Постанова

від 30.04.2024 по справі 557/1313/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 року

м. Рівне

Справа № 557/1313/23

Провадження № 22-ц/4815/551/24

Головуючий у Гощанському районному суді

Рівненської області: суддя Тишкун П.В.

Час, дата і місце постановлення ухвали суду

першої інстанції: о 12 год. 43 хв. 14 березня 2024 року

в селищі Гоща Рівненського району Рівненської області

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Андрошулік І.А.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Бабинської сільської ради Рівненського району Рівненської області;

за участі: сторін, представників сторін адвокатів Дупака Валентина Германовича і ОСОБА_3 , представника третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гощанського районного суду Рівненської області від 14 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Бабинської сільської ради Рівненської області; про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Бабинської сільської ради Рівненської області; про визначення місця проживання дітей,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Бабинської сільської ради Рівненської області; про визначення місця проживання дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з їхнім батьком.

У встановлений судом строк для подання відзиву відповідач пред`явила зустрічний позов, в якому просила визначити місце проживання дітей разом із матір`ю.

Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 14 березня 2024 року провадження у справі закрито.

Висновок про закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення по суті спору суд мотивував тим, що справа не підлягає розгляду судовому вирішенню через досягнення дітьми 14 років, адже відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України дитина такого віку сама визначає своє місце проживання. Отже, пред`явлення до суду вимоги одним із батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства.

На ухвалу суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на її незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, покликався на те, що під час розгляду справи позивачем були подані певні клопотання, зокрема, про залучення медико-психологічного спеціаліста, для з`ясування думки дітей щодо спору, проте протокольною ухвалою суд лише поклав обов`язок на позивача забезпечити участь спеціаліста. Тобто вказане клопотання не задовольнив, що потягло до неврахування законних прав та інтересів дітей, а саме їх психоемоційного стану при опитуванні суддею, чим порушив позицію Європейського суду з прав людини у справах про права дітей.

Також позивачем заявлялось клопотання про визнання недопустимим доказом висновку Служби у справах дітей щодо розв`язання спору, однак суд залишив його без уваги. Так, згідно з висновком комісія рекомендувала провести психологічне дослідження дітей незалежним психологом та надати суду рекомендації для винесення рішення про визначення місця проживання дітей. Тобто цей висновок жодним чином не допомагає розв`язати спір. Такою позицією щодо вирішення спору, на переконання заявника, третя сторона усунулась від захисту інтересів дітей, що є протиправним.

Вважає недопустимими показання свідків у справі, оскільки вони не контактували з дітьми близько двох років, а тому не могли повідомити суд про існуючі на час виникнення спірних правовідносин обставини. На думку автора апеляційної скарги, закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову, однак спір між сторонами існував на момент пред`явлення позову та досі існує. Зважав й на те, що має намір подати заяву про стягнення аліментів на свою користь, а тому необхідно встановити місце проживання дітей в судовому порядку з батьком.

З наведених підстав просив ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до Гощанського районного суду Рівненської області.

У поданому відзиві представник відповідача адвокат Пшенична О.О. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення а оскаржувану ухвалу - без змін. Покликалась на те, що положеннями Сімейного кодексу України встановлена можливість визначення місця проживання дітей лише до моменту, коли їм виповниться 14 років. Після досягнення вказаного віку суд не вправі визначати її місце проживання, адже дитина сама вирішує, з ким їй проживати. Про це вказувалося й у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, в якій зазначено, що якщо дитині на момент ухвалення судового рішення виповнилося 14 років, то підстави визначення судом місця проживання дитини з батьком або з матір`ю відсутні, оскільки місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцять років, визначається нею самою.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Як з`ясовано судом, дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо яких вирішувалося питання про визначення їх місця проживання, 22 січня 2024 року виповнилося по 14 років.

Отже, з дня досягнення цього віку вони мають право вільно обирати собі місце проживання.

Статтею 6 СК України закріплено правовий статус дитини - це особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

За правилами ст.ст. 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Проте при вирішенні вказаного питання щодо дитини, яка досягла 14 років, необхідно керуватися нормами ст. 160 СК України та ст. 29 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з ч.2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Ідеться про Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Зважаючи на те, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виповнилося по 14 років, враховуючи положення ч.2 ст. 29 ЦК України та ч.3 ст. 160 СК України, суд дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визначення судом місця проживання дітей.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На переконання колегії суддів, судом попередньої інстанції обґрунтовано застосований викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у цивільній справі №522/12901/17 висновок про те, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, належить тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Однак встановлення місця проживання неповнолітньої дитини судом у спорі між матір`ю та батьком не передбачено нормами Сімейного кодексу України та Цивільним кодексом України, позаяк така дитина вільно обирає собі місце проживання.

Тому заявлені вимоги не підлягають судовому розгляду.

Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні справи норми процесуального та матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження.

Необґрунтованими є покликання про помилковість закриття провадження у зв`язку із відсутністю предмета спору (п.2 ч.1 ст.255 ЦК України), оскільки провадження закрито через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.255 ЦК України).

Щодо наміру батька стягнути на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей, то рішення суду в справі про визнання місця їхнього проживання не є обов`язковою передумовою для цього.

Так, згідно з ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Однак з`ясування підстав для виплати на ім`я особи аліментів, виконання батьками обов`язку з утримання дітей та обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, що визначені ст. 182 СК України, є предметом розгляду спору саме про стягнення аліментів.

Поготів, частиною першою ст. 18 СК України встановлено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Частиною третьою ст. 179 СК України закріплено право неповнолітньої дитини на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Отже, будь-які посилання на те, що відсутність рішення про визначення місця проживання дітей утруднить стягнення аліментів не ґрунтуються на законодавстві, що регулює підстави і порядок отримання дитиною аліментів.

Решта доводів, а саме з приводу заявлених позивачем клопотань, показань свідків, неврахування певних обставин тощо, є юридично неспроможними для задоволення апеляційної скарги та не можуть бути предметом перегляду апеляційним судом, оскільки вони пов`язані з безпосереднім розглядом справи по суті позовних вимог.

Між тим, судом закінчено розгляд цивільної справи без ухвалення рішення по суті спору та без з`ясування обставин та перевірки їх доказами.

Незважаючи на об`єм апеляційної скарги та кількість її доводів, фактично з`ясуванню підлягало виключно одне питання, а саме чи наявні підстави для закриття провадження в справі про визначення місця проживання дітей через досягнення ними чотирнадцяти років.

В розрізі цього питання доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість судового рішення на увагу не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Спонуканням для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при її постановленні.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Гощанського районного суду Рівненської області від 14 березня 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 30.04.2024

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків