Рішення

від 16.04.2024 по справі 904/6757/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024м. ДніпроСправа № 904/6757/23За позовом Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", м. Дніпро

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Дніпро

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні майном

Суддя Крижний О.М.

Секретар судового засідання Дейнека А.В.

Представники:

Від прокуратури: Батуріна А.В., службове посвідчення №069903 від 01.03.2023, прокурор

Від позивача: Маньковський В.Л., витяг з ЄДР, представник

Від відповідача: не з`явився

Від третіх осіб: не з`явилися

Вільний слухач: ОСОБА_3 , службове посвідчення №069567 від 01.03.2023

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", в якому просить:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0104 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" нерухомим майном: торговим павільйоном літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. номер 58209377 від 19.05.2021 (номер запису - 42011848) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2142953512101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході здійснення представницьких повноважень окружною прокуратурою встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позовною заявою керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра подано заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - торговий павільйон літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2142953512101).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2023 заяву Західної окружної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову задоволено; заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - торговий павільйон літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2142953512101).

Відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на те, що позов оформлений за допомогою вбудованого редактора в підсистемі "Електронний суд" і підписаний ОСОБА_4 . Водночас посада підписанта не зазначена, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дані прокуратури за кодом 0290993821 відсутні. При цьому, на сайті Дніпропетровської обласної прокуратури за Інтернет-посиланням https://dnipr.gp.gov.ua/ua/subordinate_offices_.html міститься інформація, що виконувачем обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра є інша особа - ОСОБА_5 .

Від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, у яких зазначає, що на момент подання позовної заяви у справі №904/6757/23 керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра, відповідно до наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 23.03.2021 №803к був ОСОБА_4 . У подальшому, наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.01.2024 №88к ОСОБА_4 звільнено з посади керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області з 15.01.2024 в порядку переведення на посаду до Дніпропетровської обласної прокуратури. Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.01.2024 №89к виконання обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області з 16.01.2024 на час вакантної посади покладено на першого заступника керівника вищевказаної прокуратури ОСОБА_5 . Прокурор стверджує, що позовна заява у справі №904/6757/23 подана через систему "Електронний суд", в якій відображається подання такої заяви керівником органу прокуратури від імені прокуратури, яка здійснює представництво інтересів держави, підписана посадовою особою прокуратури, керівником окружної прокуратури, який, в силу ст.ст. 15, 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", має процесуальну дієздатність та право звернення із відповідною заявою до суду в інтересах держави, а посилання представника відповідача на те, що процесуальне право звернення до суду належить лише прокурору, а не органу прокуратури, спростовується ст. 131-1 Конституції України та нормами Закону України "Про прокуратуру".

Також від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій наказів про призначення керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Риженка О.В. від 23.03.2021 №803к, про звільнення ОСОБА_4 з посади в порядку переведення на іншу посаду від 12.01.2024 №88к, про покладення виконання обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра на ОСОБА_5 від 12.01.2024 №89к.

Від відповідача надійшло клопотання про повернення клопотання позивача і залишення позову без розгляду. Відповідач просить повернути клопотання про долучення доказів заявнику без розгляду; повернути і не приймати до уваги докази, подані Західною окружною прокуратурою з клопотанням від 08.03.2024; розглянути і задовольнити клопотання про залишення позову без розгляду. Відповідач зазначає, що подані 08.03.2024 докази не можуть бути прийняті до розгляду, оскільки мали бути подані разом з позовом, що не було зроблено, а також не було зазначено про неможливість їх подання разом з позовом. Також відповідач зазначає, що зазначений в клопотанні код ЄДРПОУ 02909938 належить іншій особі, а не Західній окружній прокуратурі м. Дніпра, що є додатковою підставою для відмови у прийнятті поданих доказів.

Ухвалою суду від 11.03.2024 у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" про залишення позову без розгляду (вх. №7471/24 від 13.02.2024) та про повернення клопотання позивача і залишення позову без розгляду (вх.№11794/24 від 11.03.2024) відмовлено. Судом зазначено, що на момент відкриття провадження у даній справі було перевірено повноваження особи, яка підписала дану позовну заяву (позовна заява подана через систему "Електронний суд" із накладенням цифрового підпису), до позову додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також встановлено відповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для прийняття її до розгляду і відкриття провадження у справі. Таким чином, доводи відповідача про підписання позовної заяви неуповноваженою на те особою, не знайшли свого підтвердження.

Стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд звертає увагу на наступне.

Питання представництва прокурором інтересів держави в суді, було предметом вирішення виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду, яка в постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 сформулювала наступні правові висновки.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як убачається з матеріалів справи, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра неодноразово скеровувались листи (від 13.09.2022 №04/51-3052вих-22, від 19.05.2023 №04/51-2591вих-23, від 06.06.2023 № 04/51-2921вих-23) на адресу Дніпровської міської ради в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2142953512101), що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/11-2154 від 17.10.2022,№ 7/11-1275 від 23.06.2023, та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Листом №04/51-6961вих-23 від 19.12.2023 керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра повідомив Дніпровську міську раду про прийняте рішення пред`явлення до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою з приведенням її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на них будівель і споруд та припинення володіння нерухомим майном літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером - 2142953512101.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2023 відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 16.04.2024. Цією ухвалою відповідачеві погоджено у строк до 04.04.2024 (дата реєстрації канцелярією суду) надати до суду відзив на позовну заяву, а прокуророві позивачеві в строк до 09.04.2024 (дата реєстрації канцелярією суду) надати до суду відповідь на відзив.

Від відповідача надійшов відзив на позов, у якому повторно просить залишити позов без розгляду, оскільки в порушення положень законодавства у позовній заяві: посадове становище підписанта позову не зазначене; позовна заява подана не прокурором, а Західною окружною прокуратурою міста Дніпра що свідчить про подання позову особою, яка відповідно до Закону України "Про прокуратуру" не має процесуальної дієздатності; як зазначено в самому позові ОСОБА_4 діє в якості представника позивача Західної окружної прокуратури міста Дніпра підрозділу юридичної особи, і такий підрозділ не має повноважень виступати позивачем; в шапці позову позивачем зазначена Західна окружна прокуратура міста Дніпра, в тексті позову позивачем вказується Дніпровська міська рада тобто позовна заява містить двох співпозивачів в порушення ст. 53 ГПК України.

Відповідач вважає, посилання заявника на неможливість формування необхідного тексту позову (відсутність форми) і як наслідок невідповідність позову вимогам ГПК України, не є підставою для порушення процесуального закону в частині форми і змісту позовної заяви. На думку відповідача в даному випадку заявник не має за законом жодних преференцій, невідповідність форми і змісту позовної заяви має наслідком залишення позову без розгляду.

У випадку не залишення позову без розгляду відповідач просить залишити його без руху та надати додатковий час для усунення вказаних недоліків, а відповідачу для надання відзиву з урахуванням усунутих недоліків.

По суті заявлених вимог відповідач повідомляє про їх безпідставність і необґрунтованість. Відповідач зазначає, що Дніпровська міська рада з 2020 року - моменту реєстрації права власності на спірний об`єкт не виконувала своїх обов`язків щодо контролю за використанням комунальної власності, в тому числі земельних ділянок. Це є свідченням пропуску позивачем строку позовної давності. Зауважує, що спірний об`єкт був придбаний відповідачем у іншої особи, що позивачем визнається, і тому не потребує окремого доведення. Відповідач звертає увагу, що як вказано в позові, право власності на нерухоме майно - торговий павільйон загальною площею 99 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_1 перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в свою чергу, право власності на спірне нерухоме майно від ОСОБА_2 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна №484; 485 від 14.05.2021. Таким чином, відповідач вважає себе добросовісним набувачем, та зазначає, що жодного самочинного будівництва чи монтажу об`єктів не здійснював, а тому не може відповідати за позовом замість особи, яка такі дії вчинила. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" вважає себе неналежним відповідачем, що має наслідком відмову в позові. Належним відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" вважає, що має бути особа, яка здійснила самочинне будівництво. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав доказів вчинення таких дій та доказів щодо особи, яка такі дії вчинила.

Також відповідач звертає увагу, що залучені судом до участі у справі треті особи на позов не відреагували, пояснень не надали. Відповідач додатково зазначає, що третя особа ОСОБА_1 , за повідомленням його дружини, перебуває на службі в Збройних Силах України і приймає безпосередню участь в бойових діях та коли він буде в м. Дніпрі та чи зможе представляти свої інтереси невідомо.

Стосовно зазначення позивачем у позові, що в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва по замовникам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ "Еврострой Буд" та за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні відомості щодо видачі/реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, відповідач вказує, що вищезгадана система до 2019 року не існувала, а тому наведена з неї інформація не може вважатись достовірним і достатнім доказом відсутності у першого власника ОСОБА_1 дозвільних документів.

Крім того, відповідач звертає увагу, що зважаючи на перебування ОСОБА_1 на службі в ЗСУ наразі неможливо встановити наявність чи відсутність у нього таких документів, оформлених до 2019 року, а у інших учасників справи, в тому числі відповідача, таких документів немає і не повинно бути. Відповідач вважає, що без участі ОСОБА_1 в цій справі та його пояснень зі спірних питань з`ясувати обставини оформлення документів неможливо. Відповідач просить в разі наступного розгляду справи по суті зупинити провадження на час перебування ОСОБА_1 на службі в Збройних Силах України.

За результатами розгляду справи відповідач просить відмовити в позові повністю і стягнути на користь відповідача судові витрати.

У відповіді на відзив прокурор вважає доводи викладені відповідачем у відзиві такими, що зводяться фактично до повторення тез клопотання про залишення позову без розгляду, в задоволенні якого вже відмовлено судом, а твердження про добросовісне набуття права власності на самочинне будівництво, заяви про пропуск строку позовної давності, твердження про звернення позовних вимог до неналежного відповідача, відсутність суспільного інтересу такими, що не спростовують об`єктивного існування фактів наведених у позовній заяві і вірності їх правової оцінки, наданої прокурором, та, як наслідок, наявності правових підстав для задоволення позову прокурора.

Прокурор зазначає, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, а повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки. Прокурор зауважує, що предметом спору у даній справі є земельна ділянка комунальної форми власності, яку протиправно зайнято шляхом розміщення на ній самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке в силу спеціальних застережень передбачених ст. 376 ЦК України не виникає, не залежно від здійснення державної реєстрації такого права за будь-якими особами. Прокурор стверджує, що законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами. Також прокурор вказує, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, беззаперечно становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Щодо зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 , у складі ЗСУ прокурор зазначає, що не вбачає для цього підстав, оскільки дана особа залучена до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а провадження у справі підлягає зупиненню у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у складі ЗСУ.

Прокурор, з огляду на об`єктивні обставини справи, у тому числі щодо незаконної забудови земельної ділянки ОСОБА_1 , подальший перехід права власності до відповідача, покладання зобов`язання зі знесення на останнього набувача вважає належним, послідовним та ефективним способом захисту прав власника (користувача) спірної земельної ділянки, а останнього власника вважає належним відповідачем. Зазначає, що не вірне розуміння чи умисне спотворення представником відповідача предмету спору та предмету позову прокурора, не спростовує вірність застосованого способу захисту порушеного права територіальної громади на землю, та не може бути підставою для відмови в задоволенні законних та обґрунтованих вимог прокурора ні по суті, ні за пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Оскільки ОСОБА_1 залучений до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі.

Також суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду та без руху із наданням додаткового часу для усунення прокурором недоліків, а відповідачу для подання відзиву, оскільки вказані відповідачем для цього підстави є аналогічними тим, що викладені ним у клопотанні від 13.02.2024, яке вже судом розглянуто та ухвалою суду від 11.03.2024 у задоволенні цього клопотання відмовлено. Мотиви відмови в задоволенні клопотання викладені в ухвалі суду. Ухвалою суду від 27.03.2024 відповідачеві надавався додатковий строк для надання відзиву.

У судове засідання 16.04.2024 представник відповідача не з`явився, подав клопотання про відкладення судового засідання, у якому також просить визнати явку ОСОБА_1 обов`язковою та направити виклик за місцем його служби для надання йому відпустки чи відрядження.

Прокурор та позивач проти задоволення даного клопотання заперечували, зазначали що не вбачають необхідності у визнанні обов`язковою явки ОСОБА_1 у судове засідання, оскільки не розуміють яким чином його пояснення можуть спростувати наявні у справі докази.

Пунктом 3 ч.2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою.

Разом з цим, суд не вбачає підстав для визнання обов`язковою явки ОСОБА_1 у судове засідання. Суд звертає увагу, що матеріали справи містять докази отримання ОСОБА_1 (його дружиною) копій ухвал суду від 11.03.2024 та від 27.03.2024, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, відповідно останній міг скористатися правом на подання письмових пояснень, клопотань або представляти свої інтереси через представника у випадку неможливості забезпечити особисту явку в зв`язку з перебуванням у складі ЗСУ. Оскільки брати участь у судових засіданнях є правом, а не обов`язком третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, беручи до уваги його обізнаність про перебування справи на розгляді, суд вважає за можливе розглянути дану справу без його участі.

Інших підстав для відкладення судового засідання відповідач не навів, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

ОСОБА_2 також не скористався правом на участь у судових засіданнях та подання письмових пояснень. Поштові відправлення з копіями ухвал суду від 11.03.2024 та 27.03.2024 повернулися на адресу суду як невручені з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою", що відповідно до п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається отриманням вказаних судових рішень.

Таким чином, треті особи вважаються такими, що повідомлені про дату, час та місце судових засідань.

У судовому засіданні 16.04.2024 проголошено вступну те резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу (у тому числі і у попередніх судових засіданнях), дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю правових підстав для зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.

З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Тетяною Федорівною зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, нежитлова будівля торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянином ОСОБА_1 .

У якості документу, що відповідно до законодавства підтверджує набуття прав на нерухоме майно вказане рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ", а також технічний паспорт, виготовлений 05.01.2020 ФОП Якубук А.В.

25.08.2020 між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ОСОБА_2 (іпоткодержатель) укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. 25.08.2020 за реєстровим №691 (далі основний договір), укладеного з іпотекодержателем на суму 200 000,00 грн з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 25.08.2020. В забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 (предмет іпотеки). Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І) (п. 1.2 договору іпотеки).

Згідно з п. 1.3 договору іпотеки вказана нежитлова будівля є особистою власністю іпотекодавця. Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.08.2020, номер запису 37698903. Реєстраційний номер об`єкта 2142953512101.

19.09.2020 між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ОСОБА_2 (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів за договором позики, сторони вирішили здійснити відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" та п. 5.4 договору іпотеки позасудове врегулювання шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок повного виконання основного зобов`язання за договором позики. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 . Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І).

У подальшому, 14.05.2021 ОСОБА_2 передав у власність Товраиству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", як додатковий вклад до статутного капіталу нежитлову будівлю торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт №1 приймання-передачі майна (а.с.54, т.1).

Як вбачається з листа Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради №3/11-75 від 20.09.2022 встановлено, що рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 " не приймалось (а.с.69, т.1).

Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради №10/1-181 від 26.09.2022, управлінням не реєструвалася дозвільна документація (декларація про початок будівельних робіт або дозвіл) та документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по об`єкту, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.73-74, т.1).

Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2022 №12/19-226, за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса АДРЕСА_1 офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась (а.с.66, т.1).

Прокурор зазначає, що в ході здійснення представницьких повноважень окружною прокуратурою встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчий документ, на підставі якого об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці присвоєно адресу у м. Дніпрі, "вул. Набережна Заводська, буд. 97В" не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд".

Прокурор просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, а також припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" вказаним нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , ні Товариству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" не відводилася, оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не приймалося (листи Дніпровської міської ради № 7/11-2154 від 17.10.2022 та №7/11-1300 від 23.06.2023).

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти та нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної форми власності, у тому числі, на умовах оренди (підпункт 14.1.73, пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу першого пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт. 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).

Докази подання податкової звітності за землю в матеріалах справи відсутні.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за жодною юридичною чи фізичною особою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Слід відзначити, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надано рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ", а також технічний паспорт, виготовлений 05.01.2020 ФОП Якубук А.В.

В той же час, як вказано в листі Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради №3/11-75 від 20.09.2022 рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 " не приймалось (а.с.69, т.1).

При цьому, жодного документу, що підтверджував відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

Як вбачається з листа Дніпровської міської ради №7/11-2154 від 17.10.2022 не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами відносно земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на торгівельний павільйон без належного правовстановлюючого документа.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Як встановлено, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 передав вказане майно в іпотеку, а в подальшому вказане майно перейшло у власність іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя ( ОСОБА_2 ).

В свою чергу, ОСОБА_2 на підставі акту приймання-передачі майна №1 від 14.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. за № 484, 485 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд".

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої будівлі торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Дніпровська міська рада в листі № 7/11-2154 від 17.10.2022 зазначила, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не відводилася жодним фізичним та юридичних особам з метою будівництва об`єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до Висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом), від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

Отже територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунення перешкод у користуванні своєю земельні ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, загальною площею 99,0 кв.м., шляхом знесення самочинно збудованого майна.

Враховуючи вказане, судом відхиляються заперечення відповідача в цій частині.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до Висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Отже цим спростовується заперечення відповідача щодо пропуску позовної давності.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: м. Дніпро, вул. Набежена Заводська, 97В, та знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення.

Інші заперечення відповідача відхиляються судом з наступних підстав.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2468,00 грн (з урахуванням того, що позов подано в електронній формі (2147,20 - одна вимога немайнового характеру+1073,60/2 забезпечення позову).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням розглядуваних відносин, інші аргументи сторін по справі стосуються викладених та проаналізованих у рішенні обставин та доводів сторін, розширюють та доповнюють їх, не змінюючи сутність правовідносин та їх оцінку, надану судом, і, відповідно, не потребують окремої оцінки.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 89, ідентифікаційний код 42047748) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0104 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 89, ідентифікаційний код 42047748) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проп. Дмитра Яворницького, 38, ідентифікаційний код 02909938) судовий збір у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.04.2024

Суддя О.М. Крижний