Постанова

від 29.04.2024 по справі 127/35814/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/35814/23

Провадження № 22-ц/801/806/2024

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 рокуСправа № 127/35814/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

розглянув у порядку письмовогопровадження справу №№ 127/35814/23 за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного технічного університету про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою Вінницького національного технічного університету на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6.02.2024 року, ухвалене у складі судді Антонюк В. В. в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 7.02.2024 року, -

в ст ан о в и в :

20.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (вх № 94473) до Вінницького національного технічного університету (далі - ВНТУ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому, посилаючись на положення статті 235 КЗпП України, просила стягнути з ВНТУ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3.08.2021 по 11.01.2023 в розмірі 104569 грн 86 коп. та судовий збір за подання позовної заяви в сумі 835,56 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач з 1980 року працювала на різних інженерно-технічних посадах у ВНТУ. У 2021 році позивач працювала на посаді провідного інженера Центру електронних комунікацій «InterCEC» ВНТУ, та як згодом виявилось на посаді провідного інженера Центру комп`ютерних технологій ВНТУ. За цей час, позивач декілька разів перебувала у простої, тобто відповідно до деяких наказів ВНТУ, на роботу не виходила.

Відповідно до наказів ВНТУ за № 223-о від 23.07.2021 та № 27-0 від 25.01.2022 позивача було звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України з 3.08.2021.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2023 по справі № 127/22922/21, яке набрало законної сили, поновлено позивача на роботі до ВНТУ.

На підставі даного рішення суду ВНТУ поновив на роботі позивача 11.01.2023.

Рішенням суду від 10.01.2023 встановлено, що позивач з вини відповідача знаходилась у вимушеному прогулі з 3.08.2021 по 11.01.2023 включно.

З метою врегулювання спору в позасудовий порядок, представником позивача надано запит до ВНТУ про добровільне нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак відповідач відмовився добровільно нараховувати позивачу дані кошти (відповідь відповідача від 9.11.2023 № 01-02-09/235), у зв`язку з чим позивач була змушена звернутись до суду з даним позовом.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (заробітна плата позивача за останні два місці роботи становила менше передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати (довідка № 2389 від 6.11.2023), позивач в останній місяць своєї роботи знаходилась у відпустці), тому слід виходити з мінімального розміру заробітної плати на той час згідно пункту 5 статті 38 Бюджетного кодексу України 6000 грн); 6000 х 2 (два попередні місці) : 42 (кількість робочих днів) = 285,71 грн (середньоденна заробітна плата); 285,71 х 366 (період з 3.08.2021 по 10.01.2023, кількість робочих днів) = 104569 грн 86 коп.

Також просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення з позовом до суду, оскільки позивач участі у розгляді справи № 127/22922/21 не приймала, раніше не могла звернутися в суд з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як постанову ВС від 29.09.2023 та інші судові рішення у даній справі отримала лише 17.11.2023.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 6.02.2024 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Позов задоволено. Стягнуто з ВНТУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3.08.2021 по 11.01.2023 в розмірі 104569 грн 86 коп. Стягнуто з ВНТУ на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 836,56 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ВНТУ подано апеляційну скаргу (вх. № 2258 від 6.03.2024), в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповноту з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівників, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням суду від 10.01.2023 поновлено позивача на роботі з 1.08.2021, позивач з позовом у даній справі звернувся до суду 20.11.2023, вимог про стягнення середнього заробітку на той час не заявляла, а тому строк сплив 3.11.2021 на підставі частини першої статті 233 КЗпП України. Судом першої інстанції не враховано вимоги частини першої статті 234 КЗпП України.

12.03.2024 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 2458) ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

ВНТУ подано апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6.02.2024 року у справі з ціною позову 104569,86 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302800 грн).

Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України з таких підстав.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до наказів відповідача за №223-о від 23.07.2021 та №27-о від 25.01.2022 ОСОБА_1 було звільнено з роботи згідно п.1 ст. 40 КЗпП України з 03.08.2021 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2023 по справі №127/22922/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ВНТУ про поновлення на роботі задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі у ВНТУ.

/а. с. 10-23/

2.03.2023 позивач звернувся до ВНТУ із заявою, в якій просив провести виплату позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 3.08.2021 по 11.01.2023.

Наказом ВНТУ № 151/ос від 26.05.2023 ОСОБА_1 звільнено з 31.05.2023 з посади провідного інженера центру електронних комунікацій «InterCEC» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Також у вказаному наказі зазначено, виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 11.01.2023 по 31.05.2023.

/а. с. 26/.

9.11.2023 відповідачем згідно відповіді № 01-02-09/235 № б/н відмовлено щодо нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тих підстав, що рішенням суду від 10.01.2023 по справі № 127/22922/21 вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не була задоволена.

/а. с. 25/.

Відповідно до довідки про доходи № 2389 від 6.11.2023 наданої ВНТУ заробітна плата позивача в період з серпня 2020 року по серпень 2021 року складає 55540,92 грн.

/а. с. 24 зворот/.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі по справі № 127/22922/21, яка задоволена судом, а тому позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно зпунктом 2Порядку №100у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно доабзацу п`ятогопункту 4цього Порядку,на числоробочих днівза останнідва календарнімісяці,що передуютьмісяцю,в якомувідбувається подія,з якоюпов`язана відповіднавиплата,згідно зграфіком підприємства,установи,організації (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки рішенням суду від 10.01.2023 по справі №127/22922/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ВНТУ про поновлення на роботі задоволено, поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі у ВНТУ. Цим рішенням встановлено, що позивач з вини відповідача знаходилась у вимушеному прогулі з 3.08.2021 по 11.01.2023 включно.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Суд першої інстанції обґрунтовано також зазначив про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі по справі № 127/22922/21, яка задоволена судом, а тому є обґрунтованою.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції врахував положення частини першої статті 13 ЦПК України, наданий позивачем розрахунок, згідно якого заробітна плата позивача за останні два місці роботи становила менше передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати (довідка № 2389 від 6.11.2023), позивач в останній місяць своєї роботи знаходилась у відпустці, тому при здійсненні розрахунку слід виходити з мінімального розміру заробітної плати на той час 6000 грн; 6000 х 2 (два попередні місці) : 42 (кількість робочих днів) = 285,71 грн (середньоденна заробітна плата); 285,71 х 366 (період з 3.08.2021 по 10.01.2023, кількість робочих днів) = 104569 грн 86 коп.

Наданий позивачем розрахунок, відповідачем відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не спростовано, власного розрахунку не надано, а тому обґрунтовано взято до уваги судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінки аргументам відповідача, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівників, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє з наступних підстав.

У постанові ВП ВС від 8.02.2022 по справі № 755/12623/19 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що зазначення в мотивувальній та резолютивній частині рішення суду першої інстанції про поновлення позивачу строку зверненнядо судуз позовом є помилковим, оскільки строк звернення з позовом у даній справі позивачем не пропущено, а тому зазначений висновок місцевого суду підлягає виключенню з мотивувальної та резолютивної частини рішення суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.01.2023 по справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) наведено висновок про доцільність визначення судом, при вирішенні справ даної категорії порядку стягнення розміру середнього заробітку, а саме із зазначенням чи підлягає стягненню дана сума без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів чи з утриманням із неї установлених законодавством України податків і зборів.

Виходячи із зазначеного, апеляційний суд вважає, що підлягає зміні також рішення суду першої інстанції шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення у такій редакції «Стягнути з ВНТУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3.08.2021 по 11.01.2023 в розмірі 104569 грн 86 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги заслуговують на увагу частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другоюстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцятастатті 141 ЦПК України).

Ураховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції зміні, однак по суті висновки місцевого суду про задоволення позовних вимог є правильними, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Вінницького національного технічного університету задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6.02.2024 року у даній справі змінити.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частини рішення, висновок суду про поновлення ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом.

Викласти абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:

Стягнути з Вінницького національного технічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3.08.2021 року по 11.01.2023 року в розмірі 104569 гривень 86 копійок з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6.02.2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючийсуддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський