Постанова

від 16.04.2024 по справі 523/17415/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/737/24

Справа № 523/17415/14-ц

Головуючий у першій інстанції Пепеляшков О. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

за участю секретаря Лупши В.В.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 в особі Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє», відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3

на заочнерішення Суворовськогорайонного судум.Одесивід 16липня 2015року, ухваленеСуворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Пепеляшкова О.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відсотків за користування грошима, інфляційних втрат,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_1 в особі Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що відповідач ОСОБА_2 за укладеним з ним 23 жовтня 2012 року договором позики отримав в борг 140 000 грн, що еквівалентно 17 515 доларів США на день підписання договору, який зобов`язався повернути до 23 листопада 2015 року.

Відповідно до умов пункту 10 договору позики позикодавець має право надати цей договір до стягнення достроково у разі коли протягом двох місяців з дня останнього платежу відсутні платежі, передбачені пунктом 4 цього договору.

Відповідальність за невиконання умов договору встановлена пунктом 8 договору, відповідно до якого якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, позивач, уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, просив суд достроково стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму основного боргу в розмірі 453813,65 грн, 114536,51 грн -інфляційні втрати, 28161,31 грн- 3 (три) відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, що разом складає 596511,47 грн.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 387 209,04 грн, три відсотки річних в сумі 8 675,98 грн, а всього: 395 885,02 грн.

В задоволені решти позовних вимогвідмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 3654 грн.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року заяву ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 липня 2015 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає оскаржуване рішення суду постановленим з порушенням норм процесуального і матеріального права, просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 липня 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не перевірено повноважень Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» подавати та підписувати від імені ОСОБА_1 позов, в матеріалах справи відповідні повноваження відсутні; вважає, що судом порушено його право на захист, зокрема, право приймати участь у судових засіданнях, подавати заперечення та докази по суті позовних вимог, оскільки розглянуто справу за його відсутності, без належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання, та невручення у визначений законом спосіб судових повісток і копії позовної заяви з додатками; судом неправильно застосовано статті 1046, 1047 ЦК України та зроблено помилковий висновок про те, що між сторонами укладено договір позики, зі змісту якого не вбачається, що грошові кошти надавалися відповідачу під час підписання договору, також не було надано відповідних доказів про передачу та отримання грошових коштів, що на його думку свідчить про те, що судом не було встановлено справжність правової природи договору, в той час як при встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним (висновки Верховного Суду у справі № 629/5364/13-ц в постанові від 20.01.2019)

Крім того, зазначив, що 11 червня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Машкіною Н.О. вчинено виконавчий напис про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 147300 грн, який пред`явлено до виконання 12 листопада 2014 року державним виконавцем Придніпровського ВДВС Черкаської області відкрито виконавче провадження № 45432689, яке 07 серпня 2015 року на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено у зв`язку з повним та фактичним виконанням. Отже, вважає, що позивач, будучи обізнаним про існування виконавчого напису нотаріуса за договором позики, пред`явив позов на підставі фактично неукладеного договору позики та з метою подвійного стягнення боргу.

Також зазначив, що через неповідомлення про розгляд справи він виконав виконавчий напис нотаріуса та повернув борг позивачу ще влітку 2015 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Дударенко С.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кирей О.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, згодом про розгляд справи 16 квітня 2024 року була повідомлена в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 05 березня 2024 року, також судова повістка-повідомлення була доставлена до її електронного кабінету (як учаснику Електронного суду) 02 квітня 2024 року о 15:25:10 год. (т. 2, а.с. 10-11, 16), до судового засідання не з`явилася, надавши заяву про відкладення судового засідання, яке колегією суддів відхилене за необґрунтованістю.

Розглядаючи вказану заяву, колегія суддів зазначає, що справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з лютого 2022 року (понад два роки), передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляд справи апеляційної скарги сплинув у 2022 році, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, включаючи позивача та інших учасників справи. Участь відповідача та його представник в суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою.

До того ж, відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Заявник не навела у своїй заяві обставин, які б перешкоджали розглянути справу за її відсутності, а також не мотивувала необхідність її безпосередньої явки до суду.

Як не обґрунтовано належним чином і не надано представником відповідача відповідних доказів щодо подання суду нових доказів, частина з яких не стосується розглядуваної справи (договір позики від 23 грудня 2012 року, який не є предметом розглядуваної справи), що ініціюється із пропуском ч. 3 ст. 82 ЦПК України строку.

Отже, у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кирей О.В. слід відмовити, а наведене не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи.

Одеська обласна організація інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» про розгляд справи 16 квітня 2024 року повідомлена як учасник Електронного суду, судова повістка-повідомлення була доставлена до її електронного кабінету 02 квітня 2024 року о 15:25:10 год. (т. 2, а.с. 18).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно донормматеріальногоправа із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги про порушення судом порядку ухвалення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України (в редакції, чинній станом на час розгляду справи судом) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Особа вважається належним чином повідомленою, якщо зафіксовано факт отримання нею судової повістки, її відмови в отриманні повістки з додержанням правил доставки та вручення судових повісток або в засобах масової інформації надруковано оголошення про виклик.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України (в редакції станом на час ухвалення оскаржуваного рішення).

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбаченіабзацом другим частини третьої статті 191цього Кодексу.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

Порядок вручення судових повісток визначений ст. 76 ЦПК України, відповідної до положень частин 1, 2, 4 якої судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку; розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду ; у разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у цьому випадку може свідчити лише розписка та належна фіксація її вручення.

Неявка всудовезасідання учасника справи, щодо якоговідсутнівідомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місцесудовогозасідання, перешкоджає розглядусправи, а розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як свідчать матеріали справи,розгляд справи після перегляду в апеляційному порядку ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року про передачу справи до іншого суду призначено на 18 червня 2015 року о 10.00 год.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 18 червня 2015 року у зв`язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті, розгляд справи відкладено на 16 липня 2015 року на 11.30 год. (а.с. 60).

Судову повісткупро виклик відповідача до суду на 18 червня 2015 року відповідачу було направлено засобами поштового зв`язку 05 червня 2015 року, проте поштовий конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернуто до суду першої інстанції 10 липня 2015 року з відміткою працівника поштового зв`язку -«за закінченням терміну зберігання» (а.с. 62).

Наведене не може вважатися належним повідомленням учасника справи про дату, час і місце розгляду справи, оскільки це не відповідає вимогамчастинипершої статті 74 ЦПК України,якою передбачено, що судовіповістки,адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку за адресою місцезнаходження (проживання).

Судову повістку про виклик відповідача до суду на 16 липня 2015 року о 11.30 год. надіслано за допомогою експрес-доставки ТОВ «Нова Пошта» 11 липня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно експрес-накладної № 59000119753023 від 14 липня 2015 року судову повістку повернуто на адресу суду 15 липня 2015 року із зазначенням причин невручення: відправник бажає повернути документ, проте отримувачем вказана інша, відмінна від відповідача особа ОСОБА_4 (а.с. 70, 71).

Отже, матеріали справи не містять належних доказів відправлення вказаного поштового відправлення відповідачу.

За таких обставин у суду не було підстав для застосування передбачених статтею 169 ЦПК України (2004 року) наслідків та розгляду справи по суті.

Вказане виключає і можливість застосування наслідків, передбачених статтею 224 ЦПК України (2004 року), у вигляді ухвалення заочного рішення.

Тому доводи відповідача в наведеній частині про порушення судом порядку розгляду справи є слушними.

Допущені судом порушення норм процесуального права внаслідок розгляду справи за відсутності неналежно повідомленого відповідача про дату, час і місце засідання, на що він посилається у своїй скарзі, у відповідності до п. 3 ч. 3ст. 376 ЦПК Україниє самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи, що справу розглянуто за відсутності осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце розгляду справи, ухвалене судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті заявлених вимог.

Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги щодо суті ухваленого рішення, колегія суддів зазначає, що висновки суду про часткову обґрунтованість позовних вимог ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

З системного аналізу норм статті 1046, 1047 ЦК України вбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов`язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465св18), на яку посилається заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 1 договору позики позичальник ОСОБА_2 отримав від позикодавця ОСОБА_1 , а позикодавець передав позичальникові на термін до двадцять третього листопада дві тисячі п`ятнадцятого року гроші у сумі 1400000 грн, що в еквіваленті складає 17515 доларів США згідно з офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів до вказаної дати без нарахування процентів за користування грошовими коштами та умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 2 грошові кошти, які є предметом яього договору, передані Позикодавцем та одержані Позичальником до підписання цього договору.

Суд дійшов правильних висновків, що пункт 1 договору позики свідчить про реальне виконання цього договору за домовленістю сторін та не потребує іншого підтвердження, оскільки нотаріально посвідчений.

Аналіз формулювань, використаних сторонами договору позики при визначенні предмету договору, свідчить про завершеність дії щодо передання грошових коштів на момент його укладення. При цьому сторонами договору позики не зазначено, що даний факт також має підтверджуватись розпискою, складеною при отриманні грошових коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками, укладений між сторонами договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона-позичальник зобов`язується до здійснення дії - повернення позики, а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого сторони досягли згоди, посвідчили договір нотаріально, хоч не виключається надання розписки позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику, що в даній справі не є обов`язковою умовою.

Оригінал вказаного договору до теперішнього часу знаходиться на руках у позивача.

При цьому відповідачем договір позики не оспорювався.

Вказаний договір в силу дії презумпції правомірності правочинів є дійсним.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були йому передані позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Доказів повернення суми боргу відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої - другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані підтверджуються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини. які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування статті 545 ЦК України і вказано, що у частині третій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Встановивши, що відповідачем належними доказами не доведено повернення позики позивачеві, суд дійшов обґрунтованого висновку, що боргове зобов`язання не виконано, у зв`язку із чим наявні правові підстави для стягнення суми боргу з відповідача відповідно до заявлених позовних вимог, а саме: оскільки відповідач зобов`язався повертати позику щомісячно до 10 числа в сумі 3900 грн, що еквівалентно 488 дол. США (п. 4 Договору), але таке зобов`язання не виконав, у зв`язку із чим після закінчення двох місяців з останнього платежу (який належало вчинити 10 грудня 2012 року) у позивача виникло право вимагати повернення суми позики достроково а саме 11 лютого 2013 року.

І оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення позиченої суми в грошовому еквіваленті в іноземній валюті відповідно до вимог ст. 533 ЦК України, то такі вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідачів грошового еквіваленту 17515 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день винесення оскаржуваного рішення тобто в сумі 387209,04 грн.

Також колегія суддів суду погоджується з висновком суду про стягнення 3 % річних з боржника відповідно до вимог статті 625 ЦК України, оскільки права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

На підставі викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з боржника трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а саме оскільки право позивача повернути позику достроково за відповідним курсом НБУ у позивача виникло 11 лютого 2013 року, і сума позики за крусом НБУ на день вимоги склала 139997,40 грн, тому за 754 дні відповідно до заявлених позовних вимог прострочки виконання грошового зобов`язання підлягають стягнення 3 % річних відповідно до положень ст. 625 ЦПК України від цієї суми, що становить 8675,98 грн.

Висновки суду не суперечать в наведеній частині усталеній практиці Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку не може бути погіршене становище відповідача як заявника за апеляційним провадженням.

Принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (Постанова КЦС ВС від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21).

Натомість, позивачем рішення суду не оскаржене.

На підставі викладеного підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума заборгованості в розмірі 387209,04 грн, три відсотки річних в сумі 8675,98 грн, в іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо доводу апеляційної скарги про відсутність у Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» повноважень на звернення до суду із позовом на захист прав та інтересів позивача, то колегія суддів в межах вказаних доводів апеляційної скарги з визначених ст. 367 ЦПК України підстав здійснила перевірку таких повноважень вказаної організації.

З відповіді голови Громадської організації «Інваліди надії в майбутнє» від 16 квітня 2024 року з нотаріально посвідченої копії статуту наведеної організації, затвердженого загальними зборами громадської організації від 21 травня 2012 року, протокол № 1, що діяв на момент пред`явлення позову, вбачається, що ОСОБА_1 на момент пред`явлення позову був членом громадської організації, основною метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є задоволення та захист законних, соціальних, економічних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів членів організації.

Отже, наведене не заслуговує на увагу.

Як не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги щодо погашення відповідачем боргу за договором позики від 23 листопада 2012 року вчиненим 11 червня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Машкіною Н.О. виконавчим написом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 147300 грн, за яким постановою старшого державного виконавця ВП № 45432689 від 12 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження, яке завершено належним виконанням 07 серпня 2015 року (а.с. 137, 138-140 т. 1).

Із наданого представником позивача в суді апеляційної інстанції копії договору позики від 24 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Машкіною Н.О., реєстровий № 47, вбачається, що предметом такого договору є грошові кошти у сумі 140000 грн.

На вказаному договорі 11 червня 2014 року за реєстрованим № 721 вчинений виконавчий напис нотаріуса Машкіної Н.О. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 140000 грн, строк повернення яких настав 24 березня 2013 року, 4900 грн пеня, нарахована на прострочення платежу за період з 24 березня 2013 року до 11 червня 2014 року, 2400 грн плата нотаріусу за вчинення виконавчого напису, що разом становить 147300 грн (а.с. 7 т. 2).

Вищезазначене ВП № 45432689 здійснено саме за виконавчим написом б/н від 11 червня 2014 року і з тією самою сумою 147300 грн.

Вказане свідчить про неспроможність доводів відповідача про належне виконання ним боргових зобов`язань за теперішньою справою за договором позики від 23 листопада 2012 року.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Допущені судом порушення норм процесуального права внаслідок розгляду справи за відсутності неналежно повідомленого відповідача про дату, час і місце засідання, на що він посилається у своїй скарзі, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в особі Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» та стягнення на його користь з ОСОБА_2 суму заборгованості в розмірі 387209,04 грн, трьох відсотків річних в сумі 8675,98 грн, а всього: 395885,02 грн.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за подачу позовної заяви позивача було звільнено від сплати судового збору, а до сплати належало 5965,11 грн, за подачу апеляційної скарги до сплати належало 5481 грн, ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 травня 2022 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, і за результатами апеляційного розгляду апеляційні вимоги задоволені частково, рішення суду скасовано з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, з відповідача на користь держави належить до стягнення судовий збір (пропорційно розміру задоволених позовних вимог): за подання позовної заяви - 3654 грн, за подання апеляційної скарги 5481 грн, а всього 9135 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочнерішення Суворовськогорайонного судум.Одесивід 16липня 2015року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 в особі Одеської обласної організації інвалідів громадська організація «Інваліди надії в майбутнє» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відсотків за користування грошима, інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) суму заборгованості в розмірі 387209,04 грн, три відсотки річних в сумі 8675,98 грн, а всього: 395885,02 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3654 грн, за подання апеляційної скарги 5481 грн, а всього 9135 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 19 квітня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Н.В. Стахова