Рішення

від 26.04.2024 по справі 910/19377/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.04.2024Справа № 910/19377/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/19377/23

За позовом Приватного акціонерного товариства «Техенерго»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 544715,66 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Техенерго» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення 544715,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як сторона договору про надання послуг №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021, неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання в частині оплати отриманих послуг, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 400429,20 грн, 3% річних у розмірі 22478,89 грн та інфляційні втрати у розмірі 121807,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19377/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.01.2024 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, у зв`язку з тим, що позивач в порушення умови пункту 4.7 спірного договору не зареєстрував податкової накладної, а тому підстав для стягнення ПДВ у розмірі 66738,20 грн немає. Разом з тим, відповідач зауважив, що своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджає введений в Україні режим воєнного стану, так як Енергодарська міська територіальна громада Васильківського району Запорізької області, в межах якої розташовані значні виробничі потужності відповідача, з 04.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації, а відтак Запорізька атомна електрична станція не виробляє енергію, що, у свою чергу, є наслідком недоотримання прибутку, що прямо впливає на платоспроможність відповідача, отже введення воєнного стану та тимчасова окупація виробничих потужностей відповідача, зумовили настання обставин непереборної сили, що було підтверджено Торгово-промисловою палатою України у листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, за яким режим воєнного стану визнаний форс-мажорною обставиною. Окрім того, на думку відповідача, наведені вище обставини у сукупності є підставою для зменшення нарахованих та заявлених позивачем до стягнення сум компенсаційних втрат.

30.01.2024 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача наведених у відзиві, та зауважив, що позивач на виконання умов договору та вимог Податкового кодексу України у встановлений законом строк зареєстрував податкову накладну №16 від 30.11.2022 на суму 400429,20 грн, яка додається до вказаної відповіді, а тому твердження відповідача про відсутність правових підстав для сплати на користь позивача ПДВ у розмірі 66738,20 грн не знайшли свого підтвердження. Також позивач заперечив проти доводів відповідача в частині настання форс-мажорних обставин, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, зокрема, відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України (далі - ТПП), як то передбачено умовами договору, а посилання на лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує настання форс-мажорних обставин у зобов`язаннях, що виникли по спірному договору, адже вказаний лист носить загально-інформаційний характер та лише посвідчує можливість сторін договорів засвідчити настання обставин непереборної сили у зв`язку з веденням воєнного стану. Окрім того, позивач заперечив проти доводів відповідача про зменшення компенсаційних втрат, з огляду на те, що можливе застосування аналогії висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі №902/417/18, не є можливим у даній справі, з огляду їх неподібність.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.

Згідно приписів частини 1, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною після подання заяв по суті спору, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги те, що на момент підготовки матеріалів позовної заяви позивачем в цілому не могли бути передбачені обґрунтування заперечень відповідача, про які стало відомо лише після подачі відповідного відзиву, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку для подання відповідних доказів позивачем та прийняття їх до розгляду з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Відповідач своїм право на подання заперечень як то передбачено статтею 167 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

13.02.2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення ПАТ «Техенерго» витрат на професійну правничу допомогу.

16.02.2024 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 клопотання Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про залучення правонаступника задоволено та замінено відповідача по справі №910/19377/23 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) на правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.11.2021 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (далі - замовник) та Приватним акціонерним товариством «Техенерго» (далі - виконавець) було укладено договір про надання послуг №75/201-21/48-121-01-21-10882 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати замовнику наступні послуги: «Код ДК 021:2015 - 71350000-6 «Науково-технічні послуги в галузі інженерії» (послуга: «Перегляд та узгодження нормативної характеристики енергоблоків №1-5 Запорізької АЕС з РУ В-320 і турбіною К-1000-60/1500-2»)». Код класифікатора послуги згідно з ДКПП 016:2010 - 71.12.

Відповідно до пункту 1.2 договору вимоги до результатів послуг визначені у «Технічній специфікації» (невід`ємний додаток №2 до договору).

Згідно пункту 2.1 договору вартість послуг за цим договором визначається на підставі протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1 до договору), який є невід`ємною частиною договору та складає: 333691,00 грн (триста тридцять три тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 коп.), крім того ПДВ 66738,20 грн (шістдесят шість тисяч сімсот тридцять вісім гривень 20 коп.), разом 400429,20 грн (чотириста тисяч чотириста двадцять дев`ять гривень 20 коп.).

Оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати підписання обома сторонами «Акта здачі-приймання наданих послуг», шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Відповідно до пункту 3.1 договору виконавець зобов`язується надати послуги в строк: листопад 2021р. - квітень 2022р.

По завершенню надання послуг виконавець направляє замовнику оформлений в 3-х примірниках акт здачі-приймання наданих послуг для оформлення з наданням документів, зазначених у п. 6 Технічного завдання додатку до Технічної специфікації (відповідно до додатку №1 до тендерної документації) (пункт 4.1 договору).

Згідно пунктів 4.2 та 4.3 договору замовник, протягом 10 днів від дня одержання акту здачі-приймання наданих послуг, зобов`язаний повернути виконавцю підписаний один примірник акту здачі-приймання наданих послуг або надати мотивовану відмову від приймання наданих послуг. У випадку мотивованої відмови замовника від приймання результатів наданих послуг (у тому числі, якщо в процесі надання послуг виявляються недоліки або недоробки) замовник вправі відмовитися від прийняття акту здачі-приймання наданих послуг. При цьому, складається двосторонній дефектний акт із переліком виявлених недоліків/недоробок та строків їхнього усунення/виконання, які виконавець зобов`язаний усунути/виконати без додаткової оплати.

Пунктом 4.7 договору встановлено, що виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. В податковій накладній у рядку «Код філії отримувача (покупця)» зазначати числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК «Енергоатом» - 24584661. Виконавець зобов`язується вказувати в податковій накладній позначення одиниці вимірювання послуг, що надаються за договором, згідно з вимогами «Класифікатору системи позначень одиниць вимірювання та обліку», ДК 01 1-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 09.01.1997 р. №8.

Відповідно до пункту 7.1 договору сторони зобов`язуються, зокрема, без зволікань інформувати одна одну про всі виниклі обставини, що можуть привести до загрози невиконання зобов`язань, та роблять неможливим надання послуг за цим договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечити надання послуг відповідно до умов договору, діючих норм та персоналом відповідної кваліфікації, тоді як замовник зобов`язується за умовами пункту 7.3 договору, зокрема, здійснювати оплату наданих послуг на умовах даного договору.

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 30.06.2022р. (пункт 10.1 договору).

18.11.2021 року сторонами було підписано протокол узгодження договірної ціни на надання послуг за темою: «Код ДК 021:2015 - 71350000-6 «Науково-технічні послуги в галузі інженерії» (послуга: «Перегляд та узгодження нормативної характеристики енергоблоків №1-5 Запорізької АЕС з РУ В-320 і турбіною К-1000-60/1500-2»)», який являється додатком №1 до договору №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 (далі - додаток №1), за умовами протоколу сторони досягли згоди, що вартість послуг за цим договором встановлюється на підставі акцептованої замовником цінової пропозиції виконавця та складає: 333691,00 грн (триста тридцять три тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 коп.), крім того ПДВ 66738,20 грн (шістдесят шість тисяч сімсот тридцять вісім гривень 20 коп.), разом 400429,20 грн (чотириста тисяч чотириста двадцять дев`ять гривень 20 коп.).

Додатком №2 до договору №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 (далі - додаток №2), сторонами було погоджено технічну специфікацію до предмета закупівлі «Перегляд та узгодження нормативної характеристики енергоблоків №1-5 Запорізької АЕС з РУ В-320 і турбіною К-1000-60/1500-2».

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору, позивачем були надані відповідачу послуги з розробки нормативної характеристики енергоблоків 1000 МВт ст. №1-5 Запорізької АЕС, які задовольняють умови договору та технічну специфікацію та належним чином оформлено, претензій до якості наданих послуг та строків їх виконання замовник до виконавця не має, що підтверджується актом надання послуг №1 від 30.11.2022 на суму 400429,20 грн у тому числі ПДВ. Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо порядку та строків надання послуг за договором.

Позаяк відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату наданих послуг не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 400429,20 грн.

06.06.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Техенерго» та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» було підписано акт звірки розрахунків станом на 06.06.2023 за виконанні роботи по укладеним договорам, в пункті 7 якого встановлено, що за договором №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 по акту №1 від 30.11.2022 наявна заборгованість у розмірі 400429,20 грн.

01.09.2023 року з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із претензією щодо погашення заборгованості за договором 75/201-21/48-121-01-21-10882 (р/н НАЕК 48-121-01-21-10882) від 18.11.2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою накладною №7900517284358, втім відповідач відповіді на претензію не надав, як і не сплатив заборгованість, що і стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Виконавець зобов`язується надати послуги в строк: листопад 2021р. - квітень 2022р. Строк дії спірного договору з моменту його підписання сторонами і до 30.06.2022.

Судом встановлено, що обумовлена договором послуга була надана лише у листопаді 2022 року, що підтверджується актом надання послуг №1, тобто після закінчення строку дії договору.

Статтею 905 Цивільного кодексу України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №910/4962/18, від 19.11.2020 у справі №910/10074/19, від 10.06.2021 у справі №905/704/20, від 13.10.2021 у справі №910/20141/20, від 03.02.2023 у справі №911/2498/18.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати підписання обома сторонами «Акта здачі-приймання наданих послуг», шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені строки, оплату наданих послуг належним чином не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростовано відповідачем у відзиві на позов, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 400429,20 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №910/3243/23 та від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.

Позивачем на підставі вищенаведених приписів чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 121807,57 грн та 3% річних у розмірі 22478,89 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині належного та своєчасного виконання зобов`язання за договором та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджає введений в Україні режим воєнного стану, який згідно листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнається форс-мажорною обставиною та перебування виробничих потужностей у зоні тимчасової окупації.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Слід також зауважити, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом відповідно до законодавства України (пункт 8.2 договору).

Згідно пункту 8.3 договору сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов?язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документа. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5-денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну угоду.

Однак, відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати наданих послуг за укладеним договором про надання послуг №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 внаслідок настання форс-мажорних обставин, як і відсутні в матеріалах справи докази на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, визначений пунктом 8.3 договору.

Поміж тим, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити надані послуги після початку повномасштабної військової агресії проти України. Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

При цьому, суд зауважує на тому, що відповідач має розгалужену систему відокремлених підрозділів на території України, і виробничі потужності знаходяться, як на підконтрольних територіях, так, на жаль, і на окупованих територіях. В даному випадку, знаходження на окупованій території частини виробничих потужностей відповідача свідчить лише про зменшення чи неотримання прибутку саме з такого відокремленого підрозділу, а не про неможливість відповідача здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги.

Умовами пунктів 8.2 та 8.3 договору сторони погодили, що наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України. Сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну угоду.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 8.3 договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором.

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати діяльність, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за спірним договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Не приймає суд і доводів відповідача про невиконання позивачем умов пункту 4.7 договору, а саме щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН у передбачений законодавством строк.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної (1); дата складання податкової накладної (2); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг (3); податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу) (4); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг (5); опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг (6); ціна постачання без урахування податку (7); ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні (8); загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (9); код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (10); індивідуальний податковий номер (11).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Пунктом 4.7 договору сторони передбачили, що виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. В податковій накладній у рядку «Код філії отримувача (покупця)» зазначати числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК «Енергоатом» - 24584661. Виконавець зобов`язується вказувати в податкові накладній позначення одиниці вимірювання послуг, що надаються за договором, згідно з вимогами «Класифікатору системи позначень одиниць вимірювання та обліку», ДК 01 1-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 09.01.1997 р. №8.

На виконання вимог пункту 4.7 договору, позивачем було складено та зареєстровано податкову накладну №16 від 30.11.2022 на загальну суму 400429,20 грн, що підтверджується квитанцією про прийняття №1, а відтак доводи відповідача про те, що позивач не зареєстрував податкову накладну не знайшли свого підтвердження, з огляду на докази наявні в матеріалах справи.

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/19377/23 відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено і відповідачем не доведено.

Відтак, правовідносини у справі №902/417/18 та №910/19377/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у справі №902/417/18 не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі.

Відхиляє суд і доводи відповідача про зменшення інфляційних втрат, з огляду на те, що за своєю суттю інфляційні втрати передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України є специфічною формою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

При цьому, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню, як штрафна санкція, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.

У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу розмірі 30000,00 грн

Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання юридичних послуг №01/12/23 від 01.12.2023 (далі - договір про надання юридичних послуг), укладеного між Адвокатським об`єднанням «Потинський та партнери» (далі - об`єднання) та Приватним акціонерним товариством «Техенерго» (далі - замовник), додаткової угоди №6 від 01.12.2023 до договору про надання юридичних послуг №01/12/23 від 01.12.2023 (далі - додаткова угода №6 до договору про надання юридичних послуг), ордеру на надання правничої (правової) допомоги, серії ВС №1248214 від 14.12.2023 на адвоката Шегинського Р.А. та акту здачі-приймання наданих послуг №12/02-24-2 від 12.02.2024 на суму 30000,00 грн.

Згідно пункту 1.1 договору про надання юридичних послуг замовник доручає, а об`єднання приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії цього договору надавати замовнику юридичні послуги щодо представництва інтересів замовника у справах щодо стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованості за наступними договорами підряду (надання послуг): за договором №2508/2020 на виконання робіт: «Технічне переоснащення, ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова,133. Енергоблок №2. Модернізація системи управління резервних дизель-генераторів. Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи» від 25 серпня 2020 року; за договором №1805/2021 на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок №6. Модернізація системи управління резервних дизель-генераторів. Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи» від 18 травня 2021 року; за договором №21.20.028 від 22 липня 2021 року; за договором №75/236-21/48-121-04-21-10939 про надання послуг від 01 грудня 2021 року; за договором №75/201-21/48-121-01-21-10882 про надання послуг від 18 листопада 2021 року; за договором №75/191-21/48-121-01-21-10853 про надання послуг від 09 листопада 2021 року; за договором №21.20.027 на надання послуг від 27 липня 2021 року. Об`єднання, зокрема, зобов`язується здійснити підготовку позовних заяв про стягнення суми заборгованості та представляти інтереси замовника як позивача у судових справах.

Відповідно до пункту 1.2 договору на виконання п. 1.1. даного договору замовник надає право (уповноважує) об`єднання при здійсненні своїх повноважень представляти замовника та брати участь при розгляді господарськими судами справ за позовами замовника до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості з усіма правами і обов`язками, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України для позивача.

Для вчинення вищезазначених дій об`єднанню надається право: підписувати, подавати та одержувати від імені замовника будь-які документи, заяви, скарги, запити, клопотання, рішення, дозволи, дублікати документів, їх копії, відповіді на запити, тощо, належні для замовника примірники правочинів; подавати адвокатські запити; здійснювати підготовку та подавати відзив на позовну заяву, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, апеляційні та касаційні скарги, відзиви на апеляційні та касаційні скарги, інші документи процесуального характеру, необхідні для належного представництва інтересів замовника за даним договором у судовій справі; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог або відмовитись від позову, оскаржувати рішення (рішення, постанови, ухвали) судів, збирати будь-які відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, а також користуватися всіма іншими правами, передбаченими процесуальним законодавством України для позивача, а також наданими законодавством України для такого роду повноважень та цим договором об`єднанням (пункт 1.3 договору).

Пунктом 2.4 договору передбачено, що об`єднання має право, зокрема залучати адвокатів об`єднання для виконання умов, передбачених даним договором, повноваження яких підтверджуються відповідним ордером про надання правової допомоги або довіреністю, а також помічників адвокатів об`єднання, повноваження яких підтверджуються довіреністю; при цьому, замовник підписанням цього договору надає згоду на доступ адвокатів об`єднання та помічників адвокатів - об`єднання, які залучені об`єднанням та безпосередньо пов`язані з роботою по даному договору, до конфіденційної інформації та інформації, що містить комерційну таємницю.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору розмір гонорару та порядок його сплати визначається сторонами у додаткових угодах до цього договору. Оплата винагороди, визначеної в п. 1.1 цього договору, здійснюється замовником на підставі виставленого об`єднанням рахунку протягом 3 (трьох) календарних днів.

Згідно пункту 7.1 договору початок дії - з моменту підписання договору, закінчення дії - до 31 грудня 2025 року, але у будь-якому випадку не раніше проведення повного розрахунку між сторонами.

Додатком №6 до договору про надання юридичних послуг сторони домовилися, що розмір винагороди виконавця за представництво інтересів замовника у справі щодо стягнення заборгованості за договором №75/201-21/48-121-01-21-10882 про надання послуг від 18 листопада 2021 року становить 30000,00 (тридцять тисяч гривень) гривень. За підготовку позовної заяви замовник сплачує об`єднанню винагороду в розмірі 15 000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок). За здійснення представництва інтересів замовника в господарському суді додатково сплачує об`єднанню винагороду в розмірі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) гривень (без ПДВ). Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення її печатками.

Актом здачі-приймання наданих послуг №12/02-24-2 від 12.02.2024 сторони погодили, що виконавець надав замовнику юридичні послуги згідно договору № 01/12/23 про надання юридичних послуг від 01 грудня 2023 року. Виконавець надав замовнику наступні юридичні послуги у справі про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» коштів в сумі 544715,66 гривень за договором №75/201-21/48-121-01-21-10882 про надання послуг від 18 листопада 2021 року: здійснив вивчення матеріалів справи, а саме договору про надання послуг, додатків до нього, актів виконаних робіт; здійснив підготовку та подання позовної заяви до Господарського суду м. Києва. Опрацювання відзиву Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Здійснив підготовку та подання відповіді на відзив Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Послуги надані в повному обсязі. Претензій з боку замовника немає.

Судом встановлено, що Шегинський Роман Андрійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Відповідач подав заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що заявлені до стягнення позивачем витрати є необґрунтованими та не співмірними до рівня складності даної справи, так, на думку відповідача, очевидним є те, що позивач не приклав значних зусиль у пошуку нормативно-правової бази та судової практики під час надання правничих послуг, оскільки предметом справи є стягнення боргу за надані послуги та стягнення компенсаційних втрат за прострочення їх сплати, а відтак, враховуючи значну судову практику по вирішенню подібних спорів у відповідача наявні обґрунтовані сумніви у співмірності заявлених позивачем витрат на адвоката. Окрім того, відповідач зауважив, що в провадженні Господарського суду міста Києва на розгляді перебувають справи №910/19444/23, №910/19407/23, №910/19376/23 з аналогічними вимогами про стягнення заборгованості за надані позивачем послуги за іншими подібними договорами, а тому сумнівним є те, що об`єднання здійснювало пошуки нової нормативно-правової бази та судової практики. Разом з тим, зазначає, що відповідно до додатку №6 до договору про надання юридичних послуг за здійснення представництва інтересів замовника в господарському суді додатково сплачує об`єднанню винагороду в розмірі 15000,00 грн, тоді як розгляд справи №910/19377/23 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику представників учасників справи, а тому такі витрати стягненню не підлягають.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, беручи до уваги заперечення відповідача на клопотання про стягнення судових витрат, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 ГПК України).

Суд вважає обґрунтованим доводи відповідача про те, що даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором, а стягнення заборгованості здійснювалось на підставі одного акту. При цьому, судом враховано, що згідно з інформації «Діловодство спеціалізованого суду» адвокатом Шегинським Р.А. було здійснено представництво позивача в щонайменше у 3-ьох (окрім цієї справи) тотожних з даною справ про стягнення заборгованості за надані послуги коштів (справи №910/19376/23, № 910/19407/23, № 910/19444/23), а тому у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що адвокатом не було затраченого значного часу на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку позовної заяви, оскільки ним вже здійснювалося ознайомлення з матеріалами тотожних справ і здійснювалася підготовка тотожних позовних заяв.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання юридичних послуг.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Техенерго» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 544715,66 грн задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства «Техенерго» (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 21, кв. 4; ідентифікаційний код 23891483) основний борг у розмірі 400429 (чотириста тисяч чотириста двадцять дев`ять) грн 20 коп., інфляційні втрати у розмірі 121807 (сто двадцять одна тисяча вісімсот сім) грн 57 коп., 3% річних у розмірі 22478 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім) грн 89 коп., судовий збір у розмірі 6536 (шість тисяч п`ятсот тридцять шість) грн 58 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2024.

Суддя Т.В. Васильченко