Ухвала

від 23.04.2024 по справі 160/10118/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 квітня 2024 р.Справа № 160/10118/24 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей» до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей» до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в проведені реєстраційних дій та їх обтяжень №72546649 від 11 квітня 2024 року, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області;

- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області повторно розглянути заяву про проведення реєстраційних дій Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей», скасувати запис №960673 та відновити в реєстрі становище, яке існувало до порушення прав Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей», що стосується протиправних записів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160,161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за цією позовною заявою встановлено, що позовну заяву Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей» не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.

З матеріалів позовної заяви слідує, що позовні вимоги Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей» про скасування спірного рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням протиправно відмовлено у скасуванні запису №960673 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке з 01 квітня 1999 року належало Приватному науково-виробничому підприємству фірмі «Алтей», але в подальшому право власності на це майно було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2007р. у справі №2-3038/07, проте це рішення було скасоване рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.08.2015р., у зв`язку із чим така реєстрація має бути скасована як незаконна і відновлено становище, що існувало до цього.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить із таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом приписів п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом приписів п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних, яким відмовлено у скасуванні запису №960673 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке, за твердженням позивача, з 01 квітня 1999 року належало Приватному науково-виробничому підприємству фірмі «Алтей», є захистом прав позивача на це нерухоме майно від їх порушення вказаною третьою особою ( ОСОБА_1 ), за якою було зареєстровано право власності на це майно і яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею цього права.

Відтак, у розглядуваному випадку спір стосується права власності Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей» на спірне нерухоме майно, тобто цивільного права, а отже, такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, бо фактично є спором між позивачем та третьою особою щодо права власності на спірну нерухомість.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Отже, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, чи про визнання права власності за певною особою.

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим і його не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Цивільні права позивача підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право, а не спір між особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб`єктний склад та участь суб`єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю. До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Саме такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі № 14-109цс18.

Зазначена вище правова позиція також відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 4 вересня та 28 листопада 2018 року (№823/2042/16, №823/1508/16 відповідно), а також у постанові від 14.05.2019р. у справі №821/1769/17, за якими спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухомість не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Разом з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження №14-168цс20), для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, те, що суб`єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (стаття 19 ЦПК України).

Разом з тим, відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; та вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Відтак серед ознак, визначених у частині першій статті 20 ГПК України для відмежування господарської юрисдикції від інших, є, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних правовідносин (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6); щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійними актів, що порушують право на майно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна (пункт 13) тощо.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.

До такого висновку також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі №922/88/20 (провадження №12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17 (провадження №12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б (провадження №12-143гс19).

Зважаючи на те, що у розглядуваному випадку фактично спір стосується цивільного права на нерухоме майно і виник між юридичною особою, яка вимагає скасування державної реєстрації, й фізичною особою, за якою зареєстровано таке право власності, при цьому такі вимоги не є похідними від спору, що виник з корпоративних відносин, суд доходить висновку, що такий спір має бути вирішений саме за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ».

З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим, суд доходить висновку, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтями 4, 19, 170, 248, 256 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі №160/10118/24 за позовною заявою Приватного науково-виробничого підприємства фірми «Алтей» до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій.

На виконання вимог частини 6 статті 170 КАС України роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до цивільної юрисдикції, тому він може звернутися з даною позовною заявою до місцевого загального суду в порядку цивільно-процесуального законодавства.

Також роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.

Суддя: О.М. Турова