Постанова

від 30.04.2024 по справі 160/22731/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 160/22731/21

адміністративне провадження № К/990/12490/23

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологія-Д» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 (суддя - Дєєв М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 (суддя - Суховаров А.В., судді: Головко О.В., Ясенова Т.І.) у справі №160/22731/21.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екологія-Д» (далі - ТОВ «Екологія-Д») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Східне МУ ДПС по роботі з ВПП) від 07.05.2021 №0001040403 та №0001050403.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2022, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Східне МУ ДПС по роботі з ВПП звернулось із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування підстав оскарження Східне МУ ДПС по роботі з ВПП посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду норм пунктів 124.2, 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Екологія-Д» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено камеральну перевірку ТОВ «Екологія-Д» з питань своєчасності сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість за травень-червень 2019 року, липень-листопад 2020 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 31.03.2021 №239/32-00-04-03-03-42353652, в якому відображено висновки про порушення ТОВ «Екологія-Д»:

пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за травень 2019 року у сумі 2 611,0 грн., із затримкою на 25 календарних днів, тобто із затримкою до 30 календарних днів;

пункту 57.1 статті Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за червень 2019 року у сумі 2 611,0 грн., із затримкою на 15 календарних днів, тобто із затримкою до 30 календарних днів;

пункту 57.1 статті Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за липень 2020 року у сумі 3 295 168,79 грн., із затримкою на 58, 91, 98, 121 календарних днів, тобто із затримкою більше 30 календарних днів, в т.ч. із затримкою більше 90 календарних днів у сумі 2 521 168,79 грн.;

пункту 57.1 статті Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за серпень 2020 року у сумі 788 483,0 грн., із затримкою на 91, 119 календарних днів, тобто із затримкою більше 90 календарних днів;

пункту 57.1 статті Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за -вересень 2020 року у сумі 808 287,0 грн., із затримкою на 89 календарних днів, тобто із затримкою більше 30 календарних днів;

пункту 57.1 статті Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за жовтень 2020 року у сумі 952 956,0 грн., із затримкою на 58 календарних, днів, тобто із затримкою більше 30 календарних днів;

пункту 57.1 статті Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість за листопад 2020 року у сумі 672 066,0 грн., із затримкою на 28 календарних днів, тобто із затримкою до 30 календарних днів.

Тобто несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість відбувалась із затримкою: до 30 календарних днів у сумі 677 288,0 грн; більше 30 календарних днів у сумі 5 844 894,79 грн, у т.ч.: більше 90 календарних днів у сумі 3 309 651,79 гривень.

На підставі висновків акту Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми від 07.05.2021 № 0001050403 про донарахування штрафу у розмірі 50% у сумі 1654825,90 грн. та від 07.05.2021 №0001040403 про донарахування штрафу у розмірі 25% у сумі 803122,75 грн.

28.05.2021 ТОВ «Екологія-Д» звернулось до Державної податкової служби України зі скаргою на вищевказані податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Державної податкової служби України від 29.10.2021 року №24526/6/99-00-06-03-01-06 про результати розгляду скарги оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що відповідальність за скоєння податкового правопорушення, що передбачена, у тому числі пунктами 124.2, 124.3 статті 124 Податкового кодексу України настає лише у разі, коли контролюючий орган доведе, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм Податкового кодексу України, але не вчиняв певні дії або допускаючи бездіяльність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Актом перевірки жодних обґрунтувань, що позивач порушив пункт 124.2 статті 124 Податкового кодексу України та при цьому діяв умисно не наведено та під час судового розгляду справи контролюючим органом не зазначено.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Положеннями підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, податкові зобов`язання, які самостійно визначені платником у податкових деклараціях, є узгодженими.

Спірним питанням у даній справі, є правомірність накладення згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями штрафу у розмірі 25% та 50 % суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання на підставі пунктів124.2, 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.

Стаття 124 Податкового кодексу України в редакції, яка діяла на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, визначає відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 124.3 статті 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Підпунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України встановлено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 Податкового кодексу України встановлено, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Стаття 112 Податкового кодексу України визначає загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Зокрема, встановлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7).

Також цієї нормою у пункті 112.8 визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у статті 112-1 Податкового кодексу України - обставини, що пом`якшують відповідальність особи.

У постановах від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а, від 03.08.2023 у справі № 520/22505/21, від 22.08.2023 у справі № 520/18519/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Водночас обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 Податкового кодексу України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм Податкового кодексу України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 Податкового кодексу України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Податкового кодексу України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.

Для притягнення платника податків до відповідальності на підставі пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України за ознакою повторності умисного діяння обов`язково має бути встановлений факт притягнення такого платника до відповідальності на підставі пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України і таке притягнення відбулося протягом останніх 1095 днів. Для притягнення платника податків до відповідальності за вказаною нормою за ознакою тривалості порушення необхідним є встановлення факту умисності діяння і причинно-наслідкового зв`язку з таким наслідком як прострочення сплати грошових зобов`язань на строк більше 90 календарних днів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 520/14773/21.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки жодних обґрунтувань, що позивач порушив пункт 124.2 статті 124 Податкового кодексу України та при цьому діяв умисно не наведено та під час судового розгляду справи контролюючим органом не зазначено.

Наведені ж відповідачем обставини у розрахунку до цього рішення не свідчать про беззаперечність вини позивача в умисному вчиненні діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, оскільки базуються лише на припущеннях.

Таким чином, відсутні підстави для юридичної кваліфікації діяння позивача як такого, за яке відповідальність передбачена пунктом 124.3 або пунктом 124.2 статті 124 Податкового кодексу України.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій за встановлених у цій справі обставин необґрунтовано скасували податкове повідомлення-рішення в повному обсязі, не вирішивши питання щодо правомірності застосованого до позивача штрафу в частині правопорушення, яке не пов`язано із наявністю умислу.

Між сторонами відсутній спір про те, що порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України мало місце.

Відповідно до акту перевірки своєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість відбувалась із затримкою як до 30 календарних днів та і більше 30 календарних днів.

Однак враховуючи те, що в матеріалах відсутній розрахунок штрафних (фінансових) санкцій до оскаржуваних податкових повідомлення-рішення, а суд касаційної інстанції в силу приписів частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то Суд дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою визначення суми штрафних (фінансових) санкцій, яка підлягає застосуванню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №160/22731/21 скасувати.

Справу №160/22731/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова