Постанова

від 08.01.2025 по справі 712/2967/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 712/2967/23

провадження № 61-8074св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Черкаська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2024 року у складі суддіПироженка С. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради про зобов`язання виділити земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що з 13 грудня 1960 року він працював у радгоспі «Черкаський» на різних посадах, включно до директора радгоспу. У подальшому був призначений заступником директора Черкаського консервного комбінату, а потім -генеральним директором Черкаського виробничого аграрного об`єднання консервної промисловості.

Зазначав, що 22 травня 1996 року радгосп «Черкаський» отримав свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та був реорганізований в Колективне сільськогосподарське підприємство «Черкаське» (далі - КСП «Черкаське»), яке на підставі рішення Черкаської міської ради від 03 листопада 1998 року № 935 отримало державний акт на право колективної власності на землю. Рішенням виконавчого комітету (далі - виконкому) Черкаської міської ради від 03 листопада 1998 року № 935 передано у колективну власність КСП «Черкаське» 590,2 га землі в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради від 17 грудня 1998 року № 1042 затверджено матеріали по паюванню земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради, яким передбачено: кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) - 225 чоловік; вартість земельної частки (пай) - 12 408 грн; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 5184 грн; розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах - 2,39 га.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради від 18 січня 2000 року № 31 внесено зміни, у тому числі, до пункту 3.1 рішення від 03 листопада 1998 року № 935 та зазначено, що у державній власності залишено 110,6 га земель, у тому числі, землі резервного фонду - 85,8 га.

Рішенням виконкому Черкаської міської ради від 22 травня 2000 року № 492 затверджено матеріали по складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власників сертифікатів КСП «Черкаське», де вартість земельної частки (паю) становить 9 526 грн; загальна площа земельних ділянок, що підлягають поділу на частки (паї) в натурі - 536,8 га, кількість земельних часток (паїв) - 225; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 3 993 грн.

Вказав, що 15 серпня 2016 року він звернувся до відповідача із заявою про видачу сертифіката на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради та листом Черкаської міської від 03 жовтня 2016 року № 6321-2 його повідомлено про залишення заяви без розгляду, у зв`язку із чим він був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав щодо відновлення права на отримання земельної частки (паю) в результаті розпаювання КСП «Черкаське».

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц визнано за ним право на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Посилався на те, що його право на земельну частку (пай) встановлено вказаним судовим рішенням, яке на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України, має преюдиційне значення, а повноваження щодо реалізації права на земельну ділянку частку (пай) на підставі вимог частини першої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) із земель комунальної власності покладено саме на Черкаську міську раду.

Зазначав, що неодноразово звертався до відповідача із заявами про виділення в натурі земельної ділянки, у задоволенні яких йому було відмовлено, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Черкаську міську раду виділити йому з резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Черкаську міську раду виділити ОСОБА_1 з резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що саме Черкаська міська рада повинна здійснити заходи щодо забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі за рахунок земель резервного фонду або земель запасу. Оскільки усі землі КСП «Черкаське» в частині ріллі вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), а на частину у розпорядника резервного фонду (земель запасу) сформованого за рахунок земель КСП «Черкаське» органу самоврядування - Черкаської міської наявні обтяження та невідповідність місця розташування вимогам генерального плану м. Черкаси, суди дійшли висновки, що позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

Суди попередніх інстанцій вважали, що право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі (№ 712/11721/16-ц), яке на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України, має преюдиційне значення, а повноваження щодо реалізації права на земельну ділянку частку (пай) на підставі вимог частини першої статті 122 ЗК України із земель комунальної власності покладені саме на Черкаську міську раду, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги Черкаської міської ради про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, зазначивши, що оскільки відповідач протиправно не виділив позивачеві земельну ділянку (пай) в натурі, тому обраний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії є ефективним.

Відхиляючи доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності апеляційний суд вказав, що оскільки у задоволенні останнього клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 лютого 2022 року позивачу було відмовлено рішенням Черкаської міської ради від 18 серпня 2022 року № 28-93, відтак саме зі вказаної дати починається перебіг позовної давності, а тому суд вважав, що строк позовної давності пропущено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Черкаська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2024 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року у задоволенні заяви Черкаської міської ради про зупинення виконання рішення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Черкаської міської ради мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилається на обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки ні рішення, ні дії чи бездіяльність відповідача не визнані протиправними, тому відсутні підстави для зобов`язання вчинити певні дії.

Вказує, що отриманню земельної ділянки у власність або користування передує процедура, визначена ЗК України, а саме отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, подальшого її погодження з наступним затвердженням, а не зобов`язання органу місцевого самоврядування виділити земельну ділянку. При цьому позивач не відноситься до жодної з категорій осіб, яким може бути виділена земельна ділянка із земель резервного фонду та/або земель запасу відповідно до абзацу 5 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позовна заява була подана у березні 2023 року, тобто через шість років з моменту виникнення права на земельну частку (пай) на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Черкаська міська рада вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14, від 17 лютого 2021 року у справі № 926/2260/19, від 14 червня 2022 року у справі № 15/68-10, від 29 червня 2022 року у справі № 664/1667/20, від 12 липня 2022 року у справі № 368/405/19, від 18 липня 2022 року у справі № 654/3398/19, від 10 серпня 2022 року у справі № 698/119/18, від 16 лютого 2023 року у справі № 520/562/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 520/7113/19, від 14 серпня 2023 року у справі № 520/562/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень Черкаська міська рада зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Посилається на те, що висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), а доводи касаційної скарги Черкаської міської радицих висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 13 грудня 1960 року працював в радгоспі «Черкаський» на різних посадах включно до директора радгоспу. У подальшому ОСОБА_1 призначений заступником директора Черкаського консервного комбінату, а потім -генеральним директором Черкаського виробничого аграрного об`єднання консервної промисловості.

У 1996 році радгосп «Черкаський» було реорганізовано в КСП «Черкаський» (том 1, а. с. 15).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 03 листопада 1998 року № 935 «Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею колективному сільськогосподарському підприємство «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради» передано у колективну власність КСП «Черкаське» 590,2 га землі в адміністративних межах Черкаської міської ради та видано державний акт на право колективної власності на землю (том 1, а. с. 16).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 17 грудня 1998 року № 1042 «Про затвердження матеріалів по паюванню земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» Черкаської міської ради та Вергунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області в адміністративних межах Черкаської міської ради» затверджено матеріали по паюванню земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради, яким передбачено: кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) - 225 чоловік; вартість земельної частки (пай) - 12 408 грн; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 5184 грн; розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах - 2,39 га (том 1, а. с. 17).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 18 січня 2000 року № 31 «Про внесення змін до пунктів 2, 3, 3.1, 3.3, 4, 5 рішення міськвиконкому від 03 листопада 1998 року № 935 «Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею колективному сільськогосподарському підприємство «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради» внесено зміни, зокрема, до пункту 3.1 рішення Черкаської міської ради від 03 листопада 1998 року № 935 та зазначено, що у державній власності залишено 110,6 га земель, у тому числі, землі резервного фонду - 85,8 га (том 1, а. с. 18).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 22 травня 2000 року № 492 «Про затвердження матеріалів по складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власників сертифікатів КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради» затверджено матеріали по складанню схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власників сертифікатів КСП «Черкаське», де вартість земельної частки (паю) становить 9 526 грн; загальна площа земельних ділянок, що підлягають поділу на частки (паї) в натурі - 536,8 га, кількість земельних часток (паїв) - 225; середня грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню - 3 993 грн (том 1, а. с. 19).

15 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаської міської ради із заявою за вх. № 6321-2 про видачу сертифіката на земельну частку(пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради (том 1, а. с. 20).

Листом Черкаської міської ради від 03 жовтня 2016 року за № 6321-2 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність подати відповідне клопотання для одержання безоплатно у власність чи користування земельної ділянки із земель комунальної власності (том 1, а. с. 21).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц, яке набрало законної сили 05 травня 2017 року, позов ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання права на земельну частку (пай) задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради (том 1, а. с. 22-23).

ОСОБА_1 на його запит 29 листопада 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надало графічні матеріали із зазначенням земель резервного фонду (відповідно до матеріалів роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «Черкаське» Черкаської міської ради та Вергунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області), які не передані у власність чи постійне користування (том 1, а. с. 40-45).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга Черкаської міської ради задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122, спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам від 22 серпня 2001 року № 14-17-2-П1580/4251 з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Статтею 13 вказаного Закону регламентовано питання використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв).

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року. Виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), а також Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 541/1512/21 (провадження № 61-3067св22).

У пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача на виділення (передачу) йому земельної ділянки площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості), порушено, оскільки рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позивач неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування з проханням виділити йому в натурі (на місцевості) земельну ділянку на підставі цього рішення суду, проте всі його звернення були безпідставно залишені без задоволення та питання про виділ (передачу) йому земельної ділянки не вирішене.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх правильними.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки судовими рішеннями у справі № 712/11721/16-ц визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 2,38 умовних кадастрових гектара, виділену із земель, переданих у колективну власність КСП «Черкаське» в адміністративних межах Черкаської міської ради, то ці обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України і вважаються встановленими у справі, що розглядається.

Більше того, Верховний Суд зазначає про помилковість доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 має пройти попередню процедуру отримання земельної ділянки й не відноситься до жодної з категорій осіб, яким може бути виділена земельна ділянка із земель резервного фонду та/або земель запасу відповідно до абзацу 5 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, відповідач повинен діяти у межах закону, а таким законом є пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 18 ЦПК України про обов`язковість виконання рішення суду.

Установлено, що відповідач до цього часу не виконав рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц, що може свідчити про умисне невиконання рішення суду.

Щодо доводів заявника про обрання позивачем неналежного способу захисту

Відповідно до частини першої статті 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2017 року у справі № 712/11721/16-ц, повноваження щодо реалізації такого права позивача, на підставі статті 122 ЗК України, покладені на Черкаську міську раду, яка ухиляється від виконання вказаного рішення суду, тому обраний позивачем спосіб захисту, а саме: зобов`язати Черкаську міську раду виділити йому з резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 2,38 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Черкаської міської ради в натурі (на місцевості) є належним.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17 (провадження № 61-9871св18), від 28 грудня 2022 року у справі № 392/779/18 (провадження № 61-20173св21).

Отже, посилання Черкаської міської ради у касаційній скарзі на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту є безпідставним, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм земельного законодавства України.

Щодо доводів заявника про наявність підстав для застосування строку позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплинула, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання виділити земельну ділянку 28 березня 2023 року

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі Черкаська міська рада, у тому числі, зазначала, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки рішенням Черкаської міської ради від 18 серпня 2022 року № 28-93 у задоволенні останнього клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 лютого 2022 року було відмовлено, тому саме зі вказаної дати починається перебіг позовної давності.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи Черкаської міської ради у поданій касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14, від 17 лютого 2021 року у справі № 926/2260/19, від 14 червня 2022 року у справі № 15/68-10, від 29 червня 2022 року у справі № 664/1667/20, від 12 липня 2022 року у справі № 368/405/19, від 18 липня 2022 року у справі № 654/3398/19, від 10 серпня 2022 року у справі № 698/119/18, від 16 лютого 2023 року у справі № 520/562/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 520/7113/19, від 14 серпня 2023 року у справі № 520/562/19, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Черкаської міської радизалишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець