Ухвала

від 03.09.2024 по справі 320/18199/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 вересня 2024 року

м. Київ

справа №320/18199/24

адміністративне провадження № К/990/32948/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жука А.В., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 320/18199/24 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, в якому просив:

визнати протиправною та незаконною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва, яка полягає у розгляді справи № 761/19510/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання незаконними дій посадової особи органу державної влади, - у порядку спрощеного позовного провадження протягом ста тридцяти двох днів та ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19.10.2023, яким вирішено цивільний спір, за межами максимального строку, встановленого законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/18199/24 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З матеріалів касаційного провадження вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправною та незаконною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва, яка полягає у розгляді справи № 761/19510/23 за межами максимального строку, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішив відмовити у відкритті провадження у справі.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що позовні вимоги у даному випадку стосуються здійснення правосуддя, а також вчинення відповідачем передбачених процесуальним законом дій, у зв`язку з чим, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом. Встановлена правова природа діяльності судової влади України унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання незаконними та скасування дій, рішень або бездіяльності, що вчинені у таких органах, а тому, вказаний позов не може розглядатися в судах.

Суд апеляційної інстанції,погоджуючись з висновком суду першої інстанції, виснував, що відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Колегія суддів наголошувала на тому, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає, як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді), як відповідача, не підлягають розгляду в суді, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. Наведеній вище підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, встановлений сталою судовою практикою та залишається незмінним.

Тож, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Наведеної правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 02 жовтня 2019 року № 11-547апп19, а також Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15, від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003105.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду, що стосуються здійснення правосуддя, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц, зазначено, що відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження, є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.

У підсумку суд апеляційної інстанції констатував, що оскільки відповідач не є суб`єктом владних повноважень, не здійснює у спірних правовідносинах владних управлінських функцій, та спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України, суд першої інстанції, правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження у цій справі.

Отже, даний спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, а вимоги позивача мають бути розглянуті у межах процесуальної діяльності суду.

Колегія суддів апеляційного суду також взяла до уваги висновки, викладені у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року у справі № 580/5292/21.

Колегія суддів також акцентувала увагу і на тому, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, інакше, ніж у порядку апеляційного/ касаційного перегляду, або шляхом подання скарги у дисциплінарному порядку, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

У своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції, постановив незаконну ухвалу та діяв усупереч конституційного принципу верховенства права, чим порушив статті 3, 124 Конституції України.

До того ж скаржник наголошував, з аналізу статті 28 КАС України вбачається, що суд (суддя) може бути стороною (позивачем або відповідачем) у справі при розгляді спору, а Верховний Суд та інші суди помилково ототожнюють поняття «оскарження» і «оспорювання».

Разом з тим, скаржник стверджує, що ініційований ним судовий спір не направлений на вирішення цивільної справи №761/19510/23 у певний спосіб або на оскарження (перегляд) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року, тобто, на переконання скаржника, не направлений на втручання у здійснення правосуддя, а направлений на надання оцінки наслідкам ухвалення рішення суду поза межами строку, встановленого законом на предмет бездіяльності суду.

При цьому, позивач зазначає, що жодним законом не встановлено заборону на оспорювання дії або бездіяльності суду (судді), шляхом подання позову.

Проаналізувавши матеріали касаційного провадження, а також доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Аналізуючи наведені положення чинного законодавства України у світлі роз`яснень Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №280/1334/19 підсумувала, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За наведених обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що вказані позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.

Що стосується аргументів позивача з приводу порушення його права доступу до суду, то Верховний Суд вказує, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (заяви №17160/06 та №35548/06, рішення від 21 грудня 2010 року, пункт 33), Суд наголосив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, правильно застосували норми процесуального права (пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України), що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 320/18199/24 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Л.О. Єресько,

Судді Верховного Суду