Рішення

від 22.04.2024 по справі 363/4077/22

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22.04.2024 Справа № 363/4077/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Мацьовитій Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Вишгородської міської ради, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним рішення, державного акту та повернення у постійне користування земельної ділянки,

встановив:

представник позивача звернулася до суду з даним позовом, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» права постійного користування та розпоряджання земельною ділянкою площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, що розташована в Садовому товаристві «Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області шляхом:

- визнання недійсним Рішення тридцять пертої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року №31\16 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,1076 га для ведення колективного садівництва, що розташована в садовому товаристві «Дніпро-8»;

- визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 329822 на право власності на земельну ділянку площею 0,1072 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю 18 жовтня 2010 року за № 011094202442.

Повернути земельну ділянку площею 0.05 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, яка розташована в Садовому товаристві "Дніпро-8" Вишгородської міської ради Київської області у користування Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Свої вимоги мотивує тим, Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» є постійним користувачем земельної ділянки площею 294 га у Вишгородському районі Київської області, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 року (планшет №5).

Посилалась на відомості з Публічної кадастрової карти України згідно яких на зазначених землях Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,1076 га, що розташована в Садовому товаристві "Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області, без відома та погодження лісгоспу.

Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» №530 від 12 серпня 2019 року вказана вище земельна ділянка площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство», а саме повністю накладається на землі лісгоспу Хотянівського лісництва квартал АДРЕСА_6.

Рішенням 31 сесії 5 скликання Вишгородської міської ради від 29 грудня 2009 року №31/16 безкоштовно передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161 для ведення садівництва в СТ «Дніпро - 8», яке розташоване в адміністративних межах Вишгородської міської ради.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №329 822 від 08 жовтня 2010 року.

В подальшому, вказана земельна ділянка на підставі відповідних договорів купівлі-продажу неодноразово відчужувалася, а також 18 січня 2016 року зазнала розподілу, відповідно до якого з`явилося дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3221810100:38:095:0184 та 3221810100:38:095:0185.

Остаточним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184 на даний час відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №315385787 від 17 листопада 2022 року є ОСОБА_2 .

Накладки земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0185 із землями лісгоспу не встановлено.

Однак, спірна земельна ділянка загальною площею 0,0806 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, не перебувала в користуванні СТ «Дніпро-8», не могла надаватися фізичній особі, як члену товариства, оскільки вона є земельною ділянкою лісового фонду, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство».

Вважала, що Вишгородська міська рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки дані дії відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та з обов`язковим погодженням органу з питань лісового господарства.

Посилалась також на те, що факт протиправності та незаконності винесення рішення 31 сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 встановлений у численних судових справах, рішення в яких набрали законної сили.

17 січня 2024 року ухвалою судового засідання Вишгородського районного суду Київської області, згідно ст. 55 ЦПК України, у справі замінено позивача Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» на його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - ДСГП «Ліси України»). Встановлено, що згідно відомостей статуту ДСПГ «Ліси України», копії витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб ФОП та ГФ стосовно ДСПГ «Ліси України», копії наказу №939 від 28 жовтня 2023 року «Про припинення ДП «Вищедубечанське лісове господарство», виданого головою Державного агентства лісових ресурсів України Болоховцем Ю., копії наказу №804 від 26 жовтня 2022 року «Про створення державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», виданого головою Державного агентства лісових ресурсів України Болоховцем Ю., копією наказу №18 від 14 грудня 2022 року «Про створення філії «Вищедубечанське лісове господарство», виданого генеральним директором Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Лицурем І., Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство».

Третя особа ОСОБА_4 подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що 18 січня 2016 року нею набуто право власності на земельну ділянку, площею 0,1072 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, з цільовим призначенням - для колективного садівництва, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №76, укладеного з ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б.

Того ж дня, приватним нотаріусом від її імені до компетентних органів посвідчено заяву №79 з проханням розділити на дві окремі земельні ділянки, земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161 та оформити на її ім?я технічну документацію на кожну земельну ділянку окремо і видати два окремі правовстановлюючі документи на право власності на земельні ділянки згідно кадастрових планів з цільовим призначенням для колективного садівництва площею 0,0500 га та площею 0,0572 га.

Таким чином, шляхом поділу з?явилася земельна ділянка, площею 0,0500 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, з реєстраційним номером об?єкта нерухомого майна 840819332218 тa земельна ділянка, площею 0,0572 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0185, з реєстраційним номером об?єкта нерухомого майна 848919432218.

19 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 446, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б., відповідно до якого ОСОБА_6 стала власницею земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184.

Також зазначила, що вона не знала та не могла знати про те, що вказану земельну ділянку відчужує особа, яка не має права розпорядження нею, оскільки право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, а відтак, вона є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленою, до суду повторно не прибула, що розгляду справи не перешкоджає.

Третя особа ОСОБА_3 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник третьої особи - Кабінету Міністрів України подала суду пояснення, в яких зазначила, що позов підтримує в повному обсязі з викладених в ньому підстав, просила його задовольнити та розглянути справу за її відсутності.

Інші учасники, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання повторно не прибули.

Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів у відсутність відповідачів у загальному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, рішенням 31 сесії 5 скликання Вишгородської міської ради «Про передачу земельних ділянок у власність громадян» №31/16 від 29 грудня 2009 року, ОСОБА_1 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,12 га для ведення садівництва в садовому товаристві «Дніпро-8».

19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №329822 на право власності на земельну ділянку площею 0,1072 га, що розташована на території СТ «Дніпро-8» Вишгородського району, Київської області.

21 березня 2012 року згідно посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського району Київської області Кравцовою О.В. договору купівлі-продажу з реєстровим номером 1032, ОСОБА_1 відчужив вказану вище земельну ділянку ОСОБА_3

18 січня 2016 року згідно посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського району Київської області Левчук О.Б. договору купівлі-продажу з реєстровим номером 76, ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161 ОСОБА_4 .

Того ж дня, ОСОБА_4 завернулася із нотаріально посвідченою заявою №79 до Компетентних органів або кого це стосується, в якій просила розділити на дві окремі земельні ділянки, земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,1072 га та оформити на її ім`я технічну документацію на кожну земельну ділянку окремо і видати два окремі правовстановлюючі документи на них згідно кадастрових планів з цільовим призначенням для колективного садівництва площею 0,05 га та площею 0,0572 га.

Таким чином, шляхом поділу з?явилася земельна ділянка, площею 0,0500 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, з реєстраційним номером об?єкта нерухомого майна 840819332218, яку 19 лютого 2016 року згідно посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського району Київської області Левчук О.Б. договору купівлі-продажу з реєстровим номером 446, ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_5 .

В подальшому, 22 вересня 2021 року згідно посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою Д.Т. договору купівлі-продажу з реєстровим номером 1134, ОСОБА_5 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №315385787 від 17 листопада 2022 року, за ОСОБА_2 22 вересня 2021 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою Д.Т. договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,05 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, з цільовим призначенням для колективного садівництва, що знаходиться на території СТ «Дніпро-8» Вишгородського району, Київської області.

Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» №530 від 12 серпня 2019 року вказана вище земельна ділянка площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184 повністю накладається на землі лісгоспу Хотянівського лісництва квартал АДРЕСА_6.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 ЛК України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ч. 2 ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За положеннями пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А тому при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України.

Як передбачено ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ч. ч. 1, 2, 4 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, що розташована в Садовому товаристві «Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області, та визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 329822 на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161 та повернення земельної ділянки площею 0.05 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, яка розташована в Садовому товаристві "Дніпро-8" Вишгородської міської ради Київської області у користування Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

На думку позивача, Вишгородська міська рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки дані дії відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та з обов`язковим погодженням органу з питань лісового господарства.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, зокрема, з підстав порушення міською радою норм Земельного кодексу України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 .

Разом із тим, встановлено, що вказана земельна ділянка зазнала поділу, внаслідок чого їй присвоєно кадастровий номер 3221810100:38:095:0184, та яка на підставі зазначених вище нотаріально-посвідчених договорів неодноразово відчужувалася, в результаті чого на даний час право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_2 .

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення позовних вимог про визнання рішення селищної ради незаконним та його скасування, визнання недійсним державного акта про право власності не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування/витребування спірної земельної ділянки. Більше того, він призведе до необхідності пред`явлення нового позову за захистом речового права.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

Крім того, в п.п. 20-25, 35 ухвали від 08 листопада 2023 року ВПВС у справі №36//473/15-ц зазначила, що зміну володільця земельної ділянки лісогосподарського призначення засвідчує державна реєстрація права власності на неї за іншою особою, ніж власник. У разі державної реєстрації права власності за володільцем-відповідачем, власник, який вважає, що його право власності порушує такий володілець, має право заявити вимогу про витребування відповідного нерухомого майна від того, за ким на останнє зареєстроване право власності.

Допоки реєстрація такого права за іншою, ніж власник, особою не відбулася (навіть за наявності рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, що допускає можливість провести цю державну реєстрацію), земельна ділянка лісогосподарського призначення не вважається такою, що вибула з володіння власника.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Оскільки вимога про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки не призведе до відновлення володіння нею, то, як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду, зазначена вимога не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння набувача. А вимога про таке витребування не є похідною від вимоги про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки, бо право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з його володіння поза його волею, що й треба довести у суді (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.26)). Більше того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за вимогою держави про витребування земельної ділянки з володіння набувача юрисдикція суду залежить від виду суб`єкта, з володіння якого держава хоче витребувати цю ділянку, а не від виду суб`єкта, що був її первісним набувачем на підставі відповідного рішення органу влади (див. постанови від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.27-6.29), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 35-37)).

Витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачка треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).

У той же час, в п.п. 52-54, 56, 143, 144, 146, 148, 150, 151, 153, 155 постанови ВПВС від 23 листопада 2021 року справі №359/3373/16-ц зазначено, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

У вказаній справі задоволення позовних вимог лісгоспу не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Отже, заявлені вище позовні вимоги, у разі їх доведення, жодним чином не відновлюють права позивача на користування земельною ділянкою, а потребуватимуть повторного звернення до суду з позовом за захистом речового права.

Таким чином, висунуті позовні вимоги та обраний спосіб захисту у виді повернення земельної ділянки за своєю суттю є негаторним позовом (ст. 39 ЦК України).

Такий спосіб захисту згідно наведених правових висновків Верховного Суду є ефективним щодо земельних ділянок водного фонду, на які за жодних умов не може виникнути право власності за виключенням випадків передбачених ст. 59 ЗК України.

Негаторний позов також може містити вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем, на відмінну від віндикаційного позову.

Однак, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення повинно відбуватися шляхом її витребування з володіння кінцевого набувача, що треба розглядати за правилами індикаційного позову, заявленого на підставі ст.ст. 387-388 ЦК України.

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач не заявляв, суд же повинен діяти відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства і розглядати справи не інакше як за зверненням особи (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відтак, враховуючи, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту, в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 01 травня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивач: Державне спеціалізоване господарське підприємства "Ліси України", код ЄДРПОУ - 44994471, знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Пірново, вул. Київська, 1.

Відповідачі: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Вишгородська міська рада, знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.

Треті особи: Кабінет Міністрів України, код ЄДРПОУ - 0019442, за адресою: м. Київ, вул. Грушевського 12/2.

ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Суддя