Рішення

від 23.04.2024 по справі 447/2960/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/447/65/24 Справа №447/2960/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

23.04.2024 Миколаївський районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Друзюк М.М.

секретар судового засідання Іськів О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, -

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5

встановив:

Стислий виклад обставин справи.

Позивач подав до Миколаївського районного суду Львівської області позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради (далі по тексту КНП «Новороздільська міська лікарня»), третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 04.09.2023 у справі № 447/2810/22 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Зазначає, що 14.08.2020 близько 16:00 год його дружина ОСОБА_6 із власної необережності випала із балкону власної квартири. 17.08.2020, на фоні погіршення самопочуття, що проявляюсь у скаргах на біль в області тазу та утрудненого дихання, у супроводі сина ОСОБА_6 звернулась за медичною допомогою до лікаря-ортопеда-травматолога хірургічного відділення КНП «Новороздільська міська лікарня» ОСОБА_2 , яким проведено огляд хворої ОСОБА_6 , за результатами якого рекомендовано проведення рентгенографії кісток черепа, грудної клітки і лівого кульшового суглобу, яке було проведено лікарем-рентгенологом ОСОБА_7 у той же день. Відповідно до записів рентгенологічного обстеження, яке міститься у медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_6 зазначено: підозра на переломи 6-7-8 ребер справа зі зміщенням, множинні переломи сідничної донної кістки зі зміщенням та травматичне порушення цілісності (розходження) симфіза (до 6-7мм). За результатами проведеного рентгенографічного дослідження ОСОБА_2 призначено ОСОБА_6 прийом медичних препаратів, таких як: « ОСОБА_8 », «Серрата», « ОСОБА_9 », «Омепразол», та скеровано на амбулаторне лікування за місцем проживання. За період амбулаторного лікування з 17.08.2020 по 26.08.2020 стан ОСОБА_6 значно погіршився, внаслідок чого 26.08.2020, о 13:30 год. бригадою екстреної медичної допомоги ОСОБА_6 доставлено до відділення інтенсивної терапії КНП «Новороздільська міська лікарня» в край важкому стані, де 29.08.2020 констатовано її біологічну смерть. Таким чином, ОСОБА_2 будучи 17.08.2020 на робочому місці, виконуючи свої професійні обов`язки щодо забезпечення якості лікувально-діагностичного процесу, повноцінного обслуговування та догляду за хворими, здійснюючи надання медичної допомоги ОСОБА_6 , в порушення вимог п. «а». п. «е» ч. І ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров?я» від 19.11.1992, Уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги «Політравма» затвердженого 02.01.2020 головним лікарем КНП «Новороздільська міська лікарня», п. 45«Лікар-ортопед-травматолог» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом МОЗ України №117 від 29.03.2002, п.. 2.1,2.2., 2.3, 2.4., 2.5., 2.6. 2.7. 2.8 2.9. 3.5 3.6, 3.10, 4.1., 4.2.,5.1. 5.2, 5.3., 5.4., 5.5.,5.0., 5.7., 5.8., 5.9., 5.10. 5.11., 5.12. Посадової інструкції лікаря ординатора-ортопеда-травматолога хірургічного відділення КНП «Новороздільська міська лікарня», затвердженої головним лікарем від 02.01.2019 володіючи спеціальністю «ортопедія і травматологія», несучи персональну відповідальність за надання медичної допомоги ОСОБА_6 на до госпітальному етапі, неналежно виконав свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для останньої, зокрема під час звернення 17.08.2020 не в повному обсязі провів огляд та зібрав анамнез захворювання пацієнта, внаслідок чого, не виставив жодного діагнозу та не вжив відповідних заходів для її госпіталізації на момент звернення. Враховуючи отримання ОСОБА_6 травми тіла внаслідок падіння з висоти другого поверху житлового будинку, що свідчить про політравму, ОСОБА_2 недооцінив стан хворої, не забезпечив термінової госпіталізації на стаціонарне лікування, яке б забезпечило проведення інших обстежень, що дали б змогу встановити правильний діагноз та виявити ушкодження, а саме: тупої травми тіла у вигляді переломів ребер з обох сторін, кісток тазу зліва, ушкодження капсули та тканин печінки. Таким чином, ОСОБА_6 протягом дев`яти днів перебувала за місцем свого проживання без належної медичної допомоги, що у свою чергу негативно впливало на перебіг травматичного процесу. Запізніла госпіталізація ОСОБА_6 призвела до незворотних змін, зокрема на фоні тупої травми тіла, яка ускладнилась внутрішніми кровотечами у плевральну та черевну порожнину та у м`які тканини в ділянках переломів з подальшим нагноєнням, що призвели до сепсису і поліогранної недостатності та настання її смерті в КНП «Новороздільська міська лікарня». Тобто, між неналежним виконанням своїх медичних обов`язків ОСОБА_2 і смертю ОСОБА_6 є прямий причинно-наслідковий зв`язок, що підтверджується висновком експерта №30 від 26.07.2022, в якому вказано, що у випадку госпіталізації ОСОБА_6 одразу після отримання політравми (14.08.2020), обстеження її у повному об`ємі, при виявленні пошкодження печінки та своєчасному наданні необхідної медичної допомоги, можна було б попередити настання смерті.

Як зазначає позивач, внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 померла його близька людина - дружина, що є невідновлюваною втратою, горем, яке прийшло в його сім`ю з вини лікаря, що завдало моральних страждань, які ґрунтуються на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами. Його дружина ОСОБА_10 була опорою у житті, близькою та найдорожчою людиною, яка завжди прийде на допомогу, надасть свою підтримку та любов, зі смертю якої втратив впевненість у завтрашньому дні, адже Ганна завжди йому допомагала. Спричинення моральних та фізичних страждань, викликали негативні зміни у житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні: важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя. знижений та нестійкий настрій. порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга. нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів. почуття образи, обурення, приниженої гідності. Також зазначив, що після вказаної події у нього почались проблеми з сном, швидка втомлюваність, пасивність, нервозність, емоційна напруга. Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з КНП «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 20.09.2023 у справі відкрито провадження і призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження на 04.10.2023. Відповідачу визначено строк для подання відзиву, заперечень.

Ухвалою суду від 04.10.2023 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Друзюк М.М. у цій справі.

На адресу суду 13.10.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому просить в позові відмовити, обґрунтовуючи тим, що для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за ст. 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Вказує, що позивач в порушення вказаних вимог не довів належними та допустимими доказами наявність шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями медичних працівників та смертю людини та як наслідок нанесення шкоди (матеріальної, моральної), також не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди на суму 1 000 000 грн. Просив врахувати позицію касаційного суду проте, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Ухвалою підготовчого засідання від 06.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті .

У судовому засіданні від 08.01.2024 протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви представників відповідача - адвокатів Годись Н.В. та ОСОБА_4 про відвід адвоката Ратича Т.М., оскільки нормами цивільного процесуального кодексу не передбачено можливості подання такої заяви.

Розгляд справи за клопотаннями учасників справи та їхніх представників неодноразово судом відкладався.

У письмових поясненнях представник третьої особи просив в позові відмовити, оскільки ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/2810/22 від 01.09.2023 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 49 КК України, не було встановлено незаконності дій ОСОБА_2 стосовно хворої ОСОБА_6 та його вини у смерті останньої. Зазначає, що позовна заява не містить посилання на конкретні докази, які підтверджують незаконність дій ОСОБА_2 , а також що ці дії перебувають у причинному зв`язку зі смертю хворої ОСОБА_6 , не містить жодного обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди, який не відповідає вимогам розумності, справедливості та є безпідставно завищеним, а тому просить відмовити в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Стосовно клопотання представника відповідача адвоката Годись Н.В. про відкладення розгляду справи, суд не вбачає підстав для задоволення такого, з огляду на те, що судовий розгляд справи неодноразово відкладався, дата наступного судового засідання узгоджувалася з представником відповідача, яка висловила свою позицію у вступному слові.

Позивач та його представник адвокат Ратич Т.М., у судовому засіданні поданий позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі. Зазначили, що протиправність дій лікаря ОСОБА_2 , який надавав медичну допомогу повністю підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Представник відповідача адвокат Ощипок В.С. та представник третьої особи адвокат Андріїв В.І. у судовому засіданні просили в позові відмовити, з огляду на доводи та міркування, які викладені ними в заявах.

Суд, заслухавши у судовому засіданні доводи представників сторін та позивача, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 23.07.1977, укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_12 » (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02.09.2020, померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років(а.с.12).

Згідно з висновком експерта (комісійна судово-медична експертиза) КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 30 від 26.07.2020, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , з якої вбачається, що причиною смерті ОСОБА_6 була тупа травма тіла у вигляді переломів ребер з обох сторін, кісток тазу зліва, розриву печінки, яка ускладнилась внутрішніми кровотечами у плевральні і черевну порожнини та у м`які тканини в ділянках переломів з подальшим нагноєнням, що привело до виникнення сепсису і полі органної недостатності. Смерть ОСОБА_6 настала від сепсису і поліорганної недостатності, внаслідок отриманої травми тіла - політравми.

На догоспітальному етапі, при первинному зверненні ОСОБА_6 з політравмою за медичною допомогою до травматолога ОСОБА_16 , будь-які записи про скерування хворої на госпіталізацію з амбулаторній карті відсутні. Такі дії лікаря не відповідають Уніфікованому клінічному протоколу екстренної медичної допомогу «Політравма», а саме п. 3.1.2.4 «Госпіталізація», яким передбачено термінову госпіталізацію пацієнта, оскільки виконання цього пункту зменшує кількість випадків виникнення незворотніх фатальних порушень на ранньому госпітальному етапі. У даному випадку хвора до 25.08.2020р. перебувала вдома, без медичної допомоги, що негативно вплинуло на перебіг травматичного процесу, а саме - внаслідок приєднання інфекції розвинувся сепсис, який супроводжувався поліорганною недостатністю.

На стаціонарне лікування ОСОБА_6 була доставлена бригадою швидкої допомоги 26.08.2020 у важкому стані з явищами сепсису. За період перебування у лікарні (з 26 по 29.08.2020) лікарями не були діагностовані переломи ребер зліва, розрив печінки і перитоніт. Медикаментозне лікування було призначено у достатньому об`ємі, відповідно її стану, окрім хірургічної санації вогнища інфекції у черевній порожнині. На даному етапі у зв`язку із генералізацією інфекційного процесу і недіагностованим при житті розривом печінки та перитонітом, неможливо було попередити настання смерті. Комісія не виключає, що у випадку госпіталізації ОСОБА_6 одразу після отримання політравми, обстеженні її у повному об`ємі, при виявленні пошкодження печінки і своєчасному наданні необхідної медичної допомоги, можна було попередити смерть.

Відповідно до ухвали Миколаївського районного суду Львівської області у справі №447/2810/22 від 04.09.2023 клопотання захисника обвинуваченого про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження за №12020140360000352, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.10.2020 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Цивільний позов ОСОБА_1 до КНП «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Аналіз положень статей 11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

На момент вчинення ОСОБА_2 протиправних, за твердженням позивача, дій, останній перебував на посаді лікаря ортопеда-травматолога КНП «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради та виконував свої трудові обов`язки, в зв`язку з чим цивільно-правову відповідальність за спричинені ОСОБА_2 збитки несе його роботодавець.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної, є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18) зазначив, що у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з ч. 4 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18 вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2023 у справі №523/10085/19 (пункт 58), Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

На розгляді Миколаївського районного Львівської області у 2022 році перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 140 КК України (справа № 447/2810/22). ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні наданий статус потерпілого.

Ухвалою Миколаївського районного Львівської області від 04.09.2023 у справі № 447/2810/22, яка набрала законної сили 12.09.2023, задоволено клопотання захисника ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України в зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140360000352 від 08.10.2020 про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 140 КК України закрито. Цивільний позов залишено без розгляду, роз`яснивши потерпілому ОСОБА_1 право на звернення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з обвинувальним актом, враховуючи отримання ОСОБА_6 травми тіла внаслідок падіння з висоти другого поверху житлового будинку, що свідчить про політравму, лікар -ортопед-травматолог ОСОБА_2 недооцінив стан хворої, та як медичний працівник не забезпечив термінової госпіталізації на стаціонарне лікування, яке б забезпечило проведення інших обстежень, що дали б змогу встановити правильний діагноз та виявити ушкодження, а саме: тупої травми тіла у вигляді переломів ребер з обох сторін, кісток тазу зліва, ушкодження капсули та тканин печінки.

Таким чином, ОСОБА_6 протягом дев`яти днів перебувала за місцем свого проживання без належної медичної допомоги, що у свою чергу негативно впливало на перебіг травматичного процесу. Запізніла госпіталізація ОСОБА_6 призвела до незворотних змін, зокрема на фоні тупої травми тіла, яка ускладнилась внутрішніми кровотечами у плевральну та черевну порожнину та у м`які тканини в ділянках переломів з подальшим нагноєнням, що призвели до сепсису і поліогранної недостатності та настання її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в КНП «Новороздільська міська лікарня».

Тобто, внаслідок неналежного виконання своїх медичних обов`язків лікарем - ортопед-травматологом ОСОБА_2 і смертю ОСОБА_6 є прямий причинно-наслідковий зв`язок, що підтверджується висновком експерта №30 від 26.07.2022.

Відповідно до висновку експерта №30 від 26.07.2022, за результатами комісійної судово-медичної експертизи, отриманого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2 , експерти дійшли висновку, зокрема: « ОСОБА_6 впала з висоти другого поверху і отримала політравму, а тому потребувала обов`язкової госпіталізації, як одразу після падіння, так і у подальшому, при звертанні за допомогою до лікаря ОСОБА_2 , який у своїх діях не дотримався положень Уніфікованого клінічного протоколу екстренної медичної допомоги «Політравма» і не скерував її ургентно на госпіталізацію. Комісія не виключає, що у випадку госпіталізації ОСОБА_6 одразу після отримання політравми, обстеженні її у повному об`ємі, при виявленні пошкодження печінки і своєчасному наданні необхідної медичної допомоги, можна було попередити смерть».

Як випливає зі змісту мотивувальної частини ухвали Миколаївського районного Львівської області від 04.09.2023 у справі № 447/2810/22, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 підтримав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав і закриття кримінального провадження відносно нього з цих підстав. Така згода викладена ним усно в судовому засіданні.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження.

Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №398/571/15ц зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальнокараного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_2 був обізнаний щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловив свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави.

Суд зазначає, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п.1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодування заподіяної її діяннями шкоди.

Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, суд відхиляє покликання представника відповідача про безпідставність позовних вимог на те, що його вина не встановлена вироком суду чи іншими судовим рішенням, оскільки це суперечить нормам закону. Виправдувального вироку у кримінальному провадженні немає, а закриття справи у зв`язку з закінченням строку давності не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 № 3. Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к, 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, 10 червня 2021 року у справі № 640/11750/17, 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 тощо.

У цій справі обов`язок щодо спростування доводів позивача та доведення відсутності вини ОСОБА_2 у завданні йому шкоди покладається на сторону відповідача та третьої особи (оскільки вони заперечували проти позовних вимог), які будь-яких належних та допустимих доказів на спростування презумпції вини заподіювача шкоди та позиції позивача не надали.

З урахуванням встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність факту заподіяння йому діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця-заподіювача шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою , смертю його дружини, є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та його вини в завданні такої моральної шкоди.

При цьому, суд зазначає, що під час розгляду в суді клопотань про призначення у цій цивільній справі судової експертизи для встановлення (спростування) відповідних причинно-наслідкових зв`язків представниками відповідача та третьої особи не заявлялося.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків, померла його дружина ОСОБА_6 , внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях внаслідок втрати дружини, через близької йому людини, що спричинило негативні зміни у його житті, які полягали у наступному: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності. Також зазначив, що після вказаної події у нього почались проблеми з сном, швидка втомлюваність, пасивність, нервозність, емоційна напруга, що спричинило йому моральну шкоду, розмір якої він оцінює у 1 000 000 грн.

Суд визначає розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При оцінці обґрунтованості вимог позивача у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.12.2020 в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що у відповідача виник обов`язок з відшкодування завданої шкоди, в даному випадку стороні позивача, як потерпілій особі.

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 213/4098/18.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок суспільно-небезпечних дій ОСОБА_2 , навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я позивача, можуть свідчить про заподіяння йому моральної шкоди.

Отже, негативні емоції позивача перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями ОСОБА_2 , внаслідок яких позивач втратив близьку йому людину, що завдало йому моральної шкоди.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи представника відповідача та третьої особи щодо відсутності доказів моральних страждань, оскільки внаслідок втрати близької людини позивач беззаперечно пережив душевні страждання.

За таких обставин, з`ясувавши усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача (з 2020 року і по даний час), виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також враховуючи те, що відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до надмірного збагачення, беручи до уваги втрату позивачем близької людини, суд дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивача моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судових дебатих представник позивача ОСОБА_3 заявив усне клопотання про подання у передбачений законом строк доказів понесення стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Новороздільська міська лікарня» Новороздільської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.

Призначити судове засідання для вирішення питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу на 01.05.2024 об 10 год 00 хв.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано

Повні найменування та ім`я сторін

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Новороздільська міська лікарня"Новороздільської міської ради, код ЄДРПОУ 20764314, місцезнаходження вул. Винниченка, 37, м.Новий Розділ Стрийський район, Львівська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 01.05.2024.

Суддя Друзюк М. М.