Постанова

від 24.04.2024 по справі 352/1305/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 352/1305/20

провадження № 61-16593св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Максюти І. О., Бойчука І. В., Фединяка В. Д. від 17 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що їм на праві спільної часткової власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 належить 2/3 частини вказаного домоволодіння, з яких 1/3 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 серпня 2011 року та 1/3 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 червня 2020 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/6 частині кожному на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16 березня 2020 року.

Згідно даних Березівської сільської ради площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 0,2500 га, що підтверджується довідками сільської ради від 11 серпня 2015 року б/н, від 13 листопада 2019 року № 884, а також обліковою карткою об`єкта погосподарського обліку.

У вересні-жовтня 2019 року вони, як власники домоволодіння, звернулися до землевпорядної організації щодо виготовлення технічної документації із землеустрою на присадибну земельну ділянку, були проведені відповідні обстеження та обміри земельної ділянки на місцевості. В ході підготовки спеціалісти виявили, що частина присадибної земельної ділянки площею 0,1611 га оформлена на праві власності за відповідачкою ОСОБА_4 , якою отримано державний акт серії ЯМ № 730739 від 29 листопада 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257.

Згідно матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю ОСОБА_4 відповідачці передано у власність спірну земельну ділянку площею 0,1611 га. Однак, з наданої архівним відділом Тисменицьої РДА копії протоколу сесії Березівської сільської ради від 11 травня 2007 року вбачається, що заява ОСОБА_4 про приватизацію земельної ділянки на сесії не розглядалася.

Зазначають, що відповідачка ніколи не користувалася жодною частиною належної позивачам на праві користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 і належна їй на праві власності земельна ділянка є частиною присадибної земельної ділянки, якою користуються позивачі. Технічна документація відповідачки затверджена рішенням Березівської сільської ради від 30 грудня 2010 року, на підставі якого вона отримала державний акт від 29 листопада 2012 року, тому зазначені рішення та державний акт є незаконними з наведених вище підстав.

Просили визнати недійсним рішення Березівської сільської ради від 30 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації», яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва і обслуговування житлового будинку; визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯМ № 730739 від 29 листопада 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2020 року суд замінив первісного відповідача по справі Березівську сільську раду Тисменицького району Івано-Франківської області її правонаступником Івано-Франківською міською радою Івано-Франківської області.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивачі не надали доказів на підтвердження того, що прийнятим рішенням від 30 грудня 2010 року порушуються їх права як суміжних землекористувачів.

Додатковим рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 5 333,34 грн з кожного судових витрат.

Додаткове рішення мотивовано тим, що судом при ухваленні рішення, не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Скасовано рішення Березівської сільської ради від 30 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації», яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва і обслуговування житлового будинку. Визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯМ № 730739 від 29 листопада 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доказів, які б підтверджували користування ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 0,1611 га в с. Березівка, а також доказів, які б підтверджували отримання у власність нею такої земельної ділянки із земель запасу Березівської сільської ради у визначеному законом порядку відповідачкою не надано. З огляду на вказане, передання у власність земельної ділянки ОСОБА_4 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Березівської сільської ради від 30 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації» порушує право очікування позивачів на набуття у власність землі, які користувалися закріпленою за будинком земельною ділянкою. Оскільки рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації не могло бути підставою для набуття права власності на землю, а державний акт на право власності на земельну ділянку виданий без відповідної правової підстави (рішення про передачу у власність земельної ділянки не приймалося органом місцевого самоврядування), тому рішення підлягає скасуванню, а державний акт визнанню недійсним.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

Адвокат Костів І. Я., в інтересах ОСОБА_4 , 16 листопада 2023 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2023 року в справі № 128/2884/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у січні 2024 року подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому просять зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідачка не надала суду документи, які б підтверджували право користування ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 0,1611 га в с. Березівка. Також в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували одержання ОСОБА_4 такої земельної ділянки із запасу Березівської сільської ради.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 352/1305/20 з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 належать 2/3 будинковолодіння, з яких 1/3 - згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 серпня 2011 року та 1/3 - згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 червня 2020 року; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/6 частині кожному на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16 березня 2020 року.

Права власності позивачів зареєстровано, що підтверджується витягом Івано-Франківського ОБТІ про державну реєстрацію прав у Реєстрі прав власності на нерухоме майно №30897775 від 08 серпня 2021 року та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 204513031 від 17 березня 2020 року, №211887013 від 10 червня 2020 року, №204512929 від 17 березня 2020 року.

Будинковолодіння побудоване батьками позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР на підставі рішення виконкому Івано-Франківської районної ради депутатів трудящих від 14 вересня 1973 № 345. ОСОБА_7 Земельна ділянка під забудову виділена із земель присадибного фонду. В цьому ж свідоцтві є План забудови земельної ділянки м-б 1:500. На плані зазначено одну земельну ділянку з одним житловим будинком. Зліва суміжним землекористувачем вказаний ОСОБА_8 . Інших землекористувачів між земельною ділянкою матері ОСОБА_6 і земельною ділянкою ОСОБА_8 немає.

Позивачі посилаються на те, що площа належної їм на праві користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) становить 0,2500 га, що підтверджується довідками сільської ради від 11 серпня 2015 б/н, від 13 листопада 2019 № 884, обліковою карткою об`єкта погосподарського обліку та витягами з погосподарських книг Березівської сільської ради за 1986-1990, 1991-1995 роки.

У матеріалах справи наявна технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Березівської сільської ради Тисменицького району.

Як зазначено в пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю ОСОБА_4 технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю ОСОБА_4 розроблена на підставі рішення сільської рада від 11 травня 2007 року. Проте, ні площа, ні місцезнаходження земельної ділянки в цьому рішенні не вказано.

Рішенням від 30 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації» Березівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області затвердила ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0, 1611 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та передала земельну ділянку відповідачці в приватну власність).

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_4 отримала державний акт від 29 листопада 2012 серії ЯМ № 730739 на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257, розташовану на АДРЕСА_1 , який позивачі оспорюють.

У матеріалах справи наявний висновок експерта від 22 липня 2022 року, виконаного на замовлення представника позивачів, згідно якого межі земельної ділянки з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257 накладаються на фактичні межі земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись до суду із указаним позовом позивачі посилалися на те, що їм на праві користування належить земельна ділянка площею 0,2500 га, частина належної їм на праві користування земельної ділянки в розмірі 0,1611 га була передана у власність відповідачки.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною другою статті 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом «г» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 16 Земельного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час забудови присадибної земельної ділянки, якою користуються позивачі), надання земельних ділянок у користування здійснювалося в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу Української РСР відповідно до основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу Української РСР видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу Української РСР приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Аналіз чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин свідчить про те, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації - забороняється.

Суд першої інстанції установив, що єдиним документом, який підтверджує відведення в натурі (на місцевості) присадибної земельної ділянки батькам позивачів, є наявний у свідоцтві на забудову садиби акт відводу земельної ділянки та розбивки споруд в натурі від 14 вересня 1973 року. У вказаному акті не зазначена площа земельної ділянки, яка відведена для будівництва житлового будинку та господарських споруд.

Матеріали справи не містять доказів наявності у позивачів права користування земельною ділянкою з конкретно визначеною конфігурацією (встановлені межі та конкретно визначений її розмір).

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності слід вказати про те, що саме позивачі у справі, стверджуючи про порушення відповідачем його прав, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Ураховуючи вищенаведене та відсутність у матеріалах справи доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність у позивачів права користування земельною ділянкою з конкретно визначеною конфігурацією, висновок апеляційного суду про виділення у власність відповідачці частини належної позивачам земельної ділянки є помилковим та ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові з огляду на відсутність належного відведення в натурі присадибної земельної ділянки, якою користуються позивачі. Відсутність у позивачів прав на земельну ділянку виключає порушення їх прав з боку відповідачки. Оскільки позивачі не довели порушення своїх цивільних прав та інтересів, місцевий суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Місцевий суд, установивши, що під час вирішення позову по суті не було вирішено питання про розподіл судових витрат, обґрунтовано ухвалив додаткове рішення з цього питання.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, судові рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2023 року та додаткове рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов