Постанова

від 25.04.2024 по справі 902/1070/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року Справа № 902/1070/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Алексєєва Н.С., адвокат;

відповідача - Парпальос В.В., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02 лютого 2024 року (повний текст складено 19.02.2024) у справі № 902/1070/23 (суддя Шамшуріна М.В.)

за позовом Приватного підприємства "Клінкер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58"

про стягнення 1 230 402,44 гривень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02 лютого 2024 року у справі №902/1070/23 позов Приватного підприємства "Клінкер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" про стягнення 1 230 402,44 гривень задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" на користь Приватного підприємства "Клінкер" 1 223 190,39 грн заборгованості, у тому числі 1 048 864,92 грн основного боргу, 145 931,21 грн інфляційних втрат, 28 394,26 грн 3% річних та 18 347,15 грн судових витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7 212,05 грн інфляційних втрат відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 108,89 грн покладено на позивача.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Шляхово-будівельне управління - 58" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Шляхово-будівельне управління - 58" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2024 року у справі №902/1070/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02 лютого 2024 року у справі №902/1070/23. Призначено справу №902/1070/23 до розгляду на 25 квітня 2024 року об 12:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 лютого 2022 року між Приватним підприємством "Клінкер" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" (покупець/відповідач) був укладений договір поставки №02/2022-01 (далі - договір, т.1, а.с. 16-18), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язувався передати (поставити) у власність покупця будівельні матеріали (цемент) та інші товари, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і оплатити його вартість.

Згідно пункту 1.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару сторони розуміють товар, що поставляється згідно відповідної видаткової накладної. Усі видаткові накладні, підписані сторонами починаючи з дати укладення цього договору і до закінчення строку його дії є його невід`ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір. Найменування, кількість, вартість товару визначається згідно підписаних сторонами видаткових накладних на товар.

За умовами пунктів 2.1., 2.2. договору одиницею виміру товару є 1 (одна) тона. Кількість товару, що поставляється постачальником за даним договором покупцю, згідно заявки покупця в усному та/або письмовому вигляді.

Відповідно до п.4.1. договору, поставка товару здійснюється на підставі замовлення покупця, транспортом постачальника.

Пунктом 4.3. договору сторони визначили, що замовлення та умови поставки вважаються узгодженими сторонами після виставлення постачальником рахунку покупцю.

Згідно пункту 4.4. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на об`єкті покупця після доставки відповідної кількості товару на об`єкт покупця.

Пунктом 4.5. договору визначено, що товар вважається, поставленим постачальником та прийнятим покупцем (момент поставки товару) з моменту підписання сторонами видаткової накладної щодо кожної партії товару. Протягом 5 (п`яти) робочих днів по завершенню кожного календарного місяця сторони на підставі видаткових накладних узагальнюють кількість поставленого товару шляхом підписання актів передання-прийняття товару.

Згідно пункту 4.6. договору право власності на відповідну партію товару переходить до покупця з моменту приймання такої партії товару покупцем.

За умовами пункту 5.1. договору ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, визначається у виставленому постачальником на адресу покупця рахунку, на оплату, та фіксується у підписаних сторонами видаткових накладних.

Відповідно до п.5.3. договору, загальна сума договору складається із всіх сум видаткових накладних, оформлених постачальником.

Згідно пункту 5.4. договору постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну оформлену належним чином, із зазначенням обов`язкових реквізитів, відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі по тексту ПКУ) та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку та в строки, встановлені ПКУ.

Згідно пункту 9.1. договору за порушення умов даного договору, невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за ним, винна сторона несе відповідальність відповідно до положень чинного законодавства України та умов даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2022 року. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань (п.12.1. договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору ПП "Клінкер" в період з 04.02.2022 по 17.02.2022 було поставлено ТОВ "ШБУ-58" товар (цемент ПЦ ІІ/А-Ш 500 навал) на загальну суму 1 919 008,92 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (т.1, а.с. 36-56, 63-104).

Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 870 144,00 грн.

Внаслідок таких неправильних дій відповідача останнім створена заборгованість в розмірі 1 048 864,92 грн (1 919 008,92 - 870 144,00).

На претензію позивача від 07.02.2023 із вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг відповідач відповіді не надав, розрахунків не здійснив (т.1, а.с. 28, 33).

Враховуючи викладене, ПП "Клінкер" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "ШБУ-58" заборгованості в розмірі 1 230 402,44 грн, з яких: 1 048 864,92 грн основного боргу, 153 143,26 грн інфляційних втрат та 28 394,26 грн 3% річних.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частинами 1, 2 ст.193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції досліджено електронне листування між сторонами та встановлено, що під час електронного листування позивачем використовувалася електронна скринька ЧП Клинкер "ІНФОРМАЦІЯ_2", у свою чергу відповідачем використовувалася електронна скринька MEGO LTD Vinnytsia " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

Судом враховується, що лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій сторона має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких сторона доводить обставини спору, що мають значення для вирішення справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 викладено висновок, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Як вже зазначалося вище, позивачем на виконання умов договору за період з 04.02.2022 по 17.02.2022 згідно видаткових накладних №156 від 04.02.2022, №157 від 04.02.2022, №166 від 05.02.2022, №167 від 05.02.2022, №168 від 05.02.2022, №183 від 09.02.2022, №184 від 09.02.2022, №185 від 09.02.2022, №220 від 11.02.2022, №222 від 11.02.2022, №241 від 14.02.2022, №242 від 14.02.2022, №248 від 15.02.2022, №257 від 17.02.2022, №258 від 17.02.2022 було поставлено відповідачу товар на суму 1 343 961,80 грн, який відповідачем було оплачено частково на суму 870 144,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (т.1 а.с. 20, 22, 24, 26).

З урахуванням часткової оплати поставленого товару, сума заборгованості за договором станом на 17.02.2022 становила 473 817,80 гривень.

Судом встановлено, що 17.02.2022 відповідачем із електронної адреси "mego999@ukr.net" надіслано на електронну адресу позивача "ІНФОРМАЦІЯ_2" листа (гарантійний лист) №17/02-01 від 17.02.2022, у якому зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" звертається до Приватного підприємства "Клінкер" з проханням відстрочити оплату за поставлений товар та гарантує здійснити оплату до 25 лютого 2022 року (т.1, а.с. 27-28).

Після отримання гарантійного листа відповідача позивачем за період з 18.02.2022 по 21.02.2022 згідно видаткових накладних №265 від 18.02.2022, №266 від 18.02.2022, №268 від 19.02.2022, №271 від 19.02.2022, №283 від 21.02.2022, №284 від 21.02.2022, було поставлено відповідачу ще товар на загальну суму 575 047,12 грн.

24.02.2022 відповідачем із електронної адреси "mego999@ukr.net" надіслано на електронну адресу позивача "ІНФОРМАЦІЯ_2" листа, у якому ТОВ "Шляхово-будівельне управління - 58" повідомило, що у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин (військові дії, війна) підприємство знімає з себе всі договірні зобов`язання (т.1, а.с. 28,32).

08.02.2023 позивачем на електронну адресу відповідача "mego999@ukr.net" було направлено лист №0702/23-1 від 07.02.2023 із вимогою погасити заборгованість за поставлений цемент у сумі 1 048 864,92 гривень шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача та дублікати рахунків на оплату заборгованості (т.1, а.с. 28, 33).

09.02.2023 від ТОВ "ШБУ-58" "mego999@ukr.net" на електронну пошту ПП "Клінкер" "ІНФОРМАЦІЯ_2" надійшло повідомлення про відсутність оригіналів первинних документів за лютий 2022 року з проханням вислати їх на відділення Нової пошти №10 у м. Вінниця на представника ТОВ "ШБУ-58" (т.1, а.с.34).

На виконання вказаного повідомлення ПП "Клінкер" було направлено ТОВ "ШБУ-58" ряд первинних документів, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією експрес-накладної ТОВ "Нова пошта" №20450663640345 від 12.02.2023, з якої вбачається отримання поштового відправлення представником ТОВ "ШБУ-58" Мусієнко Сергієм 14.02.2023 у відділенні Нової пошти № 10 у м. Вінниця (Хмельницьке шосе, 82) (т.1, а.с.35).

Обставини отримання оригіналів документів щодо поставленого товару за договором поставки № 02/2022-01 від 02.02.2022 року відповідачем не спростовано.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст електронного листування між сторонами, суд вважає встановленими обставини направлення позивачем відповідачу первинних документів щодо виконання договору, зокрема, рахунків на оплату, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних для підписання.

Разом з тим, ТОВ "ШБУ-58", як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, заперечуючи проти позову зазначив, що у зв`язку з тим, що постачання здійснювалося у пункт відвантаження, який знаходиться у населеному пункті, що окупований російською федерацію за відсутності обопільно підписаних сторонами первинних документів не може ні підтвердити, ні спростувати обставину постачання цього товару.

Однак, колегією суддів береться до уваги те, що після отримання відповідачем рахунків на оплату, видаткових та товарно-транспортних накладних для підписання останній не повідомляв позивача про наявність заперечень щодо їх змісту та не висував претензій щодо кількості та вартості поставленого товару.

Крім того, судом враховано, що на підтвердження здійснення господарських операцій з постачання зазначеного у видаткових накладних товару позивачем складено та зареєстровано податкові накладні на суму 1 919 008,92 грн (т.1, а.с. 105-148).

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частинами 2, 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, у якому така операція була здійснена.

Також, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Зазначений у частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з підпунктом 2.4 вказаного Положення.

Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 вищевказаного Положення.

Разом із тим, апелянт заперечує поставку товару згідно договору поставки №2/2022-01 від 02.02.2022 на суму, заявлену позивачем до стягнення у даній справі.

За приписами частини третьої статті 13, частини першої статті 74, частин першої, другої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами (пункт 1).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (пункт 11.3.). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники (пункт 11.4.). У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (пункт 11.5.).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності (висновок, викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 9.2. постанови від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим зазначеного пункту, забороняється.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно пункту 192.1. статті 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації.

Підпунктом 192.1.2. пункту 192.1. статті 192 ПК України визначено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту лише після реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Результат перерахунку податкових зобов`язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 192.3. статті 192 ПК України).

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. (пункт 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець передбачив, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справи №910/23097/17.

На підтвердження обставини відображення спірних господарських операцій у податковому обліку відповідачем надано суду податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2022 року, у Додатку 1 до якої відображено включення до складу податкового кредиту (підпункт 2.1 пункту 2.1 розділ II) з придбання у постачальника ПП "Клінкер" (ІПН 385941121039) товару на загальну суму обсягу постачання 660469,10 (без ПДВ) та 132 093,82 - сума ПДВ (т.2, а.с. 26-29).

Водночас, як убачається із відповіді Головного управління ДПС у Вінницькій області від 14.09.2023 № 12608/5/02-32-04-03-15 відповідно до даних Інформаційних систем ДПС України, ТОВ "Шляхово-будівельне управління-58" (ІПН 393488107012) у Додатку 1 до податкових декларацій з ПДВ за лютий 2022 року та червень 2022 року задекларовано операції з придбання у постачальника ПП "Клінкер" з індивідуальним податковим номером 385941121039 на загальну суму обсягу постачання (без податку на додану вартість) в розмірі 1 599 174,12 грн, сума ПДВ 319 834,8 грн, в тому числі: за лютий 2022 року на суму ПДВ 132 093,82 грн, за червень 2022 року на суму ПДВ 187 740,98 грн.

Також судом встановлено, що суму податку на додану вартість за складеними та зареєстрованими позивачем податковими накладними відображено відповідачем у Додатку 1 до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий 2022 року та червень 2022 року у складі податкового кредиту за відповідний звітний місяць у загальній сумі поставленого товару 1 919 008, 92 гривень, у тому числі ПДВ у сумі 319 834,8 гривень (т.1, а.с. 202-212).

Отже, позивачем віднесено до складу податкового кредиту 319 834,8 гривень за господарськими операціями з постачання позивачем товару на загальну суму 1 919 008, 92 грн.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та від 21.01.2023 у справі №922/4702/21 викладено висновки щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такими накладними, то така поведінка сторони є не добросовісною та суперечливою.

Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Враховуючи наведені вище положення податкового законодавства колегія суддів вважає, що зазначені податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, фактичними діями як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару, доводять факт руху товару, придбаного відповідачем у позивача.

Обізнаність відповідача зі змістом господарських операцій з постачання товару на його користь підтверджується також частковою оплатою поставленого товару.

Водночас відображення відповідачем у податковому обліку у складі податкового кредиту зареєстрованих позивачем податкових накладних, складених на підставі первинних документів підтверджує визнання відповідачем операцій, що дійсно були здійснені.

При цьому, доказів звернення відповідача до позивача щодо коригування складених податкових накладних, доказів подання уточнюючих податкових декларацій з ПДВ за звітні періоди із коригуванням сум віднесених до податкового кредиту за операціями з постачання позивачем товару відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 048 864,92 гривень правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 655, 692, 712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з`ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що до стягнення підлягає 28 394,26 грн відсотків річних та 145 931,21 грн інфляційних нарахувань. При цьому, у стягненні 7 212,05 грн інфляційних суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред`явлено до стягнення безпідставно.

Щодо доводів скаржника стосовно наявності форс-мажорних обставин, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2), форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може означати автоматичного звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

За умовами п.10.3. договору форс-мажорні обставини підтверджується стороною яка їх зазнала на підставі відповідних висновків Торгово-промислової палати України.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Як вбачається, відповідач як на форс-мажорні обставини посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (поставка оплаченого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме в межах виконання зобов`язання за договором поставки №02/2022-01 від 02.02.2022, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно вимог закону можливе звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Враховуючи викладене, доводи скаржника щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини як підстава для відмови у задоволенні позову відхиляються судом як необгрунтовані.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління - 58" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 02 лютого 2024 року у справі №902/1070/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "29" квітня 2024 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.