Постанова

від 24.04.2024 по справі 523/15570/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/147/24

Справа № 523/15570/18

Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Дришлюка А.І.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Дяченко В.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Профпроект» про визнання протиправним та скасування висновку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності,

встановив:

06.11.2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який в подальшому неодноразово збільшувала, та зазначила відповідачем також Товариство з обмеженою відповідальністю «Профпроект» (далі ТОВ «Профпроект») про визнання протиправним та скасування висновку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності (т.1, а.с 1-3, 55-63, 140-148).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 07.05.1997 року ОСОБА_2 , тобто їй, та її матері ОСОБА_4 належали на праві часткової власності в рівних частках 392/1000 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,03 кв.м.

30.04.1999 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 і обрала собі прізвище « ОСОБА_5 » (т.1, а.с. 206).

Розпорядженням Ленінської райадміністрації м.Одеси від 06.10.1999 року №704 ОСОБА_6 надано у тимчасове користування два кам`яних гаража, які були самочинними будівлями.

20.01.2001 року ОСОБА_6 надано технічний висновок №705 щодо збереження реконструкції (з розширенням підсобних приміщень) квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 195,3 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину від 20.08.2008 року, яка складається з 1/2 частки майна померлої. Спадкове майно складається з 392/4000 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 131,4 кв.м.

Крім того, 12.11.2010 року Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину, яка складається з 1/4 частки майна померлої. Спадкове майно складається з 392/4000 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 131,4 кв.м.

У свідоцтві вказано, що самочинно змінена частина житлової площі квартири за рахунок переобладнання до спадкового майна не включена.

В подальшому позивач дізналась, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м., після чого подарував вказану квартиру відповідачі ОСОБА_1 , який чинить перешкоди позивачу у користуванні майном.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року було відмовлено позивачу ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог (т.2 а.с. 15-18).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року, та постановлення нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2, а.с.21-31).

10.11.2020 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Коваля О.А., надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року - без змін (т.2, а.с. 68-73).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Свідоцтва про право власності на житло від 07.05.1997 року ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_4 належали на праві часткової власності в рівних частках 392/1000 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,03 кв.м. (т.1, а.с.237).

В подальшому, розпорядженням Ленінської райадміністрації від 06.10.1999 року № 704 матері позивача ОСОБА_6 було надано у тимчасове користування 2 кам`яних гаража, які були самочинно встановлені нею, розміром 8,0x5,0м, 7,0x5,0м, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.11).

За життя ОСОБА_3 здійснила реконструкцію підсобних приміщень у самостійну двокімнатну квартиру та 20.01.2001 року Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом «НДІпроектреконструкція» на замовлення ОСОБА_6 було надано технічний висновок №705 щодо збереження реконструкції (з розширенням) підсобних приміщень кв. АДРЕСА_2 . Згідно вказаного висновку, квартира утворена у результаті реконструкції (з розширенням) підсобних приміщень до комунальної квартири АДРЕСА_4 самостійна, двокімнатна, в двох рівнях, з повним набором підсобних приміщень, загальною площею 195,3 кв.м. Квартира придатна для подальшої експлуатації після закінчення оздоблювальних робіт та ремонту ділянок покрівлі (т.1, а.с.79).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

Таким чином, ОСОБА_6 отримала всі необхідні документи для оформлення права власності на реконструйований об`єкт, але не встигла оформити право власності за життя.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 стали її неповнолітня на той час донька ОСОБА_2 (позивач по справі) та чоловік ОСОБА_3 (відповідач по справі)

Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою позивачу ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину № 3-1279 від 20.08.2008, згідно якого позивач є спадкоємицею 1/2 частки майна ОСОБА_6 . Спадкове майно складається з 392/4000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 131,4 кв.м. (т.1, а.с.13).

Крім того, 12.11.2010 року Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою відповідачу ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право на спадщину № 3-1693, згідно якого ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/4 частки майна ОСОБА_6 . Спадкове майно складається з 392/4000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 131,4 кв.м. (т.1, а.с..72).

При цьому, у Свідоцтві вказано, що самочинно зменшена житлова площа квартири на 3,0 кв.м. за рахунок переобладнання частини житлової кімнати 7 в санвузол, самочинно збільшена по квартирі житлова площа на 56,6 кв.м. та загальна площа на 177,3 кв.м. за рахунок добудови - до цього свідоцтва та оцінки спадкового майна не включено.

Таким чином, нотаріусом була визначена спадкова маса померлої ОСОБА_6 виключно у вигляді 1/2 частини від двох кімнат у гуртожитку (так як 1/2 частини кімнат вже належала позивачу ОСОБА_2 ), внаслідок чого за результатами виданих Свідоцтв позивач залишилась власником 3/4 частини кімнат, а ОСОБА_3 - 1/4 частини кімнат.

Проте, 13.02.2018 року відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м. При цьому право власності було зареєстровано на підставі наступних документів: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 08.02.2018, видавник: ТОВ «Профпроект»; висновок, серія та номер: 457774, виданий 19.01.2018, видавник: ТОВ «Профпроект»; свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 3-1693, виданий 12.11.2010, видавник: Державний нотаріус Четвертої ОДНК Бойченко О.Є.

У подальшому, відповідач ОСОБА_7 подарував вказану квартиру відповідачу ОСОБА_1 що підтверджується договором дарування від 27.04.2018 року, та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.05.2018 року (т.1, а.с.8, 77-78).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_2 невірно вибрала спосіб захисту, оскільки право або інтерес позивача може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

З цих підстав, суд зазначив, що в даному випадку належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), через що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію нерухомого майна задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору дарування вказаної квартири від 27.04.2018 року та скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_1 , то суд вказав, що вони, відповідно до тексту позовної заяви, є похідними від визначення наявності чи відсутності у ОСОБА_3 права власності на спірне майно, а тому з урахуванням вищенаведеного ці вимоги також задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на частину спірного майна в порядку спадкування за законом, то суд вказав, що позивачем не доведено того, що спірне майно входить у склад спадщини ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визнання протиправним і скасування Висновку ТОВ «Профпроект» № 457774 від 19.012.20128 року щодо технічної можливості виділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 у зв`язку з тим, що даний Висновок не є правочином або правовстановлюючим документом, а є доказом обставин по справі, який не спростований позивачем іншими доказами.

Разом з тим, що стосується позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру спочатку за відповідачем ОСОБА_3 , потім - за відповідачем ОСОБА_1 , то вони є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступні обставини.

Так, як було вказано вище, 13.02.2018 року відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м.

Зазначені обставини свідчать про те, що Свідоцтво про право на спадщину № 3-1693 від 12.11.2010 року не визнавало права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , та про це прямо зазначено в Свідоцтві, в зв`язку з чим таке Свідоцтво не могло бути підставою для визнання за ОСОБА_3 права власності на будь-яке інше майно, ніж прямо зазначене в ньому.

Проте, на підставі Свідоцтва про право на спадщину № 3-1693 від 12.11.2010 року, та на підставі незаконного Висновку ТОВ «Профпроект», ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності не на 392/4000 квартири (тобто 1/4 кімнати), а на взагалі інші об`єкти, які до вказаного свідоцтва про право на спадщину не увійшли та знаходяться в іншому будинку, що прямо зазначено в самому Свідоцтві, та які виникли в результаті реконструкції померлою матір`ю позивача - ОСОБА_2 - гаражу і двох підсобних приміщень.

Тобто, фактично ТОВ «Профпроект» було надано Висновок про можливість виділу ОСОБА_3 об`єктів, які не увійшли до свідоцтва про право на спадщину, що суперечить вимогам законодавства.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам, в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Так, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним входом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнання приміщення в ізольовані квартири.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року, у справі № 6-130цс13.

Проте, всупереч чинному законодавству, відповідач здійснив виділ у натурі частки майна, без належних документів та письмових угод про це з іншими співвласниками.

Також слід зазначити, що за змістом ч.1 ст. 376 ЦК України, самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої у встановленому законодавством порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких робіт об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності а тому не можуть бути предметом поділу (виділу), згідно з нормами ст.ст. 364,3 67 ЦК України (правовий висновок, викладений ВСУ в постанові від 04.12.2013 року у справі № б-130цс13).

При цьому, згідно Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55, не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання про їх поділ може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Таким чином, виділ чи поділ реконструйованого майна, на яке не визнано право власності за особою, не можливо здійсняти в позасудовому порядку на підставі лише Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, а виключно в судовому порядку з залученням заінтересованих сторін - спадкоємців.

Крім того, порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з п. 45 Порядку, для державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки) подається: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності та у результаті проведення реконструкції змінився розмір часток у такому праві); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

При реєстрації права власності відповідачем ОСОБА_3 не було дотримано вказаних вимог законодавства, та як наслідок отримано незаконне рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру, розташовану за адресою: їй. АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м.

Щодо висновку суду першої інстанції про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (скасування рішення, а не запису), слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час винесення судового рішення), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. ст. 37 цього Закону) проводить Державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто, зі змісту даної статті вбачається, що скасуванню підлягає саме рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а не запис про проведену державну реєстрацію права власності.

Крім того, запис про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 реалізований шляхом розпорядження об`єктом та укладення договору дарування від 27.04.2018 року, та на даний час такий запис в реєстрі відсутній, що підтверджується Інформаційною довідкою від 25.03.2020 року, в якій як запис про право власності зазначений вже вищевказаний договір дарування № 4-1084 від 27.04.2018 року.

Що стосується позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 203 ЦК України вказаною нормою матеріального права встановлені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Зміст правочину складають його істотні умови. Істотною умовою договору дарування є умова щодо предмету договору.

Однак, умова щодо предмету спірного договору дарування від 27.04.2018 не додержана сторонами договору належним чином, оскільки не відповідає дійсності фактична приналежність предмету договору в момент його укладення дарувальнику відповідачу ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, є необхідним застосування наслідків недійсного правочину шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 .

Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що вимога про визнання недійсним договору дарування є похідною від вимоги про визнання недійним рішення про державну реєстрацію, на думку колегії суддів є помилковим з огляду на наступне.

Так, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_3 , рівно як і визнання недійсним договору дарування, є пов`язаними між собою позовними вимогами, кожна з яких окремо захищає право позивача на спадкове майно та кожна окремо направлена на визнання недійним ланки реєстрації та відчуження, які були направлені на виведення майна із спадкової маси.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи незаконність набуття ОСОБА_3 спірного майна, про що вказано вище, оскаржуваний договір дарування підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, колегія суддів не вважає за необхідне визнавати за позивачем ОСОБА_2 права власності на спадкове майно в судовому порядку, враховуючи також відсутність доказів того, що вказане спірне майно входило до спадкового майна після смерті ОСОБА_6 .

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину № 3-1693 від 12.11.2010 року, та на підставі Висновку ТОВ «Профпроект», ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м., тобто не на 392/4000 квартири, а на взагалі інші об`єкти, які до вказаного Свідоцтва про право на спадщину не увійшли, що прямо зазначено в самому свідоцтві, та які виникли в результаті самочинної реконструкції померлої матері позивача ОСОБА_2 - гаражу і двох підсобних приміщень.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Згідно ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, ст 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Оскільки померла ОСОБА_6 , здійснивши реконструкцію житлового будинку, не набула на неї права власності, то зазначені об`єкти, яким є спірне нерухоме майно, не підлягають спадкуванню.

Аналогічні правові висновки містяться і в п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Що стосується посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що він є добросовісним набувачем, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, то ці доводи є безпідставними, так як він на підставі безоплатного договору дарування отримав у власність спірну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м., яку незаконно набув у власність дарувальник ОСОБА_3 , тому зазначений договір дарування підлягає визнанню недійсним зі скасуванням державної реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів враховує, що за змістом ст. 388 ЦК України мова може йти про добросовісного набувача лише за відплатним договором, а тому посилання ОСОБА_1 на те, що він є добросовісним набувачем вищевказаної квартири, є безпідставним.

Більше того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що обдарований, він же відповідач ОСОБА_1 є чужою людиною для дарувальника ОСОБА_3 , ніяких дій по покращенню вищевказаної квартири не вчиняв, вона є нежилою, а він, в свою чергу, проживає в іншому місці та забезпечений власним житлом, про що він особисто вказав у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ТОВ «Профпроект», задовольнити частково і визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39647319 від 13.02.2018 року про реєстрацію приватної власності ОСОБА_3 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м., яке зареєстроване державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О.

Колегія суддів також вважає за необхідне визнати недійсним договір дарування вищевказаної квартири, реєстраційний №4-1084 від 27.04.2018 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Чорною С.Г. та скасувати державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру на ім`я ОСОБА_1 .

Крім того, у відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України колегія суддів також вважає за необхідне стягнути в рівних частках з відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір у загальному розмірі 7877,40 грн, по 3938,70 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.141,367,368, п.2 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Профпроект» про визнання протиправним та скасування висновку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію нерухомого майна, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39647319 від 13.02.2018 року про реєстрацію приватної власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м., яке зареєстроване державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем.

Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний №4-1084 від 27.04.2018 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Чорною С.Г.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 197,6 кв.м., житловою площею 56,6 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 .

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у загальному розмірі 7877,40 (сім тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 40 копійок), по 3938,70 (три тисячі дев`ятсот тридцять вісім гривень 70 копійок) з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.05.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М.Сегеда

Р.Д.Громік

А.І.Дришлюк