Ухвала

від 23.04.2024 по справі 466/4890/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 466/4890/22

провадження № 61-4906ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої

діє ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4 , ОСОБА_1

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , у якому просив стягнути

з ОСОБА_4 16 000,00 доларів США та з ОСОБА_1

4 000,00 доларів США в якості повернення у подвійному розмірі завдатку, отриманого ними за договорами та розписками від 24 листопада 2021 року.

Позов мотивований тим, що відповідно до договорів завдатку та розписок

від 24 листопада 2021 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4

8 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 - 2 000,00 доларів США в якості завдатку за купівлю нежитлового приміщення на

АДРЕСА_1 . Факт передачі коштів підтверджується пунктами 2.4 договорів,

а також розписками, складеними у присутності свідків. При цьому, у пунктах

2.4 договорів сторони дійшли згоди, що вказані кошти передаються

«... в підтвердження наміру укладення договору купівлі-продажу об`єкта продажу та з метою забезпечення його виконання...». Пунктом 2.3 сторони погодили укласти основний договір купівлі-продажу до 31 грудня 2021 року. У пунктах

3.1., 3.2 сторони домовились, що у випадку відмови або ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта продажу на умовах цього договору чи невиконання (порушення виконання) умов цього договору з вини продавця, останній зобов`язаний повернути покупцю подвійну суму, вказану в пункті

2.4. У випадку ж, якщо такі дії стались з вини покупця, продавець не повертає йому всю суму завдатку, вказану в п.2.4 договору.

Позивач констатував та просив суд дослідити і встановити ту обставину,

що порушення укладених договорів, та, як наслідок, неможливість укладення основних договорів купівлі-продажу, сталось з вини відповідачів.

Зокрема, згідно абзацу 2 пунктів 3.1 договорів завдатку, продавці зобов`язувались: пред`явити всі оригінали обов`язкових документів (документів на об`єкт продажу) та інших документів (...), необхідних для здійснення відчуження об`єкту продажу.

Після підписання договорів завдатку та розписок, він неодноразово звертався

до відповідачів з вимогою надати будь-які існуючі у них документи

на земельну ділянку під об`єктом продажу (на власність, користування тощо).

Однак, відповідачі не надали йому жодних документів чи інформації. Після цього, він із загально доступних джерел довідався, що земельна ділянка під об`єктом продажу взагалі не виділена (не внесена в земельний кадастр та інші реєстри,

не має кадастрового номера).

За таких обставин, укласти основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 було неможливо.

Про це відповідачам було добре відомо, однак, вони приховали цю інформацію

від нього, взяли задаток та до цього часу не повертають його.

Разом з тим, не бажаючи загострювати спірної ситуації, він звернувся

до відповідачів з пропозицією за взаємною згодою відмовитись від досягнутих між ними домовленостей та повернути йому кошти у тому ж розмірі, в якому

він передав їх відповідачам, однак, відповідачі відмовились від такої його пропозиції щодо мирного врегулювання спору, що змусило його звернутись

за захистом своїх прав до суду.

Позивач вважав, що з огляду на порушення зобов`язань з вини відповідачів, вони зобов`язані повернути йому завдаток та додатково сплатити суму в його розмірі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аванс, сплачений згідно з договором від 24 листопада 2021 року, в сумі 214 880 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аванс, сплачений згідно з договором від 24 листопада 2021 року, в сумі 53 720 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В решті в задоволенні позову відмовлено.

04 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , через систему «Електронний Суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, в якій представник заявниці просить скасувати рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 28 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 06 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи

та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,

яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи

те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується

за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої

та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин

у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток

і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості

та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом

як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим

за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр»

для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої

та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті

19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою,

яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом,

за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Предметом позову у цій справі є стягнення коштів, при цьому позовна вимога

про стягнення коштів є майновою вимогою, оскільки позивач їх визначив

у грошовому вимірі. Тобто ціна позову у загальному розмірі становить

20 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день звернення до суду становить 585 098,00 грн, яка станом

на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим,

що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено,

що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

При цьому Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін

і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином,

в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ

до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та 15276/07, від 21 червня 2011 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно

до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,

де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення

у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями

та принципами цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення

у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення коштів, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська