Постанова

від 25.04.2024 по справі 904/69/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/69/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю «Сетинжис» - не з`явився

акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» - Боголіп Ю.В., адвокат (дов. від 05.12.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2022 (суддя Фещенко Ю.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2023 (головуючий суддя: Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.)

у справі № 904/69/21

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сетинжис» (далі - ТОВ «Сетинжис»)

до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії, Залізниця)

про внесення змін до договору,

та за зустрічним позовом АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії

до ТОВ «Сетинжис»

про стягнення 96 983,57 грн пені за неналежне виконання договору.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Сетинжис» звернулося до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про внесення змін до договору від 02.10.2020 № ПР/Е-20550/НЮ, який укладений між сторонами спору, а саме просить:

- змінити строк виконання зобов`язання, який визначений пунктом 4.5 договору від 02.10.2020 № ПР/Е-20550/НЮ та у додатку № 2 до нього, з 18.12.2020 на 31.12.2021;

- змінити строк дії договору від 02.10.2020 № ПР/Е-20550/НЮ, який визначений пунктом 21.1 договору на 31.12.2021.

У зустрічному позові Залізниця просила суд стягнути з ТОВ «Сетинжис» 96 983,57 грн пені за прострочення виконання зобов`язання за договором від 02.10.2020 № ПР/Е-20550/НЮ в частині виконання будівельних робіт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2022 зі справи № 904/69/21 у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено: стягнуто з ТОВ «Сетинжис» на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії 19 396,71 грн. пені. У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

За результатом нового апеляційного розгляду справи постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2023 зі справи рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове рішення про його задоволення в повному обсязі. У решті судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій у цій справі не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18, від 12.06.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 20.02.2020 у справі № 910/7970/19 щодо застосування статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, а також статей 73, 74, 76, 77 ГПК України в період введення воєнного стану в Україні, з урахуванням обставин у спірних правовідносинах та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

За доводами скаржника, на даний час існує неоднакове застосування судами положень статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням введення воєнного стану в Україні, що не сприяє формуванню єдиної правозастосовчої практики.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Сетинжис» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з ухвалою Суду від 09.04.2024 АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії брало участь у судовому засіданні 25.04.2024 в режимі відеоконференції.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ТОВ «Сетинжис» (підрядник) та АТ «Українська залізниця» (замовник) в особі головного інженера структурного підрозділу «Нікопольська дистанція електропостачання» регіональної філії «Придніпровська залізниця» і заступника начальника структурного підрозділу «Нікопольська дистанція електропостачання» регіональної філії «Придніпровська залізниця» 02.10.2020 за результатами процедури закупівлі відкритих торгів № UA-2020-08-06-005968-a укладено договір № ПР/Е-20550/НЮ (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, за дорученням замовника підрядник зобов`язався на свій ризик, власними трудовими та матеріально-технічними ресурсами, в обсягах передбачених проектно-кошторисною документацією виконати електромонтажні роботи по об`єкту будівництва замовника «Технічне переоснащення ВРУ-150 кВ тягової підстанції Батуринська в частині улаштування комерційного обліку електричної енергії на межі розподілу балансової належності приєднань повітряних ліній 150кВ Л-55, Л-56» (І пусковий комплекс, ІІІ пусковий комплекс); адреса розташування об`єкту: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, Довгинцівський район, вулиця Сергія Параджанова, 25Б, тягова підстанція Батуринська та здати замовнику в установлений Договором строк закінчені роботи.

Пунктом 21.1 Договору визначено строк дії Договору до 31.12.2020.

Строки виконання робіт в силу пункту 4.5 Договору по об`єкту будівництва встановлюються Календарним графіком будівництва об`єкта, в якому визначаються дати початку та закінчення робіт і на ТОВ «Сетинжис» покладено обов`язок закінчити виконання робіт не пізніше 18.12.2020.

Вартість робіт та використаних матеріалів за цим договором визначається договірною ціною, що є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 1) та складається на підставі кошторисного розрахунку підрядника, який погоджується замовником та складає 7 750 000, 00 грн, в тому числі 20% ПДВ - 1 291 666, 67 грн (пункт 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору виконання робіт проводиться протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на виконання робіт та підтвердженням готовності замовника до приймання робіт.

Відповідно до пункту 4.5 Договору підрядник зобов`язується розпочати виконання робіт, враховуючи роботи, пов`язані з комплектацією, матеріально-технічними ресурсами, протягом 10 робочих днів з дня направлення рознарядки, яка надається за умови затвердженого у встановленому порядку річного фінансового плану на 2020 рік. Строки виконання робіт по об`єкту будівництва встановлюються Календарним графіком будівництва об`єкту, в якому визначаються дати початку та закінчення робіт. Підрядник зобов`язується завершити виконання робіт не пізніше 18.12.2020 з правом дострокового виконання.

За змістом пункту 16.2 Договору умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі, ціни за одиницю товару) переможця процедур закупівлі, крім випадків:

- визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті;

- та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Перерахунок ціни тендерної пропозиції, включаючи ціну за одиницю та/або інші складові ціни, відповідно до зменшеної у ході аукціону пропозиції здійснюється шляхом завантаження в електронну систему закупівель документа (документів) з новою ціною, розрахунками та/або цінами за одиницю.

Згідно з пунктом 16.3 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми визначеної в договорі про закупівлю - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадку зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі, обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі, у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Рlatts, АRGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням вимог пункту 16.4 цього розділу.

Пунктом 21.1 Договору встановлено строк його дії - до 31.12.2020.

07.10.2020 від замовника підрядником отримано Рознарядку № НЗІ-3-3/400, оформлену відповідно до пункту 4.1 Договору.

За актом приймання-передачі від 15.10.2020 підрядником прийнято проектну документацію на виконання електромонтажних робіт «Технічне переоснащення ВРУ-150кВ тягової підстанції Батуринська в частині улаштування комерційного обліку електричної енергії на межі розподілу балансової належності приєднань повітряних ліній 150кВ Л-55, Л-56» (І пусковий комплекс, ІІІ пусковий комплекс).

З метою виконання умов Договору підрядником 12.10.2020 укладено договір поставки № 20/031-А з ТОВ «Автоформула Центр» (постачальник), відповідно до умов якого постачальник повинен поставити ТОВ «Сетинжис» трансформатори струму типу AGU-170 у кількості 6 штук та трансформатори напруги типу VPU-170 у кількості 6 штук для тягової підстанції «Батуринська», а ТОВ «Сетинжис» зобов`язалося прийняти та оплатити зазначене обладнання відповідно до умов цього договору поставки.

Згідно з листом від 11.11.2020 вих. № 665 ТОВ «Автоформула Центр» звернулося до ТОВ «Сетинжис» з проханням пролонгувати термін постачання трансформаторів у зв`язку із настанням непередбачуваних обставин, зокрема, у зв`язку зі зміною умов праці на підприємстві, різким темпом зростання хворих на COVID-19, посиленням карантинних заходів.

20.11.2020 ТОВ «Сетинжис» звернулося до Залізниці з листом вих. №2011/20-3, в якому, вказавши на неможливість контрагентом поставити в установлений строк трансформатори, просило розглянути можливість продовження терміну дії Договору та строк виконання робіт до 01.06.2021. Цей лист отримано Залізницею 20.11.2020, що підтверджується відміткою відповідача на цьому листі.

На виконання умов Договору ТОВ «Сетинжис» виконані підготовчі роботи на суму 289 725,05 грн., що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень, підписаного сторонами 18.12.2020.

Судами також встановлено, що необхідність технічного переоснащення ВРП-150 кВ тягової підстанції Батуринська передбачена Планом розвитку системи розподілу АТ «Укрзалізниця» на 2020-2024 роки, схваленим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 09.07.2020 № 1275.

Відповідно до зазначеного плану передбачене встановлення трансформаторів струму типу AGU-170 у кількості 6 штук та трансформаторів напруги типу VPU-170 у кількості 6 штук.

Суди встановили, що виробником даних трансформаторів є Хорватська компанія «KONCAR - TRANSFORMERC Inс.». Офіційним дилером даної компанії в Україні є ТОВ «Автоформула Центр», що підтверджується свідоцтвом про дилерські повноваження № 1/2020 строком дії з 01.01.2020 по 01.01.2023. Саме з цим товариством ТОВ «Сетинжис» й уклало договір поставки трансформаторів для підстанції Батуринська в загальній кількості 12 шт.

Хорватська компанія 11.11.2020 листом повідомила ТОВ «Автоформула Центр» про те, що у зв`язку з різким збільшенням захворювання на COVID-19, компанія вимушена перейти на обмежений режим роботи, скорочено робочий час, працівники поділені на зміни, що значно затримає процес виготовлення трансформаторів. Крім того, з цієї причини затримуються поставки комплектуючих з Італії, Іспанії. Затримка в межах від 1 до 3-х місяців. Поставка трансформаторів для ТП «Батуринська» за таких умов роботи можлива буде в травні 2021.

Про зазначені обставини ТОВ «Автоформула Центр» повідомило ТОВ «Сетинжис», а останнє, пославшись на ці обставини, звернулося до Залізниці з проханням продовжити термін дії Договору.

Не отримавши відповідь на лист про продовження терміну дії Договору, до закінчення терміну його дії ТОВ «Сетинжис» звернулося з позовом до суду.

Предметом спору за первісним позовом є вимога ТОВ «Сетинжис» про внесення змін до Договору в частині строку його виконання та строку дії Договору.

Предметом спору зустрічного позову є вимога про стягнення з ТОВ «Сетинжис» пені за прострочення виконання зобов`язання за Договором в частині виконання будівельних робіт.

Суди попередніх інстанцій за результатом розгляду справи дійшли висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову (з урахування зменшення судом заявленого до стягнення за зустрічним позовом розміру пені на 80%).

В обґрунтування висновків про необхідність зменшення заявленого до стягнення за зустрічним позовом розміру пені на 80% судами покладені встановлені обставини про:

- незначність прострочення, а саме, у зустрічному позові пеня заявлена до стягнення за 13 днів (з 19.12.2020 по 31.12.2020), при цьому, під час розгляду справи, а також станом на момент прийняття рішення по справі, суду не надано доказів та не надано відомостей щодо стану подальшого виконання підрядником (ТОВ «Сетинжис») Договору;

- добросовісну поведінку ТОВ «Сетинжис», що полягала у тому, що одразу після з`ясування факту неможливості поставки товару постачальником, ТОВ «Сетинжис» належним чином повідомило про вказані обставини замовника за Договором, ініціювало перед замовником внесення змін до Договору, а також під час розгляду справи судом підтверджувало свій намір виконати свої зобов`язання за Договором у повному обсязі;

- ТОВ «Сетинжис» виконані підготовчі роботи на суму 289 725 грн 05 коп., що підтверджується актом від 18.12.2020 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, який підписаний обома сторонами без будь-яких зауважень;

- відсутність відомостей щодо відмови замовника від договору, право на яку (відмову) передбачене частиною другою статті 849 Цивільного кодексу України, а також те, що прострочення не призвело до невідворотних, тяжких наслідків та не завдало збитків замовнику за Договором;

- станом на момент прийняття рішення по справі керівник та єдиний власник ТОВ «Сетинжис» Заєвський Ю.Г. перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України, на яку був призваний 26.02.2022, тобто з перших днів військової агресії проти України.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для внесення змін до Договору, який укладений між сторонами спору, в частині строку виконання зобов`язання, який визначений пунктом 4.5 Договору, та строку дії Договору.

Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з підрядника на користь замовника пені за прострочення виконання зобов`язання за Договором в частині виконання будівельних робіт.

Предметом касаційного оскарження у справі є судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову у справі (відмови у стягнення 77 586,86 грн. пені, у зв`язку зі зменшенням заявленого до стягнення та визнаного судом обґрунтованим розміру пені на 80%). В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій жодною із сторін спору не оскаржуються.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій у цій справі не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18, від 12.06.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 20.02.2020 у справі № 910/7970/19 щодо застосування статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, а також статей 73, 74, 76, 77 ГПК України в період введення воєнного стану в Україні, з урахуванням обставин у спірних правовідносинах та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

За доводами скаржника, на даний час існує неоднакове застосування судами положень статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням введення воєнного стану в Україні, що не сприяє формуванню єдиної правозастосовчої практики.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку Залізниці, не були враховані судами попередніх інстанцій.

Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, у наведених скаржником постановах Верховного Суду в аспекті застосування статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України, Верховний Суд виснував, зокрема, таке.

Правовий аналіз приписів статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Такі загальноузагальнюючі правові висновки щодо права суду на зменшення розміру штрафних санкцій викладені у постановах Верховного Суду, які наведені скаржником у касаційній скарзі.

При цьому за змістом судових рішень попередніх інстанцій у суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що наведені висновки Верховного Суду не були враховані судами попередніх інстанцій у справі № 904/69/21 при застосуванні приписів статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України та вирішенні питання про зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки фактично не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У постанові від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником; чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер; а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду; поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Верховний Суд виходить з того, що оцінка обставин справи (їх сукупність) щодо підстав для зменшення розміру пені, була проведена судами попередніх інстанцій на підставі аналізу конкретної ситуації, наданих сторонами доказів згідно зі статтею 86 ГПК України і відповідна мотивація викладена у судових рішеннях. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Верховний Суд також зазначає, що зменшення розміру пені є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, Суд відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін у спорі, визнав їх винятковими та достатніми для зменшення пені. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

З огляду на викладене, Суд вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано застосовано у цій справі надане статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України право щодо зменшення розміру пені, а висновки судів узгоджуються з наведеними скаржником правовими висновками Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права.

Так, зміст оскаржуваних судових рішень у контексті фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, не свідчить про застосування зазначених норм судами інакше, ніж це зробив Верховний Суд у наведених скаржником справах. Обставин здійснення апеляційним судом неправильного та такого, що йде в розріз з практикою Верховного Суду, застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, скаржником у межах даного касаційного провадження не доведено і не обґрунтовано, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку обставин цієї справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі № 904/69/21- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок