Постанова

від 23.04.2024 по справі 910/14473/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14473/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Шегера І. П.,

відповідача - Золотарьова Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 (судді: Іоннікова І. А. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Тарасенко К. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська Автомобільна Корпорація"

до Київської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Українська Автомобільна Корпорація" (далі - ПрАТ "Українська Автомобільна Корпорація", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Автомобільна Корпорація", далі - ТОВ "Українська Автомобільна Корпорація") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2021 (далі - договір оренди земельної ділянки від 28.12.2021) укладеною в редакції, викладеній позивачем у прохальній частині позовної заяви.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (далі - рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490) установлено ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у розмірі 0 відсотків у період із 01.03.2022 по 31.05.2022, однак відповідач відмовляється внести відповідні зміни до укладеного із позивачем договору оренди землі щодо розміру орендної плати у зазначений період.

1.2. Київська міська рада у відзиві на позов заперечила проти його задоволення, посилаючись, зокрема на те, що вона не приймала рішень про внесення змін до спірного договору оренди; рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 не містить обов`язку переглядати орендні ставки у договорах оренди землі та вносити відповідні зміни до них; позивач не довів порушення свого права у наведеному випадку.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 (суддя Літвінова М. Є.) позов задоволено та визнано укладеною між ПрАТ "Українська Автомобільна Корпорація" та Київською міською радою додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2021 щодо земельної ділянки загальною площею 0,0639 га, розташованої у Голосіївському р-ні м. Києва на Чапаєвському шосе 98, кадастровий номер 8000000000:90:119:0019, у редакції, викладеній в пункті 2 резолютивної частини рішення.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із доведеності матеріалами справи того, що на підставі рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 відбулась зміна ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, при цьому позивач дотримався порядку, визначеного чинним законодавством України щодо внесення змін до договору; у наведеному випадку порушені права позивача як орендаря земельної ділянки, оскільки розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди та він встановлюється саме в договорі, а тому, за висновком суду, наявні підстави для внесення змін до договору в частині розміру ставки орендної плати у період із 01.03.2022 по 31.05.2022.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 (судді: Іоннікова І. А. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Тарасенко К. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи у позові, виходив із того, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду; у спірному договорі такої підстави не передбачено.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ТОВ "Українська Автомобільна Корпорація" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у цій справі залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 30 Закону України "Про оренду землі" в сукупності зі статтями 632, 651 Цивільного кодексу України при вирішення судами спорів про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині орендної плати, наведені в постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 904/3262/19, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19. Скаржник наголошував на наявності правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі у зв`язку зі зміною ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у період із 01.03.2022 по 31.05.2022 на підставі рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490.

3.2. Від Київської міської ради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 28.12.2021 між ПрАТ "Українська автомобільна корпорація" (орендар) і Київською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки на новий строк (яким було викладено договір оренди земельної ділянки у новій редакції), за умовами якого орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 17.09.2009 № 240/2309, від 21.10.2021 № 3072/3113 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі. Об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішень Київської міської ради від 17.09.2009 № 240/2309, від 21.10.2021 № 3072/3113 та договору є земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:90:119:0019, площею 0,0639 га, яка розташована у Голосіївському районі м. Києва на Чапаєвському шосе, 98 (пункти 1.1, 2.1)

Згідно з пунктами 3.1, 4.2 цього договору його укладено строком на 10 років. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 12 % від її нормативної грошової оцінки.

У пункті 4.3 договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього договору та з урахуванням пункту 4.4 договору.

Відповідно до пункту 4.4 договору розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, та у інших випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз у рік.

Всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (пункт 11.1 договору).

13.09.2022 Київська міська рада прийняла рішення № 5449/5490 "Про внесення змін до рішення Київради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", яким пункт 19.13 доповнено таким абзацом: "Установити, що з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка" (пункт 1.3).

У зв`язку з цим, 20.10.2022 позивач звернувся до відповідача з листом № 148/14, в якому просив укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2021, зокрема в частині внесення змін щодо розміру орендної плати на період із 01.03.2022 по 31.05.2022 за земельну ділянку в розмірі 0 відсотка від її нормативної грошової оцінки; до вказаного листа позивач долучив підписаний ним проєкт додаткової угоди.

У відповідь на зазначений лист Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі від 12.11.2022 № 05716-13748 повідомив, що пропозиція про підписання додаткової угоди не може бути задоволена, пославшись на те, що рішення Київської міської ради не містять обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, а також було наголошено на необхідності нотаріального посвідчення зазначеної додаткової угоди.

Наведені обставини стали підставою для звернення ПрАТ "Українська Автомобільна Корпорація" до суду з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.

4.3. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом спору у цій справі є наявність/відсутність підстав для визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі у зв`язку зі зміною ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у період із 01.03.2022 по 31.05.2022 на підставі рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490.

4.4. Місцевий господарський суд позов задовольнив, визнав укладеною між сторонами у справі додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2021 та виклав її редакцію в резолютивній частині судового рішення.

4.5. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові.

4.6. Проте колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та при цьому виходить із такого.

4.7. За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.8. Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, Верховний Суд з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне вийти за межі касаційної скарги та врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/14086/22, зареєстрованій в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16.02.2024, тобто після подання касаційної скарги (13.02.2024) у цій справі, щодо застосування запроваджених під час дії правового режиму воєнного стану спеціальних норм, якими врегульовано тимчасове звільнення орендарів відповідних земельних ділянок (у тому числі позивача) від сплати орендної плати за землю, зокрема абзаців 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364, яка набрала чинності з 25.12.2022 (далі - Постанова № 1364) та положень Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (набрав чинності з 27.12.2022) (далі - Перелік № 309), оскільки вони (висновки) прийняті у подібних правовідносинах (у спорі про визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі у зв`язку зі зміною ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у період із 01.03.2022 по 31.05.2022 на підставі рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490).

4.9. У частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень статей 632, 651 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України "Про оренду землі", за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону (схожий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

При цьому, правові висновки щодо застосування статті 30 Закону України "Про оренду землі" в сукупності із статтями 632, 651 Цивільного кодексу України при вирішення судами спорів про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині орендної плати наведені в постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 904/3262/19, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20, на які також посилається скаржник у касаційній скарзі.

4.10. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

4.11. Колегія суддів ураховує, що Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набрав чинності з 17.03.2022, пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України доповнено підпунктом 69.14 такого змісту: "Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України".

У свою чергу, абзацами 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції, чинній з 06.05.2023, тобто чинній на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 18.10.2023, передбачено, що за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 1364, установлено, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій; до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

На виконання Постанови № 1364 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309 (набрав чинності з 27.12.2022) затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік № 309), з первісної редакції підпункту 2.10 пункту 2 (Території активних бойових дій) розділу І (Території, на яких ведуться (велися) бойові дії) якого вбачається, що в період із 24.02.2022 по 10.08.2022 вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.

Таким чином, станом на час прийняття Київською міською радою рішення від 13.09.2022 № 5449/5490, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги, в спірний період (із 01.03.2022 по 31.05.2022) вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.

Враховуючи положення абзаців 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пункту 1 Постанови № 1364 та підпункту 2.10 пункту 2 розділу І Переліку № 309 в їх сукупності, якими орендарі земельних ділянок комунальної власності, що належить територіальній громаді міста Києва, звільнялися від сплати орендної плати за землю в період із 01.03.2022 по 31.05.2022, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте Київською міською радою рішення від 13.09.2022 № 5449/5490, яким передбачено застосовувати з 01.03.2022 по 31.05.2022 нульову ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) та яким (рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490) позивач власне й обґрунтовує підстави заявленого позову, цілком узгоджується з наведеними нормами чинного законодавства, якими охоплено визначений Київською міською радою період пільгової сплати орендної плати за землю - з 01.03.2022 по 31.05.2022.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Зважаючи на те, що предметом позову в цій справі є вимоги про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2021 шляхом тимчасового (а саме на період із 01.03.2022 по 31.05.2022) визначення нульової ставки орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, яка належить територіальній громаді міста Києва, то до спірних правовідносин оренди земельної ділянки комунальної власності, яка розташована в межах міста Києва, тобто на території, яка в спірний період (із 01.03.2022 по 31.05.2022) була зоною бойових дій, підлягали застосуванню також запроваджені під час дії правового режиму воєнного стану спеціальні норми абзаців 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пункту 1 Постанови № 1364 та підпункту 2.10 пункту 2 розділу І Переліку № 309, якими врегульовано тимчасове звільнення орендарів відповідних земельних ділянок (в тому числі позивача) від сплати орендної плати за землю, а не лише загальні норми зокрема статей 632, 651, 652 Цивільного кодексу, статті 30 Закону України "Про оренду землі", виключно якими керувався суд апеляційної інстанції на обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову.

З урахуванням змісту положень абзаців 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пункту 1 Постанови № 1364 та підпункту 2.10 пункту 2 розділу І Переліку № 309 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для внесення змін до спірного договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати в спірний період з мотивів, викладених у цій постанові, оскільки: 1) підставою для перегляду розміру (ставки) орендної плати має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру такої плати або зміна розміру земельного податку, а не рішення органів місцевого самоврядування; 2) рішення органів місцевого самоврядування можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди безпосередньо в самому договорі передбачили таку підставу для зміни розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, тобто зазначені рішення (щодо перегляду розміру орендної плати) не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду (схожі за змістом правові висновки викладено в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 911/3627/17, від 27.11.2018 у справі № 910/21685/17, від 19.02.2019 у справі № 910/21590/17, від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2019 у справі № 916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі № 922/378/19, від 14.12.2021 у справі № 910/1344/21, від 27.09.2022 у справі № 916/1738/21.

4.12. Разом із тим, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на принцип добросовісності як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки: 1) добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в пункті 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20); 2) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

Отже, орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, у наведеному випадку Київської міської ради як уповноваженого органу, та застосування до орендаря тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього, в зв`язку з чим не може вважатися добросовісною поведінка орендодавця, яка проявляється у тому, що він спочатку приймає рішення, яким встановлює більш вигідну для орендарів ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в спірний період, але в подальшому, ухиляючись від укладення відповідної додаткової угоди, саме з огляду на яку орендар і матиме можливість сплачувати нову ставку орендної плати, не вчиняє дій, які надають орендарю право на застосування такої ставки, тобто демонструє суперечливу поведінку, чим фактично нівелюється виконання чинного рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490. Тим більше, що вона (Київська міська рада) в поданій апеляційній скарзі звертала увагу на те, що з метою приведення у відповідність істотних умов договорів оренди земельних ділянок Київська міська рада прийняла рішення від 20.04.2023 № 6311/6352 "Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва" (далі - рішення від 20.04.2023 № 6311/6352), яке хоч і не має зворотної дії до спірних правовідносин з огляду на звернення ПрАТ "Українська Автомобільна Корпорація" з цим позовом 19.12.2022, проте пунктами 1 і 4 зазначеного рішення запропоновано орендарям земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва забезпечити укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди відповідних земельних ділянок, а також уповноважено директора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підписання від імені територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, передбачених цим рішенням, та щоквартально надавати Київській міській раді інформацію про підписання додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/14086/22 у спорі, що виник з подібних правовідносин.

4.13. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, тому постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у цій справі слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 залишити в силі, однак з мотивів, викладених у цій постанові.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Оскільки апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання додаткової угоди укладеною, Верховний Суд вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, однак із мотивів, викладених у цій постанові.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги ТОВ "Українська Автомобільна Корпорація" в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Київську міську раду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Автомобільна Корпорація" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі № 910/14473/22 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Автомобільна Корпорація" 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак