Постанова

від 23.04.2024 по справі 916/3076/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3076/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія»

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 (суддя Ю.М. Щавинська, м.Одеса, повний текст складено 24.01.2024)

у справі №916/3076/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія»

про стягнення 872340,23 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог та заперечень відповідача

17.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія», в якій, з урахуванням уточнень, просило стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 562462,00 грн, 17 032,38 грн інфляційних втрат, 52 565,85 грн - 20% річних, 127787,60 грн пені, 112492,40 грн штрафу, судовий збір та витрати на правову допомогу.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №08082022-П/О від 01.08.2022 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару. Вимоги про стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат ґрунтуються на положеннях договору та статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти наявності заборгованості, зазначав, що товар за видатковими накладними поставлений не був; надані позивачем видаткові накладні підписані невстановленою особою, не містять посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, тобто не містять даних, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; не надано позивачем також довіреностей на отримання товару.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» основний борг у сумі 562462,00 грн, інфляційні втрати у сумі 11474,71 грн, 20% річних у сумі 52110,37 грн, пеню у сумі 100000,00 грн, штраф у сумі 50000,00 грн, судовий збір у сумі 12994,91 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 562462,00 грн, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог в цій частині, оскільки наявні в матеріалах справи докази у сукупності (зокрема видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні) свідчать про факт поставки позивачем відповідачу товару.

При цьому доводи відповідача щодо неотримання товару місцевий господарський суд відхилив з посиланням на те, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар, за наявності її підпису, який засвідчений відтиском печатки покупця, яка в даному випадку використовувалася, а також наявність усіх інших обов`язкових реквізитів первинного документу, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі, а також не є підставою для невизнання господарської операції (поставки товару). Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Крім того, враховуючи, що згідно чинного законодавства довіреність на одержання матеріальних цінностей не є документом суворої звітності, відсутність у накладних посилання на довіреність на отримання матеріальних цінностей, жодним чином не може свідчити про відсутність у особи, що підписала видаткові накладні, повноважень на отримання товару.

Прийнявши до уваги порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, врахувавши положення договору та чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування штрафу, пені, 20% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, встановивши неврахування позивачем під час здійснення розрахунку положень частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, яка визначає, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а також вказавши на неврахування позивачем під час розрахунку інфляційних втрат тієї обставини, що у період з 30.12.2022 по 30.03.2023 у відповідача була відсутня заборгованість у сумі 562462 грн, з урахуванням поставки товару партіями у різні дати, Господарський суд Одеської області, здійснивши власний розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат, задовольнив позовні вимоги в частково, а саме, стягнув з відповідача інфляційні втрати у сумі 11474,71 грн та 20% річних у сумі 52110,37грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми штрафу, суд зазначив про його вірність. За підрахунком суду, сума пені за спірний період становить 130275,96 грн, з огляду на що суд вказав про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 127787,60 грн.

Водночас місцевий господарський суд, врахувавши дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, зменшив розмір пені до 100000 грн, штрафу до 50000 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 у справі №916/3076/23 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт наполягав на тому, що у наданих суду видаткових та товарно-транспортних накладних не зазначені посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій. Видаткові накладні не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, довіреностей на отримання товару також не надано. Із наданих позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу видаткових накладних вбачається те, що на них відсутні прізвище, ім`я та по-батькові особи, що їх підписала зі сторони отримувача товару, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних у відповідності до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, а отже, ставлять під сумнів факт поставки.

Окрім того, скаржник зауважив на тому, що матеріали справи не містять та в оскаржуваному рішенні не встановлено факту надання податкових накладних відповідачеві.

З урахуванням викладеного, на переконання відповідача, господарський суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач, серед іншого, зазначив, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять всі необхідні реквізити для достовірної ідентифікації відповідача, як юридичної особи, яка отримала за ними товар від позивача на виконання умов договору поставки, а відтак, посилання відповідача на відсутність довіреностей та відсутність можливості ідентифікувати осіб, що прийняли товар, є безпідставними та голослівними. Крім того, ані законодавством України, ані умовами укладеного між сторонами договору не передбачено обов`язковості надання довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Також позивач вказав, що він виконав всі вимоги положень статті 201 Податкового кодексу України стосовно своєчасної реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на поставлений відповідачу товар, про що свідчать наявні в матеріалах справи податкові накладні, надані позивачем. Надання продавцем покупцю податкових накладених є правом, а не обов`язком продавця. Такі податкові накладні надаються на вимогу покупця, однак відповідач не надав жодних доказів про звернення з такою вимогою до позивача. Відповідач не оспорює податкові накладні на суму поставленого та неоплаченого товару.

При цьому позивач наголосив на тому, що у судовому засіданні 15.01.2024 суд оглянув оригінали наданих позивачем документів та зазначив про їх відповідність наявним в матеріалах справи копіям, оскільки у відповідача виникли сумніви щодо наявності у позивача оригіналів документів, а також відсутність у відповідача (як він стверджував у своєму клопотанні про витребування доказів) оригіналу договору. Натомість відповідач у судове засідання, в якому відбувався огляд оригіналів документів, не з`явився, хоча про дату засідання був повідомлений належним чином.

На думку позивача, дії відповідача щодо систематичної неявки у судові засідання без повідомлення причин неявки та посилання на вигадані обставини (відсутність оригіналу договору поставки, висування сумнівів у достовірності наявних в матеріалах справи документів їх оригіналам) свідчать про затягування відповідачем розгляду справи та зловживання своїми процесуальними правами.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 21000,00 грн.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 09.02.2024 за вх.№452/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 у справі №916/3076/23 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у розмірі 13968,85 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Окрім того, вказаною ухвалою суду від 14.02.2024 доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/3076/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

20.02.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 916/3076/23.

В межах встановленого ухвалою суду від 14.02.2024 строку апелянт звернувся із заявою (вх.№452/24/Д1 від 23.02.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги, направивши її на електронну пошту Південно-західного апеляційного господарського суду. До цієї заяви скаржник долучив роздруківку платіжної інструкції №73 від 21.02.2024 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 13968,85 грн. Заяву такого ж змісту і з таким же додатком апелянтом було подано 23.02.2024 через систему «Електронний суд».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 у справі №916/3076/23. Встановлено позивачу строк до 13.03.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 13.03.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

15.03.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№452/24/Д2), направлений позивачем 13.03.2024 засобами поштового зв`язку, що вбачається із відмітки АТ «Укрпошта» на конверті, в якому вказаний відзив надійшов до суду.

Разом із відзивом Товариством з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» подано попередній розрахунок судових витрат (вх.№452/24/Д3), разом з доказами таких витрат.

Будь-які інші заяви чи клопотання з процесуальних питань до суду апеляційної інстанції не надходили.

Ухвалою апеляційного суду від 19.03.2024 розгляд справи №916/3076/23 призначено на 23.04.2024 о 10:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» (вх.№1372/24 від 15.04.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та постановлено провести судове засідання 23.04.2024 о 10:00 год у справі №916/3076/23 в режимі відеоконференції, забезпечивши участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» адвоката Захарової Крістіни Олександрівни у вказаному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

23.04.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп» адвокат Захарова Крістіна Олександрівна на відеоконфенцзв`язок не вийшла, знаходилась «оффлайн», на мобільні дзвінки не відповідала, з огляду на що судове засідання у справі №916/3076/23 не вдалось провести в режимі відеоконференції. Про зазначені обставини секретарем судового засідання 23.04.2024 складено відповідну довідку.

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

01.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія», як покупцем, укладено договір поставки №08082022-П/О (надалі договір), відповідно до пункту 2.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця дерев`яні б/в піддони (надалі товар), найменування, кількість, комплектність, ціна та асортимент якого визначені у рахунках-фактурах та видаткових накладних, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти такий товар та оплатити його повну вартість згідно умов договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору поставка товару здійснюється за цінами в національній валюті України, що визначаються згідно з умовами поставки, вказуються в рахунках та включають в себе податки, збори та інші обов?язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов?язані з поставкою товару.

Згідно із пунктом 3.3. договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування вартості кожної партії товару з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника протягом 15 календарних днів.

Постачальник має право постачати товар без одержання передоплати покупця. У цьому випадку покупець зобов`язується оплатити поставлений товар в строк до 5 (п`яти) календарних днів з моменту фактичного одержання товару (пункт 3.4. договору).

За умовами пунктів 4.5. - 4.6. договору поставка товару супроводжується такими документами: видаткова накладна на товар. Постачальник надає покупцю належним чином зареєстровану податкову накладну в строки та порядку, визначеному діючим законодавством.

Відповідно до пункту 5.1. договору перевірка додержання постачальником умов договору щодо кількості, комплектності та асортименту товару здійснюється покупцем в момент передачі йому товару. Щодо якості - протягом п`яти календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

За прострочення терміну проведення платежів проти терміну, передбаченого умовами договору, постачальник має право нарахувати та стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення. Пеня нараховується за весь час прострочення платежу до повного погашення заборгованості (пункт 6.2. договору).

За прострочення більш ніж на 30 календарних днів терміну проведення платежів, передбаченого умовами договору, до покупця крім пені може бути застосована штрафна санкція в розмірі 20% вартості затриманої оплатою партії товару (пункт 6.3. договору).

За прострочення проведення платежів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами (пункт 6.4. договору).

Сторони домовились про встановлення строку позовної давності на стягнення неустойки (пені, штрафу), передбачених даним розділом договору строком у 3 (три) роки.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2022, та продовжує свою дію на новий річний термін на тих самих умовах, якщо жодна із сторін за 20 днів до закінчення терміну його дії не заявила про припинення (пункт 8.1. договору).

Одночасно з договором сторонами також було підписано специфікацію №1, в якій погоджено в тому числі найменування товару піддон полегшений б/в та ціну з 1 шт. 140грн без ПДВ.

На підтвердження обставини поставки відповідачу товару на суму 600600,00 грн позивачем надано:

-видаткові накладні: №798 від 15.12.2022 на суму 63600,00 грн; №800 від 16.12.2022 на суму 50400,00 грн; №820.1 від 22.12.2022 на суму 35112,00 грн; №820.2 від 27.12.2022 на суму 47544,00 грн; №836.1 від 30.12.2022 на суму 42000,00 грн; №836.2 від 30.12.2022 на суму 42000,00 грн; №12.1 від 04.01.2023 на суму 28560,00 грн; №12.2 від 04.01.2023 на суму 28560,00 грн; №21 від 04.01.2023 на суму 43344,00 грн; №26 від 10.01.2023 на суму 16800,00грн; №28 від 11.01.2023 на суму 43680,00 грн; №104.1 від 08.02.2023 на суму 42000,00 грн; №104.2 від 08.02.2023 на суму 42000,00 грн; №198 від 15.03.2023 на суму 75000,00 грн;

-товарно-транспортні накладні: №798 від 15.12.2022; №800 від 16.12.2022; №820.1 від 22.12.2022; №820.2 від 27.12.2022; №836.1 від 30.12.2022; №836.2 від 30.12.2022; №12.1 від 04.01.2023; №12.2 від 04.01.2023; №21 від 04.01.2023; №23 від 10.01.2023; №28 від 11.01.2023; №104.1 від 08.02.2023; №104.2 від 08.02.2023; №198 від 15.03.2023;

-податкові накладні: №42 від 15.12.2023; №43 від 16.12.2023; №44 від 22.12.2023; №81 від 27.12.2023; №97 від 30.12.2023; №98 від 30.12.2023; №22 від 04.01.2023; №23 від 04.01.2023; №24 вд 04.01.2023; №25 від 10.01.2023; №26 від 11.01.2023; №20 від 08.02.2023; №21 від 08.02.2023; №42 від 15.03.2023.

Згідно із наданою позивачем оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за грудень 2022 року липень 2023 року за контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія», сальдо на кінець періоду складає 562462,00 грн. Також із цієї оборотно-сальдової відомості вбачається, що у період спірної поставки відповідачем було сплачено 38138,00 грн.

Як вказує позивач, відповідачем спірна партія товару була оплачена частково на суму 38138,00 грн. Доказів оплати товару на загальну суму 562462,00 грн матеріали справи не містять, що стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів вбачає, що за своєю правовою природою договір №08082022-П/О від 01.08.2022 є договором поставки.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).

Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

У цій справі спірним є питання здійснення поставки товару за укладеним між сторонами договором №08082022-П/О від 01.08.2022, оскільки позивач, звертаючись з даним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості стверджує про здійснення ним поставки товару, а відповідач, заперечуючи проти наявності заборгованості, зазначає, що товар за видатковими накладними поставлений не був; надані позивачем видаткові накладні підписані невстановленою особою, не містять посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, тобто не містять даних, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; не надано позивачем також довіреностей на отримання товару.

Колегія суддів зазначає, що законодавчого визначення видаткової накладної та її форми не існує, але згідно загальноприйнятого у бухгалтерському обліку тлумачення видаткова накладна це документ, який фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

А тому надання позивачем послуг з поставки в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Якщо видаткові накладні оформлені з урахуванням вищевказаних вимог, вони є первинними документами, які фіксують факт отримання/передачі товарів.

В той же час, за приписами частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, на підтвердження поставки товару за договором позивачем до матеріалів справи залучено видаткові накладні на загальну суму 600600,00 грн.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, колегія суддів встановила відсутність одного з обов`язкових реквізитів первинного документа - посади відповідальної особи, водночас встановлено наявність усіх інших обов`язкових реквізитів - таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість продукції, особисті підписи уповноважених осіб сторін.

При цьому особисті підписи уповноважених осіб сторін на видаткових накладних засвідчені відтисками печаток обох сторін.

Зокрема, підписи особи, яка підписала видаткові накладні від імені отримувача, скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія».

Відповідно до частини першої статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18).

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Зважаючи на той факт, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, а відповідач не довів, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, відсутні підстави вважати, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія» використовувалась проти волі останнього.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Щодо відсутності у видаткових накладних відомостей про отримання товару на підставі довіреностей, виданих відповідачем на отримання уповноваженою особою поставленого товару, колегія суддів зазначає, що Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996, станом на момент здійснення спірної поставки втратила чинність, а тому відсутність у накладних посилання на довіреність на отримання матеріальних цінностей жодним чином не може свідчити про відсутність у особи, що підписала видаткові накладні, повноважень на отримання товару, про що було вірно зазначено судом першої інстанції, а також, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Отже, дослідженням вказаних видаткових накладних колегією суддів встановлено, що сторони підписали видаткові накладні, видаткові накладні не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у разі дефектів первинних документів (у даному випадку - відсутність таких обов`язкових реквізитів первинного документа, як посади та прізвища відповідальної особи за здійснення господарської операції) та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

На підтвердження поставки товару позивачем до матеріалів справи також залучено товарно-транспортні накладні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (надалі Правила №363), визначають товарно-транспортну накладну як єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно із пунктом 11.1. Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

З наведеного вбачається, що товарно-транспортні накладні підтверджують факт переміщення товарно-матеріальних цінностей для всіх учасників цього процесу.

Дослідженням наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних колегією суддів установлено, що кожна товарна-транспортна накладна, окрім відомостей про перевізника, автомобіля, автомобільного перевізника, ПІБ водія, пунктів навантаження та розвантаження, вантажовідправника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп») і вантажоодержувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Групп»), найменування та вартості вантажу, містить відомості щодо супровідних документів на вантаж видаткових накладних, реквізити яких відповідають наданим позивачем на підтвердження поставки товару видатковим накладним.

Крім того, кожна товарно-транспортна накладна у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» містить підпис, скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія».

Також на підтвердження факту поставки відповідачу товару позивачем до матеріалів справи також залучено податкові накладні, сформовані позивачем, як постачальником, на підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (зараз і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10. статті 201 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

За приписами пункту пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а)дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б)дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Враховуючи наведені вище положення законодавства, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи податкові накладні разом у сукупності з іншими доказами у справі (видатковими та товарно-транспортними накладними), з урахуванням також часткової сплати отриманого товару, доводять факт руху товару, придбаного відповідачем у позивача, та факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 600600,00 грн.

Доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять та в оскаржуваному рішенні не встановлено факту надання податкових накладних відповідачеві, колегія суддів відхиляє, оскільки виходячи зі змісту пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України слідує, що право покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у нього в силу факту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і жодним чином не залежить від факту направлення покупцю такої накладної контрагентом, враховуючи також те, що згідно із пунктом 201.10. статті 201 Податкового кодексу України покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги», у зв`язку з чим законодавцем дії позивача (постачальника) надати податкові накладні відповідачу (покупцю) не визнаються як обов`язкові. Судова колегія звертає увагу, що сам факт реєстрації податкових накладних у встановленому Податковому кодексі України порядку у апеляційній скарзі не оспорюється та не заперечується.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Південно-західний апеляційний господарський суд, оцінюючи докази в їх сукупності, погоджується з висновком Господарського суду Одеської області, що матеріалами справи підтверджується факт прийняття відповідачем товару за видатковими накладними, а також враховуючи часткову оплату відповідачем отриманого товару, відсутність будь-яких заперечень на видаткових накладних щодо прийнятого товару, надання позивачем податкових та товарно-транспортних накладних, доводи відповідача щодо неотримання товару не заслуговують на увагу.

З урахуванням викладеного, встановлені обставини справи в їх сукупності дозволяють дійти висновку, що між сторонами у цій справі укладено договір поставки та на його виконання відповідачем отримано товар за видатковими і товарно-транспортними накладними та здійснено часткову оплату за поставлений товар.

Натомість належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач згідно приписів статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України не надав. Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував.

Відтак, у спірних правовідносинах відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору та положення вищенаведеного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем, з огляду на що наявні підстави для стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 562462,00 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За змістом частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність за невиконання грошового зобов`язання за договором у вигляді штрафу та пені погоджена сторонами у розділі 6 договору (пункти 6.2., 6.3. договору).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18, від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 6.4. договору сторонами погоджено збільшений розмір відсотків річних, а саме, 20% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами.

Судова колегія зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його, у зв`язку з чим погодили можливість стягнення і пені, і штрафу, вказавши тим самим про різні види відповідальності, передбачені умовами договору, а також погодили збільшений розмір процентів річних.

Як вбачається з позовної заяви, позивач за прострочення виконання основного зобов`язання нарахував відповідачу 17032,38 грн інфляційних втрат, 52565,85 грн процентів річних, 127787,60 грн пені та 112 492,40 грн штрафу.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки процентів річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині, а саме, в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 11474,71 грн та 20% річних у сумі 52110,37 грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми штрафу, суд зазначив про його вірність. За підрахунком суду, сума пені за спірний період становить 130275,96 грн, з огляду на що суд вказав про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 127787,60 грн.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунків пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків не переглядається.

Водночас, як вже зазначалось, місцевий господарський суд, врахувавши дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, зменшив розмір пені до 100 000 грн, штрафу до 50 000 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені не оскаржується, з огляду на що колегією суддів оскаржуване рішення в цій частині не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Винно-коньячний завод «Ольвія» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 у справі №916/3076/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.04.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран