Постанова

від 15.04.2024 по справі 522/13713/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2178/24

Справа № 522/13713/21

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року, та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2021 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2021 року, ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року, 03.12.2021 року та 07.02.2022 року, які занесені до протоколів судових засідань, та не підлягають оскарженню окремо від рішення суду,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення майна особистою приватною власністю,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя, в обґрунтування якого зазначила, що з грудня 2007 року ОСОБА_1 почала проживати спільно з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка, вести спільне господарство, спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, почали спільно виховувати малолітню доньку позивача. Після народження другої спільної дитини сторони зареєстрували шлюб. 11.03.2011 року між сторонами зареєстровано шлюб. Сторони мають трьох дітей, двоє з яких народились до укладення шлюбу між сторонами. Шлюбні відносини припинились на початку 2019 року

У період перебування у шлюбі, в тому числі з моменту проживання однією сім`єю, сторонами придбано нерухоме майно, яке зареєстроване як за позивачем, так і за відповідачем. На ім`я ОСОБА_2 зареєстроване наступне майно:

1) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,3 кв.м (реєстраційний номер майна: 27291982);

2) нежитлове приміщення кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 112,6 кв.м (реєстраційний номер майна: 462139451101);

3) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,6 кв.м (реєстраційний номер майна: 462251051101);

4) нежитлове приміщення кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 87,8 кв.м (реєстраційний номер майна: 462408751101);

5) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 21,8 кв.м (реєстраційний номер майна: 462362051101);

6) нежитлове приміщення підвалу, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м. (реєстраційний номер майна: 508931351101).

7) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 146 кв.м (реєстраційний номер майна: 137023351101).

8) нежитлове приміщення офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 загальною площею 77 кв.м (реєстраційний номер майна: 952393851101);

Рухоме майно, що було придбано у шлюбі та зареєстровано на ім`я відповідача:

1) транспортний засіб XINGYUE модель XY150ZK, 2010 року виготовлення, дата реєстрації: 17.07.2014, об`єм двигуна 150;

2) транспортний засіб KIA, модель SPORTAGE, 2016 року виготовлення, дата реєстрації: 06.09.2016, об`єм двигуна 1995;

3) транспортний засіб PEUGEOT модель BIPPER, 2013 року виготовлення, дата реєстрації: 04.10.2018, об`єм двигуна 1248;

4) транспортний засіб CHRYSLER модель PT CRUISER, 2007 року виготовлення, об`єм двигуна 2429;

5) транспортний засіб CITROEN модель BERLINGO, 2014 року виготовлення, об`єм двигуна 1560.

На ім`я ОСОБА_1 зареєстроване наступне майно:

1) земельна ділянка кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташована за адресою: АДРЕСА_9 .

2) об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м.

Позивач зазначає, що оскільки майно придбано в період шлюбу, воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу порівну.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила суд здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на такого майна: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_10 ; нежитлове приміщення офісу-магазину за адресою: АДРЕСА_11 ; нежитлове приміщення підвалу, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 ; нежитлових приміщень офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 ; земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м; транспортних засобів: XINGYUE модель XY150ZK, 2010 року виготовлення, дата реєстрації: 17.07.2014, об`єм двигуна 150; KIA, модель SPORTAGE, 2016 року виготовлення, дата реєстрації: 06.09.2016, об`єм двигуна 1995;транспортний засіб PEUGEOT модель BIPPER, 2013 року виготовлення, дата реєстрації: 04.10.2018, об`єм двигуна 1248; транспортний засіб CHRYSLER модель PT CRUISER, 2007 року виготовлення, об`єм двигуна 2429; транспортний засіб CITROEN модель BERLINGO, 2014 року виготовлення, об`єм двигуна 1560.

У листопаді 2021 року надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення майна особистою приватною власністю, в обґрунтування якого зазначив, що нежитлове приміщення кафе, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 112,6 кв.м та нежитлове приміщення 102, загальною площею 44,6 кв.м є двома частинами одного єдиного нежитлового приміщення, загальною площею 157,2 кв.м, які належать ОСОБА_2 на підставі мирової угоди від 02.10.2008 року, тобто до шлюбу з ОСОБА_1 .

Приміщення № 103 та АДРЕСА_12 , також набуті до шлюбу на підставі мирової угоди.

Зазначені приміщення за час шлюбу у вартості істотно не збільшились, ОСОБА_1 не здійснювала жодних трудових чи фінансових затрат щодо таких приміщень.

Квартира за адресою: АДРЕСА_7 придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_1 06.04.2016 на підставі ст. 64 СК України, тому вибула з права спільної сумісної власності подружжя у особисту приватну власністю ОСОБА_2 .

Приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , придбано під час шлюбу з ОСОБА_1 , проте за особисті кошти, з метою здійснення підприємницької діяльності.

Нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,3 кв.м придбане 16.04.2009 року до шлюбу з ОСОБА_1 , тому є його особистою власністю.

Нежитлове приміщення офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 77 кв.м набуте на підставі мирової угоди від 02.10.2008, тобто до укладення шлюбу, разом з тим вказане приміщення загальною площею 77 кв.м 15.06.2016 року зменшено шляхом продажу 5 кв.м, також до складу вказаного майна фактично включено не існуюче приміщення «8-комора», прощею 17,9 кв.м.

Земельна ділянка та житловий будинок придбано у період шлюбу сторін, однак за особисті кошти ОСОБА_3 від продажу майна набутого до шлюбу.

ОСОБА_3 просив суд визнати особистою приватною власністю нерухоме майно: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_10 ; нежитлове приміщення підвалу, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 ; нежитлових приміщень офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 ; земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 05 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 частину транспортного засобу марки XINGYUE модель XY150ZK, 2010 року виготовлення, дата реєстрації: 17.07.2014, об`єм двигуна 150; частину транспортного засобу марки KIA, модель SPORTAGE, 2016 року виготовлення, дата реєстрації: 06.09.2016, об`єм двигуна 1995; частину транспортного засобу марки PEUGEOT модель BIPPER, 2013 року виготовлення, дата реєстрації: 04.10.2018, об`єм двигуна 1248. В іншій частині позову відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення майна особистою приватною власністю задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_10 ; нежитлове приміщення підвалу, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 ; нежитлових приміщень офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 ; земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_9 ; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції, виходив з того, що приміщення АДРЕСА_13 з 2009 року належить ОСОБА_2 на підставі рішення суду, тобто придбано до укладення шлюбу. В той час, як приміщення 101, 102, 103 та 104 та приміщення, загальною площею 77,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_8 , утворилися з приміщень, які були виділені ОСОБА_2 на підставі мирової угоди щодо поділу майна з попередньою дружиною, тому є особистою приватною власністю відповідача.

Також суд першої інстанції погодився з доводами ОСОБА_2 , що приміщення за адресою: АДРЕСА_6 та земельна ділянка і будинок за адресою: АДРЕСА_9 , придбані ОСОБА_2 за кошти від продажу поділеного з попередньою дружиною ресторану, на підставі мирової угоди, затвердженої Апеляційним судом Одеської області.

Суд першої інстанції вважав, що будинок за адресою: АДРЕСА_9 куплений ОСОБА_2 за його особисті кошти, істотність збільшення об`єктів ОСОБА_1 доведена не була. Суд першої інстанції погодився з тим, що ОСОБА_1 працювала та заробляла кошти, однак істотність збільшення полягає насамперед у збільшенні вартості такого майна, що неможливо встановити показаннями свідків. Оцінка купленого майна наведена у договорі купівлі-продажу, в той час як оцінка будинку на даний момент до матеріалів справи не долучалася. Навіть саме по собі збільшення площі не є ознакою істотного збільшення вартості майна, тому суд вважав, що такий будинок підлягає визнанню за ОСОБА_2 , однак не як об`єкт незавершеного будівництва, а саме як будинок відповідно до договору купівлі-продажу.

Частина транспортних засобів відчужена, тому фактично розподілена не може бути. Автомобілі XINGYUE, KIA та PEUGEOT підлягають поділу порівну між сторонами, відповідно до позовних вимоги, адже набуті в шлюбі.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог первісного позову в частині поділу квартири за адресою: АДРЕСА_7 суд першої інстанції виходив з презумпції спільної власності подружжя та правомірності правочину, тому вважав, що ОСОБА_2 викупив частку ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності та став одноособовим власником такого майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати протокольну ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. від 19.11.2021 року про поновлення процесуальних строків та прийнятті зустрічного позову до провадження і відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про поновлення процесуальних строків на подачу зустрічного позову; скасувати ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. від 23.11.2021 року та ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 від 26.11.2021 року про відмову в задоволенні заяви про відвід судді Бондар В.Я. і задовольнити цю заяву; скасувати протокольну ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. від 03.12.2021 року про поновлення відповідачу процесуальних строків на подачу доказів та долучення до матеріалів справи доказів, поданих разом з клопотанням про поновлення процесуального строку від 03.12.2021 року і відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про поновлення процесуальних строків на подачу доказів. Докази, подані відповідачем у клопотанні, не приймати судом при розгляді справи; скасувати протокольну ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. від 07.02.2022 року про долучення до матеріалів справи доказів, поданих разом з клопотанням від 14.12.2021 року; скасувати повністю рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.07.2023 року по справі № 522/13713/21 і ухвалити нове рішення згідно з яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, про відсутність поважних причин для своєчасного подання відповідачем зустрічного позову в строк до 25 серпня 2021 року. На обґрунтування рішення суд додатково послався на обставини, про які відповідачем взагалі не заявлялись, що є підставами для відводу. Судом встановлений строк на подачу відповідачем відзиву на позов та доказів протягом 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження. Відповідач в період з 10.08.2021 року і до 18.11.2021 року не подав ні відзиву, ні доказів. Посилання відповідача на те, що адвокат знаходиться на самоізоляції і не змогла збирати докази, а з 02 грудня 2021 року знаходиться на самоізоляції і сам відповідач вважає неповажними причинами пропуску процесуального строку на подачу доказів. Крім того, дане твердження відповідача не підтверджено жодним доказом.

Судом порушено вимоги п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, не зупинено провадження по даній справі і прийнято рішення стосовно майна, яке є предметом іншого судового розгляду з вимогами про встановлення факту проживання однією сім`єю, чим фактично вирішив по суті іншу цивільну справу.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що згідно ухвали апеляційного суду Одеської області від 03.10.2008 року за відповідачем визнано право власності на 4 об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_8 загальною площею 209,25 кв.м в порядку розподілу спільного майна подружжя; з урахуванням продажу 10.07.2015 року одного об`єкту нерухомості у особистій власності відповідача залишилось три об`єкти нежитлові приміщення загальною площею 126,5 кв.м і квартира площею 50,8 кв.м Предметом поділу спільного майна (нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_8 ) по даній цивільній справі є 6 об`єктів загальною площею 454,1 кв.м.

Факт того, що відповідач 10.07.2015 року отримав від продажу ресторану 1362456,5 грн і факт відкриття відповідачем 10.07.2015 року сейфової скриньки в банку та відвідування її в дні покупки нерухомості не свідчать та не підтверджують того, що відповідач поклав до сейфової скриньки саме грошові кошти в сумі 1362456,5 грн, або якусь іншу суму, яка була отримана ним за продаж належного ресторану і що на покупку трьох вищевказаних об`єктів нерухомості відповідач брав і розплачувався саме цими грошовими коштами.

Щодо земельної ділянки та будинку, зазначає, що укладаючи договори купівлі-продажу вказаного майна, ОСОБА_2 надавалась згода на укладення вказаних договорів та був визначений статус цього майна як спільна сумісна власність подружжя.

Квартира АДРЕСА_14 станом на 06.04.2016 року не була особистою приватною власністю скаржника, а мала статус спільної сумісної власності подружжя. Скаржником не укладався договір про відчуження відповідачу своєї частки квартири у праві спільної сумісної власності, як це передбачено ч. 2 ст. 64 СК України.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.09.2023 року відкрито провадження у справі, відповідачу за первісним позовом роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами ОСОБА_2 отримав 24.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення та ухвали без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги в частині розрахунку площі майна за адресою: АДРЕСА_8 . Також зауважує, що реконструйоване майно не є новоствореним, крім того нежитлові приміщення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , є частинами єдиного нежитлового приміщення, як і приміщення № НОМЕР_3 та № 104. Вважає, що дохід який отримувала ОСОБА_1 не був використовувався під час здійснення капітальних ремонтів, та реконструкції майна, оскільки він є меншим ніж прожитковий мінімум ОСОБА_1 та дітей. Також зазначає, що наявність згоди іншого з подружжя на здійснення правочину не визначає статусу об`єкта нерухомого майна як спільної сумісної власності подружжя. Також вважає, що поновлення судом процесуального строку на надання доказів забезпечило реалізацію принципу змагальності.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

ОСОБА_1 повістку отримала 21.02.2024 року в особистому кабінеті електронного суду, що підтверджується довідкою.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

ОСОБА_2 повідомлений у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Із тексту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частки транспортних засобів марки XINGYUE модель XY150ZK, 2010 року виготовлення, марки KIA, модель SPORTAGE, 2016 року виготовлення, марки PEUGEOT модель BIPPER, 2013 року виготовлення, не оскаржується, тому рішення суду в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24 жовтня 2008 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що приміщення АДРЕСА_13 з 2009 року належить ОСОБА_2 на підставі рішення суду, тобто придбано до укладення шлюбу. В той час, як приміщення 101, 102, 103 та 104 та приміщення, загальною площею 77,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_8 , утворилися з приміщень, які були виділені ОСОБА_2 на підставі мирової угоди щодо поділу майна з попередньою дружиною, тому є особистою приватною власністю відповідача.

Також суд першої інстанції погодився з доводами ОСОБА_2 , що приміщення за адресою: АДРЕСА_6 та земельна ділянка і будинок за адресою: АДРЕСА_9 , придбані ОСОБА_2 , за кошти від продажу поділеного з попередньою дружиною ресторану, на підставі мирової угоди, затвердженої Апеляційним судом Одеської області.

Суд першої інстанції вважав, що будинок АДРЕСА_9 куплений ОСОБА_2 за його особисті кошти, істотність збільшення об`єктів ОСОБА_1 доведена не була. Суд першої інстанції погодився з тим, що ОСОБА_1 працювала та заробляла кошти, однак істотність збільшення полягає насамперед у збільшенні вартості такого майна, що неможливо встановити показаннями свідків. Оцінка купленого майна наведена у договорі купівлі-продажу, в той час як оцінка будинку на даний момент до матеріалів справи не долучалася. Навіть саме по собі збільшення площі не є ознакою істотного збільшення вартості майна, тому суд вважав, що такий будинок підлягає визнанню за ОСОБА_2 , однак не як об`єкт незавершеного будівництва, а саме як будинок відповідно до договору купівлі-продажу.

Частина транспортних засобів відчужена, тому фактично розподілена не може бути. Автомобілі XINGYUE, KIA та PEUGEOT підлягають поділу порівну між сторонами, відповідно до позовних вимоги, адже набуті в шлюбі.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог первісного позову в частині поділу квартири за адресою: АДРЕСА_7 суд першої інстанції виходив з презумпції спільної власності подружжя та правомірності правочину, тому вважав, що ОСОБА_2 викупив частку ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності та став одноособовим власником такого майна.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі в апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Зазначені положення закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доведення обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц(провадження № 61-8518св18),а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Частиною першою статті 69СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 березня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим повторно 03.06.2021 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис про шлюб № 87 від 11.03.2011 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрований Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 87 від 11 березня 2011 року розірвано.

15 грудня 2015 року ОСОБА_2 набув права власності на нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,8 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 1944 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М.

11 квітня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого остання прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,1318 га, кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, що розташована за адресою: АДРЕСА_9 . Договір зареєстрований в реєстрі за № 302 приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О.А.

11 квітня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 36,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_9 , який розташований на земельній ділянці, площею 0,1318 га. Договір зареєстрований в реєстрі за № 301 приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Денісовою О.А.

З викладеного вбачається, що вказане майно, а саме: нежитлове підвальнеприміщення заадресою: АДРЕСА_6 ,земельна ділянка,кадастровий номер5122786400:02:002:1053та житловийбудинок,загальною площею36,4кв.м набуте подружжям за час шлюбу, тому у відповідності до ст. 60 СК України належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньогогосподарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

ОСОБА_2 вважає, що вищевказані три об`єкти куплені на гроші отримані ним від продажу частки ресторану, що належав останньому на підставі мирової угоди, укладеної до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги зустрічного позову щодо цього майна, суд першої інстанції вважав, що останнє придбано ОСОБА_2 за кошти від продажу поділеного з попередньою дружиною ресторану, на підставі мирової угоди, затвердженої Апеляційним судом Одеської області, з огляду на те, що останній відвідував сейфову скриньку відкриту в день продажу ресторану та в дні укладення договорів купівлі-продажу зазначеного майна.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

У частині першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що надані ОСОБА_2 докази зокрема: довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 20.08.2021 року щодо укладення ОСОБА_2 угоди на користування сейфовою скринькою № 20150710000007 від 10 липня 2015 року, відкрита 10.07.2015 у відділення АТ КБ «Приват Банк» та закрита 10.07.2016 та довідка від 20.08.2021 згідно якої ОСОБА_2 відвідував сейфову скриньку у наступний час: 10.07.2015, 13.11.2015, 08.12.2015, 15.12.2015, 10.03.2016, 06.04.2016, 10.04.2016, 11.04.2016, 08.06.2016, 10.07.2016, беззаперечно не свідчать про те, що сплата коштів за договорами купівлі-продажу від 15.12.2015 року та 11.04.2016 року у загальному розмірі 3932000 грн здійснювалась за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , отриманих від продажу поділеного з попередньою дружиною ресторану.

Доказами у справі не підтверджується наявність у сейфовій скринці ОСОБА_2 грошових коштів достатніх для здійснення оплати за вказаними договорами. Відвідування у дні укладення зазначених договорів купівлі-продажу сейфової скриньки не свідчить про те, що ОСОБА_2 взагалі забирав щось з сейфової скриньки, забирав саме грошові кошти, грошові кошти саме від продажу поділеного з попередньою дружиною ресторану, або грошові кошти достатні для здійснення вказаних договорів.

Показами свідків, допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції, такі обставини також не підтверджено.

ОСОБА_1 надала згоду на купівлю нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,8 кв.м за якою у спільну сумісну власність подружжя набуто вказане нежитлове приміщення.

Договори купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 36,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_9 та земельної ділянки, кадастровий номер 5122786400:02:002:1053 укладено за згодою ОСОБА_2 . Під час укладення вказаних договорів останній не зазначав, що майно набувається за його особисті кошти.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 , в порушення ст. 81 ЦПК України, не доведено здійснення оплати за договорами купівлі-продажу від 15.12.2015 року та 11.04.2016 року у загальному розмірі 3932000 грн за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу поділеного з попередньою дружиною ресторану, тому на майно, яке придбане за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі на підставі договорів від 15.12.2015 року на 11.04.2016 року, поширюється режим спільної сумісної власності подружжя і відповідачем презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростовано.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Водночас, стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 916/4392/14 формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Враховуючи наявність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на житловий будинок, загальною площею 36,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_9 , колегія суддів вважає, що вимоги сторін щодо визнання права на частку об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_9 підлягають задоволенню частково, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на частину будинку за адресою: АДРЕСА_9 .

Щодо квартири, загальною площею 146,0 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 146 кв.м колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Вказана квартира 20.08.2013 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого в реєстрі за № 1305 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О. придбана ОСОБА_1 (т.1 а.с.197-205).

06 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 .

Статтею 64 Сімейного кодексу Українипередбачено, що дружина та чоловік дають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Відповідно, до договорів, укладених між подружжям, застосовуються ті ж положення чинного законодавства, що й до будь-яких правочинів, які не заборонені законом та укладені між особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Сам факт укладення правочину у шлюбі не надає права стороні такого правочину відмовитись від прийнятого на себе зобов`язання лише тому, що контрагентом за договором є його дружина або чоловік.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що коштів за вказаним договором не отримувала, уклала вказаний договір на прохання чоловіка, якому довіряла, вважала, що укладений договір здійснено з метою полегшення можливості вирішувати питання в будь-яких органах влади.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та зауважує, що ОСОБА_1 доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 06 квітня 2016 року не надано, презумпцію правомірності правочину не спростовано, тому доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими.

Посилання щодо необхідності, з метою укладення договору відчуження частки майна на яке поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, виділу цієї частки, не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають положенням ч. 2 ст. 64 СК України, відповідно до якої відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Щодо рухомого майна, а саме: транспортного засобу CHRYSLER модель PT CRUISER, 2007 року виготовлення, об`єм двигуна 2429; транспортного засобу CITROEN модель BERLINGO, 2014 року виготовлення, об`єм двигуна 1560, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено що з витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 25.02.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником зокрема: транспортного засобу CHRYSLER модель PT CRUISER, 2007 року виготовлення, об`єм двигуна 2429 (дата державної реєстрації 04.04.2008); транспортного засобуCITROEN модель BERLINGO, 2014 року виготовлення, об`єм двигуна 1560 (дата державної реєстрації 30.10.2019).

На виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеса від 07.02.2022 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області Головного сервісного центру МВС документів надійшла відповідь, згідно якої автомобільCHRYSLER модель PT CRUISER, сірого кольору продано 02.07.2021 ОСОБА_7 (т.2 а.с.173), автомобільCHRYSLER модель PT CRUISER, білого кольору продано 02.07.2021 ОСОБА_8 (т.2 а.с.174), автомобільCITROEN модель BERLINGO,білого кольору продано 23.04.2021 ОСОБА_9 (т. 2 а.с.175).

З матеріалів справи вбачається, що частина транспортних засобів - предмету спору була відчужена, тому фактично розподілена не може бути. АвтомобіліXINGYUE, KIA та PEUGEOTпідлягають поділу порівну між сторонами, відповідно до позовних вимоги, адже набуті в шлюбі.

Колегія суддів зазначає, що транспортний засіб є рухомим майном та одночасно неподільною річчю. Крім того, у вказаній справі встановлено, що транспортні засоби CHRYSLER модель PT CRUISER, 2007 року виготовлення, об`єм двигуна 2429 та CITROEN модель BERLINGO, 2014 року виготовлення, об`єм двигуна 1560, відчужені ОСОБА_2 .

У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16ц, від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо визнання права власності на частину транспортного засобу CHRYSLER модель PT CRUISER, 2007 року виготовлення, об`єм двигуна 2429 та 1/2 частину транспортного засобу CITROEN модель BERLINGO, 2014 року виготовлення, об`єм двигуна 1560, з урахуванням встановлених обставин, задоволенню не підлягають.

Із вимогами про стягнення компенсації вартості частки вказаних автомобілів ОСОБА_1 не зверталась.

Щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_8 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, зокрема набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто

Звертаючись за суду з позовом позивач просила визнати за нею право власності на частку майна, а саме: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_10 ; нежитлове приміщення офісу-магазину, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 .

ОСОБА_2 є власником об`єкту, загальною площею 110,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_8 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення № 505 від 16.04.2009 року, виданого на підставі: розпорядження Приморського районної адміністрації Одеської міської ради від 24.09.2008 року № 155, замість рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.09.2008 року, справа 2-5119/08, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» від 10.12.2008 року (т.1 а.с.250).

Оскільки вказане майно набуте ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , тому на вказане майно не поширюється режим спільного сумісного майна подружжя, та останнє не підлягає поділу між сторонами.

Згідно інформаційної довідки № 245937236 від 25.02.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, вбачається, що ОСОБА_2 є власником:

нежитлового приміщення офісу, загальною площею 77 кв.м, за адресою: АДРЕСА_8 , підстава для державної реєстрації - договір про виділення часток нерухомого майна в натурі (поділ), серія та номер 754, виданий 15.06.2016 року, дата державної реєстрації 15.06.2016 року;

нежитлового приміщеннякафе,загальною площею87,8кв.мза адресою: АДРЕСА_8 ,підстава длядержавної реєстрації свідоцтвопро правовласності № НОМЕР_5 ,дата державноїреєстрації 15.12.2015року;

нежитлового приміщення, загальною площею 21,8 кв.м за адресою:за адресою: АДРЕСА_5 , підстава для державної реєстрації - свідоцтво про право власності № НОМЕР_6 , від 05.09.2014 року, дата державної реєстрації 22.09.2014 року;

нежитлового приміщення, загальною площею 44,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , підстава для державної реєстрації - свідоцтво про право власності № НОМЕР_7 , від 25.09.2014 року, дата державної реєстрації 22.09.2014 року;

нежитлового приміщення кафе, загальною площею 112,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , підстава для державної реєстрації - свідоцтво про право власності № НОМЕР_8 , від 25.09.2014 року, дата державної реєстрації 22.09.2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03.10.2008 року у справі № 22ц-3988/2008 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , згідно якої сторони в порядку визначення способу виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 17.09.2008 року погодились на укладення мирової угоди про поділ майна подружжя наступним чином, зокрема ОСОБА_2 виділено майно: нежитлові приміщення кафе та бару площею 165,5 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 ; нежитлове приміщення офісу площею 37,2 кв.м розташоване за адресою: АДРЕСА_8 ; квартира АДРЕСА_15 , загальною площею 50,8 кв.м; нежитлове приміщення міні-кафе площею 89,3 кв.м розташоване за адресою: АДРЕСА_8 .

ОСОБА_2 на праві власності належить об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 . Об`єкт вцілому скаладається з приміщень, загальною площею 157,2 кв.м, основною площею 110,1 кв.м, відображених у технічному паспорті від 15.10.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові приміщення кафе від 28.10.2010 року, яке видане на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.10.2010 року № 1167, замість мирової угоди від 02.10.2008 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 03.10.2008 року справа № 22ц-3988/2008, зареєстрованих КП «ОМБТІ та РОН» від 18.06.2009 року.

Згідно висновку експерта № 207/21 судового експерта ОСОБА_11 від 26.11.2021 року, наданого відповідачем, складеного для подання до суду по цивільній справі № 522/13713/21, вбачається, що нежитлове приміщення кафе, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загального площею 112,6 кв.м, реєстраційний номер 462139451101, згідно Технічного паспорту на нежитлове приміщення кафе у житловому будинку АДРЕСА_8 , від 27.06.2014 року та свідоцтва про право власності серія та номер 27286049, виданим 25.09.2014 року реєстраційною службо Одеського міського управління юстиції Одеської області та нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загально полощею 44,6 кв.м, реєстраційний номер 462251051101, згідно Технічного паспорту на нежитлове приміщення у житловому будинку АДРЕСА_8 , від 27.06.2014 року та свідоцтва про право власності серія та номер 27292444, виданим 25.09.2014 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області є двома частинами одного єдиного нежитлового приміщення загальною площею 157,2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , згідно Технічного паспорту на нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_8 , від 05.11.2010 року, виданого на підставі Свідоцтва про право власності від 28.10.2010 року серії CAC № 914831.

Судовим експертом зазначено, що при додаванні фактичної площі нежитлового приміщення кафе, яка становить 112,6 кв.м, приміщення 101, до фактичної площі нежитлового приміщення, яка становить 44,6 кв.м, приміщення 102, загальна площа становить 157,2 кв.м.

З викладеного вбачається ОСОБА_2 на праві власності належить майно: нежитлове приміщення, загальною площею 44,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлове приміщення кафе, загальною площею 112,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , які є двома частинами одного єдиного нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 157,2 кв.м, яке належало ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення кафе від 28.10.2010 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_15 , набута ОСОБА_2 внаслідок укладення мирової угоди була переобладнана, здійснено капітальний ремонт, проведена реконструкція внаслідок чого з`явилось два нежитлових приміщення № НОМЕР_1 та № 102 жодними доказами не підтверджується.

Також ОСОБА_2 на праві власності належить об`єкт, загальною площею 109,6 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_8 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові приміщення кафе-бару від 03.09.2010 року, виданим на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.08.2010 року № 821, замість мирової угоди від 02.10.2008 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 03.10.2008 року справа № 22ц-3988/2008, зареєстрованих КП «ОМБТІ та РОН» від 14.06.2010 року.

Згідно висновку експерта № 206/21 від 26.11.2021 року, складеного судовим експертом Сікорською О.А. для подання до суду по цивільній справі № 522/13713/21, вбачається, що нежитлове приміщення кафе, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 87,8 кв.м реєстраційний номер 452408751101, згідно Технічного паспорту на нежитлове приміщення кафе у житловому будинку АДРЕСА_8 , від 27.06.2014 року та свідоцтва про право власності серія та номер 27301058, виданим 25.09.2014 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області та нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 21,8 кв.м, реєстраційний номер 462362051101, згідно технічного паспорту на нежитлове приміщення у житловому будинку АДРЕСА_8 ; від 27.06.2014 року та свідоцтва про право власності серія та номер 27298434, виданим 25.09.2014 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області є двома частинами одного єдиного нежитлового приміщення кафе-бару, загальною площею 109,6 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , згідно даних технічного паспорту на нежитлове приміщення кафе-бару в будинку АДРЕСА_8 , від 05.11.2010 року, виданого на підставі свідоцтва про право власності від 03.10.2010 року серії CAC № 068398.

З викладеного вбачається ОСОБА_2 на праві власності належить майно: нежитлове приміщення кафе, загальною площею 87,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_8 та нежитлове приміщення, загальною площею 21,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , які є двома частина одного єдиного нежитлового приміщення кафе-бару, загальною площею 109,6 кв.м розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 157,2 кв.м, яке належало ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення кафе від 28.10.2010 року.

ОСОБА_2 є власником об`єкту, загальною площею 82,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_8 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 05.01.2012 року, замість мирової угоди від 02.10.2008, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 03.10.2008 справа № 22ц-3988/2008, зареєстрованих КП «ОМБТІ та РОН» від 17.06.2009, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення офісу від 26.01.2012 року.

15 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 укладено договір про виділення часток нерухомого майна в натурі (поділ) за яким співвласники нежитлових приміщень офісу за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 82,0 кв.м виділили в натурі у власність ОСОБА_2 нежитлові приміщення офісу, загальною площею 77,0 кв.м, у власність ОСОБА_12 нежитлові приміщення офісу, загальною площею 5,0 кв.м.

Згідно висновку експерта № 208/21 судового експерта від 26.11.2021 року, складеного експертом ОСОБА_11 для подання до суду по цивільній справі № 522/13713/21, вбачається, що при зліченні даних, вказаних у технічних паспортах, експертом визначено. що нежитлове приміщення загально площе 64,1 кв.м зазначене у технічному паспорті на нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_8 від 01.11.2010 року майже повністю входить до складу нежитлового приміщення загальною площе 77,0 кв.м, зазначеному в технічному паспорті на нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_8 від 27.05.2016 року, за виключенням приміщення «5-підсобне» площею 5,0 кв.м. Різниця в площі між приміщеннями загальною площею 77,0 кв.м та 64,1 кв.м становить 12,9 кв.м. Різниця наявна за рахунок виключення зі складу приміщень загальною площею 77,0 кв.м приміщення «5-допоміжне» площею 5.0 кв.м (на підставі Договору про виділення часток нерухомого майна в натурі) та заявленого в технічному паспорті приміщення «8-комори» площею 17.9 кв.м у підвальному поверсі. Дослідивши Технічні паспорти на нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_8 від 02.03.2016 та від 27.05.2016, експертом визначено, що приміщення, яке позначене як «8-комора, площею 17,9 кв.м» у технічному паспорті на нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_8 від 02.03.2016, входить в повному об`ємі до складу нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 77,0 кв.м, згідно технічного паспорту на нежитлове приміщення офісу у будинку АДРЕСА_8 від 27.05.2016 року.

Доводи ОСОБА_2 в частині виникнення спірних об`єктів нерухомого майна за рахунок належних останньому на праві приватної власності об`єктів та надані на підтвердження вказаних доводів докази, зокрема висновки експерта, ОСОБА_1 не спростовані. Підстав для відхилення наданих ОСОБА_2 висновків експерта не встановлено.

Оскільки спірні нежитлові приміщення 101, 102, 103, 104 та приміщення офісу є частинами нежитлових приміщень, набутих ОСОБА_2 у 2010 році, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , на останні не поширюється режим спільного сумісного майна, тому вимоги про поділ останнього між подружжям задоволенню не підлягають.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 зазначає,що якзагальна площаналежних ОСОБА_2 на правівласності об`єктівнерухомого майна,так іїх кількість збільшиласьпорівняно зтим майном,яке останнійотримав внаслідокрозподілу спільногомайна подружжязгідно ухвалиапеляційного судуОдеської областівід 03жовтня 2008року,та вважає,щовказане є істотним збільшенням вартості майна.

Згідно зі статтею 62 СК Україниякщо майнодружини,чоловіка зачас шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК Україниправил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників, при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю на підставі положень ст. 62 СК України не заявлялось, та належних доказів на підтвердження вказаних обставин не надано.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 посилається наобставини спільногопроживання однієюсім`єю з ОСОБА_2 у періодз серпня2008року почас реєстраціїшлюбу,при цьомузазначає,що вказаніобставини небули підставоюпозову всправі пророзподіл майнаподружжя.Зазначає про те, що в позовній заяві про поділ майна подружжя не було зазначено конкретну вимогу щодо визнання статусу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спільної сім`ї до реєстрації шлюбу, тому ця вимога не може вважатися предметом спору в рамках справи про розподіл майна подружжя.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 року у справі № 523/14489/15-ц).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

ОСОБА_1 в позовній заяві посилається на обставини придбання сторонами майна за час спільного проживання з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, однак в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що є її процесуальним обов`язком доказів спільного проживання з ОСОБА_2 у період з 2008 року по 11.03.2011 року не надала.

Враховуючи викладене, режим спільного сумісного майна подружжя не поширюється на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_10 ; нежитлове приміщення офісу-магазину, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , набуті ОСОБА_2 у 2009 році та 2010 роках відповідно.

Щодо вимог про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, про поновлення процесуальних строків та прийнятті зустрічного позову до провадження.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що Приморський районнийсуд м.Одеси ухвалою від 23.07.2021 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Визначив відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали на подання відзиву.

Матеріали справи не містять доказів вручення представнику відповідача судом копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви з доданими документами.

Копію ухвали про відкриття провадження ОСОБА_2 отримав 13.08.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

18.10.2021 року надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 19.10.2021 року, від представника ОСОБА_1 - у зв`язку з хворобою представника та від представника ОСОБА_2 у зв`язку з хворобою дитини представника.

Розгляд справи відкладено на 19.11.2021 року.

18.11.2021 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про поновлення строку на подання зустрічного позову та зустрічний позов. В обґрунтування пропуску строку на подання зустрічного позову ОСОБА_2 послався на необхідність збирання доказів, якими обґрунтоване належність йому майна на праві приватної власності, необхідність проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 19.11.2021, яка занесена до протоколу судового засідання, з метою повного та об`єктивного розгляду справи задовольнив клопотання про поновлення строку на подання зустрічного позову.

Оскаржуючи вказану ухвалу, ОСОБА_1 , посилається на необґрунтованість вказаного клопотання, а зазначені причини вважає не поважними для поновлення строку для подання зустрічного позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання на поновлення строку на подання зустрічного позову обґрунтоване, зокрема необхідністю проведення експертиз. З матеріалів цивільної справи вбачається, що додані відповідачем висновки будівельно-технічних експертиз, проведені експертом на підставі договорів № 154/208/21, № 154/206/21, № 154/207/21 від 22.09.2021 року, що свідчить про обґрунтованість доводів клопотання про поновлення строку щодо необхідності збирання доказів та проведення експертиз.

Колегія суддів вважає, що у цій справі з огляду на взаємну пов`язаність вимог зустрічного та первісного позовів, враховуючи мету зустрічного позову доведення відсутності у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову, зважаючи на складність справи, обсяг матеріалів та заявлених позовних вимог, необхідність звертатись, зокрема до експерта для отримання висновків будівельно-технічних експертиз та вчиняти дії щодо забезпечення їх проведення, та виходячи з принципу процесуальної економії, тобто забезпечення відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, висновок суду про поновлення строку на подання зустрічного позову є обґрунтованим, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Щодо оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2021 року та ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2021 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Бондар В.Я. колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається подання ОСОБА_1 22.11.2021 року заяви про відвід судді Бондаря В.Я., яка мотивована тим, що суддя Бондар В.Я. прийняв до провадження зустрічний позов, поновивши строк на його подання, хоча причини вказані представником відповідача були неповажними. Також вказує, що позиція головуючого зводилася до того, аби в справі про стягнення аліментів сторона позивача не заперечувала проти прийняття зустрічного позову, то справа і не направлялася би до суду апеляційної інстанції, щоб пришвидшило її розгляд. Також вказує, що суддя поновив строк представнику відповідача не з підстав вказаних у заяві, а у зв`язку з веденням карантину та хвороби представника відповідача у жовтні 2021 року. Позивач вказує, що в даному випадку питання неупередженості та необ`єктивності стосується не процесуального рішення, а поведінки судді Бондаря В.Я., яка знецінює та дискредитує образ судді та ставить під сумнів демократичні принципи цивільного процесу. Сторона вважає, що суддя нерівно ставиться до сторін.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 23.11.2021 року відмовив у задоволенні заяви про відвід судді ОСОБА_13 . Заяву про відвід передав до канцелярії Приморського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 26.11.2021 року у задоволенні заяви про відвід головуючому судді Бондарю В.Я. у цивільній справі № 522/13713/21 відмовив.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК Українисуддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або необ`єктивності судді.

Наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Цивільний процесуальнийкодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте визначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Колегія суддів погоджується із тим, що підстави для відводу судді Бондаря В.Я. відсутні, оскільки викладені в заяві доводи стосуються лише припущень щодо неупередженості головуючого по справі, та зводяться до незгоди з процесуальним рішенням щодо поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви, що в силу положень частини четвертої статті 36ЦПК України не може бути підставою для відводу.

Будь-яких доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді в результаті розгляду даної справи або наявність обставин, які викликають сумніви у його неупередженості при розгляді даної справи матеріали справи не містять.

Оскільки наявність обставин, передбачених статтею 36 ЦПК України, як підстав для відводу судді не встановлено, правильним є висновок про відсутність підстав для задоволення заяви про відвід судді.

Щодо вимог про скасування ухвал Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2021 року про поновлення строків на подачу доказів та долучення до матеріалів справи доказів, поданих разом з клопотанням про поновлення процесуального строку від 03.12.2021 року та від 07.02.2022 року про долучення до матеріалів справи доказів, поданих разом з клопотанням від 14.12.2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що 03.12.2021 року від ОСОБА_2 , надійшло клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів. Поважність причин пропуску строку на подання доказів обґрунтовано перебування представника ОСОБА_2 , та його самого у подальшому на самоізоляції у зв`язку з хворобою, що перешкоджало збиранню доказів.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 03.12.2021 року визнав поважними причини пропуску строку на подання доказів, та долучив до матеріалів справи докази подані ОСОБА_2 разом з клопотанням від 03.12.2021 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду вказаного клопотання у судовому засіданні, призначеному на 03.12.2021 року, представник ОСОБА_1 спочатку заперечувала щодо визнання поважними причини пропуску строку на подання відповідних доказів, разом з тим після ознайомлення з доказами залишила питання на розсуд суду, що підтверджується протоколом судового засідання.

Постановляючи оскаржувану ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, суд першої інстанції керувався тим, що основним завданням цивільного судочинства є справедливий своєчасний та неупереджений розгляд справи.

В апеляційнійскарзі,разом зоскарженням ухвалиПриморськогорайонного суду м. Одеси від 03.12.2021 року про поновлення строків на подачу доказів та долучення до матеріалів справи доказів, скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги постійно посилається на докази, які долучені до матеріалів справи оскаржуваною ухвалою, тому з огляду на позицію представника ОСОБА_1 у судовомузасіданні тавраховуючи посиланнясторін навказані доказидля обґрунтуваннявимог позову,зустрічного позовута апеляційноїскарги,колегія суддів у цьому випадку не вбачає порушення принципу диспозитивності.

14.12.2021 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: висновків будівельно-технічних експертиз та інформації щодо надання банківських послуг.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 07.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучив до матеріалів справи докази, подані разом з клопотанням від 14.12.2021 року.

Колегія суддів враховує, що представник ОСОБА_1 у судовому засіданні від 07.02.2022 року вважала можливим долучити до матеріалів справи докази подані разом з клопотанням ОСОБА_2 від 14.12.2021 року а саме: висновків будівельно-технічних експертиз та інформації щодо надання банківських послуг та просила надати час на ознайомлення з вказаними доказами, що підтверджується протоколом судового засідання від 07.02.2022 року.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю).

В основу доктрини venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) покладено принцип добросовісності.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині невідповідності ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання.

Також колегія суддів, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо необґрунтованості поновлення строків на прийняття зустрічного позову, поновлення строків на подачу доказів бере до уваги те, що станом на час постановлення оскаржуваних ухвал (19.11.2021 року, 03.12.2021 року та 27.02.2022 року) діяли положення п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Приморського районногосуду м.Одеси від05липня 2023року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; частину земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м та в частині позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю: нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; частину земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м слід задовольнити частково.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376,ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Приморського районногосуду м.Одеси від05липня 2023року задовольнити частково.

Рішення Приморського районногосуду м.Одеси від05липня 2023року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; частину земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м та в частині позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю: нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; частину земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності:

на частину нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м;

на частину земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ;

на житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю: нежитлового приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 70,80 кв.м; земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:02:002:1053, площею 0,1318 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 ; об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 36,4 кв.м відмовити.

В іншій оскаржуваній частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року залишити без змін.

У задоволенні апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2021 року, ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2021 року, ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року, 03.12.2021 року та 07.02.2022 року, які занесені до протоколів судових засідань, та не підлягають оскарженню окремо від рішення суду відмовити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23.11.2021 року залишити без змін.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2021 року залишити без змін.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залишити без змін.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залишити без змін.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П.Лозко