Постанова

від 17.04.2024 по справі 186/1393/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3030/24 Справа № 186/1393/23 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С.А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участюсекретаря судовогозасідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Комунального закладу освіти "Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр "Берегиня" Дніпропетровської обласної ради" на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти "Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр "Берегиня" Дніпропетровської обласної ради", про внесення змін до запису трудової книжки та стягнення компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А:

20 вересня 2023 року в провадження Першотравенського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти "Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр "Берегиня" Дніпропетровської обласної ради" про внесення змін до запису трудової книжки та стягнення компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що між ним та відповідачем був укладений строковий трудовий договір № 44 від 28 жовтня 2021 року, подано заяву від 18 жовтня 2021 року про прийняття на посаду керівника гуртка строком з 01 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року на 1.0 ставки, про що видано наказ від 28 жовтня 2021 року №208-к/тр «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 », який став підставою для внесенння запису до його трудової книжки - «Прийнятий на посаду керівника гуртка за строковим трудовим договором» - наказ від 28.10.2021року №208-к/тр., із зазначенням: «Прийняти ОСОБА_1 на посаду керівника гуртка за сумісництвом (0,25 ставки) з 01 листопада 2021 року по З0 листопада 2021 року». Строк дії трудового договору з 01 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року.

15 листопада 2021 року позивача за його заявою прийнято також на посаду педагога-організатора на 0,5 ставки за сумісництвом строком з 19 листопада 2021 року по З0 листопада 2021 року, що є укладеннням трудового договору від 16 листопада 2021 року № 46. Строк дії цього договору з 19 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року.

В подальшому, відповідачем видавались накази та додаткові угоди як про звільнення позивача з наданням йому робочих годин керівником гуртка на тиждень 0,25 ставки з 19 листопада 2021 року, в зв`язку з вакансією посади керівника гуртка, так і продовження терміну дії трудового договору з переведенням позивача на іншу посаду за сумісництвом.

За наказом відповідача від 28 березня 2022 року № 68-к/тр «Про звільнення з роботи» позивача звільнено з посади керівника гуртка на 1,0 ставки 31 березня 2022 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, п. 2 ст.36 КЗпП України, про що свідчить також запис у його трудовій книжці під № НОМЕР_1 «Звільнений з посади керівника гуртка у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, п. 2 ст.36 КЗпП України», що позивач вважає незаконним, оскільки згідно укладеного трудового договору від 15 грудня 2021 року №53 та наказу відповідача від 15 грудня 2021 року №273-к/тр «Про переведення ОСОБА_1 на посаду музичного керівника», він знаходився у строкових трудових відносинах з відповідачем на посаді музичного керівника.

Крім того, з розірванням строкового трудового договору 31 березня 2022 року він не згоден, оскільки під час звільнення його відповідачем 31 березня 2022 року, він знаходився на стаціонарному лікуванні, починаючи з 18 лютого 2022 року по 16 грудня 2022 року, про що відповідач був обізнаний, отримавши своєчасно від лікаря в електронному вигляді медичні документи.

Звільнення 31 березня 2022 року з посади музичного керівника під час його безперервної тимчасової непрацездатності у період за вказаний період за одним і тим же випадком тимчасової непрацездатності відбулося з порушенням вимог ч.3 ст.40 КЗпП України,що порушує його трудові права та підлягає усуненню шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший робочий день після закінчення такого періоду та в даному позові вимагається й зміни посади - на музичного керівника. Його звільнення здійснено 31 березня 2022 року, замість 17 грудня 2022 року, що порушує його право на трудовий стаж та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01 квітня 2022 року по 17 грудня 2022 року у кількості 33 календарних дні. Таким чином, вважає, що усунути незаконні дії щодо його звільнення відповідачем можливо шляхом зміни дати звільнення з посади музичного керівника з 17 грудня 2022 року.

Також позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток для обчислення компенсації, що складає, виходячи з розрахунку: 25 622,83 грн - заробітна плата за грудень 2021 року, 17 262,24 грн - заробітна плата за січень 2022 року, 11 929,57 грн - заробітна плата за лютий 2022 року, 24 600 грн - заробітна плата за березень 2022 року, всього: 105 037, 47 гривень.

Просить суд винести рішення про зміну запису під №28 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , виданій йому; відповідачу змінити запис №28 у вказаній трудовій книжці, вказавши: "Звільнити з посади музичного керівника 17 грудня 2022 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, п.2 ст.36КзпП України"; стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки при звільненні, в зв`язку із зміною дати звільнення на 17 грудня 2022 року за період з 01 квітня 2022 року по 17 грудня 2022 року у розмірі 28 885,23 гривень.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою до Комунального закладу освіти "Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр "Берегиня" Дніпропетровської обласної ради" про внесення змін до запису трудової книжки та стягнення компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти "Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр "Берегиня" Дніпропетровської обласної ради" про внесення змін до запису трудової книжки та стягнення компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні - задоволено частково.

Зобов`язано Комунальний заклад освіти "Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр "Берегиня" Дніпропетровської обласної ради" внести зміни до запису №30 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , виданій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виклавши його у наступній редакції: "Звільнити з посади музичного керівника з 17 грудня 2022 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, п.2 ст.36 КЗпП України".

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто зКомунального закладуосвіти "Першотравенськийбагатопрофільний навчально-реабілітаційнийцентр "Берегиня"Дніпропетровської обласноїради"на користь ОСОБА_1 судовий збірв розмірі1073 гривень 60копійок,решту судовогозбору віднесеноза рахунокдержави (а.с. 146-153).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, КЗО Першотравенський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр Берегиня ДОР подав апеляційну скаргу (а.с. 155-161), посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, а також вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав та, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на момент закінчення строку трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, термін дії якого продовжено додатковою угодою №4 до трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, по 31 березня 2022 року, позивач ОСОБА_1 обіймав посаду музичного керівника, а не керівника гуртка, як помилково зазначено в наказі про звільнення, на підставі якого внесено запис №30 в трудову книжку позивача, в зв`язку з чим суд вважав, що належить внести зміни у запис №30 в трудовій книжці позивача із зазначенням посади позивача, як музичного керівника на момент його звільнення. Разом з цим судом першої інстанції встановлено дату звільнення позивача та зазначено, що на момент закінчення терміну строкового трудового договору, укладеного між сторонами, - 31 березня 2022 року, позивач перебував на лікуванні по 16 грудня 2022 року та датою звільнення позивача є 17 грудня 2022 року - перший день після закінчення періоду його непрацездатності, а не 31 березня 2022 року, що підлягає усуненню усуненню шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності, як це передбачено ст.21,23,36,40 КзпП України.

Також суд першої інстанції, на підставі ст. 233, 234 КзпП, поновив позивачеві строк на звернення до суду з цим позовом, адже вважав встановленим, що на дату звільнення - 31 березня 2022 року, позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується доданою медичною документацією, тому в дату видачі наказу про звільнення, не міг бути ознайомленим з ним. Позивач закінчив лікування 16 грудня 2022 року, йому встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. В травні 2023 року ознайомився з наказом про звільнення, про що в наказі поставив свій підпис, 23 травня 2023 року звернувся до відповідача з метою врегулювання порушень трудового законодавства добровільно, шляхом внесення змін у трудову книжку, 22 червня 2023 року отримав відмову, тому в тримісячний строк з дня, коли дізнався про своє порушене право, а саме: 20 вересня 2023 року, звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану частину щорічної відпустки при звільненні, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 116 КзпП України, ст. 6,24 ЗУ Про відпустки, вважав встановленим, що строк дії трудового договору, укладеного між сторонами, сплинув 31 березня 2022 року, зміна дати звільнення у зв`язку із звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності та закінченням строку дії контракту, не містить правових підстав і умов матеріальної відповідальності роботодавця, не породжує правових наслідків для сторін та не продовжує строк дії трудового договору, адже останнім здійснено позивачу нарахування компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки в кількості 23 к/дн за період роботи з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2022 року.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 05 серпня 2005 року видано трудову книжку НОМЕР_3 , яка містить наступні записи за період його роботи у відповідача: №28 від 01 листопада 2021 року про те, що згідно наказу №208-к/тр від 28 жовтня 2021 року прийнятий на посаду керівника гуртка, за строковим трудовим договором; №29 від 16 грудня 2021 року про те, що згідно наказу №273-к/тр від 15 грудня 2021 року переведений на посаду музичного керівника за строковим трудовим договором; №30 від 31 березня 2022 року про те, що згідно наказу №68-к/тр від 28 березня 2022 року звільнений з посади керівника гуртка в зв`язку з закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України.

Між тим, 18 жовтня 2021 року позивач подав заяву про прийняття його на посаду керівника гуртка 0,25 ставки за сумісництвом за строковим трудовим договором з 01 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року та заяву про прийняття його на посаду керівника гуртка 1,0 ставки за строковим трудовим договором з 01 по 30 листопада 2021 року.

На підставі вказаних заяв, видано наказ №208-к/тр від 28 жовтня 2021 року про прийняття позивача на посаду керівника гуртка 1,0 ставки, тимчасово за строковим договором, з 01 по 30 листопада 2021 року та прийняття позивача на посаду керівника гуртка за сумісництвом 0,25 ставки тимчасово, за строковим договором, з 01 по 30 листопада 2021 року та між сторонами 28 жовтня 2021 року укладено трудовий договір №44, в п.1.1 якого вказано, що працівника прийнято тимчасово на роботу на умовах, передбачених цим договором, на посаду керівника гуртка. Строк дії договору з 01 по 30 листопада 2021 року.

15 листопада 2021 року позивач подає заяву про прийняття його на посаду педагога-організатора 0,5 ставки, за сумісництвом, за строковим трудовим договором, з 19 по 30 листопада 2021 року, про що 16 листопада 2021 року видано наказ №232-к/тр про прийняття позивача на роботу за сумісництвом та між сторонами укладено трудовий договір №46 від 16 листопада 2021 року, в п.1.1 якого вказано, що працівника прийнято тимчасово на роботу на умовах, передбачених цим договором, на посаду педагога-організатора 0,5 ставки, строк дії договору з 19 по 30 листопада 2021 року.

17 листопада 2021 року позивач подає заяву про звільнення його з посади керівника гуртка 0,25 ставки за сумісництвом, з 18 листопада 2021 року, за власним бажанням, 18 листопада 2021 року видано наказ №235-к/тр про звільнення позивача з посади керівника гуртка 0,25 ставки за сумісництвом 18 листопада 2021 року за власним бажанням ст.38 КЗпП України.

18 листопада 2021 року позивач подає заяву про надання йому 4 години 30 хвилин керівника гуртка на тиждень 0,25 ставки з 19 листопада 2021 року, наказом №236-к/тр від 18 листопада 2021 року надано позивачу 04 години 30 хвилин керівника гуртка на тиждень - 0,25 ставки з 19 листопада 2021 року.

30 листопада 2021 року позивач подає заяву про продовження йому терміну трудового договору на попередніх умовах по 31 грудня 2021 року, 30 листопада 2021 року видано наказ №244-к/тр про продовження позивачу, керівнику гуртка, терміну дії трудового договору на попередніх умовах по 30 грудня 2021 року та продовжено позивачу, педагогу-організатору 0,5 ставки, за сумісництвом, термін дії трудового договору на попередніх умовах по 30 грудня 2021 року, сторонами 30 листопада 2021 року укладено додаткову угоду №1 до трудового договору №46 від 16 листопада 2021 року, в п.1 якого вказано, що у зв`язку із продовженням співпраці сторони дійшли згоди внести зміни до договору №46 від 16 листопада 2021 року, змінити пп.4.1 п.4 договору та викласти його в такій редакції - строк дії договору з 19 листопада 2021 року по 30 грудня 2021 року та додаткову угоду №1 до трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, в п.1 якого вказано, що у зв`язку із продовженням співпраці сторони дійшли згоди внести зміни до договору №44 від 28 жовтня 2021 року, змінити пп.4.1 п.4 договору та викласти його в такій редакції - строк дії договору з 01 листопада 2021 року по 30 грудня 2021 року.

15 грудня 2021 року позивач подає заяву про переведення його з посади керівника гуртка 1,0 ставки на посаду музичного керівника за строковим трудовим договором 1,0 ставки з 16 по 30 грудня 2021 року, в той же день видано наказ №273-к/тр про переведення позивача з посади керівника гуртка 1,0 ставки на посаду музичного керівника за строковим трудовим договором 1,0 ставки, з 16 грудня 2021 року по 30 грудня 2021 року, та між сторонами 15 грудня 2021 року укладено трудовий договір №53, згідно якого працівника переведено з посади керівника гуртка на посаду музичного керівника, строк дії договору з 16 по 30 грудня 2021 року.

23 грудня 2021 року позивач подає заяву про продовження йому терміну дії трудового договору на попередніх умовах по 09 січня 2022 року.

06 січня 2022 року видано наказ №06-к/тр про звільнення позивача з посади педагога-організатора 0,5 ставки за сумісництвом 09 січня 2022 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України.

28 січня 2022 року позивач подає заяву про продовження йому терміну дії трудового договору на попередніх умовах по 28 лютого 2022 року, в той же день між сторонами укладено додаткову угоду №3 до трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, в п.2 якої вказано про те, що змінюється пп.1.1 п.1 договору та його викладено в наступній редакції - 1.1. роботодавець приймає працівника тимчасово на роботу на умовах, передбачених цим договором, на посаду музичного керівника, строк дії договору з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року.

28 лютого 2022 року позивач подає заяву про продовження йому терміну дії трудового договору на попередніх умовах, в той же день видано наказ №49-к/тр про продовження позивачу, музичному керівнику, термін дії трудового договору на попередніх умовах по 31 березня 2022 року та між сторонами укладено додаткову угоду №4 до трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, в якій зазначено, що у зв`язку із продовженням співпраці, сторони дійшли згоди про внесення змін до договору №44 від 28 жовтня 2021 року, змінили пп.1.1 п.1 договору та викладено його в наступній редакції - п.1.1. роботодавець приймає працівника тимчасово на роботу на умовах, передбачених цим договором, на посаду музичного керівника, строк дії договору з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2022 року.

28 березня 2022 року відповідачем видано наказ №68-к/тр про звільнення позивача з посади керівника гуртка 31 березня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України.

Судом першої інстанції також встановлено, що на момент закінчення строку трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, термін дії якого продовжено додатковою угодою №4 до трудового договору №44 від 28 жовтня 2021 року, по 31 березня 2022 року, позивач ОСОБА_1 обіймав посаду музичного керівника, а не керівника гуртка, як помилково зазначено в наказі про звільнення, на підставі якого внесено запис №30 в трудову книжку позивача

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно ст.48КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Трудова книжка - це основний документ про трудову діяльність працівника, який підтверджує страж роботи, а також дає змогу власнику при прийнятті на роботу мати уяву про досвід роботи працівника.

Питання щодо ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і облік регулюються постановою Кабінету Міністрів Українивід 27квітня 1993року №301 „Про трудові книжки працівників" та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29липня 1993 року №58, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як іприйняття на роботу. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем строків подання заяви про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом та відповіді на відзив на позовну заяву позивача, оскільки доводи апелянта спростовуються матеріалами справи.

Так, апелянт зазначає, що судом в ухвалі суду було встановлено обмежувальний строк на подання заяв по суті справи до 12 жовтня 2023 року, тоді як позивачем відповідь на відзив на позов позивачем подана лише 30 жовтня 2023 року, як і заява про поновлення строку позовної давності, однак колегія суддів відзначає, що 12 жовтня 2023 року судове засідання не відбулось та справа не розглядалась по суті цього дня, при цьому 12 жовтня 2023 року позивачем подавалась заява через канцелярію суду щодо надання додаткового строку для подання відповіді на відзив на позов та в матеріалах справи відсутні процесуальні документи суду з приводу відмови позивачеві у продовженні такого строку, а тому належить встановити, що суд першої інстанції надав позивачеві право у зв`язку із продовженням строку подання відповіді на відзив висловити свою позицію щодо заперечень відповідача на обґрунтування позовних вимог позивача, що відповідає, на думку колегії суддів, положенням ст. 11-13 ЦПК України, та не порушує зазначених у цих статтях процесуального законодавства принципів між сторонами у цивільно-правових відносинах.

Також колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта щодо хибно встановленої дати порушення права позивача, адже протоколом судового засідання від 21 грудня 2023 року, на інформацію якого посилається апелянт, при вступному слові позивача зазначено, що в наказі про звільнення він дату про ознайомлення з ним не ставив, оскільки йому сказали лише розписатись та це відбувалось у травні 2023 року, коли він прийшов врегулювати спір з відповідачем, який виник на той момент. Доказів на спростування цих тверджень позивача апелянт до апеляційної скарги не надавав та в судовому засіданні не довів належними та допустимими доказами, як і не є доведеним апелянтом ті обставини, що позивачеві було відомо про дату свого звільнення 31 березня 2022 року.

Крім цього доводи апелянта про хибне поновлення судом першої інстанції позивачеві строку позовної давності з підстав впровадження карантину по всій території України також колегія суддів не приймає до уваги, оскільки апелянтом не врахована ч.1 Прикінцевих положень КзпП України, де прямо передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, що має місце у цій справі.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивача звільнено з посади, згідно наказу №68-к/тр від 28 березня 2022 року 31 березня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України.

Належними, допустимим та достатніми доказами по справі підтверджено, що позивач з 18 лютого 2022 року по 16 грудня 2022 року знаходився на стаціонарному лікуванні.

Копією довідки МСЕК 12 ААВ №153959 від 08 грудня 2022 року підтверджується, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 06 грудня 2022 року по загальному захворюванню.

Таким чином, на момент закінчення терміну строкового трудового договору, укладеного між сторонами, - 31 березня 2022 року, позивач перебував на лікуванні по 16 грудня 2022 року.

Згідно ч.1 ст.21КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно ст.23КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Згідно п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договорує: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною 3 ст.40КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2019 від 04 вересня 2019 року встановлено, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки (правова позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові №205/4196/18 від 15 вересня 2020 року).

В зв`язку з викладеним, судом першої інстанції вірно визначено дату звільнення позивача - 17 грудня 2022 року, тобто перший день після закінчення періоду його непрацездатності, а не 31 березня 2022 року, що не є підставою для визнання наказу незаконним та його скасування, а підлягає усуненню шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності, що апелянтом не спростовано та з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів апелянта в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність оскарження апелянтом рішення суду першої інстанції в цій частині, а тому колегія суддів в цій частині судове рішення першої інстанції не переглядає.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив характер спірних правовідносин, у повному обсязі зясував обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими їм правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального закладуосвіти "Першотравенськийбагатопрофільний навчально-реабілітаційнийцентр "Берегиня"Дніпропетровської обласноїради" залишити без задоволення.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна