Постанова

від 23.04.2024 по справі 712/2967/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/688/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/2967/23 Категорія: 302000000 Пироженко С.А. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Широкової Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про зобов`язання виділити земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначав,що з 13 грудня 1960 року працював в радгоспі «Черкаський» на різних посадах включно до директора радгоспу. В подальшому бувпризначений заступником директора Черкаського консервного комбінату, а потім призначений на посаду генерального директора Черкаського виробничого аграрного об`єднання консервної промисловості.

22 травня 1996 року радгосп «Черкаський» отримав свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та реорганізований в Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Черкаське», яке 03 листопада 1998 року на підставі Рішення Черкаської міської ради .№ 935 отримано Державний акт на право колективної власності на землю.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради від 03.11.1998 року № 935 передано у колективну власність КСП «Черкаське» 590,2 га землі в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради № 1042 від 17.12.1998 року затверджено матеріали по паюванню земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради, яким передбачено: кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) - 225 чоловік; вартість земельної частки (пай) - 12408 грн.; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 5184 грн.; розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах - 2,39 га.

В рішенні виконкому Черкаської міської ради від 18.01.2000 року №31 внесено зміни, в тому числі до п.3.1 рішення № 935 від 03.11.1998 року, і зазначено, що залишено у державній власності 110,6 га земель в т.ч. землі резервного фонду - 85,8 га.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради № 492 від 22.05.2000 року затверджено матеріали по складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власників сертифікатів КСП «Черкаське», де вартість земельної частки (паю) - 9526 грн.; загальна площа земельних ділянок, що підлягають поділу на частки (паї) в натурі - 536,8 га, кількість земельних часток (паїв) - 225; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 3993 грн.

15 серпня 2016 року(вх. № 6321-2, 15.08.2016 року) ОСОБА_1 , звернувся до Черкаської міської ради з заявою про видачу сертифіката на земельну частку(пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Листом від 03.10.2016 року № 6321-2 Черкаською міською радою повідомлено позивача, що заяву залишено без розгляду.

18.11.2016 року ОСОБА_1 , звернувся до Придніпровського районного суду за захистом своїх порушених прав щодо відновлення права на отримання земельної частки (паю) в результаті розпаювання КСП «Черкаське».

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 24 березня 2017 року у справі №712/11721/16-ц визнано за ОСОБА_1 , право на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

На неодноразові звернення про виділення в натурі земельної ділянки отримував відмову відповідача, тому змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Черкаську міську раду виділити із резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості).

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2024 року позов задоволено, зобов`язано Черкаську міську раду виділити ОСОБА_1 із резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості).

Стягнуто з Черкаської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 3 028 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що саме Черкаська міська рада повинна здійснити заходи щодо забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі відповідно до принципу верховенства права та застосування аналогії закону за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

Оскільки усі землі КСП «Черкаське» в частині ріллі вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), а на частину у розпорядника резервного фонду (земель запасу) сформованого за рахунок земель КСП «Черкаське» органа самоврядування - Черкаської міської наявні обтяження та невідповідність місця розташування вимогам генерального плану м. Черкаси, тому позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

В даному випадку, право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі(№712/11721/16-ц,)та яке на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення, а повноваження щодо реалізації права на земельну ділянку частку (пай) на підставі вимог частини першої статті 122 ЗК України із земель комунальної власності покладені саме на Черкаську міську раду, тому позов підлягає до задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Черкаська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин у справі, невідповідності висновків суду встановленим обставинам у справі, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки ні рішення, ні дії чи бездіяльність відповідача не визнані протиправними, а тому відсутні законні підстави для зобов`язання вчинити певні дії. Крім того, незрозумілим є саме формулювання резолютивної частини оскаржуваного рішення, а саме «резервного фонду земель запасу», так як жоден нормативний акт не містить такого визначення, оскільки є або землі резервного фонду, або ж землі запасу.

Вказують, що застосування положень Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)» можливе лише щодо діючих сільськогосподарських підприємств, яким землі були передані у колективну власність.

В той же час, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаси» (реорганізовано з КСП «Черкаське») визнано банкрутом та припинено господарську діяльність на підставі ухвали Господарського суду Черкаської області від 12.07.2011 у справі №14/1730.

Матеріали справи не містять доказів того, що земельні ділянки, передані КСП «Черкаське» з земель державної власності, були повернуті.

Зазначає, що позивач не відноситься до жодної з категорій осіб, яким може бути виділена земельна ділянка із земель резервного фонду та/або земель запасу.

Вказують, що отримання земельної ділянки у власність або користування передує процедура визначена ЗК України, а саме отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, подальшого її погодження з наступним затвердженням, а не зобов`язання виділити земельну ділянку.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено вид цільового призначення земельної ділянки, яка має бути виділена в натурі (на місцевості) в якості земельної частки (паю), більше того, навіть рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.03.2017 року у справі №712/11721/16-ц не визначено такого права на отримання земельної ділянки саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Щодо застосування строку позовної давності, то відповідач звертає увагу на те, що позовна заява була подана у березні 2023 року, тобто через шість років з моменту виникнення права на земельну частку (пай) на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.03.2017 у справі №712/11721/16-ц, отже позов подано із значним пропуском строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погодився з доводами апеляційної скарги. Вважає що має законне право на виділення земельної частки (паю).

Зазначив, що суд повно встановив фактичні обставини справи, надав можливість сторонам висловити свою позицію, всебічно дослідив докази, правильно застосував норми процесуального права та постановив обгрунтоване рішення, яким захистив порушене право. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 13 грудня 1960 року ОСОБА_1 , працював в радгоспі «Черкаський» на різних посадах включно до директора радгоспу. В подальшому бувпризначений заступником директора Черкаського консервного комбінату, а потім призначений на посаду генерального директора Черкаського виробничого аграрного об`єднання консервної промисловості.

22 травня 1996 року радгосп «Черкаський» отримав Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та був реорганізований в Колективне сільськогосподарське підприємство «Черкаське», КСП «Черкаське» , яке 03 листопада 1998 року на підставі Рішення Черкаської міської ради .№ 935 отримано Державний акт на право колективної власності на землю.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради від 03.11.1998 року № 935 передано у колективну власність КСП «Черкаське» 590,2 га землі в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради №1042 від 17.12.1998 року затверджено матеріали по паюванню земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради, яким передбачено: кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) - 225 чоловік; вартість земельної частки (пай) 12 408 грн.; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 5184 грн.; розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах - 2,39 га.

В рішенні виконкому Черкаської міської ради від 18.01.2000 року №31 внесено зміни, в тому числі до п.3.1 рішення № 935 від 03.11.1998 року і зазначено, що залишено у державній власності 110,6 га земель в т.ч. землі резервного фонду - 85,8 га.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради № 492 від 22.05.2000 року затверджено матеріали по складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власників сертифікатів КСП «Черкаське», де вартість земельної частки (паю) - 9526 грн.; загальна площа земельних ділянок, що підлягають поділу на частки (паї) в натурі - 536,8 га, кількість земельних часток (паїв) - 225; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 3993 грн.

15 серпня 2016 року (вх. № 6321-2, 15.08.2016 року) ОСОБА_1 , звернувся до Черкаської міської ради з заявою про видачу сертифіката на земельну частку(пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Листом від 03.10.2016 року № 6321-2 Черкаською міською радою повідомлено ОСОБА_1 , що заяву залишено без розгляду.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 24 березня 2017 року у справі (№712/11721/16-ц) визнано за ОСОБА_1 , право на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Позивачу на його запит 29.11.2021 року ГУ Держгеокадастру у Черкаській області надано графічні матеріали із зазначенням земель резервного фонду (відповідно до матеріалів роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «Черкаське» Черкаської міської ради та Вергунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області), які не передані у власність чи постійне користування.

Водночас, відповідно до долучених до відзиву даних Черкаської міської ради, в усіх п`ятьох зазначених у графічних матеріалах земельних ділянок містобудівні потреби не відповідають діючій містобудівній документації міста Черкаси.

У частині другій статті 14Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до статті 5Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Частинами 1-3 статті 25ЗК України врегульовано порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Відповідно до частини 5 статті 25ЗК України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Згідно з частинами 10-11 статті 25ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

За змістом частини одинадцятої статті 118ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7Указу ПрезидентаУкраїни від8серпня 1995року №720/95«Про порядокпаювання земель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамі організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами КабінетуМіністрів Українивід 12жовтня 1995року №801 та від 04лютого 2004року №122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам № 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті3, частин четвертої і чотирнадцятої статті5 ЗК Українидля забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

Застаттею 1Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права на земельну ділянку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Крім того, Законом України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» (стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак саме міська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

В пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 323/323/17 та від 13 травня 2021 року № 311/3550/18 зазначено, що «у пункті 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормамиЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу ПрезидентаУкраїни від08серпня 1995року N720/95«Про порядокпаювання земель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамі організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність».

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги в частині того, що положеннями Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» передбачено можливість виділу земельних ділянок в натурі за рахунок земель запасу чи резервного фонду лише для певної категорії громадян, а належність позивача до якої судом не встановлено, є безпідставними.

У розглядуваній справі суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, встановив, що ОСОБА_1 має бути виділена земельна частка (пай) в натурі на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року (№712/11721/16-ц).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року № 2498-VIIIрозділ Х«Перехідні положення»ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»(01 січня 2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Оскільки усі землі КСП «Черкаське» в частині ріллі вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), а на частину у розпорядника резервного фонду (земель запасу) сформованого за рахунок земель КСП «Черкаське» органа самоврядування - Черкаської міської наявні обтяження та невідповідність місця розташування вимогам генерального плану м. Черкаси, тому позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу) і саме відповідач має здійснити забезпечення права позивача на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

При цьому, відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження відсутності земель запасу, що належать Черкаській міській раді та можуть бути виділені позивачу.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що, з врахуванням доказів наданих сторонами, відмова відповідача у виділенні частки (паю) в натурі є необґрунтованою та не відповідає, нормам чинного законодавства. За вказаних обставин порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню, шляхом зобов`язання виділити останньому в натурі земельну ділянку, не зазначаючи конкретного місця розташування.

Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі у частині того, що судом безпідставно зобов`язано виділити земельну ділянку саме сільськогосподарського призначення, оскільки вказане не передбачено жодним нормативно-правовим актом, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8серпня 1995року №720/95 установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Отже, вказаним Указом передбачено, що паюванню підлягають землі саме сільськогосподарського призначення, а не будь-якої іншої категорії земель.

Щодо способу захисту

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії.

Суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Відповідач у межах цієї справи протиправно не виділив позивачеві земельну ділянку (пай) в натурі, тому колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії є ефективним.

Щодо строків позовної давності

Згідно з приписами статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В суді першої інстанції Черкаською міською радою було подано заяву про застосування строків позовної давності та початком його відліку зазначено ухвалення судом рішення від 24 березня 2017 року, яким визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 2,38 в умовних кадастрових гектарах, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаський» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Колегія суддів, перевіривши такі доводи відповідача доходить висновку про їх помилковість, з огляду на те, що позивач з метою реалізації свого майнового права неодноразово звертався до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельних ділянок, які були передані у колективну власність КСП «Черкаське», на що отримував відмову з причин наявності обтяжень та невідповідність їх місць розташування вимогам генерального плану м. Черкаси.

Останнє клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 лютого 2022 року, було відхилено відповідачем рішенням від 18.08.2022 року №28-93.

Колегія суддів доходить висновку, що саме з вказаної дати починається перебіг позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, однак не дають підстав для скасування чи зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районногосуду м.Черкаси від11січня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2024 року.

Судді: