Постанова

від 28.03.2024 по справі 947/6594/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/255/24

Справа № 947/6594/20

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 5

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель»; визнання протиправним та скасування рішення ОМР «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 , що є спадкоємцем ОСОБА_3 , якому рішенням ОМР передано зазначену земельну ділянку у приватну власність»; визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку; встановлення порядку користування земельною ділянкою шляхом визнання за ОСОБА_1 права користування 884 кв.м земельної ділянки, прилягаючої до її частини будинку (т. 1, а.с. 2-7).

ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого паркану (т. 1, а.с. 102-106).

24 листопада 2020 року рішенням Київського районного суду м. Одеси у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволено. Усунуто перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого нею паркану. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. (т. 1, а.с. 223-228).

11 січня 2021 року канцелярією Київського районного суду м. Одеси зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2020 року. Апелянт вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, зокрема, суд не прийняв до уваги доводи позивача щодо того, що порядок користування земельною ділянкою був погоджений ще у 1975 році, про що, як зазначає апелянт, у справі є відповідні відомості. Також, на думку апелянта судом проігноровано те, що межі земельної ділянки ОСОБА_2 визначені відповідно до оскаржуваного державного акту на землю, фактично проходять через будинок позивача. Крім того, апелянт наголошує, що було неправильно застосовано норми матеріального права щодо застосування строків позовної давності. З огляду на викладене, апелянт просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2020 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 235-239).

22 січня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий суддя Ващенко Л.Г.) відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду (т. 2, а.с. 3-4).

24 лютого 2021 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстрований відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін (т. 2, а.с. 10-14).

20 липня 2021 року рішенням Вищої Ради правосуддя №1612/0/15-21 ОСОБА_4 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2021 року, цивільну справу було розподілено колегії суддів під головуванням судді Дришлюка А.І. (т. 2, а.с. 52).

21 вересня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.) дану цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду (т. 2, а.с. 57-57 зворот).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судовому засіданні 28 березня 2024 року представники апелянта просили апеляційну скаргу задовольнити, відповідач за первісним позовом та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Апелянт у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що порядок користування земельною ділянкою був погоджений між співвласниками у 1975 році, оскільки з тексту довідки Одеського міського бюро технічної інвентаризації №424 від 18 березня 1975 року вбачається, що між співвласниками узгоджувався порядок щодо будинку АДРЕСА_1 . Щодо нотаріальної заяви, в якій є посилання на довідку №424, суд першої інстанції звернув увагу на те, що в тексті заяви про відчуження не вирішувалось питання про встановлення порядку користування земельною ділянкою в будь-яких межах (т.1,а.с.225зворот). Також, суд першої інстанції критично поставився до доводів позивача про відсутність згоди суміжного землекористувача на затвердження меж земельної ділянки, як передбачено нормами ст.ст. 116, 118 ЗК України, наданої ОСОБА_2 у власність спірними рішеннями органу місцевого самоврядування та яка є обов`язковою при виділенні земельної ділянки у власність та зазначив, що в даному випадку межі земельної ділянки були визначені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року, яке набрало чинності (т. 1, а.с. 226).

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0454 га по АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року, який був виданий на підставі рішення від 19 жовтня 2011 року № 1469-У1 «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спадкоємицею майна гр. ОСОБА_3 , якому рішенням Одеської міської ради від 22 січня 2010 року № 5478-У було передано зазначену земельну ділянку у приватну власність». За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року ОСОБА_2 виданий на законних підставах, а право приватної власності є непорушним, що передбачено ст. 41 Конституції України (т. 1, а.с. 226-226 зворот).

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що порядок користування земельною ділянкою був встановлений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року (справа №2-163/2005 (№520/15621/15-ц)), яке стало підставою для прийняття Одеською міською радою відповідних рішень щодо затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, апелянт вказує, що Київським районним судом м. Одеси у справі №520/15621/15-ц від 21 грудня 2015 року скасоване вказане рішення від 04 листопада 2005 року за нововиявленими обставинами, фактично, на підставі того, що технічна документація на ім`я ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку ґрунтувалася на підставі підробленого технічного паспорту. Однак, апелянт зауважує, що остаточним судовим рішенням, що ухвалене Одеським апеляційним судом у справі №520/15621/15-ц провадження за позовом ОСОБА_2 правонаступником ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні, було закрито. Тому, апелянт вважає, що оскільки рішення, яким було встановлено порядок користування земельною ділянкою, було скасоване, то такий судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, з огляду на що, на думку апелянта, спірні рішення Одеської міської ради є протиправними, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконним, а отже підлягають скасуванню (т. 1, а.с. 237 зворот).

З огляду на зміст доводів апеляційної скарги, позиція апелянта щодо протиправності рішень Одеської міської ради та незаконності державного акту на право власності на земельну ділянку ґрунтується на тому, що в їх основу покладена технічна документація, яка є підробною, та на підставі якої надано експертний висновок, за результатами якого, ухвалено рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року, яке було скасоване.

З метою перевірки доводів апеляційної скарги апеляційним судом з Київського районного суду м. Одеси були витребувані матеріали цивільної справи №520/15621/15-ц(№2-163/2005) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою (т. 2, а.с. 106).

За обставинами цивільної справи №520/15621/15-ц (№2-163/2005) у 2003 році ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою у відповідності з частками та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 454 кв. м.

В свою чергу, ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, виходячи з того порядку землекористування, який склався у 1975 році.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено, визначено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_2 шляхом виділення ОСОБА_3 454 кв. м. земельної ділянки, яка прилягає до його частини будинку, межі якої визначені таким чином:

- поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану та по лінії продовження загальною довжиною 7 м;

- поворот праворуч довжиною 29 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 14,20 м від фасадної межі ділянки, а останню земельну ділянку площею 843 кв.м виділити у користування ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року змінено шляхом зазначення в резолютивній частині рішення: поворот праворуч довжиною 29 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 13,30 м від фасадної межі ділянки.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, заявник ОСОБА_1 неодноразово подавала заяву про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, в чому їй було відмовлено.

Останній раз 16 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року у зв`язку з нововиявленими обставинами та про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 і задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2015 року (про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності) встановлені обставини підробки технічної документації останньої технічної інвентаризації від 17 жовтня 2002 року, на підставі якої була проведена експертиза № 510/511 від 24 травня 2004 року у справі №2-163/2005, а тому ці обставини (фальшивість документа) є нововиявленими та є підставою для перегляду рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року за ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України (в редакції чинній на момент звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 у зв`язку з нововиявленими обставинами та ухвалено нове, яким позовну заяву ОСОБА_2 та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_2 по вже сформованому порядку користування, який склався між першими власниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та узгоджений ними на підставі нотаріально-посвідченої заяви ОСОБА_6 до Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 09 червня 1975 року, згідно з технічною документацією Одеського міського бюро технічної інвентаризації від 18 березня 1975 року №424. Виділено у користування ОСОБА_1 884 кв.м земельної ділянки, прилягаючої до її частини будинку, визначивши межі ділянки таким чином: - поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану довжиною 2,63 м; - поворот праворуч по похилій лінії довжиною 5 м; - поворот праворуч довжиною 27,0 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 11,95 м. від фасадної лінії. Іншу частину земельної ділянки площею 413 кв.м виділено у користування ОСОБА_2 . В задоволенні іншої частини позовних вимог первісного та зустрічного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність нововиявленої обставини, а саме фальшивість технічної документації 2002 року, на підставі якої була проведена судово-будівельна експертиза №510/511 від 24 травня 2004 року, встановлена ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2015 року в кримінальній справі та передбачена п. 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України і про неї не було відомо заявнику та суду; що насправді згідно з дійсної технічної документації та нотаріально посвідченої заяви між попередніми співвласниками домоволодіння був узгоджений порядок користування земельною ділянкою, який є обов`язковим і для наступних співвласників, існує з 09 червня 1975 року, а тому саме виходячи з нього належить визначити такий порядок користування земельною ділянкою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року було скасовано. Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

13 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

01 серпня 2019 року постановою Одеського апеляційного суду рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року скасовано та вирішено:

провадження у справі за позовом ОСОБА_2 правонаступника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов`язання не перешкоджати в користуванні земельною ділянкою закрити;

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов`язання не чинити перешкод відмовити.

Скасовуючи рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відомості паспорта 17 жовтня 2002 року не вплинули на висновки про існування фактичного порядку, який склався між сторонами та відповідав іншим технічним інвентаризаціям; існування паркану, підтвердженого висновком експертизи, не стало підставою для визначення судом фактичного порядку, що склався; наявність технічного паспорту, який в ній згадувався, не мало наслідком визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до відомостей останнього. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважав помилковими доводи заявника про те, що факт підробки технічного паспорту вплинув на висновки суду, а встановлення цих обставин могли призвести до іншого результату. Також, колегія суддів зазначила, що висновки суду першої інстанції про відсутність угоди при згадуванні про існування паркану, ненадання оцінки існуванню багаторічних насаджень вздовж межі, та висновки щодо захоплення частини ділянки були предметом доводів апеляційної скарги та подальших рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Відтак, суд апеляційної інстанції виснував, що нововиявлені обставини були відсутні, і задоволення судом заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з новоявленими обставинами всупереч вимогам ЦПК України порушує принцип правової визначеності та право заявника на доступ до правосуддя, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (т. 1, а.с. 60).

За таких обставин доводи апелянта щодо незаконності рішень Одеської міської ради №5478-V від 22 січня 2010 року та №1469-VI від 10 серпня 2012 року, апеляційний суд відхиляє, оскільки як було встановлено судом апеляційної інстанції при ухваленні остаточного судового рішення у справі №520/15621/15-ц відомості паспорта 17 жовтня 2002 року не вплинули на висновки про існування фактичного порядку, який склався між сторонами та відповідав іншим технічним інвентаризаціям, а існування паркану, підтвердженого висновком експертизи, не стало підставою для визначення судом фактичного порядку користування, що склався.

Враховуючи, що вище вказаного суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, апеляційний суд вважає за потрібне доповнити мотиви оскаржуваного рішення в цій частині.

Щодо застосування строків позовної давності. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом з пропуском строку на таке звернення, заяв про поновлення строку позивачем не надавалося, а тому вважав, що позовні вимоги недоведені та є такими, що не підлягають задоволенню (т. 1, а.с. 226). Разом з тим, наслідки спливу строку позовної давності застосовуються лише за наявності підстав для задоволення позову, а в даній справі позов не підлягає задоволенню по суті заявлених вимог. З огляду на це, мотиви суду першої інстанції щодо пропуску строку позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову є помилковими, з огляду на що в цій частині мотивування оскаржуване рішення підлягає зміні із зазначенням, що позов не підлягає задоволенню по суті заявлених вимог, а не через пропуск строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до формальних міркувань та заперечень висновків, що викладені в оскаржуваному рішенні, а тому не впливають на розгляд справи по суті. При цьому апеляційний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Таким чином, з огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції дійшов правильних висновків по суті спору, однак частково виходив із помилкових мотив, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, частково задовольняючи апеляційну скаргу, змінює та доповнює оскаржуване рішення в частині мотивування, в іншій частині рішення залишає без змін.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.367,368,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року змінити та доповнити в частині мотивування. В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст постанови складений 16 квітня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк