Постанова

від 17.04.2024 по справі 529/63/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 529/63/23 Номер провадження 22-ц/814/695/24Головуючий у 1-й інстанції Кириченко О.С. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя : Триголов В.М.,

судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,

секретар: Кириченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2023 року по справі за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору : Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області , про витребування земельної ділянки у власність держави, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській областізвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки у власність держави.

В обґрунтування позову вказано, що на підставі листа Державного бюро розслідувань від 26.08.2022 № 11-02-12492/22 позивачу стало відомо про наявність порушеного права держави у зв`язку із подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок та порушення норм статей116,121 Земельного кодексу України.

Було з`ясовано, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області на підставі наказу від 08.11.2016 № 12274-СГ передано ОСОБА_2 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6322684000:02:002:0459, що розташована за межами населених пунктів на території Малорогозянської сільської ради Золочівського району Харківської області.

Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_3 , державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради 02.03.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1002997063226.

У подальшому вказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В., номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 30918777. Було встановлено, що ОСОБА_4 попередньо вже реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.01.2016 № 292-СГ, відповідно до якого йому було надано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325484500:02:001:0071, площею 1,0000 га, що розташована за межами населених пунктів на території Леб`язької сільської ради Чугуївського району Харківської області. Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх ОСОБА_5 , державним реєстратором Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області 15.02.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 852917563254. Позивач вказує, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від відповідача ОСОБА_1 у порядкуст. 388 ЦК Україниу зв`язку із порушенням вимог ч. 4ст. 116 ЗК Українипри безоплатній приватизації цієї земельної ділянки та відповідно у зв`язку із вибуттям спірної земельної ділянки з володіння держави у зв`язку з протиправними ОСОБА_6 , який повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення.

У зв`язку із вказаним , позивач просив витребувати у відповідача ОСОБА_1 у власність держави земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6322684000:02:002:0459, що розташована за межами населених пунктів на території Малорогозянської сільської ради Золочівського району Харківської області, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Рішенням Диканського районного суду Полтавсьої області від 16 серпня 2023 року в задоволенні позову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про витребування земельної ділянки у власність держави - відмовлено.

В апеляційному порядку рішення оскаржило ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Скарга мотивована тим , що суд першої інстанції посилаючись на недоведеність недобросовісного набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку , під час прийняття рішення ухвалив рішення без урахування позиції та доводів позивача , що мали істотне значення для справи, зокрема , що вказана земельна ділянка вибула з володіння держави у зв`язку з протиправними діями громадянина , який повторно звернувся до Головного управління з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення.

Апелянт вказує, що нормами ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянина у межах норм , визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду користування. Згідно положень ст. 121 ЗК України ( в редакції , що діяла намомент повторного отримання земельних ділянок) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах : для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Крім того , скаржник зазначає, що органи які відповідно до положень , визначених ст.121 ЗК України , здійснюють розпорядження земельними ділнками державної або комунальної власності , не наділені повноваженнями здійснювати перевірку достовірності поданої заявником інформації та документів, та мають здійснювати розгляд клопотань щодо виділення земельних ділянок у власність виключно в межах та у відповідності до вимог, визначених ч.7 ст.118 ЗК україни.

Також, скаржник посилається на обрання ним належного способу захисту порушеного парва , оскільки задоволення позову поро витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Що відповідає правовим висновкам Великої палати Верховного Суду сформованим у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц.

У скарзі також наявні посилання на те , що позивачем не порушено строк позовної давності , оскільки Головне управління дізналось про порушення інтересів держави на підставі листа Державного бюро розслідувань від 26.08.2022 №11-02-12492/22.

На відставі викладеного вище скаржник просить скасувати рішення Диканського районного суду Полтавсьої області від 16 серпня 2023 року , та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ГУ Держгеокадастру у Харківській областів повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи , письмові докази, доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції приходить до слідуючих висновків.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області на підставі наказу від 08.11.2016 № 12274-СГ передано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером6322684000:02:002:0459, що розташована за межами населених пунктів на території Малорогозянської сільської ради Золочівського району Харківської області. Право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_3 , державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради 02.03.2017, номер запису про право власності: 19347266, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1002997063226 /а.с. 16-19/.

У подальшому вказана вище земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 у власність відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В., номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 30918777, що підтверджується наявною у матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень /а.с. 16-18/.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 попередньо вже реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.01.2016 № 292-СГ, відповідно до якого йому було надано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером6325484500:02:001:0071, площею 1,0000 га, що розташована за межами населених пунктів на території Леб`язької сільської ради Чугуївського району Харківської області. Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстратором Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області 15.02.2016, номер запису про право власності: 13321219, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 852917563254 /а.с. 14-15/.

Листом Державного бюро розслідувань від 26.08.2022 № 11-02-12492/22 було повідомлено позивача Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про наявність порушеного права держави у зв`язку із подвійною приватизацією певними громадянами земельних ділянок та порушення норм статей116,121 Земельного кодексу України.

Ухвалюючи рішення про відмову у замовленні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 при придбанні спірної земельної ділянки. Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що відповідач міг передбачити ризик того, що право власності продавця спірної земельної ділянки ОСОБА_2 може бути набутим незаконним шляхом. А відтак відповідач , як добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, з метою запобігання втраті добросовісним набувачем правомірно набутого майна та запобігання непропорційного і невиправданого втручання держави у право особи на мирне володіння майном.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частинами першою та четвертоюстатті 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частинами першою та другоюстатті 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землюце право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України,Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ізстаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четвертастатті 116 ЗК України).

Згідно з пунктом «б» частини першоїстатті 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною шостоюстатті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4ст. 122 ЗК Україниземельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року, №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, (далі-Положення), затвердженогонаказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року, №333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

Відповідно дост. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першоюстатті 330 ЦК Українивстановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього.

В силу ч. 1ст. 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з ч. 1ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, Головне управління Держгеокадастру посилалось на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатне отримання земельних ділянок одного виду використання, просило витребувати земельну ділянку на користь держави у ОСОБА_1 , якому цю земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 28.03.2019 р. не маючи законних підстав для цього відчужив ОСОБА_2 .

Оскільки станом на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 08.11.2016 року, №12274-СГ про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6322684000:02:002:0459, останній на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківської області №292-СГ від 16.01.2016 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 1,0000 га, кадастровий номер 6325484500:02:001:0071 для ведення особистого селянського господарства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 скористався своїм правом, передбаченимст. 116 ЗК України, повторно, тобто з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

З огляду на що колегія суддів приходить до висновку , що земельна ділянка площею 2,0000 га, з кадастровим номером 6322684000:02:002:0459, вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, а відтак , таку земельну ділянку необхідно витребувати у ОСОБА_1 на користь держави.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №684/933/18.

Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

Главою 29 ЦК Українивизначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК Українипередбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_2 незаконно на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №12274-сг від 08.11.2016 заволодів безоплатно земельною ділянкою за кадастровим номером 6322684000:02:002:0459, площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Та згідно з договором купівлі-продажу від 28.03.2019 р. ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку, який, у свою чергу, зареєстрував право власності на неї за собою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі№ 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 687/425/20 (провадження № 61-9430св21).

З урахуванням наведеного, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, не з її волі, а тому, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що така земельна ділянка не може бути витребувана у добросовісного набувача. Відтак, колегія суддів дійшла до висновку, що спірна земельна ділянка на підставі положеньстатті 388 ЦК Українипідлягає витребуванню у ОСОБА_1 , оскільки такий спосіб захисту забезпечить відновлення порушених прав держави.

Згідно положень ст. 374 ЦПК України суд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовльнити.

Рішення Диканського районногосуду Полтавськоїобласті від16серпня 2023року скасувати.

Позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6322684000:02:002:0459 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових парв на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322684000:02:002:0459.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір за подання позову в сумі 2684 грн., та апеляційної скарги 4026 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В. М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов