини, який тривав до 24.02.2003, тобто до набрання чинностіЦК України(01.01.2004), тому щодо правовідносин успадкування земельної частки (паю), підлягають застосуванню нормиЦК УРСР1963 року, що також відповідає правовій позиції, викладененій у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 542/345/19.

Таким чином, згідно наведених норм матеріального закону, в редакції чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_4 , тобто станом на 04.03.1996, заповіт має бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладання, має бути підписаний особисто заповідачем і обов`язково нотаріально посвідчений.

У даному випадку підробленням заповіту ОСОБА_4 фактично є складенням його з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. За таких обставин наявні підстави для визнання заповіту недійсним.

Вказане також підтверджується висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України № 163 від 18.06.2020, який суд вважає належним та допустими доказом, з огляду на правову позицію ВС, викладену у постановах у справі № 461/3675/17 від 05.02.2020 та № 761/12898/16-ц від 11.10.2018, оскільки проведена у кримінальному провадженні експертиза містила безпосередню інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні в межах даної цивільної справи.

Суд звертає увагу на те, що представником відповідача не було внесено коштів на оплату призначеної судом за клопотанням адвоката Клінчикова С.І. судово - технічної експертизи, у зв`язку з чим ухвалу суду не виконано, що як наслідок тягне визнання судом факту, який підлягав встановленню експертом (підробки заповіту), доведеним на підставі ст. 109 ЦПК України, виходячи з припущення, що відповідач ухиляється від участі в експертизі, оскільки побоюється її результатів.

Частиною 3 ст. 524 ЦК УРСР передбачено, що якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави - якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини (п. 5 ч. 1ст. 555 ЦК УРСР). Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 671/24/19, від 04.12.2019 у справі № 671/1558/18.

Отже, можливі спадкоємці не прийняли спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 24.08.2002, а за змістом наведених вище норм, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави в силу закону з моменту відкриття спадщини.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 04.12.2019 по справі № 671/1558/18, від 17.10.2019 у справі № 671/1656/17, від 21.10.2019 у справі № 671/1153/18-ц, від 11.11.2019 у справі № 671/24/19.

Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщинуце правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином.

Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 № 916/780/18 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Закон не містить вичерпного переліку підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7).

Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за № 2272 (спадкова справа 363/2016), відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташовану на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, видане 23.11.2016 державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контри Лужанською Т.В. на підставі підробленого заповіту та довідки, тобто видане особі, яка не має права на спадкування, а тому воно має бути визнане недійсним.

Разом із тим, позивачем заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, яка обґрунтована тим, що здійснення такої реєстрації порушує права позивача.

Відповідно достатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі - Закону).

За змістом cтаттей 2, 4Законудержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно похідні від права власності.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленимзакономта іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав несе заявник, якщо інше не встановлено законом (ст. 22 Закону).

Враховуючи, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га за ОСОБА_3 , підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси позивача Теплицької селищної ради, у зв`язку з чим її порушене право підлягає захисту.

У частині другійстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Отже, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте, згідно зЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019, який набрав чинності з 16.01.2020,статтю 26 Закону № 1952-IVвикладено в новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положеньстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 569/15704/18, від 07.07. 2021 у справі № 369/5589/19.

Оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області за ОСОБА_3 , підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину зазаповітом, не відповідає вимогамзакону та порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, відтак підлягає судовому захисту, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту, позов пред`явлено до належного відповідача, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом задоволення зявлених позовних вимог у повному обсязі.

У свою чергу, представником відповідача заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, з посиланням на те, що прокурору про порушення прав позивача стало відомо 22.02.2019 (дата внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення), натомість із позовом прокурор звернувся лише 14.08.2023, не заявляючи клопотання про поновлення пропущених строків із наведенням поважних причин пропуску такого строку.

Оскільки позов є обґрунтованим, то саме від з`ясування питання щодо пропуску строку позовної давності залежить правильне вирішення даного спору.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12020020280000102 від 03.04.2020, зібравши достатні докази на підтвердження протиправного заволодіння ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, 20.01.2021 прокурором Теплицького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області Діхтяр А.В. до Теплицького районного суду Вінницької області скеровано обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 , тому на думку суду з 20.01.2021 слід обраховувати строк позовної давності, оскільки саме з цього моменту прокуратура дізналася про порушення прав Теплицької селищної ради.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

За змістом статей 256, 261ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Іншим правовим висновком у постанові від 18.08.2021 у справі № 352/467/18 Верховний Суд зазначив, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор у випадках, коли прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

До таких висновків касаційний суд у вказаній справі дійшов із врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Тому при розгляді справи за позовами прокурорів слід визначати як момент, колипро порушеннястало відомо органу, який уповноважений здійснювати правомочності власника земель державної власності, так і прокурору, якщо він довідався раніше, ніж цей орган.

Із 27.05.2021 право розпорядження землями сільськогосподарського призначення в силу закону перейшло до Теплицької територіальної громади в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, тому презюмується, що цьому органу місцевого самоврядування мало бути відомо про безпідставність надання земельної ділянки ОСОБА_3 саме з дати набуття ним таких повноважень.

Між тим, необхідно враховувати, що у справі, яка переглядається, прокурор довідався про порушені права власності держави раніше від органу, який виконує функції держави стосовно спірної земельної ділянки, а саме, у межах кримінального провадження, про що ним вказувалось у позовній заяві та в ході розгляду цієї справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 аналізстатті 261 Цивільного кодексу Українидає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Судом встановлено, що Гайсинська окружна прокуратура дізналась про порушення прав Теплицької селищної ради Гайсинського району під час скерування обвинувального акту стосовно ОСОБА_3 до Теплицького районного суду 20.01.2021, тоді як позов подано до суду 14.08.2023.

Крім того, судом враховано, що порушення прав позивача є триваючим і таким, що впливає на реалізацію ним права власності, яке є непорушним, а відтак підлягає судовому захисту.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позов подано в межах передбаченого ЦПК України строку позовної давності, який не пропущено в розумінні частини першоїстатті 261 ЦК України, тому клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає до задоволення.

Щодо доводів представника відповідача стосовно недопустимості доказів, долучених прокурором до позову, суд зазначає наступне.

При зверненні представником відповідача під час дослідження письмових доказів у справі з клопотанням про надання прокурором оригіналів долучених до позову документів, не було конкретизовано у зв`язку із чим він ставить під сумнів додатки до позовної заяви та у чому такий сумнів полягає, як і не вказано якими саме доказами спростовується певний доказ прокурора та яким обставинам він не відповідає, тому суд вважає документи, подані останнім у належно засвідчених копіях, належними та допустимими.

З урахування того, що копії доказів, додані прокурором до позову, які складали певну сукупність, узгоджуються між собою, прошиті та скріплені підписом і печаткою, суд не має сумнівів щодо невідповідності їх оригіналам, яким надано належну юридичну оцінку та вирішено даний спір.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення" (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, на підставі п. 1 ч. 2 ст.141ЦПК України стягненню з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури підлягають понесені судові витрати у вигляді судового збору, що підтверджені документально у розмірі 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) гривні 00 коп.

На підставі викладеного вище, керуючись статтями13,14,19,41, 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», статтями 524,525,527,529,530,549,555ЦК УРСР (1963 року), статтями 256,257,267,1296,1301 ЦК України, статтями4,5,12,13,56,76-81,89,141,209,259,261,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 04.03.1996, посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області та зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій за № 16.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23.11.2011, яке видане державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2272.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області).

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) гривні 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Орган державної влади, який звернувся до суду в інтересах позивача: Гайсинська окружна прокуратура Вінницької області, адреса: вул. Волонтерів, 15 а, м. Гайсин Вінницької області, код ЄДРПОУ 02909909.

Позивач, в інтересах якого прокурором подано позов: Теплицька селищна рада, адреса: вул. Незалежності, 25, смт Теплик, Гайсин Вінницької області, код ЄДРПОУ 04326193.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено та підписано 25.04.2024.

Суддя