Постанова

від 25.04.2024 по справі 916/3471/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3471/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача Дідорчук І.І., ордер серія ВН №1312200 від 15.03.2024р.;

від третьої особи - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024, повний текст складено та підписано 02.02.2024

у справі №916/3471/23

за позовом Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

до Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом визнання на них права державної власності та повернення,-

головуючий суддя Цісельський О.В.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 25.04.2024 згідно ст.240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (надалі ДП "ЦСЕНСМ") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (надалі Великодальницька сільрада) про скасування рішення державного реєстратора № 66719185 від 09.03.2023 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 5121081400:01:002:0730 площею 214,2305 га за Великодальницькою сільрадою та визнання (повернення) права державної власності на спірну земельну ділянку за Головним управлінням Держгеокадастру у Одеській області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є державним унітарним комерційним підприємством, що є правонаступником, зокрема, Одеського держекспертцентру у якого на підставі державного акту на праві постійного користування знаходилась земельна ділянка сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5121081400:01:002:0730 площею 214,2305 га, яка у квітні 2023 Великодальницькою сільрадою на підставі відповідного рішення була прийнята до комунальної власності без згоді її власника та позивача, як належного землекористувача, чим порушено права позивача.

В процесі розгляду справи позивач дізнався, що відповідач здійснив поділ спірної земельної ділянки на 19 нових. За таких обставин, позивач вважає, що подальший розгляд поточних позовних вимог є недоцільним, оскільки не призведе до ефективного захисту порушеного права на законного інтересу, а тому подав заяву про зміну предмету позову, в якій із посиланням на сталу практику Верховного Суду, просив усунути перешкоди ДП ДП "ЦСЕНСМ" у користуванні земельним ділянками: 5121081400:01:002:0797, 5121081400:01:002:0798, 5121081400:01:002:0799, 5121081400:01:002:0800, 5121081400:01:002:0801, 5121081400:01:002:0802, 5121081400:01:002:0803, 5121081400:01:002:0804, 5121081400:01:002:0805, 5121081400:01:002:0806, 5121081400:01:002:0807, 5121081400:01:002:0808, 5121081400:01:002:0809, 5121081400:01:002:0810, 5121081400:01:002:0811, 5121081400:01:002:0812, 5121081400:01:002:0813, 5121081400:01:002:0814, 5121081400:01:002:0815 шляхом визнання на них права державної власності та повернення їх Державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

Отже предметом спору в цій справі є захист права постійного користування позивача, яке він вважає порушеним внаслідок безпідставної реєстрації за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, яка належить до земель державної власності та наступний її поділ на 19 нові земельні ділянки. Водночас відповідач не визнає наявність у позивача права, яке він вважає порушеним та вважає що він отримав у власність спірну ділянку законно.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2024р. по справі №916/3471/23 (суддя Цісельський О.В.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження отримання позивачем спірної земельної ділянки у користування в порядку правонаступництва, а тому суд дійшов висновку, що діями відповідача не порушені права позивача, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 у справі №916/3471/23; усунути перешкоди ДП ДП "ЦСЕНСМ" у користуванні земельним ділянками 5121081400:01:002:0797, 5121081400:01:002:0798, 5121081400:01:002:0799, 5121081400:01:002:0800, 5121081400:01:002:0801, 5121081400:01:002:0802, 5121081400:01:002:0803, 5121081400:01:002:0804, 5121081400:01:002:0805, 5121081400:01:002:0806, 5121081400:01:002:0807, 5121081400:01:002:0808, 5121081400:01:002:0809, 5121081400:01:002:0810, 5121081400:01:002:0811, 5121081400:01:002:0812, 5121081400:01:002:0813, 5121081400:01:002:0814, 5121081400:01:002:0815 шляхом визнання на них права державної власності та повернення їх Державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Заявник апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Одеської області помилково витлумачив норми матеріального права (ч.ч. 3,5 ст. 83 та п. 24 Розділу Х «Прикінцеві положення» ЗК України), не застосував релевантні норми матеріального права (в т.ч. 1,2 ст. 117 ЗК України) та дійшов помилкових висновків щодо обставин, що мають значення для справи (щодо правонаступництва).

Зокрема апелянт зазначає, що правонаступниками Одеського обласного державного центру експертизи на підставі наказу Мінагрополітики та продовольства України №210 від 19.04.2012 правонаступниками Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області визначено, як позивача, так і Український інститут експертизи сортів рослин, кожен з них є солідарним правонаступником і кожен може бути позивачем у даній справі.

Отже позивач набув права Одеського обласного державного центру експертизи, є його правонаступником та має законні інтереси з повернення у державну власність земельних ділянок, які йому виділялись ще за радянських часів.

З урахуванням викладеного, скаржник вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача статусу правонаступника Одеського обласного державного центру експертизи, через що помилково відмовив у задоволені позову.

Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував норми ст.ст. 83, 117 Земельного кодексу України та дійшов висновку, що для переходу права власності на земельну ділянку з державної форми у комунальну не потрібно вчиняти жодних дій, зокрема, відповідні акти приймання-передачі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 (з урахуванням ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 про виправлення описки) клопотання Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено Державному підприємству "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 у справі №916/3471/23.Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024, повний текст складено та підписано 02.02.2024 у справі №916/3471/23. Клопотання Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про відстрочення сплати частини судового збору за подання апеляційної скарги задоволено. Відстрочено Державному підприємству "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі у розмірі 117 926,46 грн. Призначено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" до розгляду на 25 квітня 2024 року о 10:30 год.

22.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшли додаткові пояснення по справі.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Південно-західного апеляційного господарського суду 25.03.2024, Великодальницька сільська рада Одеського району Одеської області просила апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 по справі №916/3471/23 залишити без змін.

У судовому засіданні 25.04.2024р. представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представники скаржника та третіх осіб у судове засідання не з`явились. Про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлені, не оспорені учасниками справи, а також підтверджені при апеляційному розгляді справи такі обставини.

У 1977 був складений та підписаний головою виконкому Біляївської районної (міської) ради депутатів трудящих та головним (старшим) інженером-землевпорядником Державний акт на право користування землею серії В № 032871 (т.с.1, а.с. 38, 39), в якому зазначено що він виданий Біляївській сортовипробувальній дільниці с. Великий Дальник за якою, як землекористувачем, закріплюється в безстрокове і безплатне користування 218,0 га землі в межах згідно з планом землекористування, земля надана для проведення сортовипробувань сільськогосподарських культур.

Як зазначено у плані землекористування Біляївської сортовипробувальної дільниці надана земля складалась з двох земельних ділянок площами 216,0 га та 2,0 га (т.с.1, а.с.39 зворотній бік).

Відомості про реєстрацію Державного акту у Книзі записів державних актів на право користування землею у Державному акті відсутні.

Міністерством аграрної політики та продовольства України (надалі - Мінагрополітики України ) 30.12.2011 був виданий наказ за № 807, відповідно до якого було вирішено реорганізувати державні сортодослідні станції, зокрема, в Одеській області вирішено реорганізувати:

Березівську державну сортодослідну станцію (код ЄДРПОУ 34712493, с. Шевченкове, Березівський р-н);

Ізмаїльську державну сортодослідну станцію (код ЄДРПОУ 32877299, с. Утконосівка, Ізмаїльський р-н);

Південну державну сортодослідну станцію (код ЄДРПОУ 04742773, с. Мирони, Балтський р-н);

Кілійську державну сортодослідну станцію (код ЄДРПОУ 33509706, м. Кілія);

Рисосіючу державну сортодослідну станцію (код ЄДРПОУ 33509769, м. Кілія) шляхом приєднання до ДП "ЦСЕНСМ", який визнано їх правонаступником (т.с. 1, а.с 13-15).

В подальшому, Мінагрополітики та продовольства України 19.04.2012 був виданий наказ за № 210, відповідно до якого було вирішено провести реорганізацію шляхом поділу обласних Державних центрів експертизи рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин, зокрема, Одеський обласний державний центр експертизи рослин з Державною інспекцією охорони прав на сорти рослин Одеської області (код ЄДРПОУ 00490062, с. Великий Дальник, Біляївський р-н Одеської області) (т.с.1, а.с 34,35).

Відповідно до зазначеного наказу було вирішено приєднати частини майнових прав та обов`язків реорганізованих державних центрів експертизи згідно розподільчих балансів до Українського інституту експертизи сортів рослин (код ЄДРПОУ 00488332) (надалі Інститут) та Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу" (код ЄДРПОУ 37884028) (п.2 наказу); визначити Інститут та Центр правонаступниками майнових прав і обов`язків зазначених у наказі реорганізованих Державних центрів експертизи у відповідних частинах згідно з розподільчими балансами (п.3. наказу); головам комісій з реорганізації забезпечити, зокрема: проведення інвентаризації майна, майнових прав та обов`язків, що знаходяться на балансі реорганізуємих Державних центрів експертизи та здійснити їх передачу на баланс Інституту та Центру у відповідних частках (п.8.2.), подати до Мінагрополітики України на затвердження акти приймання-передачі майна, майнових прав та обов`язків (п.8.3.).

На підставі розпорядження КМУ № 1010-р від 12.08.2020 "По передачу об`єктів державної власності до сфери управління ФДМУ" єдиний майновий комплекс Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області за актом приймання-передачі від 20.12.2020 був переданий до сфери управління ФДМУ (т.с.1, а.с.3-42).

У зазначеному акті приймання-передачі визначено, зокрема, що відомості про нерухоме майно, земельні ділянки переданого єдиного майнового комплексу відсутні (п.1 наказу), за Одеським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області не зареєстроване жодне нерухоме майно (п. 2 акту). До акту приймання-передачі додаються (п.5), зокрема, відомості про нерухоме державне майно (Форма № 2б(д)) на одному аркуші в одному екземплярі (пп.3).

Наказом ФДМУ від 02.11.2021 за № 1971 був затверджений у новій редакції Статут Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу" (т.с.1,а.с. 16-33).

У пункті 1.3. Статуту ДП "ЦСЕНСМ" зазначено, що відповідно до наказу Мінагрополітики України від 30.12.2011 № 807, підприємство є правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих шляхом приєднання до підприємства юридичних осіб, визначених у п.п.1.3.1. 1.3.67. Статуту, зокрема, Південної державної сортодослідної станції (код ЄДРПОУ 04742773, с. Мирони, Балтський р-н, Одеська обл.) (п.п.1.3.52. Статуту).

Пунктом 1.4. Статуту визначено, що відповідно до наказу Мінагрополітики України від 19.04.20212 № 210, підприємство є правонаступником реорганізованих шляхом поділу державних центрів експертизи, визначених у п.1.4.1.-1.4.25. Статуту, зокрема, Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області (код ЄДРПОУ 00490062, с. Великий Дальник, Біляївський р-н, Одеська обл.) (п.п.1.4.15. Статуту).

Відповідно до п.7.2. Статуту майно підприємства складають основні засоби та фонди,…, інші оборотні та необоротні активи…, вартість яких обліковується та відображається в балансі підприємства або враховується в інших, передбачених законодавством формах обліку майна підприємства.

Передача майна підприємству оформляється відповідним актом приймання-передачі (п.7.3. Статуту).

На виконання наказів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019№ 59 та від 13.05.2019 № 129 на території Одеської області протягом 2019 були проведені роботи з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі на території Великодальницької сільради.

Наказом ГУ ДЗК в Одеській області від 09.12.2019 за № 15-9704/13-19-СГ (т.с.1, а.с. 36) було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Великодальницької сільради Біляївського району Одеської області загальною площею 254,1642 га в складі якої були матеріали на земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730 (т.с.1, а.с.167,168).

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру 04.12.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730 загальною площею 214,2305 га зареєстрована на праві державної власності.

Державним реєстратором Управління містобудування, землевпорядкування та комунального майна Біляївської міської ради Одеської області 03.04.2020 було зареєстровано право державної власності в особі ГУ ДЗК в Одеській області на земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730, площею 214,2305 га (т.с.1, а.с. 40,41).

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 24.08.2022 (т.с.1, а.с.37), цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель землі сільськогосподарського призначення, вид використання землі запасу, форма власності державна, місце розташування земельної ділянки Одеська обл., Біляївський район, Великодальницька сільрада.

Своїм рішенням від 19.07.2022 за № 608-VІІІ Великодальницька сільрада погодила прийняття земельної ділянки державної власності (орієнтовною площею 214,2305 га, кадастровий номер 5121081400:01:002:0730) та об`єктів нерухомого майна, що розміщені на ній до комунальної власності Великодальницької сільради.

В подальшому, а саме 05.08.2022, Великодальницька сільрада з супровідними листами (т.с.1, а.с.154-157) направила до ФДМУ, Державної служби України з питань геодезії, картографії, та кадастру ГУ ДЗК в Одеській області, ДП "Системні аграрні технології" копію свого рішення від 19.07.2022 за № 608- VІІІ для розгляду по суті.

Листом від 30.08.2022 за № 10-24-1/704 ФДМУ у відповідь на лист Великодальницької сільради (т.с.1, а.с. 154) зазначив, що для ідентифікації щодо обліку об`єктів державної власності а Реєстрі, йому необхідні додаткові відомості щодо конкретних об`єктів нерухомого майна державної власності що пропонується для передачі у комунальну власність, після чого Фонд розгляне у межах свої повноважень (т.с.1, а.с 158).

Своїм рішенням № 730-VІІІ від 18.01.2023 (т.с.1, а.с 158) Великодальницька сільрада погодила звернення до відповідних державних органів та підприємств щодо прийняття земельної ділянки державної власності та об`єктів нерухомого майна, що розміщені на ній до комунальної власності ради (т.с.1, а.с 160).

Рішенням постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, екології, благоустрою та надзвичайних ситуацій депутатів Великодальницької сільської ради, оформленим протоколом № 2 від 21.02.2023 були затверджені проекти рішень сільради, зокрема, про надання доручення Великодальницькій сільраді щодо здійснення реєстрації прав комунальної власності на земельні ділянки, в тому числі й на земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730 площею 214,2305 га (т.с.2, а.с. 161).

Великодальницька сільрада листом від 21.02.2023 за № 320 звернулась до ГУ ДГК в Одеській області, в якому із посиланням на норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-ІХ від28.04.2021, свої рішення № 608-VІІІ від 19.07.2022, № 730-VІІІ від 18.01.2023, просила передати земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730, площею 214,2305 га до комунальної власності сільради (т.с.2, а.с.162).

Листом від 02.03.2023 за № 18-15-0.3-764/2-33 ГУ ДГК в Одеській області зазначило, що згідно з наявною у Управління інформацією фактичним користувачем вказаної земельної ділянки є Одеська філія Українського інституту експертизи сортів рослин, згідно з наявних в управлінні Книг записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31.12.2012 відсутні будь-які відомості щодо реєстрації державного акту на право користування землею, який видано Біляївській сортовипробувальній ділянці на земельну ділянку для проведення сортодосліджень сільськогосподарських культур загальною площею 218 га, а також із посиланням на положення п.24 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України, поінформувало про те, що земельні ділянки, які вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, місць відповідно до наведених положень ЗК України і право власності на які зареєстроване у Держреєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. А також про те, що з дня набрання чинності п.24 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи державної влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними (т.с. 1, а.с. 167, 168).

Рішенням № 760-VІІІ від 18.01.2023 депутати зобов`язали Великодальницьку сільраду, зокрема, вжити заходів щодо реєстрації права комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730, площею 214,2305 га та провести реєстрацію у держреєстратора право комунальної власності на зазначену земельну ділянку (т.с.1, а.с. 169).

Рішенням № 777-VІІІ від 05.04.2023 Великодальницька сільрада затвердила проведення інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730 належної до комунальної власності територіальної громади (т.с.1, а.с.170).

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області 09.03.2023 прийнято рішення № 66719185 про проведення державної реєстрації речових прав комунальної власності Великодальницької сільради на земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730, площею 214,2305 га, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно були внесені відповідні відомості (рнонм 2067278251210) (т.с.1, а.с. 40, 41).

У відповідь на запит адвоката ДП "ЦСЕНСМ" ГУ ДЗК в Одеській області листом від 09.05.2023 за 3 29-15-0.82-1811/2-23 повідомило, що згідно наявної інформації відомості щодо зареєстрованого державного акту на право користування земельною ділянкою від 22.03.1977, серії Б № 032871 у нього відсутні, земельна ділянка з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730 Великодальницькій сільраді у комунальну власність не передавалась (т.с.1, а.с. 72).

Великодальницька сільрада 07.07.2023 своїм рішенням за № 812- VІІІ надала згоду на поділ земельної ділянки 5121081400:01:002:0730 та розробку технічної документації із землеустрою щодо її поділу (т.с.1, а.с.109, 110).

На підставі рішень державного реєстратора від 05.09.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про реєстрацію за Великодальницькою сільрадою речових прав на 16 новостворені земельні ділянки (т.с.1, а.с. 111-128).

ФДМУ листом від 27.09.2023 за № 10-72-24982 на запит адвоката Великодальницької сільради повідомив, що до акту приймання-передачі від 20.12.2019 (п.4.7. рішення) не надавались копії, затверджені Мінагрополітики та продовольства України, передавальних актів приймання-передачі майна, майнових прав та обов`язків, складених на виконання наказів Мінагрополітики та продовольства України № 807 від 30.12.2011 та № 210 від 19.04.2012, про передачу майна, майнових прав та обов`язків, які знаходились на балансі Біляївської сортовипробувальної ділянки за адресою: с. Великий Дальник Біляївський район, Одеська обл. та Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області за адресою: с. Великий Дальник Біляївський район, Одеська обл. на баланс ДП "ЦСЕНСМ" та додатків до актів інвентарні описи основних засобів (т.с. 1, а.с. 190, 191).

Мінекономіки України у своєму листі від 03.10.2023 за № 2802-12/53153-7 у відповідь на адвокатський запит представника Великодальницької сільради, зазначило що на момент передачі цілісного майнового комплексу Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області (код ЄДРПОУ 00490062) із сфери управління Мінагрополітики та продовольства України до сфери управління Мінекономіки (акт приймання-передачі від 22.10.2019) інформація щодо будь-якого майна на балансі Одеського обласного державного центру експертизи в акті приймання-передачі була відсутня, документи (передавальний акт) щодо передачі майна, майнових прав та обов`язків від Одеського обласного державного центру експертизи до ДП "ЦСЕНСМ" до Мінекономіки України не додавалися. Інформація та документи щодо акту приймання-передачі майна (передавального акту) майнових прав та обов`язків Біляївської сортовипробувальної ділянки на баланс ДП "ЦСЕНСМ", складених на виконання наказів Мінагрополітики та продовольства України № 807 від 30.12.2011 та № 210 від 19.04.2012 у Мінекономіки України відсутня (т.с.2, а.с 34, 35).

Відповідно до листа ФДМУ № 10-62-29236 від 09.11.2023 у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна наявні відомості що за Одеською філією ДП "ЦСЕНСМ" станом на 05.05.2022 обліковується земельна ділянка за адресою: Одеська обл, Біляївський р-н,, с. Великий Дальник, площею 218 га (т.с.2, а.с. 171,172).

Як вказує позивач, відповідач своїми діями щодо оформлення комунальної власності на спірну земельну ділянку та подальший її поділ на 19 нових земельних ділянок, порушує його права як належного землекористувача спірною земельною ділянкою, яка знаходиться у нього на праві постійного користування, що й зумовило звернення позивача до Господарського суду з відповідним позовом.

Предметом позову у справі №916/3471/23 є захист права постійного користування позивача, яке він вважає порушеним внаслідок безпідставної реєстрації за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, яка належить до земель державної власності та наступний її поділ на 19 нові земельні ділянки.

Особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд (с.1 ст.12 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини першої ст. 4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частинами 2 та 3 вищезазначеної статті ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Звернення особи до Господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.

Отже, суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов`язана із спірними правовідносинами та суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.018 у справі №925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

У статтях 2, 5 ГПК України закріплений принцип ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, відповідно до якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №242/68/19, яку суд вважає за необхідне застосувати відповідно до положень частини четвертої статті 236, статті 300 ГПК України, зокрема, щодо принципів судового розгляду при вирішенні судом спорів.

Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 ЗК України, а також статті 2 та 5 ГПК України.

З огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтями 2, 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права і законного інтересу, позивач у спорі про захист прав (законного інтересу) на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, а суд може захистити порушене право (законний інтерес) у заявлений спосіб за умови, що такий спосіб захисту прав (законного інтересу) на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право (законний інтерес) позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права (законного інтересу), тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права (законного інтересу).

У справі, що розглядається в якості підстав заявлених вимог позивач зазначає про те, що він як правонаступник від реорганізованих державних підприємств отримав спірну земельну ділянку на праві постійного користування, отже в силу закону він є титульним володільцем цієї спірної земельної ділянки, а тому оформлення відповідачем права комунальної власності на земельну ділянку та наступний її поділ на 19 окремих ділянок, порушують права позивача на належне землекористування, що суперечить приписам земельного законодавства. Обґрунтовуючи підстави заявленого позову, позивач посилається на приписи ч. 2,3, 5 статті 83 та на ст. 117 ЗК України та на ст. 388, 391 ЦК України.

Як вказує у позові позивач обраний ним спосіб захисту спрямовано на відновлення його прав володіння об`єктом права власності держави земельною ділянкою, яка перебуває у володінні органу місцевого самоврядування, і щодо якого цей орган, не маючи, на думку позивача, на це відповідних повноважень, здійснив розпорядчі дії, наслідком яких стало вибуття спірної земельної ділянки із власності Держави в особі ГУ ДГК в Одеській області та з законного користування позивача.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до п.1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Стаття 13 ЦК України визначає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 170 ЦК України Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з приписами ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі ст. 178 ЦК України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Частина 1 ст. 316 Цивільного кодексу України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно частині один ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частина перша ст.321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 328 ЦК України встановлює, що право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Приписами ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Приписами частини першої ст. 791 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частина друга зазначеної статті визначає, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3 ст. 791 ЗК України), а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 791 ЗК України).

Згідно ч. 8 ст. 791 ЗК України у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Пунктом 9 зазначеної статті ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (п.10 ст. 791 ЗК України).

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю, зокрема, є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно частин п`ятої статті 83 ЗК України, територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Частинами 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України унормовано, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно підпункту пункту 24 Розділу Х "Прикінцеві положення" ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Згідно частині 4 статті 122 ЗК України, підпункту 17 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру № 603 від 23.12.2021, ГУ ДГК в Одеській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України на території Одеської області.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання наказів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 № 59 та від 13.05.2019 № 129 на території Одеської області протягом 2019 були проведені роботи з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі на території Великодальницької сільради, за результатами яких була затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Великодальницької сільради Біляївського району Одеської області загальною площею 254,1642 га, в складі якої були матеріали на земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730 (Наказ ГУ ДЗК в Одеській області від 09.12.2019 за № 15-9704/13-19-СГ (т.с.1, а.с. 36).

В подальшому на підставі рішення державного реєстратора 03.04.2020, на земельну ділянку з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730, площею 214,2305 га було зареєстровано право державної власності в особі ГУ ДЗК в Одеській області про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні відомості.

Також, з матеріалів справи вбачається, що до Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку також були внесені відомості про спірну земельну ділянку, цільове призначення якої землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель землі сільськогосподарського призначення, вид використання землі запасу, форма власності державна, місце розташування земельної ділянки Одеська обл., Біляївський район, Великодальницька сільрада.

Інші записи щодо будь-яких прав третіх осіб на спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на момент реєстрації права комунальної власності відповідачем не містяться.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка на час набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ була сформована як об`єкт цивільних прав, перебувала у державній власності, не відносилась до земель, перелічених у п.п. а-е п.24 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, а тому з урахуванням приписів ч.2 ст. 78 ЗК України, відповідач відповідно до приписів п.п. ґ ч. 5 ст. 83 ЗК України набув право комунальної власності на спірну земельну ділянку в силу прямої норми закону з моменту державної реєстрації свого права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що порядок набуття права власності на землю, передбачений п.п. а ч. 5 ст. 83 ЗК України, на який посилається у позові позивач, не може бути застосований до порядку набуття Великодальницькою сільрадою права власності на спірну земельну ділянку, а тому й відсутня була потреба у прийнятті ГУ ДГК в Одеській області, як представником власника спірної земельної ділянки, будь-якого розпорядчого рішення (наказу) про передачу у комунальну власність відповідачу означеної земельної ділянки.

Натомість, як зазначено у п. 24 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України з дня набрання ним чинності до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, ГУ ДГК в Одеській області як орган виконавчої влади, що здійснював розпорядження такими земельними ділянками, не має права здійснювати розпорядження ними.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що відповідач мав всі законні підстави та повноваження щодо оформлення права комунальної власності на спірну земельну ділянку державної власності, рішення сільради прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведені обставини, вважає вірним висновок суду першої інстанції, що перехід вищевказаних земель державної власності у комунальну власність відбувся відповідно до приписів законодавства України, при цьому порушення інтересів держави в особі ГУ ДГК в Одеські області під час розгляду справи не встановлено.

Щодо порушення прав позивача.

Відповідно до приписів ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно, зокрема, є 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частина 1 статті 92 Земельного кодексу України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 1481 ЗК України у разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов`язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею.

Згідно з частиною першою статті 125, частиною першою статті 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 125, частиною першою статті 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Тобто, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.

Таким чином предметом розгляду цієї справи, є встановлення наявності права постійного користування у позивача, отриманого в порядку правонаступництва.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що у 1977 виконкомом Біляївської районної (міської) Ради депутатів трудящих був складений та підписаний Державний акт на право користування землею серії В № 032871, відповідно до якого за Біляївською сортовипробувальною дільницею закріплюється на праві безстрокового та безплатного користування 218 га землі в межах, згідно з планом користування для проведення сортовипробувань сільськогосподарських культур.

Стаття 13 Земельного кодексу Української РСР в редакції від 08.07.1977 (чинній на час оформлення державного акту Біляївській сортовипробувальній ділянці) визначала, що земля в Українській РСР надається в користування, зокрема, колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам.

Відповідно до приписів ст. 14 ЗК Української РСР колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям, установам і громадянам СРСР земля надається в безплатне користування.

Стаття 15 ЗК Української РСР визначала, що земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Стаття 16 ЗК Української РСР встановлювала, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

У відповідності до приписів ст. 20 ЗК Української РСР відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Статтею 21 ЗК Української РСР унормовано, що видача документів на право користування землею колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям і установам провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад депутатів трудящих, незалежно від того, на підставі рішення якого виконавчо-розпорядчого органу державної влади надана земельна ділянка.

Згідно із ст. 22 ЗК Української РСР приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Як встановлено судом, (https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u167/9595_n-up_document_95.pdf) у 1923 Наркомземом України засновано Всеукраїнську спілку з насінництва, в складі якої була створена і Українська сортовипробувальна мережа (Укрсортмережа).

Пізніше, Постановами Раднаркома СРСР 1937 № 585, № 1018 та № 1132 держсортмережа була реорганізована в єдину загальносоюзну систему, яка включала в себе Державну комісію по сортовипробуванню зернових культур, її інспекторів в республіках, краях і областях, а також мережу держсортодільниць.

У відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР від 27.03.1953 № 920 Державну комісію по сортовипробуванню зернових, олійних культур і трав перетворили в Державну комісію по сортовипробуванню сільськогосподарських культур при Міністерстві сільського господарства і заготовок СРСР.

Згідно з наказом Міністерства сільського господарства СРСР № 159 від 22.06.1953 створена Інспектура Держкомісії по сортовипробуванню сільськогосподарських культур по УРСР.

Згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР від 18.11.1989 № 286 Інспектуру реорганізовано в Державну комісію України по випробуванню та охороні сортів рослин. Метою створення Держкомісії було забезпечення державного управління формуванням сортових ресурсів України та охорони прав селекціонерів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2002 № 714 "Про утворення Державної служби з охорони прав на сорти рослин та Українського інституту експертизи сортів рослин" (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 464 від 13.05.2009, № 346 від 28.03.2011 Держкомісія була реорганізована в Державну службу з охорони прав на сорти рослин, а Державний центр сертифікації, ідентифікації та якості сортів рослин Державної комісії по випробуванню та охороні сортів рослин" реорганізований в Український інститут експертизи сортів рослин, який був підпорядкований новоутвореній Державній службі з охорони прав на сорти рослин.

На підставі постанови КМУ від 28.03.2011 № 346 Державну службу з охорони прав на сорти рослин було ліквідовано (п. 36 Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність).

Виходячи з наведеного, вбачається, що Біляївська сортовипробувальна дільниця не була окремою юридичною особою, а в процесі численних реорганізацій увійшла до складу Українського інституту експертизи сортів рослин на правах структурного підрозділу без права юридичної особи. Позивачем у встановленому законом порядку не надано суду доказів протилежного.

Як вбачається з наказу Мінагрополітики та продовольства України від 30.12.2011 №807 "Про реорганізацію державних сортодослідних станцій", було вирішено реорганізувати державні сортодослідні станції, шляхом їх приєднання до ДП "ЦСЕНСМ" із визначенням останнього правонаступником майнових прав і обов`язків, наведених у наказі, державних сортодослідних станцій.

Також з матеріалів справи вбачається, що у складі реорганізованих державних сортодослідних станцій, що знаходилися в Одеській області відсутня будь-яка державна сортодослідна станція у Біляївському районі Одеської області, у користуванні якої перебувала земельна ділянка.

В процесі реорганізації шляхом поділу державних центрів експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин, яка відбувалась на підставі наказу Мінагрополітики та продовольства України від 19.04.2012 № 210, до складу державних центрів експертизи, що підлягали реорганізації в Одеській області, був включений Одеський обласний державний центр експертизи (с. Великий Дальник, Біляївський р-н Одеська обл.).

Як вбачається зі Статуту ДП "ЦСЕНСМ", він є правонаступником, зокрема, Одеського обласного державного центру експертизи (с. Великий Дальник, Біляївський р-н Одеська обл.).

Проте, вищезазначеним наказом від 19.04.2012 № 210 також встановлено, що правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізуємих державних центрів експертизи разом із ДП "ЦСЕНСМ" визначений Український інститут експертизи сортів рослин у відповідних частинах згідно з розподільчими балансами, які повинні були складені головами комісій з реорганізації на підставі проведення інвентаризації майна, майнових прав та обов`язків, що знаходяться на балансі реорганізуємих Державних центрів експертизи та здійснити їх передачу на баланс Інституту та Центру у відповідних частках і подати до Мінагрополітики України на затвердження акти приймання-передачі майна, майнових прав та обов`язків.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 20.12.2020, складеного на виконання розпорядження КМУ № 1010-р від 12.08.2020 в процесі передачі єдиного майнового комплексу Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області до сфери управління ФДМУ в ньому зазначено, що відомості про нерухоме майно, земельні ділянки переданого єдиного майнового комплексу відсутні (п.1 наказу), що за Одеським обласним державним центром експертизи не зареєстроване жодне нерухоме майно (п. 2 акту), що підтверджується наданою до акту довідкою Форма № 2б(д) про відомості про нерухоме державне майно.

Як вірно вказано судом, позивач не надав суду належних та допустимих доказів як отримання ним спірної земельної ділянки в порядку правонаступництва, а саме, розподільчих балансів, актів приймання-передачі, які відповідно до наказів Мінагрополітики та продовольства України від 30.12.2011 №807 та від 19.04.2012 № 210 повинні були складатись комісіями з реорганізації та доказів надання їх Міністерству, так і доказів виникнення права користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства Української РСР чинного законодавства України у державних сортодослідних станцій та центрів експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин, зокрема, Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області.

Окрім того, як встановлено судом, відповідно до відомостей, які містяться у Державному земельному кадастрі, спірна земельна на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, перебувала у державній власності в особі ГУ ДГК в Одеській області, рахувалась як землі сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам), розташована у межах Великодальницької сільради.

З листа ГУ ДГК в Одеській області від 02.03.2023 за № 18-15-0.3-764/2-33 судом встановлено наступне: фактичним користувачем спірної земельної ділянки є Одеська філія Українського інституту експертизи сортів рослин; що станом на 31.12.2012 в Головному управлінні відсутні будь-які відомості щодо реєстрації Державного акту на право користування землею, який видано Біляївській сортовипробувальній ділянці на земельну ділянку для проведення сортодосліджень сільськогосподарських культур загальною площею 218 га; що з дня набрання чинності п.24 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи державної влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Таким чином, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено його правонаступництво на спірну земельну ділянку від Біляївської сортовипробувальної дільниці або від державних сортодослідних станцій, що знаходились в Одеській області, або від Одеського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Одеської області, а отже належними та допустимими доказами, позивачем не підтверджена наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5121081400:01:002:0730, площею 214,2305 га, яка знаходиться на території Великодальницької сільради.

Враховуючи відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження отримання позивачем спірної земельної ділянки у користування в порядку правонаступництва, колегія суддів вважає, що діями відповідача не порушені права позивача, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

З урахуванням неведеного, колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно того, що господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача статусу правонаступника Одеського обласного державного центру експертизи, оскільки вказане спростовується вищевикладеним.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання позивача на приписи ст. 83, 116, 117, 141 ЗК України, оскільки зазначені норми ЗК України регулюють права власника земельної ділянки, а позивач не є таким.

Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Приймаючи дане рішення, суд відповідно до ст. 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2024 по справі №916/3417/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 по справі №916/3417/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024р. клопотання Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги задоволено. Відстрочено Державному підприємству "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі у розмірі 117 926,46 грн.

З огляду на те, що Державному підприємству "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" було відстрочено сплату судового збору до прийняття постанови судом апеляційної інстанції, сума яка належить до сплати за подання апеляційної скарги становить 117 926,46 грн.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024р. у справі №916/3471/23 без змін.

Стягнути з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" судовий збір за апеляційний перегляд у розмірі 117 926,46 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „29 квітня 2024 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький