Ухвала

від 24.04.2024 по справі 760/24085/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 760/24085/21

провадження № 61-4700ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 наухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годованюка Сергія Петровича, начальника Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костенко Людмили Іванівни, заінтересована особа - Приватне акціонерне товариство «Консультаційна компанія «Енергетичний консалтинг»,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годованюка С. П. (далі -державний виконавець Годованюк С. П.), начальника Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костенко Л. І., заінтересована особа - Приватне акціонерне товариство «Консультаційна компанія «Енергетичний консалтинг», у якій просив суд:

визнати незаконною бездіяльність начальника Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костенко Л. І. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 760/8820/16-ц від 26 вересня 2017 року, яка виразилась у непроведенні перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року та ненаданні відповіді за результатами розгляду цієї скарги;

визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Годованюка С. П. щодо невчинення ним усіх визначених Законом України «Про виконавче провадження» дій щодо розшуку боржника - ПАТ «Консультаційна компанія «Енергетичний консалтинг» (ідентифікаційний код: 24739566) та його майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу;

визнати неправомірними дії державного виконавця Годованюка С. П. щодо повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;

визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Годованюка С. П. про повернення виконавчого документа стягувачу.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року у справі № 760/8820/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Консультаційна компанія «Енергетичний консалтинг» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача 97 340,48 грн. 26 вересня 2017 року видано виконавчий лист. 24 липня 2018 року державний виконавець Годованюк С. П. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 у цій справі.

19 серпня 2021 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Підставою повернення зазначено пункт 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем встановлено, що у боржника нібито відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Скаржник із даною постановою не погоджується, оскільки постановою про відкриття виконавчого провадження боржника було зобов`язано подати декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (п. 2 постанови). Проте дана вимога державного виконавця боржником та його керівником виконана не була, що підтверджується відсутністю декларації про доходи та майно боржника у матеріалах виконавчого провадження, тобто боржник та його керівник ухиляються від виконання законних вимог державного виконавця. За фактом неподання боржником декларації про доходи та майно, державний виконавець: не вчинив усіх заходів для виявлення майна боржника та притягнення його посадових осіб до відповідальності за невиконання законних вимог державного виконавця. Крім цього, відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження підтверджено, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державний виконавець в порушення вимог частини першої статті 54 Закону № 1404, п. 2 розділу VIII Інструкції, не звертався до боржника або відповідних державних органів (Головне управління регіональної статистики, Головне управління ДПС у м. Києві) за інформацією про дебіторську заборгованість боржника та не витребував від них копії балансу боржника за 2017-2020 роки; не виходив за юридичною адресою місцезнаходження боржника для виявлення його майна та керівних органів; не вчинив дій щодо встановлення ідентифікуючих (персональних) даних керівника боржника ОСОБА_2 ; не направив до Державної прикордонної служби України запити з метою з`ясування факту перетинання керівником боржника ОСОБА_3 державного кордону України та державним виконавцем Годованюком С. П. не було вжито заходів щодо підготовки до суду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника; не здійснено звернення до правоохоронних органів із поданням про притягнення до кримінальної відповідальності керівника боржника за невиконання рішення суду, перешкоджання при його виконанні та ухилення від його виконання; матеріали виконавчого провадження не містять інформації щодо притягнення винуватих у невиконанні законних вимог державного виконавця осіб до адміністративної відповідальності в порядку ст. 188-13 КУпАП та в разі їх неявки на вимогу державного виконавця вжиття заходів застосування приводу.

19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Костенко Л. І. зі скаргою на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка була зареєстрована виконавчою службою 22 жовтня 2020 року за вх. № 52453/178-26. Проте начальник Костенко Л. І. скаргу ОСОБА_1 не розглянув, виконавче провадження не перевірив, що підтверджується відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень, відповідно яких у переліку постанов виконавчого провадження № НОМЕР_2 немає постанов про проведення перевірки виконавчого провадження та про результати такої перевірки. Бездіяльність Костенко Л. І. полягає у ненаданні скаржнику відповіді за скаргою та сприянні у порушенні державним виконавцем Годованюком С. П. порядку проведення виконавчих дій, встановленому законом. Наведене свідчить про факт незаконної бездіяльності начальника Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Костенко Л. І. , яка призвела до порушення прав скаржника.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року,скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Годованюка С. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва № 760/8820/16-ц від 26 вересня 2017 року, яка полягає у невчиненні державним виконавцем дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження» щодо розшуку боржника ПрАТ «Консультаційна компанія «Енергетичний консалтинг» (ідентифікаційний код: 24739566) та його майна.

Визнано дії державного виконавця Годованюка С. П. про повернення стягувачу ОСОБА_1 виконавчого документа щодо примусового виконання виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва № 760/8820/16-ц від 26 вересня 2017року неправомірними.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця від 19 серпня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 щодо примусового виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва № 760/8820/16-ц від 19 вересня 2017 року.

В іншій частині у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала в частині відмови у задоволенні скарги мотивована тим, що 30 жовтня 2020 року в.о. начальника Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Москаленко О. П. було надано відповідь ОСОБА_1 за результатами розгляду його скарги, яка була надіслана на його поштову адресу. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що у порушення вимог чинного законодавства начальник Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) скаргу ОСОБА_1 не розглянув, виконавче провадження не перевірив, спростовується наявними у справі доказами. Встановивши відсутність у діях начальника відділу Костенко Л. І. бездіяльності у наданні відповіді ОСОБА_1 за його скаргою, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволенні скарги в цій частині.

21 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив:

стягнути із Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на його користь судові витрати у розмірі 12 561,16 грн та курсову різницю від коливання офіційного валютного (обмінного) курсу НБУ у розмірі 2 767,06 грн;

стягнути на свою користь компенсацію за відрив від звичайних занять, пов`язаної із перебуванням у судових засіданнях у розмірі 18,85 грн та поштові витрати пов`язані із розглядом справи - 25,25 грн;

застосувати наслідки скасування незаконної постанови державного виконавця Годованюка С. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 19 серпня 2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу, зобов`язавши Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження № НОМЕР_1.

Заява обґрунтована тим, що судом при постановленні ухвали не розглянуто вимогу щодо відновлення виконавчого провадження.

Крім цього, відповідно до акту про надання послуг від 22 лютого 2022 року за договором про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року № 01/12, адвокатом Панченком А. В. були надані ОСОБА_1 послуги із підготовки процесуальних документів у цій справі на загальну суму 9 750,00 грн, які 22 лютого 2022 року ОСОБА_1 оплатив, тому просить стягнути такі витрати з органу виконавчої служби на свою користь. На момент сплати вартості наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року № 01/12 у нього були відсутні особисті грошові кошти, а тому він уклав договір позики, за яким отримав у борг 342,29 дол. США, що еквівалентно 9 750,00 грн та за даним договором він зобов`язувався повернути позикодавцеві позику у розмірі 342,29 дол. США.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року,у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що питання про відновлення виконавчого провадження у разі якщо постанова виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку входить до обов`язку виконавця за наслідками скасування відповідної постанови та регламентована Законом України «Про виконавче провадження», а тому суд приходить до висновку, що у межах розгляду даної скарги зобов`язання Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження НОМЕР_1 є необґрунтованим.

Подана заява в частині стягнення судових витрат задоволенню не підлягає, оскільки заявником такі вимоги під час розгляду скарги не заявлялися та останній до закінчення судових дебатів не зробив відповідну заяву, що така заява та докази у її підтвердження будуть подані до суду протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі.

01 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження.

Клопотання мотивовано тим, що заявник отримав повний текст оскарженої постанови апеляційного суду 02 березня 2024 року. До скарги додав копію конверта із трекінгом поштового відправлення АТ «Укрпошта».

Відповідно до частин першої, другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

В касаційній скарзі ОСОБА_1 проситьпостанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року скасувати, скасувати ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року та від 02 листопада 2022 року в оскаржуваній частині (незадоволених вимог) та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, проте відповіді на скаргу не отримав, в автоматизованій системі виконавчих проваджень ознайомився з листом за підписом в. о. начальника відділу. Вважає, що цей лист не відповідає вимогам закону, оскільки відповідь на скаргу має бути підписана безпосередньо начальником відділу, крім того у матеріалах справи немає доказів щодо вручення скаржнику відповіді на скаргу. Результати такої перевірки оформлюються постановою начальника відділу.

Ухвала про відмову у задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки до матеріалів скарги додано належні докази, які свідчать про надання послуг правової допомоги, поштових витрат, компенсації за відрив від звичайних занять. Крім того, подання попереднього розрахунку судових витрат на правову допомогу у справах щодо контролю за виконанням судових рішень не передбачено. Заявник через повітряну тривогу запізнився в судове засідання, був присутній лише під час оголошення судового рішення, що позбавило його можливості зазначити про витрати на правову допомогу.

Відмова у розгляді вимоги про зобов`язання відновлення виконавчого провадження є неправомірною, оскільки державний виконавець виконавче провадження не відновив, що свідчить про тривале правопорушення та неефективність судового захисту.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Щодо касаційної скарги в частині незадоволених вимог скарги ОСОБА_1 .

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання (частина перша та друга статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною третьою статті 74 вказаного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Суди встановили, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костенко Л. І. із скаргою на бездіяльність державного виконавця. 30 жовтня 2020 року в. о. начальника Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Москаленко О. П. було надано відповідь ОСОБА_1 за результатами розгляду його скарги, яка була надіслана на його поштову адресу.

Тому суди зробили правильний висновок про відхилення доводів ОСОБА_1 про те, що у порушення вимог чинного законодавства начальник Солом`янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) скаргу ОСОБА_1 не розглянув, виконавче провадження не перевірив.

Колегія не приймає доводи касаційної скарги, що відповідь на його скаргу у виконавчому провадженні підписана не безпосередньо начальником відділу Костенко Л. І. , а в. о. начальника відділу Москаленко О. П., оскільки ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Необґрунтованим є і посилання на відсутність постанови начальника відділу за результатами вказаної перевірки, оскільки за змістом частини третьої статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу приймає постанову при задоволенні скарги стягувача.

Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відновлення виконавчого провадження, оскільки порядок відновлення виконавчого провадження у разі якщо постанова виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована передбачений у статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень в частині незадоволених вимог скарги ОСОБА_1 свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Щодо касаційної скарги на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року,залишену без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).

Оскарження ухвали щодо відмови ухвалити додаткове рішення передбачено пунктом 20 частини першої статті 353 ЦПК України.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Оскільки ухвала суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення не належить до переліку ухвал, визначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку і постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції.

В ухвалі Великої Палати Верховного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21) вказано, що «оскільки право на касаційне оскарження не є абсолютним, встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можна оскаржити до Верховного Суду, є розумним обмеженням, покликаним забезпечити виконання судом касаційної інстанції завдання забезпечувати сталість і єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вважає цю мету обмеження права на доступ до суду касаційної інстанції легітимною. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу суду, яку за законом не можна окремо оскаржити у касаційному порядку, особа може прогнозувати юридичний наслідок такого оскарження. Таким чином, передбачені процесуальним законом обмеження права на касаційне оскарження за наявності права на оскарження в апеляційному порядку не нівелюють для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права».

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження в наведеній частині необхідно відмовити, оскільки оскаржена ухвала суду та постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвал Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року та від 02 листопада 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 рокуу справі № 760/24085/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат