Постанова

від 09.07.2024 по справі 144/1116/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1116/23

Провадження № 22-ц/801/1426/2024

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 рокуСправа № 144/1116/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіСала Т.Б., суддів Голоти Л.О., Міхасішина І.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного судуВінницької областівід 16 квітня 2024року, ухвалене суддею Довгалюк Л.В., повне рішення складено 25 квітня 2024 року, вцивільній справіза позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області Гирби Володимира Михайловича в інтересах Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку,

встановив:

У серпні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, в якому просив:

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_2 від 04 березня 1996 року, посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області та зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій за № 16;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 23 листопада 2016 року державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2272;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області).

В обґрунтування позову зазначено, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №12020020280000102 від 03 квітня 2020 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої залишилась спадщина у виді земельної ділянки (пай) площею 2,79 га в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області.

23 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала до Теплицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, до якої додала заповіт, посвідчений 04 березня 1996 року секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області №16, відповідно до якого ОСОБА_2 заповіла все належне своє майно ОСОБА_1 .. Також ОСОБА_1 надала довідку, видану сільським головою Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 185 від 18 серпня 2015 року про те, що вона на день смерті ОСОБА_2 проживала разом з нею в с.Мишарівка Теплицького району Вінницької області та після смерті останньої прийняла спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном.

На підставі вказаних документів державним нотаріусом Лужанською Т.В. 23 листопада 2016 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , а саме на право на земельну ділянку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області.

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину, 26 грудня 2016 року державним реєстратором КП «Архітектурне планувально-проектне бюро» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області.

Відповідно до журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської Ради народних депутатів Теплицького району Вінницької області за період із 21 січня 1993 року по 08 грудня 1996 року, секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької 04 березня 1996 року не посвідчувався заповіт ОСОБА_2 , зареєстрований у книзі реєстрації нотаріальних дій за №16, а під цим номером зазначено про вчинення іншої нотаріальної дії.

Згідно книги обліку виданих довідок виконкомом Маломочульської сільської ради за 2015 рік, сільська рада не видавала ОСОБА_3 довідку №185 від 18 серпня 2015 року. За вказаним номером було видано довідку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України №163 від 18 червня 2020 року, зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *УКРАЇНА* у заповіті від 04 березня 1996 року спадкової справи № 363/2016 та зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *Україна*» та зображення відбитку штампу «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 04330705 23834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд. 10 № __ від ____ 20 __ року у довідці № 185 від 18 серпня 2015 року нанесені безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень.

Наведені обставини підтверджують той факт, що заповіт ОСОБА_2 , посвідчений 04 березня 1996 року, а також довідка Маломочульської сільської Ради №185 від 18 серпня 2015 є підробленими.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175 видане ОСОБА_1 на підставі підроблених документів.

Порушення інтересів держави в особі Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, а на даний час Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області полягають в тому, що незаконний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши орган місцевого самоврядування можливості ініціювати питання передачі ділянки у власність територіальної громади, оскільки за відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) на земельній ділянці, яка перебувала у колективній власності КСП «Мишарівське» с. Мала Мочулка, мала б перейти відповідно до норм чинного законодавства у комунальну власністьтериторіальної громади, на території якої вона розташована. До переходу права власності Теплицька селищна рада відповідно до ст. 1283 ЦК України зобов`язанавживати заходи до охорони спадкового майна та відповідно до ст. 1285 ЦК України має право на вчинення будь-яких дій, спрямованих на збереження спадщини до появи спадкоємців або до прийняття спадщини. В тому числі має право надавати земельну ділянку в оренду та отримувати за неї орендну плату.

Гайсинською окружною прокуратурою до Теплицької селищної ради скеровано лист, в якому повідомлено про виявлення факту порушення інтересів територіальної громади, а також про необхідність надання до прокуратури інформації про вжиття заходів щодо звернення у комунальну власність цієї земельної ділянки.

Теплицька селищна рада заходи цивільно-правового характеру щодо повернення земельної ділянки не вживала та вживати не буде у зв`язку з відсутністю в бюджеті селищної ради необхідної суми коштів на сплату судового збору.

Зволікання органу місцевого самоврядування у зверненні до суду негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків територіальної громади, та, відповідно, порушує інтереси держави.

Оскільки Теплицька селищна рада, усвідомлюючи порушення інтересів держави (територіальної громади), маючи відповідні повноваження для їх захисту, не звернулася до суду із позовом, рішення щодо звернення із позовною заявою вказаного змісту прийнято прокурором.

Рішенням Теплицького районного судуВінницької областівід 16 квітня 2024року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_2 від 04.03.1996, посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області та зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій за №16.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23.11.2011, яке видане державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2272.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 052 гривні 00 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У скарзі зазначає, що прокурором не було надано доказів, які б свідчили про неприйняття будь-ким спадщини після смерті ОСОБА_2 шляхом вступу в управління спадковим майном, як то передбачено ст. 549 ЦК УРСР. Право на земельну частку (пай) не є майном в розумінні ЦК УРСР і на неї жодним не поширювалися приписи ст. 555 ЦК УРСР. Оскільки ні орган місцевого самоврядування, ні прокурор не зверталися до суду із вимогою про визнання спадщини відумерлою, тому відсутнє порушене право органу місцевого самоврядування. Висновок суду про перехід спірної земельної ділянки до комунальної власності зроблено з порушенням норм матеріального права. Прокурор зобов`язаний був надати докази припинення КСП «Мишарівське» (с. Мишарівка), як суб`єкта господарської діяльності, за відсутності таких доказів відсутні і підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади. Висновок експерта не відповідає вимогам ч. 5 ст. 106 ЦПК України, а тому не є належним та допустимим доказом у справі. Заявлена позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності не відповідає належному способу захисту. Позивачем пропущено строки позовної давності.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Гайсинська окружна прокуратура просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги дійшовдо висновку,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, встановивши, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (нині Теплицької селищної ради Гайсинського району) Вінницької області за ОСОБА_1 , підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину зазаповітом, не відповідає вимогамзакону та порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що розпорядженням Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області від 23.12.2004 №669 затверджено акт про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) по СТОВ «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради від 23.12.2003 та вирішено передати у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) по СТОВ «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради згідно з додатком 1. На земельні частки (паї) померлих громадян, власників сертифікатів, державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини (додаток 2) (а.с.20).

Згідно додатку 2 до вказаного розпорядження, до Списку померлих громадян, після смерті яких державні акти на право власності на земельні ділянки будуть виготовлятися спадкоємцями після оформлення спадкоємцями, на території Маломочульської сільської ради під номером 17 (номер паю 333) внесено ОСОБА_2 (а.с.21).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.29).

З копії спадкової справи №363/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 встановлено наступне.

Відповідно до копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН номер 0170883, ОСОБА_2 , на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08.04.1997 № 92, надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розміром 2,79 в умовних кадастрових гектарах (а.с.35).

23.11.2016 ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Теплицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до якої, додала, зокрема, заповіт від 04.03.1996, посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області Левадською Т.В. та зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій за №10, відповідно до якого ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла у власність ОСОБА_1 (а.с.28).

У спадковій справі наявна довідка №185, видана 18.08.2015 Маломочульською сільською радою Теплицького району Вінницької області, у якій зазначено, що ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала разом з нею в АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (а.с.30)

23.11.2016 державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (серії НВІ 354733), згідно якого ОСОБА_1 на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області від 04.03.1996 за реєстровим номером 16, є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яка помрела ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, колишнє КСП «Мишарівське», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0170883, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією 08.07.1997 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області за №92, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 10.07.1997 за №170. Спадкова справа №363/2016, зареєстрована в реєстрі за №2272 (а.с.19).

26.12.2016 державним реєстратором КП «Архітектурне планувально-проектне бюро» Шаблевським В.І. на підставі зазначених вище документів зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером0523783900:01:000:0175, площею 4,3307 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.17-18).

З копії журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради слідує, що заповіт ОСОБА_2 від 04.03.1996 у реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради не зареєстрований, а за №16 зазначено про вчинення іншої нотаріальної дії - посвідчення заповіту ОСОБА_5 від 08.08.1995 (а.с.53-56).

Відповідно до копії книги обліку виданих довідок виконкомом Маломочульської сільської ради за 2015 рік, сільська рада не видавала ОСОБА_1 довідку №185 від 18.08.2015, натомість у книзі міститься запис про видачу довідки за № 185 від 24.02.2015 іншій особі - ОСОБА_4 (а.с. 51-52).

Відповідно до копії висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18.06.2020 № 163, наданого у кримінальному провадженні, внесеному 03.04.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020020280000102, зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *УКРАЇНА* у заповіті від 04.03.1996, що розміщений на 3-й сторінці спадкової справи до майна померлого №363/2016, та зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *Україна*» та зображення відбитку штампу «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 04330705 23834, Вінницька обл., Теплицький район, с.Мала Мочулка, вул. Радянська, буд. 10 № __ від ____ 20 __ року у довідці №185 від 18.08.2015,що розміщений на 5-й сторінці спадкової справи до майна померлого №363/2016, нанесені безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень (а.с.41-46).

Керівник Гайсинської окружної прокуратури, вважаючи, що ОСОБА_1 не набула права на спадкування майна після смерті ОСОБА_2 , тобто протиправно набула у власність спірну земельну ділянку, звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, яка є правонаступником Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Виходячи з положеньст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до положень абз. 3 п.2постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При вирішенні даного спору підлягають застосуванню положенняЦивільного кодексуУкраїнської PCP та постанови Пленуму Верховного Суду України №3від 28.04.1978 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними».

Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання заповіту недійсним, прокурор посилався на те, що заповіт нотаріально не посвідчувався, що вказує на недотримання вимог щодо його складення.

Як на підставу недійсності угоди посилався на наявність підстав для визнання її недійсною, визначених уст.48ЦК УPCP.

У частині першійстаті 48 ЦК УРСР(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

У відповідності до положень пункту 2, 5згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України №3від 28.04.1978, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі №761/38912/16 вказано, що «статтею 48ЦК УРСРпередбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення спірних правовідносин, за правиламистатті 48 ЦК УРСРугода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті45-47,49-58 ЦК УРСР)».

У статті 541 ЦК УРСР зазначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовійформі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 37 «Про нотаріат»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів посвідчують заповіти.

У статті 1 Закону України «Про нотаріат»зазначено, що в населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Згідно зі ст. 52 цього Закону, усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів відповідно до частини третьої статті 32 цього Закону вчиняє нотаріальні дії, реєструє акти громадянського стану відповідно до законодавства.

У пункті 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року за №22/5 зазначено, що всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (додаток № 1). Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету.

Нумерація в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій з початку кожного календарного року ведеться з першого номера.

Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані.

Кількість аркушів повинна бути завірена підписом посадової

особи виконавчого комітету вищестоящої Ради народних депутатів з

прикладенням гербової печатки цього виконавчого комітету.

Запис нотаріальної дії в реєстрі провадиться посадовою особою виконавчого комітету чорнилом (або кульковою ручкою) і тільки після того, як посвідчувальний напис чи документ, що посвідчується чи засвідчується, підписаний. Запис олівцем і підчистки в реєстрі не допускаються, вільні місця повинні бути прокреслені, а зроблені виправлення застережені за підписом посадової особи виконавчого комітету.

Той факт, що заповіт від 04 березня 1996 року не був посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області підтверджується відсутністю запису про вказану нотаріальну дію (посвідчення заповіту) в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій, а саме в Журналі для реєстрації нотаріальних дій за період з 21 січня 1993 року по 06 грудня 1996 року під номером 10 зазначена інша нотаріальна дія.

Вказане свідчить про те, що заповіт, складений від імені ОСОБА_2 та датований 04 березням 1996 року, не був у встановленому законом порядку нотаріально посвідчений, а тому не відповідає вимогам закону.

Відтак? суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний заповіт фактично складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У Цивільному кодексі України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

За встановленої недійсності заповіту відповідачка не мала права на спадкування після померлої ОСОБА_2 , а отже підлягає визнанню недійсним і свідоцтво про право на спадщину за цим заповітом та, як наслідок, підлягає скасуванн. державна реєстрація права власності ОСОБА_1 ..

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги з приводу того, що вимога позову про скасування державної реєстрації права власності не відповідає належному способу захисту, оскільки Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2023 року у справі №307/624/17 дійшов висновку, що одночасне звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є належнимспособом захисту порушених прав позивача на таке майно.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що висновок експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України №163 від 18 червня 2020 року не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки він не відповідає вимогам ст. 106 ЦК України.

Вказані доводи відхиляються апеляційним судом, оскільки положеннями статті 106 ЦПК України врегульоване питання проведення експертизи на замовлення учасників справи.

За змістом ч. 1, 5 та 6 статті 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Однак, висновок експерта від 18 червня 2020 року №163 не був зроблений на замовлення учасників справи, а наданий у кримінальному провадженні, внесеному 03 квітня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020020280000102.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі №759/15556/18.

При розгляді даної справи клопотань про призначення експертизи на спростування згаданого висновку експерта ОСОБА_1 не заявляла.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги з приводу пропуску прокурором строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже,позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором,уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересахдержави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Велика Палата Верховного Суду у постановівід 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17(пункти64-66)щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформулювала такийвисновок:«Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурорвід імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давністьслід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор,у таких випадках: 1)прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження,прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2)прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається змоменту,колипро порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Відомості про отримання прокурором данихсамепро порушення права власності держави наконкретнийоб`єкт раніше,ніжпротакепорушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах,мають бутипідтверджені належними доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17).

ОСОБА_1 вважає, що позивач міг та повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів 26.12.2016, а саме коли за відповідачем було зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Однак, доказів того, що сільська рада чи прокуратура могла довідатися про порушення своїх інтересів саме 26.12.2016 відповідачем надано не було.

Тому прокурор, якому стало відомо про порушення інтересів держави у 2021 році під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12020020280000102 відносно ОСОБА_1 , не пропустив строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор звернувся до суду з даним позовом у межах строку позовної давності.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу не доведення прокурором і не встановлення судом порушення прав Теплицької селищної ради, то вказані доводи відхиляються апеляційним судом.

Спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії ЦК УРСР 1963 року.

Пунктом 5 частини першої статті 555 ЦК УРСРбуло встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави,якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону.

Відтак, вказаними нормами передбачався автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави і жодних дійщодоприйняттяспадщини держава не повинна була здійснювати.

На час виникнення права держави на отримання спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_1 , відповідно до статті 31 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до державної власності в Україні належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, які також виступають суб`єктами права державної власності на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності (стаття 32 Закону України «Про власність»).

Законом України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності з 01 січня 2019 року, установлено, що з дня набрання чинності даним законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Цей Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ 10 Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, який передбачає, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (з дня набрання чинності цим пунктом - 27травня 2021 року). Тобто, на даний час відповідно до вказаного закону спірна земельна ділянка мала б перейти у комунальну власність територіальної громади.

Згідно з даними сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0170883, ОСОБА_2 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08 квітня 1997 року № 92 надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське», на території Маломочульської сільської ради, розміром 2,79 в умовних кадастрових гектарах.

Розпорядженням Теплицької районної державної адміністрації від 23 грудня 2004року затверджено акт про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) по СТОВ «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради від 23 грудня 2004 року, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки паю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вирішено видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради.

Таким чином, саме Маломочульська сільська рада була органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, правонаступником якої є Теплицька селищна рада.

Згідно архівної довідки, виданої Гайсинською РДА №01-11-19 від 18 жовтня 2022 року, рішенням загальних зборів членів колгоспу «Перемога» с.Мишарівка Теплицького району Вінницької області від 21 листопада 1992 року колгосп «Перемога» реорганізовано в КСП «Мишарівське» (протоколу №2 від 21 листопада 1992 року). Рішенням загальних зборів членів КСП «Мишарівське» с. Мишарівка від 07 березня 2000 рок КСП «Мишарівське» реорганізовано в СТОВ «Мишарівське» (протокол №3 від 07 березня 2000 року). Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08 грудня 2006 року СТОВ «Мишарівське» с. Мишарівка, як юридичну особу, ліквідовано. Державним реєстратором Теплицької райдержадміністрації Вінницької міобласти від 22 грудня 2006 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи СТОВ «Мишарівське» с. Мишарівка Теплицького району Вінницької області за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом.

Відтак, вказані доводи відхиляються апеляційним судом.

Підсумовуючи апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367,374,375,381-384,389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теплицькогорайонного судуВінницькоїобластівід 16квітня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 липня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

І.В. Міхасішин