Постанова

від 29.04.2024 по справі 360/626/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року справа №360/626/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 360/626/23 (головуючий І інстанції Кисіль С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 лютого 2021 року № Ф-66864-50У на загальну суму 37 788,74 грн.

В обгрунтування позову зазначила, що вказаною вимогою визначено позивачу недоїмку з єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн, з яких: за 2018 рік 15 819,00 грн, за 2019 рік 10 719,72 грн, за 2020 рік 9049,48 грн, за 2021 рік 2200,00 грн, оскільки позивач зареєстрована як фізична-особа підприємець у період з 26 жовтня 2000 року по 15 травня 2023 року.

Проте, в період з січня 2018 року по грудень 2021 року ЄСВ за позивача сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем у період, коли вона була найманим працівником.

Починаючи з січня 2022 року позивач виїхала за межі Луганської області та з 11 квітня 2022 року була взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

Оскільки в спірний період позивач була найманим працівником, доходів від провадження власної підприємницької діяльності не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснювала, тому відсутні підстави для стягнення з неї суми недоїмки.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 лютого 2021 року № Ф-66864-50У на загальну суму 37 788,74 грн, винесену у відношенні ОСОБА_1 .

Вирішено питання судових витрат по справі.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтування апеляційної скарги.

До 01.01.2021 оку Закон № 2464 не передбачав звільнення від сплати ЄСВ фізичної особи-підприємця, яка застосовує загальну систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві.

Чинним законодавством до 01.01.2021 було передбачено виключний перелік підстав для звільнення від сплати ЄСВ, а саме, ФОП за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують пенсію або соціальну допомогу.

Таким чином, тільки з 01 січня 2021 року фізична особа-підприємець може бути звільнена від обов`язку сплачувати єдиний внесок, якщо такий внесок вже сплачено роботодавцем у розмірі не нижче мінімального.

Згідно з даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС АІС Податковий блок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 26 жовтня 2000 року по 15 травня 2023 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДПС у Луганській області, м. Лисичанськ.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 у період 2017-2020 років повинна була виконати покладені на неї обов`язки зі сплати єдиного внеску відповідно до положень Закону № 2464, а як наслідок вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26 лютого 2021 року № Ф-66864-50У є правомірною та належною до виконання в частині погашення податкових зобов`язань.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду.

Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.

Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

В період з 26 жовтня 2000 року по 15 травня 2023 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Луганській області, м. Лисичанськ, з 15 травня 2023 року припинила діяльність як фізична особа-підприємець.

26 лютого 2021 року ГУ ДПС у Луганській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-66864-50У, за якою позивач має сплатити борг (недоїмку) у розмірі 37 788,74 грн.

Вимогу від 26 лютого 2021 року № Ф-66864-50У сформовано на підставі відомостей, відображених в інтегрованій картці платника податків по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) про заборгованість у розмірі 37 788,74 грн, яка виникла у зв`язку з несплатою нарахувань за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн; за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн; за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн; за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн; за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн; за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн; за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн; за 3 квартал 2019 року -2754,18 грн; за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн; за 1 квартал 2020 року 2078,12 грн; за 2 квартал 2020 року 1039,06 грн; за 3 квартал 2020 року 3178,12 грн; за 4 квартал 2020 року 2200,00 грн.

Станом на 31 листопада 2023 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 20 287,87 грн, а саме автоматично нараховано єдиний внесок: 775,85 грн за 4 квартал 2018 рік; 11 016,72 грн за 2019 рік, 8495,30 грн за 2020 рік.

Зниження загальної суми заборгованості визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 26 лютого 2021 року № Ф-66864-50У з 37 788,74 грн до 20 287,87 грн зумовлено тим, що Державною виконавчою службою Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ГУ ДПС у Луганській області перераховано стягнуті кошти в рахунок погашення заборгованості з єдиного соціального внеску по відкритому виконавчому провадженню (ВП № 66144525) відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 30 червня 1989 року ОСОБА_1 у спірний період працювала касиром-контролером по цивільно-трудовому договору на Комунальному підприємстві Привільський торговий майданчик, з 01 вересня 2018 року переведена в штат касиром-контролером.

Індивідуальні відомості про застраховану особу щодо ОСОБА_1 форми ОК-5 свідчать, що 2018 року позивачу нараховано і по грудень 2021 року позивачу нараховувалася заробітна плата на Комунальному підприємстві Привільський торговий майданчик (ідентифікаційний код: 36238912), з якою сплачено страхові внески.

Відомості щодо нарахування доходу позивачу як фізичній особі-підприємцю за спірний період відсутні.

21 липня 2021 року головним державним виконавцем Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66144525 з примусового виконання вимоги ГУ ДПС у Луганській області від 26 лютого 2021 року № Ф-66864-50У про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки у розмірі 37 788,74 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що в розумінні Закону № 2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в окремі періоди нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464 визначено:

- застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з абзацами першим, другим частини восьмої статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.

При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Натомість, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464 не врегульовано.

Вищезазначені положення Закону № 2464 свідчать, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 17 серпня 2020 року у справі № 140/1679/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 40/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в окремі періоди нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідачем не надано доказів отримання позивачем доходів від здійснення підприємницької діяльності в 2018-2020 роках.

Єдиний внесок нараховувався позивачу щоквартально.

Водночас трудова книжка позивача, індивідуальні відомості про застраховану особу за формами ОК-5 підтверджують, що у 2018-2020 роках позивач була працевлаштована, єдиний внесок за неї сплачувався її роботодавцем, а тому, податковим органом протиправно нараховано єдиний внесок за цей період.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Як визначено пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 360/626/23 залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 360/626/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 29 квітня 2024 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 29 квітня 2024 року.

Головуючий суддяІ.Д. Компанієць

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв