Постанова

від 26.04.2024 по справі 751/2540/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 квітня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/2540/19

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/241/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

сторони:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова",

відповідачі: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Логвіної Т.В. від 25 липня 2019 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТехНова" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ТОВ Фірма "ТехНова" звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання, в якому просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 32 576,04 грн. заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року на користь ТОВ Фірма "ТехНова". Позивач також ставив питання про стягнення 1 921 грн. на свою користь із відповідачів, у відшкодування сплаченого судового збору. В обґрунтування вимог заявленого позову позивач вказував, що 28.09.2018 року Новозаводський районний суд м.Чернігова скасував судовий наказ №2-с/751/26/18 по справі №751/5224/17 за заявою позивача про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за отримані послуги з теплопостачання з ОСОБА_1 . Позивач зазначав, що за даними КП ''Новозаводське" Чернігівської міської ради, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , до якої послуги із теплопостачання надає позивач. За доводами позивача, відповідачі плату за отримані послуги своєчасно не вносили, в результаті чого за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 32 576,04 грн., яка до цього часу не сплачена. Вказана сума розрахована за тарифами, затвердженими постановою НКРЕКП та рішеннями міськвиконкому. За даних обставин, позивач просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 32 576,04 грн. заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року, а також позивач ставив питання про стягнення з відповідачів на його користь 1 921 грн., у відшкодування сплаченого судового збору за подання заяви про видачу судового наказу та позовної заяви.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 25.07.2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТехНова" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТехНова" заборгованість за отримані послуги з теплопостачання в сумі 32 576 грн. 04 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТехНова" судовий збір в сумі по 960 грн. 50 коп., з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення від 25.07.2019 року в повному обсязі, та ухвалити нове рішення. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення від 25.07.2019 року ухвалено судом першої інстанції першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин справи, є незаконним, безпідставним та необґрунтованим, і тому підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що він не знав про розгляд справи, який відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення осіб, і тому не міг подати заяву про застосування строків позовної давності. Апелянт стверджує, що позивач звернувся до суду з позовом 11.04.2019 року, в якому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 32 576,04 грн. заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року, а також 1 921 грн., у відшкодування сплаченого судового збору. При цьому, необхідно застосовувати позовну давність, і строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 01.11.2014 року по 11.04.2016 року сплинули. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просить застосувати строки позовної давності, і відрахувати із загальної суми заборгованості нарахування, здійснені за період з 01.11.2014 року по 11.04.2016 року, і таким чином сума заборгованості дорівнює 23 897,36 грн. За доводами апелянта, помилково зазначено в рішенні суду, що відповідачі є співвласниками спірної квартири, оскільки її одноособовим власником є саме апелянт. Апелянт стверджує, що у даній квартирі він та його сестра у вказаний стягувачем період не мешкали та комунальними послугами у квартирі не користувалися. Доводи апеляційної скарги вказують, що із ОСОБА_1 не було укладено індивідуального договору про надання комунальної послуги, який є публічним договором приєднання, і що передбачено Законом України ''Про житлово-комунальні послуги''.

Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.07.2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТехНова" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.233,234,236,237), сторони даного спору обізнані про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно особового рахунку № НОМЕР_1 КП ''Деснянське'' Чернігівської міської ради, дата видачі: 16.01.2019 року (а.с.12) за адресою: квартира АДРЕСА_1 наявні наступні дані про мешканців: ОСОБА_1 , - власник/наймач; ОСОБА_2 - особа.

Відповідачам, як споживачам послуг з теплопостачання у вигляді гарячого водопостачання і центрального опалення, які надавав позивач, надавались послуги з централізованого опалення, але плату за отримані послуги вони своєчасно не вносили, в результаті чого за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року виникла заборгованість в сумі 32 576 грн. 04 коп., що підтверджується відповідним розрахунком позивача (а.с.5-6).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року, задовольняючи вимоги заявленого ТОВ Фірма "ТехНова" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що під час розгляду справи встановлено, що відповідачам надавалися послуги з централізованого опалення, але плату за отримані послуги вони своєчасно не вносили, в результаті чого за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року виникла заборгованість в сумі 32 576 грн. 04 коп., яка підтверджується відповідним розрахунком, що є підставою для її стягнення. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що згідно ч.4 статті 319, статті 322 ЦК України, власність зобов`язує: власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року, як незаконне, безпідставне та необґрунтоване.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.4 статті 319, статті 322 ЦК України власність зобов`язує: власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено статтею 67 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги, в тому числі теплопостачання, береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно п.5 ч.3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який діяв станом на період виникнення боргу, споживачі житлово-комунальних послуг зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

В силу статті 162 Житлового кодексу України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до положень п.1 ч.3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", саме на споживача покладено основний обов`язок своєчасно укласти договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно приписів статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.3 статті 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що споживач, який отримує послугу з теплопостачання, зобов`язаний оплачувати цю послугу.

Під час розгляду даної справи встановлено, що позивачем відповідачам надавалися послуги з централізованого опалення, але плату за отримані послуги вони своєчасно не вносили, в результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що він не знав про розгляд справи, який відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення осіб, і тому не міг подати заяву про застосування строків позовної давності. Апелянт стверджує, що позивач звернувся до суду з позовом 11.04.2019 року, в якому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 32 576,04 грн. заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року, а також 1 921 грн., у відшкодування сплаченого судового збору. При цьому, необхідно застосовувати позовну давність, і строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 01.11.2014 року по 11.04.2016 року сплинули. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просить застосувати строки позовної давності, і відрахувати із загальної суми заборгованості нарахування, здійснені за період з 01.11.2014 року по 11.04.2016 року, і таким чином сума заборгованості дорівнює 23 897,36 грн.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.05.2019 року (а.с.35-36), судом першої інстанції було визначено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали про призначення справи до розгляду від 28.05.2019 року разом із копією позовної заяви направлялася судом першої інстанції відповідачу ОСОБА_1 як за адресою спірної квартири - АДРЕСА_2 , так і за зареєстрованим місцем його проживання - АДРЕСА_3 (а.с.38). Судова кореспонденція, яка направлялася ОСОБА_1 судом першої інстанції за адресою: АДРЕСА_2 , повернулася на адресу суду неврученою із відміткою Укрпошти, ф.20: "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.40,46), а судова кореспонденція, яка направлялася ОСОБА_1 судом першої інстанції за адресою: АДРЕСА_3 , повернулася на адресу суду неврученою із відміткою Укрпошти, ф.20: ''адресат відсутній" (а.с.43,44).

Відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України (у редакції станом на день ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року), днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідно до приписів п.5 ч.6 статті 272 ЦПК України (у редакції станом на день ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року), ОСОБА_1 вважається таким, що отримав копію ухвали суду першої інстанції від 28.05.2019 року про призначення справи до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, що не перешкоджало розгляду справи.

Разом з тим, фактично цього документу, як і копії позовної заяви, відповідач ОСОБА_1 не отримував, і за даних обставин, апеляційний суд вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що він був позбавлений можливості подати заяву у даній справі про застосування строків позовної давності.

При цьому, апеляційний суд враховує, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України .

Одним із елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема, права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява №14448/88, § 33).

Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про розгляд справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, не має рівних із позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про розгляд справи, ухвалив у ній рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. І це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки, відповідно до приписів п.5 ч.6 статті 272 ЦПК України (у редакції, яка діяла станом на день ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року), відповідач ОСОБА_1 лише вважається таким, що отримав копію ухвали суду першої інстанції про призначення справи до розгляду, а також копію позовної заяви, але фактично їх не отримував, у апеляційного суду наявні підстави для прийняття до уваги та вирішення заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, яку він не мав можливості подати до суду першої інстанції.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Як вбачається із матеріалів справи, до подання даної позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплопостачання, яка була задоволена. Проте, виданий 08.09.2017 року судовий наказ було скасовано ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 28.09.2018 року (а.с.11-11,зворот).

Апеляційний суд враховує, що подання заяви про видачу судового наказу не перериває позовну давність за відповідною вимогою чи її частиною.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачами наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення. Суд першої інстанції задовольнив позов, стягнувши з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача 32 576,04 грн. заборгованості за послуги з теплопостачання за хронологічний період з 01.11.2014 року по 01.03.2019 року.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині того, що хронологічний період розрахунку заборгованості та сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, в рахунок погашення заборгованості, є відмінними від тих, які визначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 25.07.2019року.

При цьому, апеляційний суд вирішуючи заяву відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності, враховує наступне.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, у редакції, яка була чинною протягом хронологічного періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість із відповідачів).

Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідачів за послуги з теплопостачання підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, згідно з яким позивач її нараховував за кожен календарний місяць надання послуг, починаючи з листопада 2014 року (а.с.5-6).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

З огляду на те, що у позивача із відповідачами є фактичні договірні відносини, тобто, не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем.

Оскільки подання позивачем у 2017 року заяви про видачу судового наказу не перервало загальної позовної давності, то вона не спливла до тих щомісячних платежів, від моменту прострочення яких до дня звернення до суду з позовом не минуло 3 роки. Послуги, надані у березні 2016 року, відповідачі мали оплатити до 20 квітня 2016 року включно (тобто, позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за березень 2016 року минала 21 квітня 2019 року). Оскільки позивач звернувся з позовом 11 квітня 2019 року, він має право на стягнення заборгованості за хронологічний період з березня 2016 року.

За виключенням вартості послуг, наданих до березня 2016 року, сума заборгованості за надані у період з березня 2016 року до січня 2019 року послуги становить 24 954,39 грн., виходячи із розрахунку: (32 576,04 грн. - 7 621,65 грн. = 24 954,39 грн.).

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року - зміні, шляхом зменшення розміру стягнутої судом заборгованості відповідачів за послуги з теплопостачання з 32 576,04 грн. до 24 954,39 грн. Оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за послуги з теплопостачання, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір заборгованості, який підлягає стягненню як з ОСОБА_1 , так і з ОСОБА_2 , хоча ОСОБА_2 із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року не зверталась. Оскільки вимоги заявленого позову судом апеляційної інстанції задовольняються на 76,6%, оскаржуване рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 року, згідно положень ч.13 статті 141 ЦПК України, також необхідно змінити і в частині розподілу судових витрат між сторонами, зменшивши, відповідно, суму судового збору, яка підлягає стягненню з кожного із відповідачів на користь позивача, з 960,50 грн. до 735,74 грн.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає за необхідне абзаци перший - третій резолютивної частини рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 25.07.2019 року викласти у наступній редакції:

"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" заборгованість за отримані послуги з теплопостачання в сумі 24 954 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 39 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" судовий збір в сумі по 735 грн. 74 коп., з кожного".

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 25.07.2019 року підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що у спірній квартирі апелянт у вказаний позивачем період не мешкав, та комунальними послугами не користувався, а також що із ним не було укладено індивідуального договору про надання комунальної послуги, не можуть бути підставами для відмови у задоволенні вимог заявленого позову. Оскільки відповідно до приписів ч.4 статті 319, статті 322 ЦК України власність зобов`язує: власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Апелянтом не спростовано встановлені по справі обставини відносно того, що йому надавались позивачем послуги з централізованого опалення, проте, відповідна оплата за надані послуги своєчасно не вносилась, що і призвело до виникнення заборгованості.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути в рахунок часткового відшкодування документально підтвердженого (а.с.227) сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору у сумі 674 грн. 27 коп., виходячи із розрахунку: (2 881 грн. 50 коп. х 23,4% (задоволено апеляційним судом вимоги апеляційної скарги) = 674 грн. 27 коп.).

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 липня 2019 року - змінити, виклавши абзаци перший - третій його резолютивної частини у наступній редакції:

"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" заборгованість за отримані послуги з теплопостачання в сумі 24 954 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 39 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" судовий збір в сумі по 735 (сімсот тридцять п`ять) грн. 74 коп., з кожного".

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 25 липня 2019 року, залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" на користь ОСОБА_1 674 (шістсот сімдесят чотири ) грн. 27 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 26.04.2024 року.

Головуючий: Судді: