Постанова

від 18.04.2024 по справі 553/812/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/812/23 Номер провадження 22-ц/814/1623/24Головуючий у 1-й інстанції ВисокихМ.С. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.

Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання Сальної Н.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Вербицької Т.М.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 , адвоката Касьян В.В., на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2023 року

у справізапозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Полтавська державна нотаріальна контора, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення права власності на нерухоме майно

УСТАНОВИВ:

коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У квітні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 із вказаним позовом, відповідно до якого прохав:

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43203716 від 26.09.2018, номер відомостей про речове право: 28100816 та припинитиправо власності ОСОБА_1 на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43203716 від 26.09.2018, номер відомостей про речове право: 28101058 та припинитиправо власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Третьою полтавською державною нотаріальною конторою 26.03.2021 заведено спадкову справу за № 22/2017 щодо майна померлої; спадкоємцями є сини: він, ОСОБА_3 , та відповідач, ОСОБА_1 ОСОБА_1 прийняв спадщину шляхом подачі відповідної заяви до нотаріальної контори, а він прийняв спадщину в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України як особа, що спільно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою. До складу спадкового майна входить: земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на ній житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави із позовом до нього, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (справа № 553/1382/17) та в межах розгляду справи ухвалою Ленінського районного суду від 23.08.2018 визнано мирову угоду між ними, якою, ОСОБА_1 визнає за ним, ОСОБА_3 , право власності на літню кухню, гараж, частину двору за адресою АДРЕСА_1 , а він, ОСОБА_3 , за ОСОБА_1 визнає право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , та 1/2 частину двору.

На підставі вказаної ухвали ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на весьбудинок з господарськими будівлями і спорудами, а такожна 1/2частину земельної ділянки, про що державним реєстратором винесено рішення про державну реєстрацію № 43203716 від 26.09.2018, що оскаржується, а позивачу, в свою чергу, було відмовлено рішенням державного реєстратора від 23.08.2018 у проведенні державної реєстрації права власності на підставі вказаної ухвали про затвердження мирової угоди, а також нотаріусом 29.03.2023 було фактично відмовлено йому у видачі свідоцтва про право власності на частину спадкового майна.

Позивач вказував, що фактично мировою угодою вони з відповідачем визнали один за одним право власності на спадкове майно, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, та визначили яке саме майно входить до частки кожного у спадщині на житловий будинок з господарськими будівлями, але не визначали розмір цих часток, а формулювання «1/2 частина двору» за вказаною ухвалою не дає змоги ідентифікувати що це земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає, що зазначена ухвала суду не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що, згідно з п. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було підставою для відмови відповідачу в державній реєстрації прав.

Рішенням Ленінського районногосуду м.Полтави від18грудня 2023року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Полтавська державна нотаріальна контора, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення права власності на нерухоме майно - відмовлено.

коротко змісту вимог апеляційної скарги;

Із вказаним рішенням не погодився позивач, ОСОБА_3 , та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника адвоката Касьян В.В.

В апеляційній скарзі прохав рішення місцевого суду скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Вважає, що рішення місцевого суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим.

Не погоджується з висновком суду першої інстанції про обрання неефективного способу захисту порушеного права. Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачена можливість скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення. Суд не дослідив обставин, що за відповідачем право власності було зареєстровано з порушенням вимог чинного законодавства на підставі ухвали про мирову угоду, у зв`язку із чим, позивач позбавлений можливості оформити у встановленому законом прядку право власності на частину спадкового майна.

В даному випадку, рішення суду (ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 23.08.2018 № 553/1382/17), на підставі якого була проведена така реєстрація, частково виконане та роз`яснення вказаного судового рішення не зможе вплинути на відновлення порушених прав позивача, який позбавлений можливості оформити у встановленому законом прядку право власності на спадкове майно наявною реєстрацію за відповідачем права власності на вказане спадкове майно.

Також, в апеляційній скарзі зазначав, що в оскаржуваному рішенні суду зазначено про те, що до суду не надано відомостей про неможливість реєстрації за позивачем земельної ділянки, що не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах справи наявний лист Третьої полтавської державної нотаріальної контори від 29.03.2023 № 103/02-14.

узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу;

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;

встановлені судомпершої інстанціїта неоспореніобставини,а такожобставини,встановлені судомапеляційної інстанції,і визначенівідповідно доних правовідносини;доводи,з якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23.03.2018 у справі № 553/1382/17 визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за якою досягнуто згоди про те, що:

« 1. ОСОБА_1 визнає за ОСОБА_3 право власності на літню кухню, гараж, 1/2 частину двору за адресою АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки кожна по 10 соток з дачею.

2. ОСОБА_3 за ОСОБА_1 визнає право власності на будинок за адресою АДРЕСА_2 частину двору, автомобіль ВАЗ 2106.

3. ОСОБА_3 зобов`язується виписатися з адреси АДРЕСА_1 до 01.05.2018.

4. Сторони за цим позовом інших претензій один о одного не мають.

5. Сторони погодили, що у разі невиконання сторонами умов цієї мирової угоди вона виконується примусово державним виконавцем.

6. Сторони наслідки укладення мирової угоди, усвідомлюють зміст ст. ст. 205, 206 ЦПК України сторонам роз`яснені і зрозумілі.

7. У зв`язку з тим, що спір між сторонами врегульовано даною мировою угодою, провадження у справі просили закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третя Полтавська державна нотаріальна контора, КП «ЖЕО№2» Полтавської міської ради, Управління ДМС у Полтавській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням закрито, в зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди та визнання її судом.

Роз`яснено сторонам, що відповідно до положень ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих підстав не допускається ».

Вказана ухвала суду набрала законної сили 11.04.2018, в апеляційному порядку не оскаржувалася. (а.с. 8-9)

Право власності за відповідачем на земельну ділянку розміром частки 1/2 та на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано на підставі вказаної вище ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 23.03.2018 у справі № 553/1382/17 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 328630709 від 10.04.2023, а.с. 10).

Також, місцевим судом установлено, що згідно з рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05.10.2020 № 65043640, державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації Полтавської області Потоцькою Ю.В., за наслідками розгляду заяви ОСОБА_7 (представника ОСОБА_3 за довіреністю від 09.08.2022) було відмовлено у державній реєстрації права власності за ОСОБА_3 на закінчений будівництвом об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі поданої ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 23.03.2018 № 553/1382/17. Як вбачається з рішення державного реєстратора, відмова обґрунтована тим, що зміст ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 23.03.2018 № 553/1382/17 не дає змоги встановити на який самостійний об`єкт нерухомого майна набувається право власності, оскільки в резолютивній частині вказано про набуття права власності на літню кухню і гараж, що не є самостійним об`єктом нерухомості, а є приналежністю до нього. Також, державним реєстратором з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було установлено, що право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вже зареєстровано за іншою особою. Крім того, в ухвалі Ленінського районного суду м. Полтави від 23.03.2018 № 553/1382/17 в резолютивній частині визнається право власності на літню кухню та гараж за « ОСОБА_3 ». (а.с. 11)

Також, з матеріалів справи апеляційним судом установлено, що позивач ОСОБА_3 звертався до Третьої Полтавської державної нотаріальної контор, якою була заведена спадкова справа № 22/2017 після смерті ОСОБА_4 (наразі, у зв`язку із реорганізацією, Перша Полтавська державна нотаріальна контора).

Згідно з наданою нотаріусом інформації щодо порядку спадкування та проведення державної реєстрації речових прав на успадковане майно вих. № 103/02-14 від 29.03.2023 (а.с. 4) вбачається наступне.

Спадщину прийняли діти спадкодавця. Син, ОСОБА_1 , спадщину прийняв шляхом подачі відповідної заяви, на підставі якої 20.04.2017 було заведено спадкову справу. Син, ОСОБА_3 , прийняв спадщину в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України шляхом спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою, що підтверджується довідкою ЖЕО № 2, виданою 23.02.2017 року, яка зберігається в документах спадкової справи. Будь-яка інформація про інших спадкоємців у матеріалах спадкової справи відсутня.

Нотаріусом установлено, що згідно з:

- Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 307518996, сформованої 16.08.2022 року, з відомостями про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

- Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 327322467, сформованої 29.03.2023 року, з відомостями про реєстрацію права власності на 1/2 частки земельної ділянки (загальною пл. 0,0493 га), кадастровий номер: 5310136700:12:005:0167 за ОСОБА_1 ;

- Інформації з Державного земельного кадастру, сформованої 29.03.2023 року, у якій відомості про власника є актуальними і суб`єктом права власності на земельну ділянку пл. 0,0493 га, кадастровий номер: 5310136700:12:005:0167 зазначений тільки ОСОБА_1 .

Також, нотаріусом зазначено, що у Державному реєстрі речових прав право власності на житловий будинок в цілому та 1/2частку земельної ділянки вже зареєстровані за іншим спадкоємцем - ОСОБА_1 . При цьому, Державний земельний кадастр містить відомості про ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки в цілому.

На підставі викладеного, нотаріусом проінформовано позивача, ОСОБА_3 , про те, що відсутні підстави для видачі йому, як спадкоємцю першої черги, свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна, що складається з житлового будинку та приватизованої земельної ділянки (пл. 0,0493 га), на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1 та, відповідно, проведення у Державному реєстрі прав реєстрації речового права (права власності) на зазначену частку спадкового майна за ОСОБА_3 . Для вирішення питання успадкування та проблеми державної реєстрації речових прав рекомендовано звернутись до судових органів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд послався на норми права, відповідно до яких спосіб захисту порушеного права та інтересу має бути ефективним, а якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним позовні вимоги не можуть бути задоволені. Також, місцевий суд зазначив, що системний аналіз та тлумачення ст. 207 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін; право власності на майно за відповідачем зареєстровано на підстави ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка набрала законної сили та у відповідності до вимог Закону є обов`язковою до виконання, при цьому, суд не надає оцінку судовому рішенню, а лише констатує цей факт.

У відповідності до вимог ст. 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Згідно з поясненнями представника позивача в судовому засіданні питання про роз`яснення судового рішення ними не порушувалось. Також, суду не надано відомостей про неможливість реєстрації за позивачем земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не були використані можливі процесуальні механізми, та що право власності за відповідачем зареєстровано на підставі судового рішення, яке наразі не скасовано та набрало законної сили, місцевий суд дійшов висновку про передчасність проведення скасування державної реєстрації права власності за відповідачем, з огляду на що позовні вимоги залишив без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів а апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Предметом позову у даній справі є встановлення законності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за відповідачем права власності майно, що, має також статус спадкового: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку (кадастровий номер 5310136700:12:005:0167) за вказаною адресою, на якому розташований такий будинок, і право на яке мають сторони у порядку спадкування після смерті матері.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності також може набуто у порядку спадкування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже,спадкоємець,який увстановленому закономпорядку прийнявспадщину,є власникоміз часуїї відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зчастинами 1,2,4статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цихправ,їх виникнення,перехід іприпинення підлягаютьдержавній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленомузаконом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Таким спеціальнимзаконом,що регулюєпорядок проведеннядержавної реєстраціїправ нанерухомість єЗаконУкраїни «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» (норми вказаного закону далі застосовуватимуться в редакції, що діла станом на час прийняття рішень державного реєстратора, що є предметом оскарження у справі).

Відповідно достатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 26 вказаного Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державнийреєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

Підстави длявідмови вдержавній реєстраціїправ визначеністаттею 24вказаного Закону. Так, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленогочастиною третьоюстатті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Згідно з ч. 2 статті 24 вказаного Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Частиною 1 статті 37 Закону визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є спадкоємцями після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та які у передбаченому законом прийняли спадщину, зокрема, що складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167 за даною адресою, на якій розташований такий будинок, що належали спадкодавцю на день смерті.

Як вбачається з матеріалів справи права та інтереси позивача ОСОБА_3 порушені наявністю реєстрації на спадкове майно (весь житловий будинок та 1/2 частину земельної ділянки) за відповідачем ОСОБА_1 .

Так, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 328630709 від 10.04.2023 (а.с. 10) вбачається, що 21.09.2018 за ОСОБА_1 за рішенням державного реєстратора КП «Реєстратор» Полтавської обласної ради Одинець Т.М. від 26.09.2019 13:29:14, індексний номер № 43203716, зареєстровано право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 5310136700:12:005:0167, а також на житловий будинок ( АДРЕСА_3 , що розташований на вказаній земельній ділянці.

Місцевим судом вірно встановлено, що підставою державної реєстрації права власності за відповідачем на вказане майно було судове рішення - ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 23.08.2018 про затвердження мирової угоди у справі № 553/1382/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Вказана ухвала набрала законної сили 11.04.2018.

В силу наведених вище норм спеціального закону про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, рішення суду про затвердження мирової угоди може бути підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, однак, державний реєстратор зобов`язаний був перевірити наявність/відсутність підстав для відмови в державній реєстрації прав, передбачених статтею 24 Закону, а саме: чи дає змогу поданий документ встановити, зокрема, набуття, речового права на нерухоме майно.

З оглядуна встановленіу справіобставини,судова колегіявважає,що уданому випадкуу державногореєстратора буливідсутні підставипроведення державної реєстрації права власності за відповідачем на вказаний житловий будинок та на 1/2 частину земельної ділянки на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 23.08.2018 про затвердження мирової угоди у справі № 553/1382/17.

Державний реєстратор не звернув уваги, що з резолютивної частини вказаної ухвали не вбачається визнання судом за ОСОБА_8 права власностіна житловийбудинок за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167.

Зазначене в резолютивній частині ухвали формулювання: « ОСОБА_3 за ОСОБА_1 визнає право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , частину двору…», не є визнання судом за особою права речових прав, та, відповідно набуття особою речового права, так само як зазначене: «… частину двору…» не свідчить про набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5310136700:12:005:0167.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними та знайшли своє підтвердження.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив обставин та не перевірив законності прийнятого державним реєстратором рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за відповідачем на підставі ухвали про затвердження мирової угоди, не застосував норми матеріального права, що підлягали засновуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно з частиною 3 статті 263 ЦПК України судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом, а саме статтею 2, відповідно до якої завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави.

Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції належним чином не обґрунтував підстави відмови у задоволенні позову, зокрема, не є належним обґрунтуванням цитування судом норм матеріального права та судової практики щодо ефективності способу юридичного захисту без належного мотивування.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права та інтересу

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158г018).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові

У статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі N? 338/180/17, провадження N? 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі N? 905/1926/16, провадження N? 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі N? 569/17272/15-4, провадження N? 14-3384018; від 11 вересня 2019 року у справі N? 487/10132/14-4, провадження N? 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі N? 925/642/19, провадження N? 12-84г20 та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/ або є неефективним для захисту порушеного права/ інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі N? 378/596/16-4, провадження N? 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі N? 910/12525/20, провадження N? 12-61гс21 (пункт 148)).

Згідно забз 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майнота їх обтяжень» (в редакції, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції) визначала, що у разіскасування рішеннядержавного реєстраторапро державнуреєстрацію правна підставісудового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разівизнання напідставі судовогорішення недійсними чискасування на підставісудового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно допункту 1частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Згідно з приписамич. 1 ст. 37 вказаного Законурішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Отже, у розумінні положень наведеної норми способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Оскарження у судовому порядку рішення суду (ухвали про мирову угоду), що стало підставою для винесення державним реєстрації за відповідачем спірного майна, не відповідатиме вимогам закону, оскільки оскарження рішення суду є правом, а не обов`язком особи і говорити про те, що

Позивач прохав скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43203716 від 26.09.2018 та припинитиправо власності ОСОБА_1 на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право: 28100816), а також припинити правовласності ОСОБА_1 на земельнуділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право: 28101058).

У даному випадку, скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації речового права (припинення права власності), як спосіб захисту порушеного права, що передбачений законом, є ефективним, таким, що призведе до відновлення прав та інтересів позивача у спадкових правовідносинах, та обидва спадкоємці не будуть позбавлені можливості отримати частину спадкового майна у порядку спадкування за законом після смерті матері, звернувшись до нотаріуса у передбаченому законом порядку за отриманням свідоцтва про право на спадщину. В силу норм спадкового законодавства, на спадкоємців покладається обов`язок звернутись до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, якщо до спадкової маси входить нерухоме майно.

Місцевий суд дійшов невірного висновку, що права та інтереси позивача будуть відновлені шляхом звернення до суду, що постановив ухвалу про затвердження мирової угоди, за роз`ясненням вказаної ухвали, не врахувавши сутність правовідносин їсть, що виникли між сторонами з приводу спірного майна та те, що фактично ухвала суду про затвердження мирової угоди не встановлювала набуття речових прав на нерухоме майно, а тому її роз`яснення судом не призведе до відновлення порушеного права та інтересу позивача.

Позовні вимоги в частині припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5310136700:12:005:0167 підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 328630709 від 10.04.2023 (а.с. 10) за ним зареєстровано право власності не на всю земельну ділянку, а на 1/2 частину на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43203716 від 26.09.2018.

висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно зп.2ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доп.п.1,3,4ч.1ст.376 ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 282 в постанові апеляційного суду, зазначається, зокрема, новий розподілсудових витрат,понесених узв`язку зрозглядом справиу судіпершої інстанції,-у випадкускасування абозміни судовогорішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3)у разічасткового задоволенняпозову -на обидвісторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

За подачу позову до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2147,20 грн (а.с. 1); за подачу апеляційної скарги 2576,64 грн (а.с. 81)

Оскільки за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем у справі у суді першої та апеляційної інстанцій, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у повному обсязі у сумі 4723,84 грн (2147,20+ 2576,64).

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 , адвоката Касьян В.В., - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2023 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43203716від 26.09.2018 та припинитиправо власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право: 28100816), а такожна 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0493 га, кадастровий номер 5310136700:12:005:0167, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право: 28101058).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4723,84 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови у зв`язку із перебуванням члена колегії суддів (Т.В. Одринської) на лікарняному складено 29 квітня 2024 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль