Постанова

від 29.04.2024 по справі 759/19335/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/19335/23 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Н.О.

провадження №22-ц/824/7230/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою адвоката Сініциної Оксани Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 грудня 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Сініцина Оксана Петрівна до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - Сініцина О.П. звернулася до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовувала тим, що 21.09.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ м. Києва було зроблено відповідний актовий запис №1327.

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою та знаходиться на її утриманні.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 04.09.2023 року шлюб сторін розірвано.

Після розірвання шлюбу відносини між сторонами погіршилися, у зв`язку з чим відповідач не надає належного рівня матеріального забезпечення дитині.

Від 22.08.2023 року позивач працює в ТОВ «Культурно-оздоровчий центр «Пролісок» на посаді комерційного директора, але майже вся її заробітна плата ледве покриває тільки витрати на оренду житла, тому вона вимушена підшукувати додатковий заробіток, аби належним чином утримувати доньку.

Вказує, що відповідач взагалі не бере участі в нагальних потребах дитини, його не цікавить, як дитина адаптується до ситуації в Україні, її досягнення у школі, гуртках. Ніколи не пропонує допомогу у відвідуванні медичних закладів, хоча йому відомий стан здоров`я дитини та її потреби у медичному лікуванні. Всі потреби дитини повністю забезпечує позивачка.

Відповідач зустрічається з донькою раз на тиждень, приділяючи одну годину на спілкування.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 15 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 - Сініциної О.П. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу (правову) допомогу та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на надання (правничої) допомоги у розмірі 15 000 грн.

В апеляційній скарзі адвоката Сініциної О.П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги вказує, що визначаючи розмір аліментів на утримання дитини у розмірі 15 000 грн, суд першої інстанції не обґрунтував з чого саме він виходив при розрахунку такого розміру. Аналізуючи повний текст оскаржуваного рішення можливо зробити висновок, що при визначенні зазначеного розміру аліментів на утримання дитини, суд першої інстанцій взяв до уваги виключно рівень грошового забезпечення відповідача, але на надав оцінку іншим доказам у справі, які підтверджують обставини, викладені в позовній заяві та спроможність сплачувати аліменти на утримання дитини у заявленому розмірі, а також доведені позивачем витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

При цьому, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати

Вказує, що стороною позивача було надано та підтверджено належними доказами рівень витрат на дитину, які витрачає позивач щомісячно у розмірі 74 783,79 грн, які не спростовані стороною відповідача. Зазначені позивачкою витрати не є додатковими витратами у розумінні вимог Сімейного кодексу та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з одного з батьків на утримання дитини, про що також зазначив Верховний Суд у постанові КЦС від 12.01.2022 року у справі №545/3115/19.

Також, при визначенні розміру аліментів на утримання дитини, беручи до уваги виключно грошове забезпечення відповідача, суд першої не взяв до уваги той факт, що стороною позивача було зазначено, що грошове забезпечення відповідача не є його заробітною платою (доходом), а є однією з її складових, що підтверджується наданою відповідачем випискою по рахунку № НОМЕР_1 , який належить відповідачу.

Так, рівень заробітної плати відповідача складає його грошове забезпечення та інші виплати, які нараховуються відповідачу в рахунок заробітної плати.

Відповідно до виписки по зарплатному рахунку відповідача, яка міститься в матеріалах справи і якій Суд першої інстанції не надав оцінки, за жовтень 2023 року рівень заробітної плати Відповідача (доходу) складає:

- 11/10/23 - Безготівкове зарахування на рахунок зарплати - грошове забезпечення за жовтень - 70 083,24 гри.

- 18/10/23 - Безготівкове зарахування на рахунок зарплати - виплата разової допомоги УБД - 1 000,00 грн.

- 25/10/23 - Безготівкове зарахування на рахунок зарплати - виплата нагороди за серпень - 24 625 грн.

- 28/10/23 - Безготівкове зарахування на рахунок зарплати - виплата нагороди за вересень - 24 625 грн.

РАЗОМ заробітна плата за жовтень 2023 року складає 120 333,24 грн.

Крім того, суд першої інстанції не надав оцінки долученому до відзиву на позовну заяву відповідачем доказу рівня інших його (неофіційних) доходів - виписці із його особистої карти в AT КБ «ПриватБанк» НОМЕР_2 , відповідно до якої за період з 01.01.2022 року - 03.11.2023 року ним отримано додатковий дохід (надходження) у сумі 424 548,90 грн, що, в середньому, на місяць складає 20 216,61 грн.

Виходячи із доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 03.11.2023 року, яка також не була взята до уваги судом першої інстанції, відповідачем в період від 01.01.2022 року до 01.07.2023 року отримано додатковий дохід в сумі 93 534,13 грн, що, в середньому, на місяць складає 5 196,34 грн.

Також, поданими Відомостями підтверджується факт отримання доходу від надання в оренду автомобілю Mercedes-bens G-400 у сумі 5 000 грн щомісячно та отримання доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка належить відповідачу у розмірі 8 000 грн.

Отже, відповідно до поданих відповідачем доказів рівня його доходу в період від 01.01.2023 року до 01.11.2023 року, щомісячно, в середньому, відповідач отримує офіційно підтверджений дохід у сумі 78 570,4 + 20216,61 + 5196,34 + 5000 + 666,67 (сума оренди земельної ділянки 8000,00 грн /12 місяців) = 109 605,02 грн.

Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що при офіційно підтвердженому доході у розмірі 109 650,02 грн відповідач спроможний, як мінімум, сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 27 412,50 грн, що складає 1/4 від його заробітку (доходу) та не буде ставити його у скрутне матеріальне становище.

Вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою п.3-2 ч.1 ст.182 СК України, відповідно до якого при визначенні розміру аліментів суд враховує доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

Судом першої інстанції не взято до увагу той факт, що відповідач зазначаючи, що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 50 000 грн щомісячно, не зазначив у відзиві на позовну заяву, яким чином останній зміг у 2020 року придбати автомобіль Mercedes-bens G-400 за 38 500 доларів США, що перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, отже, в силу п.3-2 ч. 1 ст.182 СК України відповідачем не доведено джерело походження коштів на придбання зазначеного рухомого майна.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що дитина сторін потребує постійного лікування, але залишив поза увагою належні та допустимі докази того, що відповідач має власний бізнес, який зареєстрував на свою рідну сестру, але відмовляється належним чином матеріально забезпечувати дитину, яка потребує постійного лікування та реабілітації у зв`язку зі станом здоров`я.

Сторона позивача зазначала, що оскільки відповідач працює у Службі безпеки України, його посада має обмеження щодо здійснення ним інших видів діяльності, тому, враховуючи цей факт, він зареєстрував бізнес на свою рідну сестру, будучи його реальним засновником та власником, окрім того, юридична адреса ПП «Компанія «Смілга» є адресою реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 .

Із зазначеного бізнесу відповідач отримує регулярний дохід, суми від якого поступали на його особисту картку в AT «Універсал Банк», а також шляхом отримання грошових переказів від компанії ТОВ «НоваПей», про що було зазначено в позовній заяві та щоб довести дані факти суду, було подане клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого було відмовлено судом першої інстанції без виходу суду до нарадчої кімнати та відповідного обґрунтування.

Також, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що маючи у власності квартиру у м. Києві, відповідач відмовив позивачці у проживанні в ній разом з їхньою дитиною. Не маючи можливості проживати з дитиною за місцем реєстрації, позивачка задля забезпечення належних та комфортних умов для проживання, виховання та розвитку дитини була вимушена орендувати квартиру у м.Обухів, оскільки оренда квартири дешевше у

м. Обухів, ніж у м. Києві, за яку несе витрати одноособово у розмірі 8 500 грн оренди та витрати на оплату комунальних послуг в середньому 1500 грн. на місяць (не в опалювальний сезон).

Крім іншого, судом першої інстанції не надана оцінка поданим стороною позивача доказам, які також доводять спроможність відповідача сплачувати аліменти в заявленому розмірі, а саме тому, що на території земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:670:0050, площею 0.0763, (га), яка розташована у АДРЕСА_2 та на території земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:670:0299 площею (га): 0.0413, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить Відповідача на праві власності, ним, в період шлюбу також побудовані:

- бокс для виготовлення автомобільних рамок та придбано відповідне обладнання;

- бокс для ремонту та фарбування ТЗ, на другому поверсі якого розташований більярд;

- у 2022-2023 р.р. побудовані сауна та басейн, середня вартість яких 10 000 доларів США., що перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, отже, в силу п. 3-2 ст. 182 СК України, відповідачем не доведено джерело походження коштів на придбання зазначеного нерухомого майна.

Крім того, зазначає, що подані позивачем докази не спростовані стороною відповідача.

Щодо додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року про розподіл судових витрат на правничу (правову) допомогу від 19.12.2023 року у справі № 759/19335/23, то апелянт вважає за необхідне зазначити наступне.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п3 ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладається у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. З матеріалів справи вбачається, що позивач просила стягнути аліменти у розмірі 50 000 грн. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто 15 000 грн, то вказаний позов задоволено на 30 %.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу пропорційно задоволених вимог (30%), а саме, 15 000 грн.

Зазначає, що з таким розподілом витрат на правничу допомогу не можливо погодитися, виходячи з наступного.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23- рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Апелянт звертає увагу на неможливість застосування принципу пропорційності відносно задоволених позовних вимог та вважає, що понесені нею витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю справи, витраченим часом, обсягом наявних матеріалів справи, вжитим процесуальним діям та значимістю справи для позивачки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 - представник ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що фактично середньомісячний дохід відповідача виходячи з карткового рахунку № НОМЕР_1 за період від 01.02.2022 року до 30.10.2023 року складає 62 495,11 грн на місяць, а не 78 570,4 грн на місяць, як обраховує позивач.

Вказує, що рівень доходів відповідача в період від 01.2023 року до 01.11.2023 року складає 62 495,11 грн. на місяць, що відповідає сумі, вказаній у довідці, виданій фінансово- економічним управлінням СБУ від 08.11.2023 року за №21/2/2-1792, згідно якої за період від січня 2022 року до вересня 2023 року відповідачу було сплачено грошове забезпечення у розмірі 1 287 142 грн, що в середньому складає 61 292, 47 грн. на місяць. Саме з цього доходу і виходив суд, коли приймав рішення, яке оспорює позивач.

Суду першої інстанції відповідачем надано докази, якими підтверджено, що земельні ділянки кадастровий номер 3520384600:02:000:5151 площею 2 (га), земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:75:670:0050 площею 0.0763 га для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, яка розташована у м. Києві, садове товариство «Зв`язківець», садовий будинок загальною площею (кв.м): 43.4, який розташований за адресою: м. Київ, садове товариство «Зв`язківець», земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:75:670:0299 площею 0.0413, цільове призначення: ведення колективного садівництва, яка знаходиться м, Київ, «Зв`язківець» гаражний бокс за адресою: АДРЕСА_3 отримані відповідачем в порядку спадкування.

Згідно правової позиції, підтриманої рішеннями судів касаційної інстанції, успадковане та отримане в дар майно не є доходом, який враховується при визначенні розміру аліментів (Постанова ВС від 15 червня 2022 року у справі №682/1277/20 (провадження№61-3614св22).

Посилання позивача на те, що відповідач використовує збудований у шлюбі бокс для виготовлення автомобільних рамок, ремонту та фарбування ТЗ належними доказами не підтверджено. Долучені до позову фото з мережі Facebook рекламного характеру датовані 2021 роком та не є доказами в розумінні ЦПК.

Щодо доводів про наявність у відповідача кількох автомобілів, то автомобіль MERCEDES-BENS G-400 придбаний сторонами у шлюбі та не є особистою власністю відповідача, як і автомобіль Audi Q3, який оформлений на позивачку, та на якому вона їздить і про який імовірно забула вказати, описуючи свій матеріальний стан. Одночасно зазначає, що автомобілі BMW 3161, автомобіль ALFA ROMEO 146, автомобіль ЛУАЗ 969 фактично є металобрухтом, що підтверджується матеріалами справи.

Фактично, будь-якого нерухомого або рухомого майна відповідач після розірвання шлюбу не придбав, отже позивачка і не могла надати суду докази здійснення відповідачем витрат на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Також вважає за необхідне зазначити, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, у тому числі, вказувала, що у власності відповідача перебуває двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яка набута відповідачем в період шлюбу у порядку приватизації. В апеляційній скарзі позивач вказує, що відповідач нібито відмовив їй у проживанні в цій квартирі разом з дитиною.

Щодо цього слід вказати, що позивачем до Святошинського районного суду м.Києва поданий позов до відповідача про визнання незаконними та скасування розпорядження органу приватизації про передачу квартири АДРЕСА_5 у приватну власність та свідоцтва про право власності на житло. Наразі цивільну справу №759/22729/23 за цим позовом передано за підсудністю до Голосіївського районного суд м.Києва.

Відповідач неодноразово пропонував позивачці припинити судовий спір щодо цієї квартири шляхом переоформлення цієї квартири на ОСОБА_4, тобто дитину, проте позивачку такій варіант не влаштовує. Відповідачу відомо, що кожен з поданих ним до суду документів позивачка дає читати їх дванадцятирічній дитині, акцентуючи при цьому на небажанні батька надавати гроші, чим намагається створити у дитини таку думку, що батько нібито не любить її, чим пригнічує емоційний стан дитини. Крім того, позивачка у присутності дитини неодноразово викидала у сміття подарунки (одяг та інше), який батько привозив дитині.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що донька перебуває на утриманні позивачки, а відповідач є особою працездатного віку і доказів про те, що на його утриманні перебувають інші особи, або є інші стягнення за виконавчими листами на утримання дітей суду не надано, тому суд вважав за можливе стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки у розмірі 15 000 грн, що є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу пропорційно задоволених вимог (30%), а саме, 15 000 грн.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 21.09.2007 року між сторонами був зареєстрваний шлюб Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ м.Києва, актовий запис №1327.

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2023 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до договору оренди ОСОБА_1 орендує квартиру в АДРЕСА_6 . Розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, у цілому складає 8 500 грн.

Позивачка ОСОБА_1 працює на посаді комерційного директора ТОВ «Культурно-оздоровчий центр «Пролісок» від 22.08.2023 року згідно Наказу про призначення

№21/08-2023 ОС від 21.08.2023 року, що підтверджується довідкою №7-Р.

За довідкою №02-13/116 від 12.09.2023 року ОСОБА_4 дійсно навчається в 6-А класі Академічного ліцею №1 імені А.С.Малишка Обухівської міської ради Київської області.

З долучених до позову матеріалів вбачається, що донька потребує постійного лікування. Крім того, відвідує різні гуртки розвитку.

Згідно довідки від 13.11.2023 року за №11/1/2-343 ОСОБА_3 проходить військову службу в Службі безпеки України.

Відповідно до довідки від 08.11.2023 року №21/2/2-1792 ОСОБА_3 за період від січня 2022 року до вересня 2023 року було виплачено грошове забезпечення у розмірі

1 287 142 грн.

За ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Пред`явлення позивачем позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості і щодо способів виконання кожним із них обов`язку утримувати дітину.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За ч.ч.1-3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За ст.184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789XII (78912), у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч.1 ст.27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а також відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Отже, матеріальне утримання дитини є обов`язком батьків, у контексті виконання якого може йтися лише про порядок надання такого утримання та про його розмір з урахуванням відповідних обставин. Присудження аліментів у твердій грошовій сумі допускається за заявою позивача незалежно від характеру доходу платника та способу його одержання.

Оскільки ОСОБА_3 з позивачем та донькою не проживає, матеріальної допомоги не надає, при цьому є працездатним, а отже може надавати матеріальну допомогу, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов підлягав частковому задоволенню, а з відповідача підлягали стягненню аліменти на утримання доньки у розмірі 15 000 грн, що є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Крім того, судом встановлено, що у грудні 2023 року представник позивача подала заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, яким просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на надання правничої (правової) допомоги у сумі 50 000 грн.

В обгрунтування заяви посилалася на те, що позивачем було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №21/06/23-ЦП від 21.06.2023 року з адвокатом Сініциною О.П. Оскільки за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, позивач просила стягнути на користь позивача заявлену суму витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Враховуючи характер спірних відносин, співмірність зі складністю справи, що наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат та те, що дана справа є малозначною, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на надання (правничої) допомоги у розмірі 15 000 грн.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Сініциної Оксани Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 грудня 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: