Рішення

від 26.04.2024 по справі 460/24533/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2024 року м. Рівне№460/24533/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доПівнічно-західного апеляційного господарського суду Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) 20.10.2023 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-західного апеляційного господарського суду (далі - відповідач-1), в якому просить зобов`язати Північно-західний апеляційний господарський суд провести перерахунок та виплату позивачу суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 гривні, у 2022 році - 2481 гривня.

Обґрунтовуючи позов, вказав, що з 01 січня 2023 року йому як судді Північно-західного апеляційного господарського суду нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Таким чином, з 01.01.2023 його суддівська винагорода становила 208098,00 грн, яка складалась з: (1) 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: 502102,00 грн = 105100,00 грн; (2) з урахуванням регіонального коефіцієнта 1,1 (105100,00 грн * 1,1 = 115610,00 грн); (3) щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80%: 57805,00 грн (115610,00 грн * 80%) (відповідно до наказу Північно-західного апеляційного господарського суду № 388 від 17.12.2018).

Зазначив, що 21.07.2023 відповідно до наказу Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 № 9-ос/г його було відраховано зі штату суду у зв`язку зі звільненням у відставку. Згідно з повідомленням Північно-західного апеляційного господарського суду про суми виплачених та нарахованих сум при звільненні № 03-49/4804/23 від 21.07.2023 сума суддівської винагороди, розрахована за фактично відпрацьовані робочі дні, сума компенсації за невикористану відпустку та сума вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород, обчислені з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Позивач вважає, що нарахування та виплата сум при звільненні були здійснені не в повному обсязі, оскільки при нарахування суддівської винагороди було застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102,00 грн, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", що не відповідає положенню статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якого базовий розмір посадового окладу суді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та який станом на 01 січня 2023 року становить 2684,00 грн.

Таким чином, враховуючи положення ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з 01 січня 2023 року розмір його суддівської винагороди мав становити 265716,00 грн та який мав би враховуватись при обчисленні сум, що підлягають виплаті при звільненні.

Крім цього, покликаючись до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 (в редакції, що діяла на момент нарахування та виплати сум при звільненні), позивач зазначив, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Оскільки для обчислення суми компенсації за невикористану відпустку враховуються виплати за останні 12 календарних місяців, відповідно необхідно визначити розмір суддівської винагороди позивача і в 2022 році. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2481 гривню. Таким чином, з 01 січня 2022 року розмір його суддівської винагороди мав становити 245619,00 грн, який також необхідно буде враховувати при перерахунку компенсації за невикористану відпустку.

З огляду на наведене, вважає, що Північно-західним апеляційним господарським судом допущено протиправні дії щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 гривні, а тому просить про судовий захист порушених прав.

Ухвалою від 23.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі. Визначено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано від відповідача додаткові докази. Встановлено строк для подання відзиву на позов.

Відповідач-1 Північно-західний апеляційний господарський суд подав відзив, в якому позов заперечив. Зазначив, що згідно з пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.

Таким чином, Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлює розрахункову величину прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в той час як норма частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду (50).

Відповідач-1 зауважив, що положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" є чинними, неконституційними не визнавалися і не скасовувалися, а тому підлягають застосуванню судами при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди.

Крім цього, покликаючись до норм статті 48 Бюджетного кодексу України, відповідач-1 зазначив, що нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитись в залежність лише від норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Державною судовою адміністрацією України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Вказав, що під час підготовки бюджетного запиту до проєкту державного бюджету на 2023 рік на вимогу ДСА України (лист від 15.08.2022 № 11-7132/22) Північно-західним апеляційним господарським судом було надано інформацію щодо потреби у видатках на оплату праці в межах обов`язкових виплат на 2023 рік, згідно форми, наданої ДСА України, в якій, зокрема, визначено складові суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн.

Таким чином, кошторис Північно-західного апеляційного господарського суду на 2023 рік з річною сумою видатків на оплату суддівської винагороди формувався із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн, оскільки такий розмір було встановлено ДСА України при формуванні бюджетного запиту до проєкту державного бюджету на 2023 рік. Отже, відповідач-1, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні поза межами видатків державного бюджету.

З огляду на викладене, вважає, що Північно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, діяв правомірно, виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В задоволенні позову просив відмовити (а.с. 14-15).

Позивач подав відповідь (заперечення) на відзив з підстав, аналогічних викладеним у позовній заяві (а.с. 23).

Ухвалою від 05.12.2023 залучено Державну судову адміністрацію України (далі - відповідач-2) до участі у справі № 460/24533/23 як другого відповідача. Встановлено другому відповідачу строк для подання відзиву на позов. Витребувано додаткові докази.

Ухвалою від 05.12.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано ОСОБА_1 усунути недоліки позовної заяви шляхом подання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом в частині позовних вимог про перерахунок та виплату суддівської винагороди за 2022 рік та за період січень-червень 2023 року.

Позивач 21.12.2023 на ухвалу про залишення позовної заяви без руху подав клопотання (заяву) та повідомив, що предметом даного позову є оскарження саме нарахованих та виплачених сум при звільненні, згідно повідомлення Північно-західного апеляційного господарського суду про суми виплачених та нарахованих сум при звільненні № 03-49/4804/23 від 21.07.2023. Оскільки для обчислення суми компенсації за невикористану відпустку враховуються виплати за останні 12 календарних місяців, відповідно, необхідно визначити розмір суддівської винагороди і в 2023, і в 2022 роках. Особливістю даної справи є те, що нарахована та виплачена сума при звільненні напряму залежить від проведених нарахувань Північно-західним апеляційним господарським судом суддівської винагороди позивачу за останні 12 календарних місяців. Зазначив, що позивач не просить здійснювати перерахунок та виплату суддівської винагороди за цей період. Наголосив, що оскільки предметом цього позову є оскарження нарахованих та виплачених сум при звільненні (від 21.07.2023), а позов пред`явлено 20.10.2023, даний позов подано у строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (а.с. 29-30).

Ухвалою від 01.01.2024 продовжено розгляд адміністративної справи № 460/24533/23.

Суд враховує, що відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з принципу диспозитивності адміністративного судочинства, беручи до уваги зміст вищевказаних доводів позивача, наведених в клопотанні (заяві) від 21.12.2023, суд враховує означену заяву як таку, що спрямована на уточнення позовних вимог, викладених у позовній заяві.

З урахуванням наведеного, в цій справі суду слід надати правову оцінку правомірності обчислення відповідачем-1 виплачених ОСОБА_1 сум при звільненні станом на 21.07.2023 та вирішити питання щодо наявності підстав для застосування судового захисту (без перерахунку та виплати суддівської винагороди за останні 12 календарних місяців, що передували даті звільнення позивача).

09.01.2024 відповідач-2 Державна судова адміністрація подала відзив на позовну заяву, в якому позов заперечила повністю. Зокрема, відповідач-2 вказав, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом, що відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. Вважає, що цю справу необхідно розглядати в порядку загального позовного провадження.

Також відповідач-2 щодо регулювання бюджетного законодавства зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом України про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу. Звернув увагу, що Конституційний Суд України у рішенні від 11.03.2010 № 7-рп/2010 зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. Від імені держави обов`язок забезпечувати фінансування органів суддівської влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.

Зазначив, що стаття 34 Бюджетного кодексу України передбачає, що для підготовки проєкту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України. Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати фінансові обмеження, організаційні та інші вимоги, яких зобов`язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

Тобто Міністерство фінансів України доводить до головних розпорядників коштів державного бюджету інструкції з підготовки бюджетних пропозицій та орієнтовні граничні показники видатків державного бюджету. Таким чином, під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома. У цій сумі вже закладено розмір прожиткового мінімуму на відповідний рік, встановлений Урядом. Розпорядники бюджетних коштів (ДСА України, ТУ ДСА України, суди не уповноважені визначати розмір прожиткового мінімуму, а лише застосовують розмір прожиткового мінімуму, який доведений Міністерством фінансів України до відома.

Покликаючись до статті 149 Закону № 1402-VIII, відповідач-2 наголосив, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Вказав, що відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.

Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі Закон № 1928-ІХ), та на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX).

Також, зазначив, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ні в 2022, ні у 2023 роках.

Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів.

Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Разом з тим, зазначені Закони 1928-ІХ та № 2710-IX в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

Відповідач-2 також зазначив, що реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах ДСА України позбавлена можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності. У даних спірних правовідносинах ДСА України та Відповідач керуються у своїй діяльності законодавчими актами, що регулюють питання прожиткового мінімуму. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Закон № 1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.

Отже, оклад судді складається з розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", розмір якого встановляється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому Закон №1402-VIII не дає визначення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини.

З огляду на наведене, відповідач-2 вважає, що відповідачі своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушували прав та законних інтересів позивача. Відтак, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав, що наведені відповідачем-2 висновки не відповідають нормам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи, з підстав, аналогічних наведених ним у позовній заяві.

Ухвалою від 26.04.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та залучення до участі в справі Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Щодо питання дотримання позивачем строку звернення з позовом до адміністративного суду суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша).

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга цієї статті Кодексу).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом в постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом у цій справі.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" в Україні з 12.03.2020 запроваджено карантинні протипандемічні заходи, які постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінені з 24 годин 00 хвилин 30.06.2023.

Отже, тримісячний строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19.07.2022, для звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про порушення законодавства про оплату праці, підлягає застосуванню починаючи з 01.07.2023.

Як суд вже зазначав, за змістом клопотання/заяви позивача від 21.12.2023, яким він уточнив зміст позовних вимог, позивач не погоджується з сумою нарахованих йому та виплачених сум при звільненні 21.07.2023 і при цьому не просить здійснювати перерахунок та виплату суддівської винагороди за попередні періоди (12 календарних місяців, що передували місяцю звільненню) (а.с. 29-30).

Позов пред`явлено до суду 20.10.2023.

За таких обставин та з урахуванням чинного правового регулювання, суд вважає, що позивачем не пропущено тримісячного строку звернення до суду, а тому позов належить вирішити по суті.

З`ясувавши доводи та аргументи учасників справи, наведені в заявах по суті справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України "Про переведення суддів" від 28.09.2018 № 295/2018 та наказу в.о. голови Північно-західного апеляційного господарського суду № 19 від 04.10.2018 з 04.08.2018 зарахований до штату Північно-західного апеляційного господарського суду (а.с. 9).

Наказом Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 № 388 встановлено ОСОБА_1 , судді Північно-західного апеляційного господарського суду, з 04.10.2018 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якого станом на 04.10.2018 становив понад 35 років.

Наказом Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 № 9-ос/г на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2023 № 731/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Північно-західного апеляційного господарського суду 21.07.2023 у зв`язку зі звільненням у відставку.

Відповідно до пунктів 2, 3 означеного наказу відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності наказано здійснити виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород у зв`язку зі звільненням у відставку; виплату грошової компенсації за невикористані 7 робочих днів щорічної основної відпустки за період роботи з 04.10.2021 по 03.10.2022, за невикористані 23 робочих дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04.10.2022 по 21.07.2023, за невикористані 5 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік (а.с. 11).

Суд встановив, що на виконання наказу від 06.07.2023 № 9-ос/г станом на 21.07.2023 із ОСОБА_1 проведено розрахунок при звільненні, всього нараховано при звільненні:

посадовий оклад в сумі 16515,72 грн;

доплата за вислугу років в сумі 13212,57 грн;

компенсація за невикористану відпустку в сумі 47948,65 грн;

компенсація за невикористану відпустку в сумі 157545,55 грн;

компенсація за невикористану відпустку в сумі 34249,03 грн;

вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород 624294,00 грн, що стверджується повідомленням про суми виплачених та нарахованих сум при звільненні від 21.07.2023 № 03-49/4804/23 (а.с. 8).

Позивач, вважаючи, що нарахування та виплата йому сум при звільненні були здійсненні не в повному обсязі, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди було застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, що не відповідає статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", звернувся за судовим захистом до адміністративного суду.

На вимогу ухвали суду від 23.10.2023 відповідачем-1 надано суду довідку від 07.11.2023 № 03-45/7227/23 з наведенням розрахунку суми нарахованих та виплачених позивачу коштів при звільненні, дослідженням якого встановлено, що суми коштів при звільненні ОСОБА_1 було обчислено з посадового окладу в сумі 115610,00 грн (а.с. 22).

Оцінюючи встановлені судом обставини справи в розрізі норм матеріального закону, суд застосовує такі релевантні джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частинами четвертою, п`ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено з 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 2618 гривень; працездатних осіб - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

За змістом позовних вимог спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу суми грошових коштів при звільненні 21.07.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.

Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22, від 07.09.2023 № 280/1340/23 та інших.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує вказані правові висновки при вирішенні цієї справи й зазначає про таке.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Вказаним законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», разом із встановленням на 01.01.2021 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2481 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

Аналогічним чином, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2684 грн, застосовано такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Верховний Суд в ухвалених рішеннях в аналогічних правовідносинах зазначав про те, що закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 та ін).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 (2481 грн) та на 01.01.2023 (2684 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому законом.

Особливості підготовки і розгляду проєкту закону про Державний бюджет України в частині фінансування судів, інших органів та установ у системі правосуддя визначаються законом.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема:

1) розробляє план діяльності на середньостроковий період (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних проектів) з урахуванням Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету), закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку;

1-1) організовує та забезпечує складання бюджетної пропозиції з урахуванням Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету), схваленої (схваленого) у попередньому бюджетному періоді, і подає її Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

2) організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання бюджетного запиту і подає його Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

9) здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

З матеріалів судової справи встановлено, що Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, з метою підготовки бюджетного запиту до проєкту державного бюджету на 2023 рік, скерувала до апеляційних загальних, апеляційних господарських, апеляційних адміністративних, місцевих господарських та окружних адміністративних судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, територіальних управлінь Державної судової адміністрації України лист від 15.08.2022 № 11-7132/22 про надання інформації, зокрема, щодо фактичної чисельності працівників та обов`язкових складових суддівської винагороди, згідно з додатком, в якому визначено складові суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн (а.с. 19-21).

Північно-західний апеляційний господарський суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, при формуванні кошторису на 2023 рік в частині суми видатків на оплату суддівської винагороди, застосував для розрахунку розмір прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. Кошторис був затверджений ДСА України (а.с. 51-52).

Аналогічним чином був сформований відповідачем-1 та затверджений ДСА України кошторис Північно-західного апеляційного господарського суду на 2022 рік (а.с. 49-50).

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач-1, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на відповідний рік).

Означене формування суми бюджетних призначень, виходячи із розрахунку відповідачем-1 складових суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн, затверджене відповідачем-2, як головним розпорядником бюджетних коштів, мало наслідком виділення бюджетних коштів відповідачу-1 для виплати суддівської винагороди (у тому числі й позивачу при звільненні у відставку) в зменшеному розмірі, який не відповідає встановленому в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як встановлено судом, при звільненні позивача у відставку 21.07.2023 розрахунок з ним було проведено виходячи з посадового окладу 115610,00 грн (2102,00 грн * 50 * 1,1), тобто з урахуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102,00 грн.

З урахуванням таким чином обчисленого посадового окладу була нарахована й доплата за вислугу років (80% посадового окладу), компенсація за невикористану відпустку, а також вихідна допомога у розмірі 3-х місячних суддівських винагород (а.с. 22).

Таким чином, суд доходить висновку, що внаслідок обчислення посадового окладу судді виходячи з прожиткового мінімуму в сумі 2102 грн, що не відповідає статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивачу при звільненні у відставку було виплачено розрахункові кошти в заниженому розмірі, чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

За приписами ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тому, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав та законних інтересів позивача слід зобов`язати Північно-західний апеляційний господарський суд здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розрахункових сум у зв`язку зі звільненням у відставку, а саме: посадового окладу, доплати за вислугу років, вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівських винагород станом на 21.07.2023 з урахуванням посадового окладу судді апеляційного суду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році в розмірі 2684 грн; а також зобов`язати Державну судову адміністрацію України в межах компетенції вчинити необхідні дії для отримання Північно-західним апеляційним господарським судом бюджетних асигнувань для виплати позивачу коштів при звільненні в розмірі відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже в цій частині позовних вимог позов слід задовольнити.

Що стосується обчислення суми компенсації за невикористану відпустку з визначенням розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 в 2023 та в 2022 році, суд зазначає про таке.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (зі змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, згідно з чинним правовим регулюванням, при обчисленні суми для виплати компенсації за невикористані відпуски підлягають врахуванню виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати такої компенсації.

Тому, в контексті спірних правовідносин, сума компенсації за невикористані дні відпустки позивачу станом на 21.07.2023 має обчислюватися з урахуванням виплачених йому сум за період з липня по грудень 2022 року та за січень-червень 2023 року.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечувалось учасниками справи, посадовий оклад судді апеляційного суду обчислювався відповідачем-1 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 грн, натомість відповідно до законів України про державний бюджет на відповідний рік в 2022 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2481 грн, а в 2023 році - 2684 грн.

Суд вважає, що перерахунок та виплата суми компенсації за невикористану відпустку станом на 21.07.2023 можливі лише після проведення попередньо перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за останні 12 календарних місяців перед місяцем звільнення у відставку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2481 грн та 2684 грн у відповідних періодах 2022 та 2023 року. Адже лише в такому випадку перерахунок компенсації буде узгоджуватися з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

Суд враховує, що в межах цієї судової справи проведення перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за останні 12 календарних місяців, що передують звільненню, не охоплюється змістом позовних вимог, про що ствердив позивач в клопотанні/заяві від 21.12.2023, поданій на ухвалу суду від 05.12.2023 про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на проаналізоване правове регулювання та встановлені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розрахункових сум у зв`язку зі звільненням у відставку станом на 21.07.2023 в частині виплати компенсації за невикористану відпустку, обчисливши її розмір з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році в розмірі 2481 грн, у 2023 році в розмірі 2684 грн за період липень-грудень 2022 року та січень-червень 2023 року, - задоволенню не підлягають.

Таким чином, за результатами судового розгляду справи суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Зобов`язати Північно-західний апеляційний господарський суд відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розрахункових сум у зв`язку зі звільненням у відставку, а саме: посадового окладу, доплати за вислугу років, вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород станом на 21.07.2023 з урахуванням посадового окладу судді апеляційного суду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році в розмірі 2684 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України в межах компетенції вчинити необхідні дії для отримання Північно-західним апеляційним господарським судом бюджетних асигнувань для виплати ОСОБА_1 розрахункових сум у зв`язку зі звільненням у відставку станом на 21.07.2023 в розмірі відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році в розмірі 2684 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 26 квітня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Північно-західний апеляційний господарський суд (вул. Яворницького, 59,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33001, ЄДРПОУ/РНОКПП 42261284) Відповідач - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601, ЄДРПОУ/РНОКПП 26255795)

Суддя Н.О. Дорошенко