Рішення

від 15.04.2024 по справі 916/5704/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5704/23

Господарський суд Одеської області у складі суддя: Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Павловій О.В.,

розглянувши справу № 916/5704/23

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, 50; код ЄДРПОУ 26006543)

про стягнення 172 804,84 грн та виселення;

представники сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача Крутоголова О.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області, в якому просить суд:

1) виселити Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 52 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

2) стягнути з Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської рад 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати, 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди нежитлового приміщення № 278/4 від 10.10.2005 в частині повної сплати заборгованості по орендній платі, а також на несвоєчасне повернення об`єкта оренди після закінчення дії договору.

Вказує, що строк дії Договору закінчився 31.12.2020, тобто Договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Наголошує, що після закінчення строку дії Договору відповідачем не виконано обов`язку щодо повернення об`єкта оренди, з урахуванням чого просить виселити відповідача із займаного приміщення.

Звертає увагу, що за несвоєчасне повернення орендованого майна відповідачу в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 01.01.2021 по 30.11.2023 згідно розрахунку позивача складає 154 260,56 грн.

Крім того, зазначає, що на момент чинності Договору відповідачем неналежним чином виконувалися зобов`язання із внесення орендної плати, з огляду на що за відповідачем рахується заборгованість за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 у розмірі 18 544,28 грн, яку також просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою від 01.01.2024 позовну заяву (вх. № 6291/23 від 27.12.2023) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5704/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.01.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

25.01.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі.

Протокольною ухвалою від 31.01.2024 відкладено підготовче судове засідання на 26.02.2024.

Протокольною ухвалою від 26.02.20204 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.04.2024.

28.03.2024 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на відсутність доступу до орендованого приміщення з 2020 року, неодноразове повідомлення позивача про вказані обставини, встановлення факту невикористання приміщення актом обстеження від 21.03.2023, повідомлення 09.11.2023 позивачем про необхідність сплати заборгованості претензією, в якій міститься посилання на інший договір, що не стосується відповідача по справі. Вказує, що позивач, як уповноважений орган у сфері управління комунальним майном, не вжив жодних заходів щодо відновлення доступу до орендованого майна. Також зазначає про невиконання позивачем обов`язку щодо завчасного повідомлення орендаря про припинення договору оренди, про необхідність звільнення орендованого приміщення та підписання акта приймання-передачі орендованого майна. Звертає увагу, що незважаючи на закінчення строку дії Договору 31.12.2020, позивач лише наприкінці 2023 року звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості та неустойки, при цьому посилаючись на договір від 09.09.2008 № 16/2014, який відповідачем не укладався. На переконання відповідача, неповернення орендованого майна відбулося за відсутності його вини, адже у останнього не було фактичного доступу до вказаного приміщення з 2020 року. Вважає, що позивач не довів протиправне чинення з боку відповідача перешкод у реалізації повноважень розпорядження та/або користування майном.

У судовому засіданні 01.04.2024 суд заслухав вступні промови представників сторін та протокольною ухвалою відклав судове засідання на 15.04.2024.

10.04.2024 до суду надійшла заява представника відповідача про залучення до участі у справі Фізичної особи-підприємця Езрі Марини Вікторівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Заяву мотивовано тим, що орендоване відповідачем приміщення знаходиться поруч з готельним комплексом, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане приміщення на праві приватної власності належить ФОП Езрі М.В. Як стверджує представник відповідача, наразі є підстави вважати, що ФОП Езрі М.В. чиняться перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 52, 1-й поверх, загальною площею 26,9 кв.м. За таких обставин, вважає, що судове рішення у справі може вплинути на права або обов`язки ФОП Езрі М.В. Крім того, просить поновити процесуальний строк на звернення із відповідною заявою.

12.04.2024 від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій зауважено на тому, що Департаментом підтримуються заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулось 15.04.2024, суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянув заяву про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Крім викладених у заяві доводів щодо необхідності залучення третьої особи, представник відповідача додатково пояснив, що у випадку задоволення позову у даній справі, у відповідача виникнуть підстави в подальшому звернутися до суду з позовом до ФОП Езрі М.В. в порядку регресу щодо стягнення відповідних коштів.

За результатами розгляду заяви (вх. № 14742/24 від 10.04.2024) про залучення до участі у справі третьої особи суд протокольною ухвалою від 15.04.2024 відмовив у її задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Згідно із частинами другою, третьою статті 50 Господарського процесуального кодексу України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін. Підставою участі у справі такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Здійснивши ґрунтовний аналіз вказаних норм, суд зазначає про відсутність підстав для залучення ФОП Езрі М.В. у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, оскільки не вбачає, яким чином за наслідками розгляду позову прийняте судове рішення вплине на права та обов`язки зазначеної особи.

В той же час представник відповідача не обґрунтував, яким чином спір між орендарем та орендодавцем з приводу сплати орендних платежів за договором оренди, неустойки за порушення строку повернення об`єкта оренди, виселення орендаря із приміщення та прийняте за результатами розгляду цього спору судове рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ФОП Езрі М.В. Не зазначено представником відповідача і того, яких конкретно прав та обов`язків ФОП Езрі М.В. стосуватиметься судове рішення. Крім того, стороною відповідача не надано суду належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів того, що саме ФОП Езрі М.В. чиняться перешкоди у доступі до об`єкта оренди.

За вказаних обставин, у задоволенні заяви було відмовлено.

У судовому засіданні 15.04.2024 представник відповідача також просив суд звернути увагу на Рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, згідно з яким наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Посилаючись на вказане рішення, представник відповідача зауважив, що заявлений до стягнення розмір неустойки є непомірним тягарем для відповідача, у зв`язку з чим просив зменшити розмір неустойки.

Водночас на стадії судових дебатів представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

15.04.2024, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить об`єкт нерухомості нежитлові приміщення першого поверху № 810, загальною площею 26,6 кв.м, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Вказане право підтверджується свідоцтвом про право власності серії САЕ № 420268 від 10.06.2011 та Витягом про державну реєстрацію прав № 30648342 від 18.07.2011 (а.с. 13).

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент), затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 р. № 137-VIII, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, основними функціями та завданнями якого є реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю та відповідно до п. п. "п" п. 2.4. Департамент наділено правом на здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

10.10.2005 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (в подальшому перейменовано на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) як орендодавцем та Відділенням Національного олімпійського комітету в Одеській області як орендарем укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 278/4 (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, 1-й поверх, загальною площею 26,9 кв.м, під розміщення організації.

Строк дії Договору: з 10.10.2005 до 01.09.2006 (п. 1.2. Договору).

Порядок розрахунків визначено розділом 2 Договору, в якому вказано розмір орендної плати, порядок її внесення (до 15 числа поточного місяця) тощо.

Об`єкт оренди було передано відповідачу за Актом приймання-передачі приміщення від 10.10.2005 (а.с. 16).

В подальшому, сторонами було підписано низку додаткових погоджень до Договору, а саме:

- Додаткове погодження від 18.05.2007 щодо продовження строку дії Договору до 17.05.2008 (а.с. 17);

- Додаткове погодження від 26.12.2008 щодо розрахунку орендної плати, а також обов`язку орендаря з очищення прилеглої території (зворот а.с. 17);

- Додаткове погодження від 06.05.2011 щодо зміни назви орендодавця, а також зменшення орендованої площі з 26,9 кв.м до 26,6 кв.м (а.с. 18);

- Додаткове погодження від 04.01.2012 щодо продовження строку дії Договору до 31.12.2012 та щодо порядку розрахунку орендної плати (зворот а.с. 18);

- Додатковий договір № 5 від 08.01.2013 щодо визначення строку дії Договору до 31.12.2013, зміни методики розрахунку орендної плати, а також обов`язку орендаря, який стосується внесення плати за користування земельною ділянкою (а.с. 19);

- Додатковий договір № 6 від 20.01.2014 щодо продовження строку дії Договору до 31.12.2014, зміни розрахунку орендної плати, а також обов`язку орендаря, який стосується страхування об`єкта оренди (а.с. 20);

- Додатковий договір № 7 від 12.01.2015 щодо зміни строку дії Договору до 30.11.2017 та порядку розрахунку орендної плати (а.с. 21-22);

- Додатковий договір № 8 від 15.01.2016 щодо порядку розрахунку орендної плати, а також обов`язку орендаря з приводу облаштування безперешкодного доступу до об`єкта оренди для осіб з обмеженими можливостями (а.с. 23);

- Додатковий договір № 9 від 23.01.2017 щодо зміни порядку розрахунку орендної плати (а.с. 24);

- Додатковий договір № 10 від 23.03.2018 щодо продовження строку дії Договору до 31.12.2018 та зміни порядку розрахунку орендної плати (а.с. 25);

- Додатковий договір № 11 від 26.12.2018 щодо продовження строку дії Договору до 31.12.2019 та зміни порядку розрахунку орендної плати (а.с. 26);

- Додатковий договір № 12 від 23.12.2019 щодо продовження строку дії Договору до 31.12.2020 та зміни порядку розрахунку орендної плати (а.с. 27).

28.03.2023 працівниками Департаменту здійснено обстеження нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 26,6 кв.м по вул. Успенській, 52, які знаходяться в орендному користуванні відповідача за Договором № 278/4 від 10.10.2005.

За результатами обстеження складено Акт, згідно з яким встановлено, що орендоване відповідачем приміщення зачинено, не використовується, доступу до нього немає (а.с. 28).

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про виселення відповідача із орендованого приміщення, а також стягнення з відповідача 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати, 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм ч. 1 та 2 ст. 283 Господарського кодексу України, що кореспондуються з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим па такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Положеннями статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Між сторонами у даній справі на підставі Договору № 278/4 від 10.10.2005 виникли правовідносини оренди.

Як встановлено судом, об`єкт оренди, яким з урахуванням Додаткового погодження від 06.05.2011 до Договору є приміщення першого поверху, розташоване за адресою: вул. Успенська, 52, площею 26,6 кв.м, було передано відповідачу за Актом приймання-передачі приміщення від 10.10.2005.

Слід зазначити, що з 01.02.2020 Закон № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна», яким сторони керувалися при укладенні Договору, втратив чинність внаслідок набрання чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 (далі Закон України № 157-ІХ), який введений в дію 01.02.2020.

В п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 157-ІХ зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат. яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Як вже було зазначено судом, згідно з Додатковим договором № 12 від 23.12.2019 строк дії Договору оренди було продовжено до 31.12.2020.

Отже, на момент закінчення терміну дії Договору вже діяв Закон № 157-IX, який набрав чинності з 01.02.2020, тому правовідносини щодо продовження строку дії Договору оренди регулював Закон України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частин 1- 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною 1 статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною 2 статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами 11 та 12 частини 2 статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Слід зазначити, що відповідач у визначений Законом строк не звертався до позивача із заявою про продовження Договору, з огляду на що Договір є припиненим 31.12.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Щодо виселення.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено.

Пунктом 7.9. Договору передбачено припинення дії Договору внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Пунктом 4.7. Договору сторони узгодили, що після закінчення строку дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об`єкта оренди.

Доказів повернення відповідачем орендованого приміщення позивачу матеріали справи не містять.

В свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Приписами ч. 1 ст. 785 ЦК України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 227/3760/19-ц від 26 жовтня 2022 року викладено правовий висновок, що зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, тобто негаторний позов.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Як встановлено судом, Департамент комунальної власності Одеської міської ради на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, реалізуючи свої функції у сфері здійснення претензійно-позовної роботи з питань, реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності має право звертатися до суду за захистом порушених прав, щодо усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні майном.

При цьому суд зазначає, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права особи, яка має речове право на майно та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди.

Так, з огляду на закінчення строку дії договору оренди та обов`язок Орендаря повернути майно Орендодавцю після закінчення дії договору, у випадку невиконання відповідного обов`язку, ефективним способом захисту прав є саме вимога про виселення, яка передбачає реальне відновлення порушеного права.

Спрямованість вимог позивача домогтися судовим рішенням припинення безпідставного використання та повернення майна є зрозумілою та відповідає способу захисту прав у спірних правовідносинах. Спосіб, у який позивач виклав ці вимоги в позові, не означає обрання неправильного способу захисту порушеного права на майно, яке було передано в оренду.

Враховуючи встановлені судом обставини припинення Договору оренди та неповернення відповідачем переданого йому в оренду нежитлового приміщення в розпорядження власника, з огляду на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, суд вважає, що в даному випадку порушені права позивача, як орендодавця, на вільне розпорядження об`єктом оренди. Адже, з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування відповідачем орендованим майном у даному випадку у зв`язку із закінченням строку договору, на який його було укладено, особа, якій воно було передано на підставі договору оренди, володіє ним незаконно.

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що вимога про виселення відповідача є обґрунтованою та такою, що забезпечує поновлення порушеного права позивача як орендодавця, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості по орендній платі.

У п. 2.2. Договору встановлено, що за орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1,00 грн (без врахування податку на додану вартість та індексу інфляції). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Порядок внесення та розмір орендної плати неодноразово переглядались додатковими погодженнями, про що судом було зазначено раніше по тексту рішення.

Відповідно п. 2.4. Договору Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Суд, перевіривши запропонований позивачем розрахунок заборгованості відповідача по орендній платі за період з січня 2018 р. по грудень 2020 р., який вважається правильним та обґрунтованим, з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів сплати відповідачем заборгованості за вказаний період, задовольняє вимоги позивача в частині стягнення з Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати.

Щодо неустойки.

Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Вказані приписи ЦК України цілком кореспондуються з пунктом 4.7. Договору, у відповідності з яким після закінчення строку дії Договору орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, зі змісту частини четвертої статті 291 ГК України вбачається, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України. Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі № 910/16362/18.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач був обізнаний про те, що строк дії Договору оренди закінчився 31.12.2020, і Договір припинився, та відповідно в нього виник обов`язок повернути орендоване майно.

Проте, відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку дії договору оренди.

Доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після закінчення строку дії договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

При цьому, господарським судом враховується, що визначення періоду початку нарахування неустойки за порушення відповідачем обов`язку повернути об`єкт оренди позивачу після закінчення договору оренди, є правом останнього.

З викладених обставин господарський суд, перевіривши розрахунок неустойки, нарахованої Департаментом за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 154 260,56 грн за період з 01.01.2021 по 30.11.2023, погоджується із ним, оскільки останній виконано у відповідності з чинним законодавством України, а відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Департаментом позовних вимог про стягнення з відповідача 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

При цьому суд критично відноситься до посилань відповідача на неможливість використання приміщення з 2020 року, оскільки дана обставина не підтверджена жодними доказами, а наявний у матеріалах справи лист (за вих. № 7) відповідача з цього приводу, який адресовано позивачу, датований 09 лютого 2024 р.

Посилання відповідача на складений самим же позивачем Акт обстеження від 28.03.2023, яким на переконання відповідача зафіксовано факт не використання приміщення, також є необґрунтованими, оскільки для встановлення факту невикористання об`єкта оренди необхідно з`ясувати, що приміщення не використовується протягом певного проміжку часу.

Між тим, повторних обстежень об`єкта оренди не проводилося, доказів протилежного матеріали справи не містять, що позбавляє суд можливості виснувати про невикористання відповідачем орендованого приміщення протягом якогось конкретно визначеного проміжку часу.

Разом з цим, відповідачем не доведено належними доказами, що позивач або інші особи чинили перешкоди у доступі до приміщення. Не повідомив відповідач і про свої спроби вирішити проблему з доступом до орендованого приміщення шляхом сповіщення про вказані обставини орендодавця, правоохоронні органи тощо. Відтак, суд позбавлений можливості, оперуючи наявними у матеріалах справи доказами, встановити, що невикористання об`єкта оренди, про яке зазначає відповідач, не залежало від волі самого ж відповідача.

Щодо посилань відповідача на Рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 при обґрунтуванні підстав для зменшення розміру неустойки суд зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Правовий аналіз ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України та ч. 2 ст. 785 ЦК України дає підстави для висновку про те, що штраф, передбачений ст. 230 ГК України та ст. 549 ЦК України, та неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є різними правовими інститутами.

Можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) як заходу цивільно-правової відповідальності передбачена ст. 551 ЦК України, за замістом якої розмір неустойки може бути зменшений за домовленістю сторін, за рішенням суду або за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України.

Оскільки неустойка, заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, до якої застосовуються приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, то до неустойки у розмірі подвійної орендної плати передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року у справі № 914/730/17.

Відтак, суд відхиляє посилання відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки, оскільки відсутній правовий механізм зменшення неустойки у вигляді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 368,00 грн покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) до Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, 50; код ЄДРПОУ 26006543) про стягнення 172 804,84 грн та виселення задовольнити.

2. Виселити Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, 50; код ЄДРПОУ 26006543) з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 26,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 52 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595).

3. Стягнути з Відділення громадської організації «Національний олімпійський комітет України» в Одеській області (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, 50; код ЄДРПОУ 26006543) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) 18 544,28 грн заборгованості з орендної плати, 154 260,56 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15 квітня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 25 квітня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков