Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/4912/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/4912/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від прокуратури - Чумаченко А.А.,

від позивача - Качмар І.О., Щедрик М.І., Корчинський В.Б.,

від відповідача - Гасяк Я.В.,

від третьої особи 1 - Васильченко Л.І.,

від третьої особи 2 - Цікало В.І.,

розглянувши апеляційні скарги Львівської обласної ради та Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/4912/23 (суддя Пукшин Л.Г., повний текст складено - 15.09.2023) за позовом Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до Львівської обласної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Профспілка працівників освіти та науки України; 2) Львівський національний університет імені Івана Франка, за участю Львівської обласної прокуратури про визнання частково недійсною ухвали Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність".

встановив наступне.

Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради про визнання частково недійсною ухвали Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність"

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ухвала Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність" - в частині віднесення до комунальної власності приміщення за адресою: м.Львів, вул.. Листопадового Чину, 6 (колишня вул. Міцкевича, 6) та пункту 65 Переліку будинків і споруд віднесених до обласної комунальної власності додатку до ухвали Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність", порушує права Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, як власника спірного майна, у зв`язку із чим підлягає визнанню недійсною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/4912/23 позов задоволено повністю; визнано частково недійсною ухвалу Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність" - в частині віднесення до комунальної власності приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (колишня вул. Міцкевича, 6) та пункту 65 Переліку будинків і споруд віднесених до обласної комунальної власності додатку до ухвали Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність".

Так, місцевий господарський суд, встановивши, що Львівська обласна рада народних депутатів, приймаючи спірну ухвалу щодо майна, яке належить профспілкам, діяла поза межами повноважень і ця ухвала порушує права та охоронювані законом інтереси позивача у справі, дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/4912/23 заяву Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4912/23 задоволено частково; стягнуто з Львівської обласної ради на користь Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн 00 коп.; в іншій частині заяви відмовлено; заяву Профспілки працівників освіти та науки України про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4912/23 задоволено частково; стягнуто з Львівської обласної ради на користь Профспілки працівників освіти та науки України витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн 00 коп.; в іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/4912/23 та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Крім цього, не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних відмовити у повному обсязі.

Також, Заступник керівника Львівської обласної прокуратури було подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023.

Апеляційні скарги відповідача та прокуратури мотивовані безпідставністю висновку суду першої інстанції щодо належності позивачу спірного майна, а також неможливістю перебування його у приватній власності, з огляду на наявність у такого майна статусу пам`ятки культурної спадщини.

Представники апелянтів - прокуратури та відповідача у справі в судовому засіданні підтримали вимоги за апеляційними скаргами та просили їх задовольнити.

Представники позивача та третіх осіб заперечили проти задоволення апеляційних скарг та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.

Львівською обласною радою Х-тої сесії 1-го демократичного скликання народних депутатів прийнято ухвалу за № 236 від 04.06.1992 «Про обласну комунальну власність», згідно якої пунктом 65 Переліку будинків і споруд віднесених до обласної комунальної власності (як додатку до цієї ухвали Львівської обласної ради), приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (колишня вул. Міцкевича) віднесено до комунальної власності.

За твердженнями позивача вказана ухвала в частині пункту 65 Переліку будинків і споруд віднесених до обласної комунальної власності порушує його права, як власника спірного Будинку вчених, а тому в цій частині має бути визнана недійсною.

Місцевий господарський суд, встановивши обставини належності спірного майна позивачу та не передання його до комунальної власності, задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів, не погоджується із висновками, наведеними місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Щодо обраного позивачем способу захисту та наявності права на позов.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання частково недійсною ухвали Львівської обласної ради Х-ої сесії І-го демократичного скликання народних депутатів №236 від 04.06.1992р. "Про обласну комунальну власність".

Факт володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

Отже, колегія суддів зазначає, що хоча на день винесення оскаржуваного акту (ухвали) Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України не була власником, проте вважає себе власником спірного майна на даний час, з огляду на наявність Свідоцтва про право власності № Г-01337 від 19.04.2005, вона наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права.

Щодо суті позовних вимог.

Так, спір у межах цієї справи виник щодо права власності на приміщення за адресою: місто Львів, вулиця Листопадового Чину (Міцкевича), 6 - Будинок вчених.

Місцевий господарський суд у рішенні вказав, що відповідно до постанови Ради Міністрів Української ССР № 641 від 22.04.1948 «Про організацію у місті Львові Будинку Вчених» Будинок вчених був переданий Львівському обкому профспілки працівників вищих шкіл, правонаступником якого є, зокрема, позивач.

Колегія суддів вказує, що постанова Ради Міністрів Української ССР № 641 від 22.04.1948 року передбачала саме організацію в м. Львові Будинку вчених на базі Львівського Будинку культури працівників науки і мистецтва

Другим пунктом вказаної постанови визначено, що через зміни постанови «Совнаркома УССР» і ЦК КП(б)У від 12.07.1945 року № 1075 Республіканському комітету профспілки робітників вищої школи і наукових закладів передати «Львівський Будинок культури робітників науки і мистецтва» зі всім обладнанням і наявним штатом працівників для організації Будинку вчених.

Також суд зазначив в рішенні, що Постановою Політбюро ЦК КП від 21.04.1948 та Постановою виконкому Львівської обласної ради депутатів від 03.05.1948 на виконання постанови Ради Міністрів Української ССР № 641 від 22.04.1948 зобов`язано передати Будинок вчених Львівському обкому профспілки працівників вищих шкіл.

Однак, Постанова Політбюро ЦК КП прийнята 21.04.1948, тобто до постанови Ради Міністрів Української ССР № 641 від 22.04.1948, а не на виконання її.

В свою чергу, постановою виконкому Львівської обласної ради депутатів від 03.05.1948 вирішено: «обкомові спілки робітників вищих шкіл передати будинок культури робітників науки та мистецтва, оформивши передачі актами. Для передачі вищезазначеної установи створити комісію в складі представників облвідділу культосвітньої роботи, облвідділу комунального господарства та обкому спілки робітників вищих шкіл».

Так, вказаний документ зобов`язує «Обласний відділ культосвітніх установ» (тов. Ковинева) передати «Обкомові спілки робітників вищих шкіл» з усім устаткуванням та наявним штатом «Будинок культури робітників науки і мистецтва».

Слід зазначити, що адреса вказаного «Будинку культури робітників науки і мистецтва» в жодному із документів не згадується.

Крім цього, пункт 1 постанови виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів № 479 від 03.05.1948 року зобов`язував «Обласний відділ культосвітніх установ» (тов. Ковинева) оформити передачу відповідним актом приймання-передачі.

Відповідного акту позивачем подано не було.

В рішенні місцевий господарський суд також зазначив, що згідно висновку про реєстрацію будинковолодіння на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Львівським міським житловим управлінням 17.06.1955 № 407 на підставі постанови Ради міністрів Української ССР № 641 від 22.04.1948, перебуває у власності Центрального комітету профспілки працівників культури.

Вказане Свідоцтво в матеріалах справи відсутнє.

Отже, вказана обставина не підтверджена належними доказами.

Колегія суддів погоджується із доводами прокуратури про те, що профспілка працівників освіти і науки та профспілка працівників культури є різними профспілковими організаціями.

Так, згідно інформації з офіційного сайту Федерації професійних профспілок України, професійна спілка працівників культури Україні утворена на 1-му Установчому з`їзді 30.09.1990, як правонаступниця Української республіканської професійної організації працівників культури, що діяла з 1953 року.

З 1922 до 1934 року діяла Профспілка працівників освіти УСРР, яка об`єднувала працівників шкіл, дитячих садків, дитячих будинків, наукових установ, вузів, політосвітустанов.

В 1934 році Профспілка працівників освіти була реорганізована і замість неї в союзних республіках були створені самостійні профспілки: Профспілка працівників початкових і середніх шкіл; Профспілка працівників вищої школи і наукових установ; Профспілка працівників дошкільних установ. У 1948 році Профспілка працівників початкових і середніх шкіл об`єдналася з профспілкою працівників дошкільних установ.

Після об`єднавчих процесів 1948-1956 років Профспілка отримала назву «Профспілка працівників освіти», а республіканський орган - Центральний комітет Профспілки працівників освіти УРСР.

У жовтні 1957 року профспілки працівників освіти всіх союзних республік об`єдналися в одну організацію, до якої увійшла Профспілка працівників вищої школи і наукових установ УРСР.

У зв`язку з утворенням в листопаді 1988 року Державного комітету по народній освіті Союзу РСР галузеву Профспілку було перейменовано в Профспілку працівників народної освіти і науки УРСР, а республіканський орган одержав назву «Український республіканський комітет Профспілки працівників народної освіти і науки».

З огляду на викладене, профспілка працівників культури є самостійною профспілковою організацією.

Матеріали справи не містять доказів того, яким чином відбувався перехід речових прав на Будинок вчених у 1948 року від «Республіканського комітету профспілки робітників вищої школи і наукових закладів» до «Обкомому спілки робітників вищих шкіл», а з 1948 року до 2000 року від «Обкомому спілки робітників вищих шкіл» до «Профспілки працівників освіти і науки України».

Слід зазначити, що Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, як юридична особа, була утворена лише 27.03.2000 року.

Окрім цього, слід звернути увагу, що на момент утворення Будинку вчених станом на 1948 рік та передачі його майна Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи та наукових установ діюче на той час законодавство не передбачало існування такої форми власності як право власності профспілкових організацій.

Статтею 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року було встановлено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів,

власність кооперативних об`єднань).

До 1991 року законодавство не розрізняло загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності. З розпадом СРСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного і комунального майна.

15 квітня 1991 року введено в дію Закон УРСР «Про власність», яким розмежовано державну та комунальну власність. Статтею 31 цього Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Частиною першою статті 35 цього Закону було встановлено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

05 листопада 1991 року Кабінетом Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього Переліку до комунальної власності передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» № 311 від 05.11.1991 року, окрім затвердження Переліку державного майна України, яке передається до комунальної власності було установлено, що усе державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Тобто, після проголошення незалежності України 24.08.1991 року, державою було визначено правові підстави, умови та механізм розмежування усього майна на державну та комунальну власність.

15.04.1991 року набрав чинності Закон Української РСР «Про власність», який був введений в дію постановою Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» № 885-ХП від 26.03.1991 року.

Стаття 31 Закону Української РСР «Про власність» передбачала, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ст. 32 Закону Української РСР «Про власність», суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною) власністю» № 311 від 05.11.1991 року затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної власності).

Пунктом 3 вказаної постанови передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Ухвалою № 236 від 04.06.1992 року Львівська обласна Рада народних депутатів, керуючись ст. 35 Закону України «Про власність» та вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року, затвердила Перелік будинків і споруд, які відносяться до спільної власності сіл, селищ і міст Львівської області.

Так, пунктом 65 Переліку будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності, визначено «Будинок вчених» по вул. Міцкевича, 6 (тепер - вул. Листопадового Чину) у м. Львові - історичну будівлю в центральній частині міста Львова, яка була збудована у 1897-1898 роках.

Таким чином, Будинок вчених був у законний спосіб визначений обласною комунальною власністю, з огляду на викладені вище положення чинного на той час законодавства.

Окрім наведеного, колегія суддів враховує наступне.

Постановою Верховної Ради України № 2168-ХІІ від 05.03.1992 року, якою було введено в дію Закон України «Про Представника Президента України» встановлено, що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міста Києва формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється. Їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міста Києва, передається в розпорядження відповідної місцевої державної адміністрації.

Розпорядженням Представника Президента України № 31 від 07.05.1992 року було утворено Львівську обласну державну адміністрацію, а розпорядженням № 48 від 14.05.1992 року затверджено її склад.

Таким чином, у зв`язку з реформою державного управління та утворенням Львівської обласної державної адміністрації, припиненням виконавчих комітетів обласних рад та переходу права розпорядження комунальним майном області до обласної державної адміністрації, у складі Львівської обласної державної адміністрації розпорядженням № 48 від 14.05.1992 року утворено Фонд комунального майна Львівської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 260 від 08.07.1992 року затверджено Тимчасове положення про Фонд комунального майна Львівської обласної державної адміністрації (далі - Тимчасове положення).

Пунктами 1.1., 2.1.1 Тимчасового положення було визначено, що Фонд комунального майна Львівської обласної державної адміністрації створюється на підставі розпорядження Представника Президента України у Львівській області №48 від 14.05.1992 року та ухвали Львівської обласної ради № 232 від 03.06.1992 року для здійснення повноважень щодо управління комунальною власністю Львівської області; основними завданнями Фонду є здійснення управління майном, що належить до комунальної власності Львівської області, облік об`єктів комунальної власності Львівської області та визначення статусу цих об`єктів, тощо.

На виконання вказаних вище вимог чинного на той час законодавства, ухвалою № 232 від 03.06.1992 року Львівська обласна рада народних депутатів делегувала Львівській обласній державній адміністрації повноваження з розпорядження майном, що є у комунальній власності Львівської області.

Відтак, у зв`язку з утворенням 07.05.1992 року Львівської обласної державної адміністрації, майно, що належало до комунальної власності області, було передано в розпорядження Львівській обласній державній адміністрації, в тому числі і Будинок вчених.

Саме у зв`язку з цим Будинок вчених 25.08.1992 року був облікований за Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи і довідкою про приналежність будинковолодіння під реєстровим номером № 21710715166.

Рішенням № 232 від 08.10.1997 року Львівська обласна рада встановила, що усі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації з питань управління майном, що є у комунальній власності Львівської області, видані до прийняття цього рішення - вважаються погодженими.

Рішенням № 21 від 16.06.1998 року Львівська обласна рада делегувала Львівській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління об`єктами, які є в обласній комунальній власності.

Згодом, розглянувши інформацію про виконання ухвал та рішень Львівської обласної ради щодо передачі до комунальної власності Львівської обласної ради будинків і споруд, Львівська обласна рада 01.10.1998 року прийняла рішення № 65, яким було визнано незадовільним стан щодо виконання ухвал і рішень обласної ради про передачу будинків і споруд до обласної комунальної власності та стан розрахунків за передане в оренду майно. Як вбачається із пункту 24 додатку до вказаного рішення організація, на балансі якої перебуває Будинок вчених, не встановлено.

Слід також зазначити, що у рішенні Львівської обласної ради №65 від 01.10.1998 року зазначено, що станом на 01.10.1998 року Будинок вчених відноситься до комунальної власності області без встановленого балансоутримувача.

Також, при прийнятті даної постанови колегією суддів враховується наступне.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» (був чинним з 13.07.1978 по 12.07.2000 року), усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою. Пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян. Всі виявлені на території Української PСP об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше непередбачено законом.

Згідно з ст. 7 Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» державне управління в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам`яток відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 8 Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури», виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Так, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 130 від 26.02.1980 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» погоджено включити казино, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича, 6 в списки пам`яток архітектури УРСР, що охороняються державою.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави стверджувати, що відповідно до діючого на той час Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» приміщення, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича,6, з прийняттям рішення 1980 року набуло статусу пам`ятки культурної спадщини місцевого значення.

12.07.2000 року набрав чинності Закон України «Про охорону культурної спадщини», який у пункті 3 Прикінцевих положень передбачав, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`яткам відповідно до цього Закону.

23.02.2005 року набрав чинності Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», статтею 1 якого заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Згодом, Законом України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» було затверджено Перелік цих пам`яток, до якого внесено «Будівлю Шляхетського казино», 1896 року за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (охоронний номер 181), як пам`ятку культурної спадщини, що не підлягає приватизації.

Таким чином, вказане нерухоме майно не могло перебувати у приватній власності.

З огляду на викладене, оскаржувана ухвала Львівської обласної Ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 року в частині віднесення до комунальної власності приміщення за адресою: м.Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (колишня вул. Міцкевича,6) є законною та підстави для визнання її недійсною відсутні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги прокуратури та відповідача підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 07.09.2023 - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи задоволення апеляційних скарг, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у справі.

Стосовно апеляційних скарг прокуратури та відповідача на додаткове рішення від 27.09.2023, слід зазначити наступне.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/4912/23, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 також підлягає скасуванню, з відмовою у задоволенні заяв про його ухвалення.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Львівської обласної ради та Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/4912/23 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/4912/23 про задоволення позову скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/4912/23 скасувати.

4. У задоволенні заяв Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України та Профспілки працівників освіти та науки України про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4912/23 відмовити.

5. Стягнути з Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на користь Львівської обласної прокуратури 4 026 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Стягнути з Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на користь Львівської обласної ради 4 026 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови (враховуючи перебування судді Барсук М.А. у відпустці з 25.04.2024 по 26.04.2024) складено: 29.04.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко