Постанова

від 29.08.2024 по справі 910/19377/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2024 р. Справа№ 910/19377/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевчук С.Р.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 (повний текст складено та підписано 26.04.2024) (суддя Васильченко Т.В.)

у справі №910/19377/23

за позовом Приватного акціонерного товариства «Техенерго»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 544715,66 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Техенерго» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення 544715,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як сторона договору про надання послуг №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021, неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання в частині оплати отриманих послуг, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 400429,20 грн, 3% річних у розмірі 22478,89 грн та інфляційні втрати у розмірі 121807,57 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Техенерго» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 544715,66 грн задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Приватного акціонерного товариства «Техенерго» основний борг у розмірі 400429,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 121807,57 грн, 3% річних у розмірі 22478,89 грн, судовий збір у розмірі 6536,58 грн, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд керувався наданими сторонами доказами, за якими позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача, тоді як, останній жодним чином не спростував заявлені позивачем вимоги. Оскільки обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, це є наслідком задоволення позову.

Разом з тим, суд першої інстанції у рішенні від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення 3% річних, оскільки наведені відповідачем доводи на зменшення заявленого позивачем розміру 3% річних неможливо застосувати до даної справи, в контексті того, що конкретні обставини даної справи та справи №902/417/18 у якій Велика Палата Верховного Суду допустила таке зменшення розміру 3% річних, є різними, а відтак, безпідставне зменшення розміру компенсаційних втрат призведе до порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на встановлене місцевий господарський суд відмовив відповідачу у зменшені розміру 3% річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 в частині стягнення 22478,98 грн - 3% річних.

У поданій апеляційній скарзі, відповідача зазначає, що не погоджуються з такими висновками суду, оскільки вони є помилковими та такими, що не ґрунтуються на наявній судові практиці, як зауважує скаржник Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання, в той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Однак, в порушення положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведені правові позиції Верхового Суду, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача 3% річних.

Окрім того, місцевий господарський суд не взяв до уваги надзвичайні обставини в яких перебуває апелянт у зв`язку з воєнним станом та окупацією Запорізької АЕС, власне через які останній опинився в скрутному фінансовому становищі. Так, з 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та Запорізька АЕС були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Енергодарська міська територіальна громада, у якій розташована Запорізька АЕС, віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією територій України з 02.03.2022 згідно із переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, відтак, очевидним є те, що введення правового режиму воєнного стану в Україні та окупація міста Енергодара на території якого розташована Запорізька АЕС беззаперечно вплинули на господарську діяльність відповідача та його можливість розрахунків з контрагентами відповідно, з огляду на вказане, не зменшення судом першої інстанції розміру 3% річних призведе до погіршення уже і так скрутного фінансового становища відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

08.05.2024 року матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2024 року передані колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, Демидова А.М. Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19377/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 17.06.2024.

Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Позиції учасників справи

27.06.2024 року через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства «Техенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів відповідача викладених у апеляційній скарзі та просив її залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 без змін.

Заперечуючи проти доводів скаржника позивач у відзиві зауважив, що посилання відповідача на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України слід відхилити, з огляду на те, що у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, у наведеній справі Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено, при цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення, у даному випадку відповідачем не наведено виключних обставин за яких висновки Великої Палати Верхового Суду у справі №902/417/18 можливо застосувати до даної справи, а тому суд першої інстанції правомірно відмови у задоволенні клопотання позивача про зменшення 3% річних.

У відзиві на апеляційну скаргу також зауважено, що Велика Палата Верховного Суду зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника, з огляду на означене вимоги про скасування 3% річних в цілому, є необґрунтованими. Окрім того, до нарахування 3% річних призвела безпосередня поведінка відповідача, який порушив умову договору та вже практично в продовж двох років не виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг. За наведених обставин підстав для задоволення апеляційної скарги немає, відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Позивач також зауважив, що наведені в апеляційній скарзі форс-мажорні обставини та «тяжке матеріальне становище» не перешкоджало відповідачу здійснювати платежі в тому числі на користь позивача за іншими договорами, що були укладені між сторонами, а тому подана апеляційна скарга на переконання позивача є нічим іншим як спробою затягнути вступ рішення у даній справі в законну силу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 17.06.2024.

Отже, враховуючи встановлений судом строк позивачем подано відзив на апеляційну скаргу з порушенням строку на його подання.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачем строку для подання відповіді на відзив та з власної ініціативи продовжити позивачу такий строк до дати фактичного її подання з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її як найповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для продовження Приватного акціонерного товариства «Техенерго» строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу до дати фактичного її подання та прийняття такого відзиву на апеляційну скаргу до розгляду.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Апеляційний суд відзначає, що вимогою апеляційної скарги є скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22478,98 грн.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

18.11.2021 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (далі - замовник) та Приватним акціонерним товариством «Техенерго» (далі - виконавець) було укладено договір про надання послуг №75/201-21/48-121-01-21-10882 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати замовнику наступні послуги: «Код ДК 021:2015 - 71350000-6 «Науково-технічні послуги в галузі інженерії» (послуга: «Перегляд та узгодження нормативної характеристики енергоблоків №1-5 Запорізької АЕС з РУ В-320 і турбіною К-1000-60/1500-2»)». Код класифікатора послуги згідно з ДКПП 016:2010 - 71.12.

Відповідно до пункту 1.2 договору вимоги до результатів послуг визначені у «Технічній специфікації» (невід`ємний додаток №2 до договору).

Згідно пункту 2.1 договору вартість послуг за цим договором визначається на підставі протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1 до договору), який є невід`ємною частиною договору та складає: 333691,00 грн (триста тридцять три тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 коп.), крім того ПДВ 66738,20 грн (шістдесят шість тисяч сімсот тридцять вісім гривень 20 коп.), разом 400429,20 грн (чотириста тисяч чотириста двадцять дев`ять гривень 20 коп.).

Оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати підписання обома сторонами «Акта здачі-приймання наданих послуг», шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Відповідно до пункту 3.1 договору виконавець зобов`язується надати послуги в строк: листопад 2021р. - квітень 2022р.

По завершенню надання послуг виконавець направляє замовнику оформлений в 3-х примірниках акт здачі-приймання наданих послуг для оформлення з наданням документів, зазначених у п. 6 Технічного завдання додатку до Технічної специфікації (відповідно до додатку №1 до тендерної документації) (пункт 4.1 договору).

Згідно пунктів 4.2 та 4.3 договору замовник, протягом 10 днів від дня одержання акту здачі-приймання наданих послуг, зобов`язаний повернути виконавцю підписаний один примірник акту здачі-приймання наданих послуг або надати мотивовану відмову від приймання наданих послуг. У випадку мотивованої відмови замовника від приймання результатів наданих послуг (у тому числі, якщо в процесі надання послуг виявляються недоліки або недоробки) замовник вправі відмовитися від прийняття акту здачі-приймання наданих послуг. При цьому, складається двосторонній дефектний акт із переліком виявлених недоліків/недоробок та строків їхнього усунення/виконання, які виконавець зобов`язаний усунути/виконати без додаткової оплати.

Пунктом 4.7 договору встановлено, що виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронні довірчі послуги». Електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. В податковій накладній у рядку «Код філії отримувача (покупця)» зазначати числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК «Енергоатом» - 24584661. Виконавець зобов`язується вказувати в податковій накладній позначення одиниці вимірювання послуг, що надаються за договором, згідно з вимогами «Класифікатору системи позначень одиниць вимірювання та обліку», ДК 01 1-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 09.01.1997 р. №8.

Відповідно до пункту 7.1 договору сторони зобов`язуються, зокрема, без зволікань інформувати одна одну про всі виниклі обставини, що можуть привести до загрози невиконання зобов`язань, та роблять неможливим надання послуг за цим договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечити надання послуг відповідно до умов договору, діючих норм та персоналом відповідної кваліфікації, тоді як замовник зобов`язується за умовами пункту 7.3 договору, зокрема, здійснювати оплату наданих послуг на умовах даного договору.

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 30.06.2022р. (пункт 10.1 договору).

18.11.2021 року сторонами було підписано протокол узгодження договірної ціни на надання послуг за темою: «Код ДК 021:2015 - 71350000-6 «Науково-технічні послуги в галузі інженерії» (послуга: «Перегляд та узгодження нормативної характеристики енергоблоків №1-5 Запорізької АЕС з РУ В-320 і турбіною К-1000-60/1500-2»)», який являється додатком №1 до договору №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 (далі - додаток №1), за умовами протоколу сторони досягли згоди, що вартість послуг за цим договором встановлюється на підставі акцептованої замовником цінової пропозиції виконавця та складає: 333691,00 грн (триста тридцять три тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 коп.), крім того ПДВ 66738,20 грн (шістдесят шість тисяч сімсот тридцять вісім гривень 20 коп.), разом 400429,20 грн (чотириста тисяч чотириста двадцять дев`ять гривень 20 коп.).

Додатком №2 до договору №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 (далі - додаток №2), сторонами було погоджено технічну специфікацію до предмета закупівлі «Перегляд та узгодження нормативної характеристики енергоблоків №1-5 Запорізької АЕС з РУ В-320 і турбіною К-1000-60/1500-2».

Як встановив місцевий господарський суд, на виконання умов укладеного договору, позивачем були надані відповідачу послуги з розробки нормативної характеристики енергоблоків 1000 МВт ст. №1-5 Запорізької АЕС, які задовольняють умови договору та технічну специфікацію та належним чином оформлено, претензій до якості наданих послуг та строків їх виконання замовник до виконавця не має, що підтверджується актом надання послуг №1 від 30.11.2022 на суму 400429,20 грн у тому числі ПДВ. Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений печатками.

Позаяк відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату наданих послуг не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 400429,20 грн.

06.06.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Техенерго» та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» було підписано акт звірки розрахунків станом на 06.06.2023 за виконанні роботи по укладеним договорам, в пункті 7 якого встановлено, що за договором №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021 по акту №1 від 30.11.2022 наявна заборгованість у розмірі 400429,20 грн.

01.09.2023 року з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із претензією щодо погашення заборгованості за договором 75/201-21/48-121-01-21-10882 (р/н НАЕК 48-121-01-21-10882) від 18.11.2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою накладною №7900517284358, втім відповідач відповіді на претензію не надав, як і не сплатив заборгованість, що і стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 400429,20 грн, 3% річних у розмірі 22478,89 грн та інфляційні втрати у розмірі 121807,57 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Виконавець зобов`язується надати послуги в строк: листопад 2021р. - квітень 2022р. Строк дії спірного договору з моменту його підписання сторонами і до 30.06.2022.

Судом встановлено, що обумовлена договором послуга була надана лише у листопаді 2022 року, що підтверджується актом надання послуг №1, тобто після закінчення строку дії договору.

Статтею 905 Цивільного кодексу України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №910/4962/18, від 19.11.2020 у справі №910/10074/19, від 10.06.2021 у справі №905/704/20, від 13.10.2021 у справі №910/20141/20, від 03.02.2023 у справі №911/2498/18.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати підписання обома сторонами «Акта здачі-приймання наданих послуг», шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідач, у встановлені строки, оплату наданих послуг належним чином не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростовано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 400429,20 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за своєю суттю нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №910/3243/23 та від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підставі вищенаведених приписів чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 22478,89 грн.

Суд апеляційної інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних встановив, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, про обґрунтованість та вірність заявлених позивачем відсотків річних фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому ним розмірі.

В той же час, у поданій апеляційній скарзі, відповідача зазначає, що не погоджуються з такими висновками суду, оскільки вони є помилковими та такими, що не ґрунтуються на наявній судові практиці.

Скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Однак, в порушення положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведені правові позиції Верхового Суду, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права, що слугує безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача 3% річних.

Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач також у відзиві на позовну заяву заявляв клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням наведених доводів скаржника щодо підстав скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/19377/23 відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%.

В даному випадку, виходячи з сукупного аналізу матеріалів справи, колегія суддів апеляційного господарського суду констатує, що порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено і відповідачем як то у відзиві на позовну заяву, так і у апеляційній скарзі зворотного судам не доведено.

За наведеного колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що правовідносини у справі №902/417/18 та №910/19377/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у справі №902/417/18 не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі.

Окрім вищенаведеного, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не взяв до уваги надзвичайні обставини в яких перебуває апелянт у зв`язку з воєнним станом та окупацією Запорізької АЕС, власне через які останній опинився в скрутному фінансовому становищі.

Так, з 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та Запорізька АЕС були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Енергодарська міська територіальна громада, у якій розташована Запорізька АЕС, віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією територій України з 02.03.2022 згідно із переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309.

Відтак, очевидним є те, що введення правового режиму воєнного стану в Україні та окупація міста Енергодара на території якого розташована Запорізька АЕС беззаперечно вплинули на господарську діяльність відповідача та його можливість розрахунків з контрагентами відповідно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Слід також зауважити, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Тоді як, у даному випадку, споживання відповідачем послуг позивача відбулося уже після введення воєнного стану в Україні та захоплення збройними силами Російської Федерації міста Енергодар Запорізької області та Запорізька АЕС, тобто послуги надавалися в період коли виробничі потужності відповідача уже були окуповані, відтак останній споживаючи такі послуги був достеменно обізнаний про обставини власного скрутного фінансовому становищі, однак це не завадило відповідачу здійснювати господарську діяльність пов`язану з виконанням умов договору про надання послуг №75/201-21/48-121-01-21-10882 від 18.11.2021.

При цьому, відповідачем не наведено переконливих обставин, які б перешкоджали йому оплатити надані послуги після початку повномасштабної військової агресії проти України. Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Разом з тим, колегія суддів враховує і те, що відповідач має розгалужену систему відокремлених підрозділів на території України, і виробничі потужності знаходяться, як на підконтрольних територіях, так, на жаль, і на окупованих територіях. В даному випадку, знаходження на окупованій території частини виробничих потужностей відповідача свідчить лише про зменшення чи неотримання прибутку саме з такого відокремленого підрозділу, а не про неможливість відповідача здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги.

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати діяльність, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за спірним договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Підсумовуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22478,89 грн.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому колегія суддів наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі №910/19377/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/19377/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 29.08.2024.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко