Ухвала

від 30.04.2024 по справі 320/18199/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

30 квітня 2024 року Київ № 320/18199/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кермача Андрія Івановича звернувся 19.04.2024 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду з позовом (у зв`язку з надмірним навантаженням зареєстрований в суді 27.04.2024, автоматизований розподіл здійснено 29.04.2024) до Шевченківського районного суду міста Києва.

Просив суд визнати протиправною та незаконною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва, яка полягає у розгляді справи № 761/19510/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання незаконними дій посадової особи органу державної влади, у порядку спрощеного позовного провадження протягом ста тридцяти двох днів та ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19.10.2023, яким вирішено цивільний спір, за межами максимального строку, встановленого законом.

За правилами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема: чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суддя доходить висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України: адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, при визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб`єктного складу, а й із суті спору. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, яку слід розуміти, як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір, як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Таким же критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що підставою для звернення позивача із цим позовом до адміністративного суду слугували дії місцевого загального суду, які полягали у розгляді цивільної справи № 761/19510/23 у порядку спрощеного позовного провадження протягом ста тридцяти двох днів та ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19.10.2023, яким вирішено цивільний спір за межами максимального строку, встановленого законом.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09.06.2023 відкрито провадження у справі № 761/19510/23; постановлено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 761/19510/23 позовну заяву задоволено частково.

Визнано виконавчий напис від 24.05.2021, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, який зареєстрований в реєстрі за № 53038, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» грошових коштів в розмірі 99327, 11 грн. - таким, що не підлягає виконанню. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідно, виникнення спірних правовідносин у справі, яка розглядається, обумовлено незгодою позивача з процесуальними діями та рішенням судді у цивільній справі № 761/19510/23, у частині здійснення судочинства у формі позовного провадження (загального або спрощеного), а також щодо дотримання строків розгляду справи.

У зв`язку із цим, уважає протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва, яким, на думку представника позивача, порушено право позивача на судовий розгляд справи протягом розумного строку і вирішення цивільного спору у межах строку, який у спрощеному провадженні не може перевищувати шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на встановлені обставини справи, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Так як спірні правовідносини виникли під час розгляду цивільної справи № 761/19510/23, суд уважає за необхідне у цьому випадку застосувати приписи Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зауважує на тому, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина перша статті 351 Цивільного процесуального кодексу України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частини перша, друга статті 352 Цивільного процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 355 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 Цивільного процесуального кодексу України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини першої, частини друга, третя статті 376 Цивільного процесуального кодексу України).

Із наведеного слідує, що у випадку порушення суддею норм процесуального права, допущеного в ході розгляду цивільної справи, сторона по справі (у цьому випадку позивач) має право на оскарження відповідного порушення до апеляційного суду, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, шляхом подання апеляційної скарги на рішення (ухвалу) такого суду.

Водночас, порушення процесуальних норм, оформлених ухвалами, які не передбачені переліком статті 353 Цивільного процесуального кодексу України, окремо від рішення суду не оскаржується.

Частиною другою статті 353 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

За наведених обставин, суд доходить висновку про те, що процесуальні дії та рішення судді Шевченківського районного суду міста Києва, які полягають у розгляді цивільної справи № 761/19510/23 у порядку спрощеного позовного провадження протягом ста тридцяти двох днів та ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19.10.2023, яким вирішено цивільний спір за межами максимального строку, встановленого законом, можуть бути оскаржені позивачем в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги на рішення, ухвалене за результатами розгляду справи № 761/19510/23.

За правилами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, зважаючи на викладене, беручи до уваги суб`єктний склад учасників справи, предмет спору та характер спірних правовідносин, а також те, що Київський окружний адміністративний суд не уповноважений надавати юридичну оцінку рішенням, діям чи бездіяльності суддів місцевих судів під час розгляду ними справ та ухвалення рішень, у зв`язку із чим цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому контексті, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Оскільки позовна заява з додатками у паперовому вигляді до суду не подавалась, а сформована в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», суд обмежується лише процесуальним рішенням про відмову у відкритті провадження у справі без фактичного повернення матеріалів позовної заяви з додатками позивачу.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/18199/24 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Скрипка І.М.