Рішення

від 29.04.2024 по справі 210/2532/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/2532/23

Провадження № 2/210/112/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 квітня 2024 року

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РЕЙВОЛ» про стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РЕЙВОЛ» про стягнення заробітної плати.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працювала в ТОВ «РЕЙВОЛ» на посаді начальника проектно-кошторисного бюро (групи) з 09 серпня 2018 року по 05 січня 2023 року, з оплатою праці згідно штатного розкладу.

Щомісячно відповідач здійснював ОСОБА_1 нарахування сум заробітної плати, а при наявності коштів - виплачував її, перераховуючи на банківську карту № НОМЕР_1 «ПриватБанк».

Однак, починаючи з червня 2022 року, фактична виплата моєї заробітної плати не здійснювалась . Відповідач стверджував , що виконає свої зобов`язання по виплаті після отримання коштів від замовника за виконані ремонтно-будівельні роботи відділення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за адресою : м. Київ , вул. Борщагівська , 128.

22 липня 2022 року на розрахунковий рахунок відповідача були перераховані кошти від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в сумі 453050,74 грн., в листопаді 2022 року у сумі 234305,28 грн. та у квітні 2023 року 96575,06 грн. Відповідачем було порушено положення ст.97 КЗпП про оплату праці працівників в першочерговому порядку і заборгованість з червня 2023 року не виплачена.

З 24 лютого 2022 року з початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, працівники офісу та керівництво підприємства працювали дистанційно, всі завдання та спілкування велися в телефонному режимі, переписками по E-mail, viber. Приходили в офіс тільки при гострій необхідності (наради, колективна робота по підготовці важливих документів).

09 грудня 2022 року, коли позивач вкотре звернулася до відповідача , в особі директора ОСОБА_2 про виплату заробітної плати, їй повідомили, що співробітників офісу з червня 2022 року відправили у відпустку без збереження заробітної плати. Попередження від відповідача про зміни істотних умов та оплати праці не надходило ні в усній формі, ні наказами. Заяви на відпустку без збереження заробітної плати заднім числом, позивач писати відмовилась.

Тому написала заяву на чергову тарифну відпустку за період 2021-2022 р. на 24 календарні дні з 12.12.2022 р., оригінал якої подала особисто заступнику директора ОСОБА_3 . Одночасно попередила, що по закінченню відпустки з 05.01.2023 р. звільняюсь згідно cm.38 КЗпП України, в зв`язку з виходом на пенсію, не виплатою заробітної плати, протиправними діями керівництва, 03.01.2023 р. відправила заяву на Е-таіІ ІНФОРМАЦІЯ_1 та оригінал заяви 04.01.2023 р. Укрпоштою.

За відсутністю в місті директора відповідача ОСОБА_2 всі заяви розглядав і повинен був підписувати заступник директора ОСОБА_3 , який фактично, а не формально, є власником підприємства і керує його діяльністю. А також вирішує питання розрахунків з працівниками.

09.01.2023 р. вони зустрілися в офісі з заступником директора ОСОБА_3 для оформлення документів про звільнення та з`ясування суми заборгованості. Мені було запропоновано передати кимось мою трудову книжку директору в друге місто для внесення ним запису про звільнення. На що я звісно не погодилась, так як це основний документ про мою трудову діяльність, та домовились про наступну зустріч , коли на ОСОБА_3 буде підготовлений наказ на виконуючого обов`язки директора. 16.01.2023 р. ми знову зустрілися в офісі з ОСОБА_3 для оформлення документів, я підписала наказ про звільнення від 05.01.2023 р. з дописом , що у наказі не вказано виплатити заборгованість по заробітній платі з червня по грудень 2022 р. і надати розрахунковий лист. Запис до трудової книжки про звільнення він мені не зробив, пославшись на відсутність наказу на виконуючого ним обов`язки директора . Нажаль копію наказу про звільнення з моїм дописом зробити не вдалося через відсутність в офісі світла .

Тепер позивач підозрює, що відповідач після зустрічі з нею 23.03.2023 р. для передачі копій належних документів при звільнені та внесення запису до трудової книжки, вдрукував в оригінал наказу №5-Н (розпорядження) про припинення договору (контракту ) від 05 січня 2023 р.:

(Додаток 1 Повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільнені), незважаючи на мій припис: ( у приказі не вказано, що виплатити заборгованість по заробітній платі за період з червня по грудень 2022 р. Розрахунковий лист не видано).

На зустріч 23.03.2023 р. відповідач приніс документи (копію наказу, яка не відповідала оригіналу, додаток 1. Повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільнені за січень2023 р., довідку вux. №23/03/1-2023 від 23 березня 2023 року про роботу ОСОБА_1 на ТОВ «РЕЙВОЛ» в одному примірнику, на яких я зробила відповідні дописи та поставила дату

23.03.2023 р. Оригінали документів залишилися у відповідача для особової справи, а я зробила фото цих документів, розписалася в особовій картці працівника про фактичну дату внесення запису до трудової книжки 23.03.2023 р. Після 23.03.2023 р. відповідач спілкування ігнорує.

Звертає увагу, що на момент звільнення позивача у відповідача звільнилася інспектор з кадрів ОСОБА_4 на підставі наказу № 39-К від 20 грудня 2022 р.

Підчас зустрічі 16 січня 2023 р. позивач з ОСОБА_3 довго сперечалися на предмет суми заборгованості, так як він в односторонньому порядку заднім числом прийняв рішення про зміну оплати праці не по посадовим окладам, а по його уявленню за фактично виконаний обсяг робіт, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Домовилися , що як тільки на розрахунковий рахунок надійдуть кошти від замовника будівництва AT КБ «ПРИВАТБАНК» він з позивачем розрахується в узгодженій сумі.

Та після зустрічі 16.01.2023 р. ніяких повідомлень від керівництва ТОВ «РЕЙВОЛ» не надходило. 16.02.2023 р. позивач телефонувала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповіді не було, на запит по viber, коли позивачці зроблять запис в трудову, зворотної відповіді теж не надійшло.

17.02.2023 р. позивач додзвонилася ОСОБА_3 і вкотре його запитала про запис до трудової та повідомила , що йде до Пенсійного фонду за перерахунком пенсії при звільнені. Але їй відмовили в перерахунку по причині відсутності запису в трудовій книжці та видали довідку форми ОК-5, в якій були нарахування заробітку з червня по грудень 2022 р. по мінімальній заробітній платі, а не по ставці посадового окладу ,без сплати страхових внесків. Аналогічну довідку ОК-5 їй видали 06.04.2023 р. коли вона надала трудову книжку для перерахунку пенсії та попередили, що період з липня по грудень 2022 року в перерахунок не буде включено по причині несплати відповідачем ЄСВ. Таким чином, у позивача втрачено 6 місяців страхового стажу.

20.02.2023 р. позивач намагалася знову додзвонитися до ОСОБА_3 і вкотре повідомити його про необхідність зробити запис про звільнення, прийшло повідомлення, що він передзвонить, але на зв`язок так і не вийшов.

22.02.2023 р. по пораді спеціалістів центру з надання безоплатної правової допомоги м. Кривого Рогу, позивач надіслала на E-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву на видачу копії документів при звільнені на виконання ст. 47,49 КЗпП і попросила повідомити дату та час видачі документів та внесення запису до трудової книжки, оригінал заяви надіслала Укрпоштою.

Довідка, яка була надана позивачці за місцем роботи виx. №23/03/1-2023 від 23 березня 2023 року, не відповідає дійсності. В цій довідці відповідач стверджує, що загальна сума 10038,80 грн., яка була перерахована 06 січня 2023 року на картковий зарплатний рахунок позивача, (у т.ч. заробітна плата за відпрацьований час з червня 2022 року по момент звільнення 05.01.2023 року за 7 місяців склала всього 2490, 25 грн.; компенсація за невикористану відпустку за період 2021-2023 роки - 33 календарних дні 9329,08 грн.; оклад січня 2023 року 48 грн.; ПДФО 1687,87 грн.; військовий збір 140,66 грн.), являється остаточним розрахунком при звільнені. В цей же день позивачу внесли запис до трудової книжки про звільнення на підставі наказу №5-К від 05.01.2023 р. Фактична дата запису до трудової книжки про звільнення 23.03.2023 р., що підтверджується підписом позивача в особовій картці працівника.

На багаторазові письмові та усні звернення до відповідача надати позивачу довідку про розмір заробітної плати (нараховані та виплачені помісячно суми за 2022 рік, утримані ЄСВ, ПДФО, військовий збір, кількість календарних та робочих днів у розрахунковому періоді, за винятком днів не відпрацьованих з поважних причин), з якої було б видно наявність чи відсутність заборгованості по заробітній платі, істотних змін до трудового договору та оплати праці, відповідач не відповідає, довідку не надає, спілкування ігнорує.

Тому, розрахунок суми нарахованої та невиплаченої відповідачем заробітної плати за період з червня по грудень 2022 року, виконаний на підставі довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України, одержаної 06.04.2023 року і становить 34 620,25 грн., за вирахуванням сум ПДФО, 18% та військового збору 1,5 %.

Сума інфляції з 07 липня 2022 року по 15 травня 2023 року становить :100,7x101,1x101,9x102,5x100,7x100,7x100,8x100,7x101,5x100,2 = 111,317%:100х34620,25 = 38 538,22 грн.38 538,22 -34620,25 = 3 917,97 грн.. ( розрахунок №1 додається).Три % річних з 06.07.2022 року по 15.05.2023 року становить :34 620,25x3:100х(149-5-14):365= 369,92грн.(розрахунок №1 додається ). Свої позовні вимоги у зазначеній частині позивач збільшить на день розгляду справи в суді.

У зв`язну з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільнені позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення 05.01.2023 р. до моменту звернення до суду 15.05.2023 р. пройшло 91 робочих дні, з нього підлягає стягненню відшкодування середнього заробітку за час затримки в сумі 22 828,46 грн.. Свої позовні вимоги у зазначеній частині позивач збільшить на день розгляду справи в суді.

Розмір вихідної допомоги становить 16 180,50 грн.

При цьому, зазначає, що датою одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року є 23.03.2023 року, що підтверджується підписом, написом (розрахунок не дійсний, не має розшифрування нарахувань) та проставленою позивачем датою на повідомленні про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року. Довідки чи повідомлення про суми, нараховані чи виплачені при звільненні за період з червня 2022 по грудень 2022 року включно позивачу не видавалась.

Тому, позивач просить суд стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РЕЙВОЛ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 34 620,25грн., суму інфляції 3 917,97 грн., три % річних 369,92 грн., відшкодування середнього заробітку за весь період затримки виплати заробітної плати по день ухвалення судового рішення 22 828,46 грн., вихідну допомогу 16 180,50 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Ухвалою суду від 17.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу надано строк для надання відзиву. Витребувано з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РЕЙВОЛ» належним чином завірені копії та оригінали для огляду наступних документів: особову картку працівника ОСОБА_1 ; повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні ОСОБА_1 за січень 2023 рок; довідку вих..23/03/1-23 від 23 березня 2023 року про роботу на підприємстві ОСОБА_1 ; довідку про розмір заробітної плати, нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 за 2022 рік; заяву про звільнення ОСОБА_1 від 05.01.2023 рок.

11.10.2023 року до суду представником відповідача ОСОБА_5 подано відзив, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати в повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що дійсно, на підставі наказу (розпорядження) №64-К від 08 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 прийнята на роботу з 09.08.2018 року на начальника проектно-кошторисного бюро (групи) в ТОВ «Рейвол» з окладом (ставка) 3850 грн. 00 коп. З 24.02.2022 року з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, з метою збереження життя та здоров`я працівників ТОВ «Рейвол», останніх переведено на дистанційну форму роботи. Крім цього, всім працівникам товариства роздано їх трудові книжки на руки з метою їх подальшого збереження. Заздалегідь позивач ОСОБА_1 попереджувалася в телефонному режимі, що буде змінено графік її роботи у зв`язку з обставинами, що склалися, та що їй необхідно буде прийти до офісу та ознайомитися з винесеним наказом.

13.05.2022 року на підставі ст. 3 Закону України «Про організацію труд відносин в умовах воєнного стану» та Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зв`язку з відсутністю нових обсягів робіт на підприємстві і як наслідок значним зменшенням навантаження про роботі начальнику проектно-кошторисного бюро (групи) ОСОБА_1 з 01.06.2022 року до закінчення воєнного стану встановлено неповний робочий час тривалістю по 1 годині 2 рази на тиждень з оплатою пропорційно відпрацьованого часу. При цьому робота ОСОБА_1 продовжує відбуватись дистанційно. Так як ОСОБА_1 до офісу не з`явилася, вказаний наказ за підписом директора ТОВ «Рейвол» ОСОБА_2 було направлено їй кур`єром СПД ОСОБА_6 на відому керівництву домашню адресу: АДРЕСА_1 .В описі конверту зазначено «наказ № 22-К від 13.05.2022 року». Однак, поштова кореспонденція не була отримана позивачем ні 16.05.2022 року, ні 19.05.2022 року, ані 26.05.2022 року з причин не відкривання ОСОБА_1 дверей квартири, що підтверджується відповідною квитанцією та відміткою кур`єра на ній.

У зв`язку з переведенням на встановлений вищевказаним наказом графік роботи, розмір заробітної плати ОСОБА_1 з червня 2022 року змінився та розраховувався за фактично відпрацьовані 2 дві години за 2 дні в тиждень, а тому розмір заробітної плати відповідав фактично відпрацьованому часу, що підтверджується довідкою про доходи ОСОБА_1 від 05.10.2023 року №05/10-2023 за підписом директора ТОВ «Рейвол» ОСОБА_3 . Так, розмір заробітної плати позивача становив: червень 2022 року - 350, 00 грн.; липень 2022 року - 366. 67 грн.; серпень - 345, 22 грн.; вересень - 360, 91 грн.; жовтень 2022 року - 378. 10 грн.; листопад - 360, 91 грн.; грудень - 366, 36 грн.

05.01.2023 року на адресу ТОВ «Рейвол» надійшов поштовий конверт від ОСОБА_1 , в якому містилося дві заяви адресовані директору товариства ОСОБА_2 . Перша заява ОСОБА_1 датована 13.12.2022 року з проханням звільнити її із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом її на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України з 12.12.2022 року зі сплатою їй компенсації за невикористану тарифну відпустку. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що таке рішення позивача було зумовленонібито не підписанням без поважної причини її заяви на надання їй чергової тарифної відпустки за період 2021-2022 року з 12.12.2022 року, не виплатою заробітної плати з червня 2022 року, протиправними діями керівництва підприємства, зокрема заступника директора ОСОБА_3 та головного бухгалтера ОСОБА_7 .

Представник відповідача звертаю увагу суду на те, що ніякої письмової заяви від ОСОБА_1 в паперовому вигляді від 12.12.2022 року про відпустку за період з 2021 - 2022 роки відповідач не отримував. Проте зазначає, що заяву подібного змісту було отримано на електронну адресу відповідача 03.01.2023 року датовану 13.12.2022 року та заяву датовану 05.01.2023 року без завірення його електронним цифровим підписом позивача. Інша заява датована 05.01.2023 року була аналогічного змісту, але мала вимоги звільнення позивача з 05.01.2023 року з вимогою виплатити їй заборгованість по заробітній платі та відпускні за 24 календарні дні з 12.12.2022 року по 04.01.2023 року, згідно заяви від 09.12.2022 року, а також компенсацію за невикористану тарифну відпустку за період 2022 - 2023 року.

Вперше зустріч між ОСОБА_1 та представником ТОВ «Рейвол» Донченко Є.О., на той час виконував обов`язки інспектора з кадрів відповідно до наказу «Про виконання обов`язків інспектора з кадрів» від 20.12.2022 року, відбулася 05.01.2023 року в офісі ТОВ «Рейвол». Під час зустрічі позивачу для ознайомлення було надано оригінал, копію наказу 5-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 05.01.2023 року з ОСОБА_1 , начальника проектно-кошторисного бюро (групи) на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію) на підставі заяви від 05.01.2023 року, де зазначено про виплату компенсації за невикористану основну щорічну тарифікаційну відпустку пропорційно відпрацьованому часу, та додаток до вказаного наказу було надано повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні у розмірі 10038, 80 грн.Так як, трудова книжка ОСОБА_1 була у неї, ОСОБА_3 було запропоновано позивачу зробити в ній запис про її звільнення. На що позивач відмовилася, мотивуючи свою відмову тим, що запис повинен робити сам директор товариства ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 .Ознайомившись зі змістом наказу про своє звільнення, та не погодившись з сумами нарахованими при звільненні, які не відповідали запитам позивача, ОСОБА_1 відмовилася з ним ознайомлюватися під підпис, отримувати його та додаток до нього. На оригіналі наказу зробила допис власною рукою наступного змісту: «У приказі не вказано, що виплатити заборгованість по заробітній платі за період з червня по грудень 2022 року. Розрахунковий лист не видано. 05.01.2023 року».

Отже, з наказом про звільнення позивач ОСОБА_1 була ознайомлена 05.01.2023 року, що підтверджується її особистим підписом та датою на оригіналі наказу, а тому мала змогу належним чином реалізувати своє право на звернення до суду в порядку ст. 233 КЗпП України.

Остаточний розрахунок при звільненні (заробітна плата за відпрацьований час та компенсація за невикористану відпустку) в загальній сумі 10038, 80 грн. був перерахований позивачу при звільненні 06.01.2023 року на картковий зарплатний рахунок гр. ОСОБА_1 , що позивачем також особисто підтверджується в позовній заяві.

Наступні зустрічі з позивачем були 09.01.2023 року та 16.01.2023 року мали безрезультатний характер, оскільки позивач весь час не погоджувалася ознайомлюватися з винесеним відносно неї наказом про її звільнення, не хотіла його отримувати та довідку про нараховані до виплати суми, не давала трудову книжку для запису в ній та не погоджувалася з нарахованими їй сумами. Зазначала, що свої заперечення вона відобразила в оригіналінаказу.

23.03.2023 року зустріч між позивачем та представником відповідача відбулася вдома у позивачки. На вказаній зустрічі позивачу повторно було надано копію наказу про її звільнення, повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року. Необхідність надання саме копії наказу було зумовлено непередбаченою поведінкою позивача та її прагненням робити дописи у документів у випадку незгоди з його змістом, що суперечить вимогам діловодства.

Твердження позивача, що нібито в оригінал наказу про її звільнення від05.01.2023 року станом на 23.03.2023 року було щось вдруковано не відповідає дійсності та є надуманим та нічим не підтвердженим, оскільки з повним текстом наказу вона була ознайомлена 05.01.2023 року, що підтверджується її особистим підписом на документі. Повторно не погодившись з винесеним наказом про звільнення, позивач знову зробила свій допис на копії наказу: «Наказ не відповідає оригіналу, не має моїх приміток про виплату заборгованості по заробітній платі за червень 2022 року по момент звільнення. Підпис. 23.03.2023 року.» Допис було зроблено й на повідомленні про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року, що є додатком до наказу.

23.03.2023 року позивачу з її дозволу було зроблено запис до трудової книжки про звільнення її 05.01.2023 року, що нею особисто підтверджено в своїй особовій картці.

Звертає увагу суду на те, що не відповідає дійсності твердження позивача про ігнорування відповідачем її численних звернень щодо отримання інформації стосовно розміру її заробітної плати та заборгованості по заробітній платі. Так як відповіді на отриманні з боку позивача запити від 22.02.2023 року та 24.03.2023 року та запити Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Виконкому Криворізької міської ради Департамент соціальної політики, направлялися запитувачам інформації, на що є відповідні підтвердження.

Крім того, вважає, що ОСОБА_1 порушено строки звернення до суду з позовною заявою, оскільки про порушення своїх прав на отримання заробітної плати за виконану роботу, позивач знала ще в червні 2022 року, тобто до написання заяв про звільнення, датованих 13.12.2022 року та 05.01.2023 року, що підтверджується змістом самих заяв.

11.10.2023 року представником відповідача ОСОБА_5 надано до суду заяву на виконання ухвали суду від 17.05.2023 року про витребування документів з додатками документів.

20.11.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , згідно якої позивач просить задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі. У відповіді на відзив ОСОБА_1 стверджує, що про необхідність ознайомлення з наказом №22-К від 13.05.2022 року в телефонному режимі не була попереджена. Крім того, даний наказ вона не отримувала кур`єром. Доказів того, що вона була повідомлена про цей наказ вищезазначеними способами відповідач не надав. Надана квитанція не підтверджує факт вручення їй наказу та факт її відмови від отримання даного наказу, до того ж у квитанції кур`єрської доставки не вказаний її номер телефону для зв`язку кур`єра з одержувачем доставки.

30.05.2022 року директор ОСОБА_2 мав можливість ознайомити позивача з вищезазначеним наказом , коли вони працювали разом в офісі над підготовкою пакету документів по об`єкту АТ КБ «Приватбанк» за адресою м. Київ, вул. Борщагівська, 128 , а саме: актів форми Кб-2в за виконані роботи та кошторисів на додаткові роботи, які директор ввечері цього ж дня потягом відвіз замовнику в м. Київ для погодження. Тобто, фактично цього наказу на той момент не існувало.

Вважає, що вищевказаний наказ є явною підставою для відмови їй в оплаті за виконану роботу за період з червня 2022 року до моменту звільнення 05.01.2023 року.Інспектором з відділу кадрів (одна особа по штату) ОСОБА_4 не готувався наказ №22-К від 13.05.2022 року про встановлення ОСОБА_1 з 01.06.2022 р. неповного робочого часу тривалістю по одній годині два рази на тиждень з оплатою пропорційно відпрацьованого часу дистанційно.

Дійсно, 04.01.2023 року позивачем було направлено дві заяви на звільнення від 13.12.2022 року та 05.01.2023 року для підписання на вибір роботодавця, які вони одержали не 05.01.2023 року, як зазначає відповідач, а 11.01.2023 року, що підтверджується копією доданого опису на ім`я ТОВ «РЕЙВОЛ», накладною рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на ОСОБА_3 Дійсно, в цих заявах позивач вказала основну причину звільнення: не виплату заробітної плати з червня 2022 року по момент звільнення, протиправними діями керівництва підприємства, зокрема заступника директора ОСОБА_3 , який фактично є власником підприємства та головного бухгалтера ОСОБА_7 . Всі порушення ними трудового законодавства наведені в позовній заяві. Підставою для наказу №5 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту ) від 05.01.2023 року керівництво прийняло мою заяву від 05.01.2023 р. Але причину звільнення вказали ст.38 КЗпП України (за власним бажанням , в зв`язку з виходом на пенсію), не вказавши основну причину звільнення наведену в абзаці 3 цієї статті (якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного трудового договору), чим порушили ст.44 КЗпП України.

Крім того відповідач стверджує, що перша зустріч з представником ТОВ «РЕЙВОЛ» ОСОБА_3 відбулася 05.01.2023 року, який на той час виконував обов`язки інспектора з кадрів відповідно до наказу від 20.12.2022 року. Але це не відповідає дійсності, так як він був відсутній у місті Кривий Ріг, що підтверджується скриншотом моєї з ним переписки, в якій зазначалося, що він буде у місті після 07.01.2023 року. Тому перша зустріч по оформленню документів по звільненню відбулася не 05.01.2023 року, а 09.01.2023 року, на якій ОСОБА_3 заявив, що інспектор з відділу кадрів ОСОБА_4 звільнилася 20.12.2022 року, директор ОСОБА_2 відсутній у місті, тому внести запис до трудової книжки наразі неможливо, а наказу про виконання ним обов`язку директора немає. Наказу від 20.12.2022 року №40-К «Про виконання обов`язків інспектора з кадрів відносно ОСОБА_3 » на момент зустрічі 09.01.2023 року не існувало. Тому, запис до трудової книжки про звільнення внесено не було ОСОБА_3 не 09.01.2023 року, не 16.01.2023 року. Тобто наказ №40-К від 20.12.2022 року був зроблений заднім числом. А фактично запис до трудової книжки про звільнення був зроблений директором ТОВ «РЕЙВОЛ» ОСОБА_2 23.03.2023 року згідно наказу №5-К від 05.01.2023 року, який представники ТОВ «РЕЙВОЛ» відмовилися переробляти згідно до нової дати 23.03.2023 року, коли був внесений запис до трудової книжки 23.03.2023 року.

Щодо трудової книжки необхідно зазначити, що з початку військового стану в Україні інспектором з відділу кадрів (одна особа по штату) ОСОБА_4 було видано на усний запит працівників їхні трудові книжки для зберігання. Трудова книжка була видана і позивачці для зберігання. Доводи відповідача про те, що позивач не надавала трудову книжку для внесення запису про звільнення є необґрунтованими, оскільки вона була зацікавлена в запису до трудової книжки для перерахунку пенсії по звільненню. Відповідач не просив надати трудову книжку. Навпаки вона наполягала зробити запис про звільнення до трудової книжки. Однак, їй було запропоновано ОСОБА_3 лише передати кимось мою трудову книжку директору ОСОБА_2 в інше місто, де він працював у цей час, для внесення ним запису про звільнення. На що вона звісно не погоджувалася, оскільки це основний документ про трудову діяльність і якщо б вона загубилася, то ніхто б відповідальність за це не поніс.

Як було зазначено вище, фактично з наказом №5-К припинення трудового договору позивач ознайомилася 09.01.2023 року, але помилково проставила дату ознайомлення 05.01.2023 року, як в наказі зазначено «дата мого звільнення». Однак, до наказу №5-К не було додано повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні, про що позивач зробила допис на наказі такого змісту: «У приказі не вказано, що виплатити заборгованість по заробітній платі з червня-грудень 2022 року. Розрахунковий лист не видано». Фактично повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року були надані позивачу 23.03.2023 року без розшифрування нарахувань по заробітній платі помісячно за 2022 рік, що підтверджується повідомленням про суми, які нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року, яке додано до позовної заяви. Тобто позивач отримала повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні 23.03.2023 року.

Позивач вказує, що дійсно відповідач виплатив їй 06.01.2023 року не оспорювану суму розмірі 10038, 80 грн. Але інша сума у розмірі 34 620,25 грн. є оспорюваною сумою, яку відповідач не доплатив їй в якості заробітної плати за виконану роботу з червня 2022 р. по момент звільнення 05.012023 р.

Також, позивач зазначає, що їй здається, що при ознайомленні з наказом фраза «Додаток 1: Повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні» була відсутня. «Додаток 1: Повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні» не було зазначено як додаток до наказу №5-К. Даний текст, на її думку, було додруковано, тому вона не випадково зробила напис до наказу «Розрахунковий лист не видано», оскільки його не було у додатку до наказу №5-К.

Станом на 29.04.2024 року будь-яких інших клопотань або пояснень до суду не надходили.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи надану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку

Судом встановлено, що ОСОБА_1 . Наказом (розпорядження) №64-К від 08.08.2018 року про прийняття на роботу з 09.08.2018 року ОСОБА_1 прийнято начальником проектно-кошторисного бюро (групи) у кошторисний відділ ТОВ «РЕЙВОЛ» (а.с. 82).

Наказом (розпорядження) №5-К про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади начальника проектно-кошторисного бюро (групи) на підставі заяви від 05.01.2023 року за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію).

У наказі №5-К про припинення трудового договору (контракту) зазначено додаток 1: повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (а.с. 90).

На вказаному вище наказі ОСОБА_1 зроблений власноруч напис «У приказі не вказано, що виплатити заборгованість по заробітній платі за період з червня по грудень 2022 р. Розрахунковий лист не видано. 05.01.2023 р. підпис» (а.с. 90).

У своїй відповіді на відзив позивач стверджує, що фактично з наказом №5-К про припинення трудового договору ознайомилася 09.01.2023 року, але помилково проставила дату ознайомлення 05.01.2023 року, як в наказі зазначено «дата мого звільнення».

Разом з цим, суд критично ставиться до даного твердження позивач з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, будь-яких доказів щодо ознайомлення з наказом №5-К про припинення трудового договору (контракту) саме 09.01.2023 року позивачем не надано, а навпаки на наказі мається власноручно зроблений напис позивачем про ознайомлення 05.01.2023 року.

Крім того, факт власноруч зробленого напису позивачем не заперечується.

Відтак, суд вважає доведеним в розумінні ст. 81 ЦПК України, що з наказом №5-К про припинення трудового договору (контракту) та додатком до наказу - повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні ОСОБА_1 було ознайомлена 05.01.2023 року.

Остаточний розрахунок при звільненні (заробітна плата за відпрацьований час та компенсація за невикористану відпустку) в загальній сумі 10038,80 грн. був перерахований позивачу при звільненні 06.01.2023 року на картковий зарплатний рахунок гр. ОСОБА_1 , що не заперечується позивачем.

Відтак, з 06.01.2023 року почався перебіг строку на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги.

Згідно з ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 вказано, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Слід відзначити, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки, є строками звернення до суду, а не строками позовної давності, у зв`язку із чим такі строки звернення до суду мають перевірятися та застосовуватися судом з власної ініціативи.

Позивач не заперечує той факт, що саме 06.01.2023 року відповідачем виплачено на її картковий рахунок нараховані суми при звільненні, отже останній можливий строк для звернення до суду сплинув 06.04.2023 року, тоді як до суду позивач звернулась лише 15.05.2023 року.

Позивач не заявляла клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із цієї позовної заявою, а тому це слугує самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Більше того, позивач з моменту коли довідалася про порушене її право щодо нарахованих сум при звільненні жодним чином не зазначила, що саме їй заважало звернутися до суду за відновленням її порушеного права.

З цьому приводу слушно зазначено у постанові Верховного Суду прийнятої в складі колегії суддів Другої-судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2021 року в справі № 263/6538/18 (провадження № б1-1619св20) де суд вказав, що поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає віднесенню за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 10, 12, 76, 79, 80, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РЕЙВОЛ» про стягнення заробітної плати залишити без задоволення.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складено та підписано 29 квітня 2024 року.

Суддя: В. Є. Сільченко